Розділ 131 — Розділ 131. Те, що немає значення перед обличчям кохання (5)

— А, так... Зрозуміло.

— О! І ще одне.

Брейден поспішно покликав лакея, який уже збирався йти.

— Передай їм, щоб найближчим часом вони не залишали територію маєтку. Скажи, що в мене якесь недобре передчуття.

Слуга вийшов із кімнати з помітно спантеличеним виглядом. Леслі також дещо розгублено подивилася на свого чоловіка:

— ...Любий? Що це все означає?

— Я просто завойовую їхню прихильність заздалегідь. Судячи з усього, панна Анабель просто неймовірно дорожить своєю родиною.

Брейден рішуче й упевнено посміхнувся дружині:

— Ми ж маємо зрештою одружити нашого Іана, чи не так?

— Ну, успіхів тобі в цьому. Особисто я вважаю, що тут усе залежить виключно від самого Іана...

— Але ж мова йде про Анабель!

— І все ж, її особиста воля тут грає вирішальну роль...

— Тільки уяви: Анабель стане твоєю невісткою. Подумай про це добре.

Після цих слів погляд Леслі на мить завагався, вона здалася й тихо, але замріяно прошепотіла:

— О боже, це... це ж просто чудово...

Вона підвела очі й рішуче додала:

— ...Завтра я особисто завітаю до Мерилін на чашечку чаю. І обов'язково прихоплю з собою якийсь приємний подарунок.

— Ти навіть заради імператриці такого не робила, Леслі.

Брейден тихо розсміявся й ніжно погладив дружину по волоссю. Вона мружилася від його пестощів, як раптом згадала про одну деталь і запитала:

— А чому ти все ж попросив їх не виходити за межі маєтку Вейдрос?

При цих словах обличчя Брейдена помітно спохмурніло:

— Обличчя маркіза Абедеса на церемонії було дуже підозрілим. На ньому буквально було написано бажання помститися... Коли такі люди опиняються притиснутими до стіни, вони здатні на будь-яке безумство, тому мені тривожно.

— Ой, та не переймайся ти так!

Леслі безтурботно змахнула рукою й весело зауважила:

— Єдиний у тій сімейці, хто здатний на якісь продумані й рішучі кроки — це Ріхард. Але ж кажуть, що він досі непритомний? Тож нам точно немає про що хвилюватися.

Почувши таку легковажну заяву від своєї зазвичай безтурботної дружини, Брейден, навпаки, занепокоївся ще сильніше.

***

— Брате... Я зробив усе точно так, як ти наказав.

Ріхард сидів у своїй кімнаті й уважно вислуховував звіт Елвена, крок за кроком даючи нові вказівки. Офіційно для всього світу Ріхард усе ще був без тями. Адже над ним висів імператорський наказ: щойно він прийде до тями, його негайно доставлять на допит до палацу.

— Знаєш, брате, хоча мені й ніяково це казати... але вона дійсно вражає.

Елвен обережно підбирав слова, озираючись на двері:

— Тоді, коли я особисто підіслав до неї найманців, вона не просто помітила хвіст, а ще й миттєво визначила точну кількість нападників.

— Саме тому ми маємо підготуватися ідеально, — роздратовано кинув Ріхард, навіть не глянувши на брата. — Ми використаємо абсолютно всі доступні засоби.

— Ну... в цьому ти правий...

За наказом Ріхарда Елвен зараз активно шукав на чорному ринку різноманітні заборонені препарати та магічні артефакти.

Зі всього списку Ріхард прискіпливо відбирав лише найефективніші та найнебезпечніші речі.

Його планом було викрадення Анабель. Проте, оскільки її бойові навички були настільки винятковими, перед самим викраденням потрібно було за будь-яку ціну підірвати її фізичний стан.

Родина Рейнфілд зараз безвилазно сиділа за стінами неприступного маєтку Вейдрос, тож єдиною вразливою мішенню, яку можна було використати як заручника для шантажу, залишалася сама Анабель.

— Усе через цю кляту простолюдинку... Я ще тоді все зрозумів, коли ця нікчема так запекло намагалася влізти до нашої родини.

Ріхард скреготав зубами від люті. Його гординя та егоцентризм були настільки величезними, що він просто не міг визнати: його рішення зробити ставку на кронпринца Каллона виявилося повною катастрофою. Тому всю провину за свій крах він перекладав на Анабель, яку вважав легким цапом-відбувайлом.

А зважаючи на те, що саме через неї він отримав серйозну травму голови, його викривлена, хвороблива ненависть лише розросталася з кожною хвилиною.

— Ти ніколи не дійдеш до столиці цілою та неушкодженою, Анабель Рейнфілд.

***

Оскільки ми з Іаном були парою з надзвичайно високими моральними принципами, під час подорожі до столиці ми намагалися стримувати свої почуття й не демонструвати ніжність на людях.

Особливо делікатними ми були в присутності Роберта.

Про те, що принц мав до мене щирі почуття, знала і я, і Іан, і сам Роберт. До того ж Роберт та Іан довгі роки були близькими друзями — хоча заради мене Іан був готовий без вагань пожертвувати цією дружбою.

Попри це, під час подорожі ми часто йшли поруч і стиха розмовляли про майбутнє.

— Цікаво, що зараз про все це думають у столиці? — стурбовано пробурмотіла я.

Іан лише байдуже знизав плечима:

— А що їм думати? Тепер уся імперія знає, що я остаточно втратив голову й готовий на задніх лапках бігати перед тобою.

