Розділ 130 — Розділ 130. Те, що немає значення перед обличчям кохання (4)

Іан, злегка ніяковіючи та помітно почервонівши, поспішно додав:

— Ти ж сама колись казала, що тобі до вподоби рішучі дії та фізичний контакт. Тому я просто вирішив спробувати. Насправді я зазвичай зовсім не такий.

Дивитися, як він із шаленим, закоханим блиском в очах запевняє, що він «не такий» — це було окремим задоволенням; схоже, наш зразковий лицар теж потроху вчився брехати.

Почувши, що він пішов на такий відвертий штурм виключно заради моїх уподобань, я кілька разів стримано кашлянула й сором’язливо зауважила:

— Ну... під «фізичним контактом» я точно мала на увазі не зовсім це. Але мушу визнати, у тебе непоганий хист до перебільшень.

Побачивши, як у його вологих очах спалахнула пристрасть, я раптом відчула дивне полегшення. Адже це означало, що запаморочливий, солодкий трепет від нашої близькості відчувала не я одна. Намагаючись вгамувати шалене серцебиття, я додала:

— Хоча те, що ти перебільшуєш, зовсім не означає, що це мені не подобається.

Почувши це відверте зізнання, Іан тихо й задоволено хмикнув:

— Ну і що мені з тобою робити? Ти просто неймовірно мила.

Він підніс руку й ніжно погладив мою розпашілу щоку, від чого моє серце знову зробило кульбіт.

— Коли ти сказала, що я тобі подобаюся, мені здалося, що більшого щастя в житті вже бути не може... — його голос ліниво й м'яко торкався моїх вух. — Але коли ми ось так близько... я просто божеволію від захвату...

Взагалі-то, я була досить високою дівчиною, а коли брала до рук меч, то від моєї затятої аури здригалися навіть досвідчені воїни. Та й у своїй манері спілкування я ніколи не була милою.

Проте в кожному слові «мила», яке вимовляв Іан, відчувалася така абсолютна, чиста щирість, що з цим було важко сперечатися.

— Відповідай же мені, швидше, — він нетерпляче, але ніжно провів пальцями по моєму зап'ястку. — Скажи нарешті, що приймеш мене. Мене — хлопця, який зараз опинився в центрі найгучніших і найбезглуздіших чуток у столиці.

Іан, як завжди, мав рацію.

Спочатку я навіть трохи розгубилася: навіщо було так зухвало валити мене на ліжко, якщо він збирався тримати дистанцію? Проте вислухавши його до кінця, я відчула, як мене затоплює хвиля глибокого, безмежного зворушення.

— Мені байдуже до чужих поглядів. Ти ж знаєш, — відповіла я тремтячим від хвилювання голосом. — Навіть якщо вся імперія вважатиме мого коханого божевільним.

— Ха.

Іан притиснувся своїм чолом до мого й задоволено заплющив очі.

— ...Це так чудово. Почути слово «коханий».

Він злегка відкрив очі, подивився на наші переплетені на ліжку пальці й тихо, самокритично розсміявся:

— Кільця телепортації на тобі немає.

Звісно, мої пальці були абсолютно вільні від будь-яких прикрас. Він обережно погладив мій безіменний палець і продовжив:

— Того дня, коли ти залишила мене на арені й сама помчала до принца, я дав собі одну обіцянку.

Хоча це була правда, у його інтерпретації історія звучила так, ніби її трохи сфабрикували на його користь. Поки я підбирала слова, аби виправити цей художній вимисел, Іан переплів свої пальці з моїми й прошепотів:

— Обіцянку, що на цій руці ніколи в житті не з'явиться каблучка, подарована іншим чоловіком.

Він повільно підніс нашу сплетену руку до своїх губ.

— Ще з часів Каронди мене неймовірно дратував блиск того клятого перстня... І зрештою ти використала його для того, щоб утекти від мене.

Його тепле дихання лоскотало мою шкіру. Відчуваючи, що ситуація стає надто звабливою, я поспішно спробувала змінити тему:

— До речі, через твою появу мені так і не вдалося до ладу побитися з Лагіаном. А я ж якраз вийшла на пік своєї сили й так хотіла перевірити її в реальному бою...

— Я ні про що не шкодую. Мене з розуму зводили ревнощі навіть від однієї думки, що ти збираєшся напасти на того хлопця.

— ...

— Вибач мені. За те, що я такий егоїст... — Іан перепросив максимально щиро й серйозно. — Я хочу бути єдиним твоїм суперником в усьому. Будь то суперечки, поєдинки чи звичайне фехтування... Схоже, мені більше не варто засуджувати головного героя п’єси «Не божеволій».

— ...Ну, якщо твої ревнощі настільки ж сумлінні, як і все інше, тут нічого не вдієш. Тоді обіцяй, що коли ми повернемося й залишимося наодинці, ти обов'язково влаштуєш мені справжній бій. Як під час наших тренувань перед балом.

— Справді? Ну тоді давай для початку перевіримо твою реакцію та спритність, — грайливо всміхнувся Іан. — Зараз я збираюся тебе поцілувати, тож якщо не хочеш — спробуй ухилитися. Я піддаватися не буду, бо ледь не збожеволів, поки стримував себе.

Його гаряче тіло миттєво притислося до мого. Я заплющила очі й міцно обвила руками його шию:

— А якщо я хочу, мені теж не піддаватися?

Відповіді я так і не почула, бо наступної миті мене накрила злива пристрасних, палких поцілунків.

І тієї ночі Іан дійсно поводився як справжній божевільний.

— Схоже, з нашими спільними тренуваннями покінчено. Боюся, тепер замість боїв на мечах, мені захочеться боїв тілами.

Він міцно притискав мене до себе й тихо шепотів це, змушуючи мене подумки назавжди попрощатися з ідеєю нашого повноцінного спарингу на мечах.

Здається, якщо тільки доля не змусить нас до цього силою, ми навряд чи колись знову схрестимо зброю по-справжньому.

— Я буду дуже сильно любити тебе. Я зроблю все заради твого щастя, — без упину шепотів він, ніжно перебираючи моє волосся.

Враховуючи, що якби він поводився бодай на чверть так само добре, як у Каронді, він уже вважався б ідеальним партнером, то його обіцянка «зробити усе» звучала просто фантастично...

— Пропоную почати з цим усім уже після того, як прибудемо до столиці, — я підморгнула й хитро посміхнулася. — Нам варто проявити повагу до розбитого серця принца Роберта. Тож під час спільної подорожі тримай себе в руках.

***

Поки всі навколо перебували в глибокому шоці, у маєтку Вейдрос після завершення турніру також панувало неймовірне оживлення.

— Ох, точно... А як же титул? Що робити з нагородженням?..

Тоді на арені, посеред загального заціпеніння від палкого освідчення Іана, імператор лише згодом схаменувся й розгублено пробурмотів це собі під ніс. Адже за регламентом церемонія мала завершитися офіційним наданням титулу.

Проте виникла серйозна дилема. В історії турнірів ще ні разу не було прецеденту, коли перемогу здобував молодший брат, який виступав як офіційний замінник.

— Ми не знаємо, чи маємо нагородити фактичного тріумфатора Аарона Рейнфілда, чи все ж виписати документ на ім'я офіційно зареєстрованої учасниці Анабель Рейнфілд... — відповідальний секретар оргкомітету розгублено поправляв окуляри й переглядав папери.

У чинних інструкціях подібний випадок просто не передбачався.

— Давайте вчинимо так. Коли моя сестра та пан Іан повернуться, ви ж усе одно захочете організувати між ними товариський двобій? — у цій плутанині єдиним, хто зберіг чіткість мислення, виявився Аарон. — Чому б нам не відкласти це питання до того часу? Наше рішення стане важливим прецедентом для майбутніх змагань, тому поспішати не варто.

Підтримуючи Оскара, який лише нещодавно почав приходити до тями, Аарон спокійно додав:

— Очевидно, що це питання не має вирішуватись у посміху. Зрештою, сьогодні навіть я не дуже переймаюся своїм титулом.

Таким чином, фінал турніру завершився компромісним рішенням тимчасово заморозити питання з нагородженням.

Після цього Аарон, Мерилін та втомлений Оскар із полегшенням повернулися до затишного флігеля маєтку Вейдрос.

— Принаймні одна людина зараз точно перебуває на сьомому небі від щастя, — Аарон склав руки на грудях і важко зітхнув. — Я маю на увазі пані Маєну, яка зараз сидить під вартою. Вона, мабуть, уже у всіх барвах уявляє заголовок наступного випуску своїх пліток: «Як головний зразковий лицар імперії Іан Вейдрос перетворився на головного божевільного закоханого». Ну або щось у цьому дусі.

Нік, який щойно передав затриманих злочинців до рук імператорської варти, також приєднався до компанії:

— Оскільки я весь час був на півдні, то навіть не здогадувався про таку драму. Але моє аналітичне чуття мене не підвело: коли він так палко розпинався про своє кохання з першого погляду, я відразу відчув, що це щира правда.

— Обов'язково перекажіть мені потім кожне його слово. Мені шалено цікаво дізнатися деталі цього романтичного безумства.

— До речі, справжній божевільний там був зовсім інший. Отой дивний тип із блідо-бузковим волоссям.

— Ви про маркіза Абедеса? — насупився Аарон. — На жаль, моя сестра прожила цілих 22 роки, вважаючи його своїм рідним батьком. Свого часу вона, мабуть, зазнала чимало болю через нього.

— Судячи з його фізіономії, він би з радістю завдав їй ще більших неприємностей. Але він маркіз, так? Через різницю в статусі мені буде трохи складно офіційно поставити його на місце.

Нік, який завжди мислив категоріями феодальної ієрархії, спочатку незадоволено пробурчав це, а потім його очі раптом спалахнули:

— Чекайте! Але якщо Анабель прийме почуття молодого герцога... Судячи з усього, цей хлопець має всі шанси стати абсолютно слухняним і турботливим партнером. А статус герцога значно вищий за маркіза, хіба ні?

— Ну, якщо він пішов у свого батька, то пан Іан обіцяє стати не просто турботливим партнером, а справжнім безтямним, шаленим закоханим... — Аарон кумедно знизав плечима. — Проте моя сестра надто самостійна простолюдинка, аби перекладати свою помсту на плечі коханого, навіть якщо він майбутній герцог. Якою б складною чи заплутаною не була дорога, вона все одно вирішить усе власними руками.

Мерилін та Оскар, здавалося, майже не слухали ці теревені. Попри те, що Аарон без упину повторював: «Пан Іан зараз поруч із нею, вона в повній безпеці», батьківське серце все одно не знаходило спокою, і вони продовжували щиро хвилюватися за доньку.

Проти батьківської природи важко щось виставити.

Тим часом Леслі та Брейден також повернулися до головного будинку, перебуваючи в стані легкого емоційного шоку.

Лише пізно ввечері, коли особистий посланець із палацу доставив офіційне повідомлення від імператора, вони змогли трохи перевести подих.

— О, дивись... Посланник каже, що прилетів поштовий голуб від принца Роберта, — звернувся Брейден до Леслі, яка розгублено тулилася до його плеча, щойно дочитав супровідний лист. — Кронпринц Каллон та його заколотники заарештовані, а Анабель та Іан зараз живі-здорові повертаються до столиці.

— Ох...

Леслі з полегшенням зітхнула, міцніше обійнявши чоловіка.

— Яке щастя, що з ними все гаразд...

Брейден ніжно пригорнув дружину за плечі й негайно смикнув за шнурок дзвіночка для слуг. Коли до кімнати швидко зайшов один із лакеїв, герцог віддав чітке розпорядження:

— Негайно вирушай до флігеля й передай родині Анабель, що діти в повній безпеці й уже прямують сюди.

— Слухаюсь.

— Також скажи їм, що оскільки останні події вимагали багато моральних сил, я надаю Оскару та Аарону безстрокову оплачувану відпустку.

— ...Прошу?

— І ще — запитай у них, чи не затісно їм у західному флігелі. Скажи, що протягом наступних двох днів я повністю звільню для них східне крило маєтку, і дізнайся їхню думку.

— А-але... Ваша світлосте, східне крило...

Східне крило вважалося найкращою частиною маєтку з чудовим краєвидом, і саме там розташовувалися особисті робочі кабінети та велика бібліотека самого Брейдена.

— Ну звісно, мені доведеться перенести свій кабінет в інше місце. Не витрачай час на безглузді запитання, біжи швидше. Уяви, як сильно вони зараз переживають за Анабель.