— ...

— Ти... тобі дійсно нормально після всього цього?

— Тут немає нічого вигаданого, тож чому мені має бути якось ненормально? Це ж чиста правда, — Іана, здавалося, чутки зовсім не хвилювали. — Єдине, що твої справжні почуття для багатьох залишаються загадкою, тому мій батько, мабуть, зараз не тямить себе від хвилювання.

Згадавши слова Брейдена про те, що йому байдуже, навіть якщо я виявлюся іншопланетянкою, я мимоволі тихо зітхнула.

Загалом, як тільки я згадувала той величезний магічний кристал у їхній вітальні, мені ставало трохи ніяково. За традицією, у вітальнях виставляють найцінніші скарби роду, а тепер те місце, мабуть, порожнє...

— Зрештою, найгірше, що може статися в цій ситуації — це те, що я просто не зможу ні з ким одружитися, — зауважив Іан, миттєво зчитавши мої емоції, і абсолютно спокійно додав: — Тож якщо твою совість це так мучить, тобі просто доведеться взяти за мене відповідальність.

Я сором’язливо відвернулася й відповіла:

— Треба ж, ти говориш про такі речі з таким серйозним виразом обличчя. Це дуже мило й чарівно.

Саме цієї миті нас перервали.

— Дуже перепрошую, що втручаюся у ваші стримані прояви любові, але я щойно отримав звістку від Його Величності.

Роберт підійшов до нас, тримаючи в руках поштового голуба, і ніяково кашлянув:

— Імператор хоче організувати товариський поєдинок між вами двома, як тільки ви прибудете до столиці.

Ми з Іаном здригнулися й одночасно перезирнулися.

— Зрештою, через обставини ви обидва не змогли взяти участь у фіналі вашого останнього в житті турніру з фехтування, хоча це було б дуже корисно для престижу імперії.

— Оу, але як тоді бути з переможцем 912-го турніру?..

— Аарон Рейнфілд двома руками «за». Оскільки він виступав як замінник, питання з його титулом усе одно зависло в повітрі.

— А-а.

Оскільки Іан тоді знявся зі змагань, я припускала, що Аарон може перемогти.

У такому разі нам принаймні не довелося б турбуватися про почуття реального тріумфатора 912-го турніру. Для Аарона це була чиста випадковість, до того ж, зважаючи на його нинішню форму, він мав усі шанси блискуче виграти вже наступний, 913-й турнір.

— З медаллю теж усе гаразд, хоч він уже й устиг подарувати її своїй коханій.

Я трохи здивовано моргнула. Виходить, Сесіанна все ж отримала омріяну нагороду переможця 912-го турніру з фехтування.

— То що ви думаєте? Щоправда, в теперішньому стані я дуже сумніваюся, що Іан зможе провести хоч одну серйозну атаку проти Анабель.

— Що ви маєте на увазі під «теперішнім станом»?

— Стан повного й безповоротного божевілля від кохання до панни Анабель. З твоїм нинішнім виразом обличчя ти їй і волосинки з голови не відітнеш.

Іан миттєво став серйозним:

— Поєдинок — це зовсім інше. Коли лицар бере до рук меч, викластися на повну — це питання елементарної поваги до суперника.

Він ледь підняв брову й додав:

— До того ж, цього разу я дійсно можу програти Анабель. У мене немає жодних підстав для зайвої самовпевненості.

— Ну... нехай так. Хоча те, як широка публіка сприйме результати цього бою... — Роберт неоднозначно замовк.

Я миттєво вловила цей тонкий натяк.

Справа в тому, що абсолютно всі, включно з Робертом, були переконані: я програю Іану.

І навіть якщо якимсь дивом перемогу здобуду я, на думку суспільства це виглядатиме так, ніби закоханий Іан просто піддався мені.

Проте, навіть якщо це було дещо ніяково, я не збиралася відмовлятися:

— Особисто я тільки «за».

Можливість знову зійтися в офіційному поєдинку з Іаном неабияк мене тішила. Мені й самій було дуже шкода, що мій останній великий турнір завершився отак.

І справа була зовсім не в титулах чи думці суспільства, а виключно в жалі за тим, що наше восьмирічне протистояння з Іаном так і не отримало фінального акорду.

«Треба ж, я настільки сильно прагнула цього бою в минулому, що аж докотилася до планування злочинів... Ох.»

Побачивши мою щиру згоду, Іан також із готовністю кивнув. Роберт уже збирався розвернутися, аби відправити імператору ствердну відповідь, як раптом мені дещо спало на думку:

— Зачекайте, Ваша Високосте.

Я несподівано покликала принца:

— А Ріхарда вже взяли під варту?

Попри беззаперечні докази провини, через свій стан Ріхард залишався в маєтку маркіза Абедеса під наглядом лікарів. Оскільки вважалося, що він не може втекти, його вирішили не заарештовувати негайно.

Імператор лише видав наказ з'явитися до палацу для розслідування, як тільки той опритомніє.

— Якраз нещодавно дізнавався про це: він досі не прийшов до тями.

— ...Ось як.

Я мовчки кивнула, але в голові миттєво з'явилися сумніви.

«Дивно. На цей час він уже мав би прийти до тями».

Хоча я й не була лікарем, свого часу я детально вивчала подібні травми, коли шукала способи дошкулити Іану.

Варіант із падінням флагштоків чи колон на голову суперника я прораховувала дуже прискіпливо. Мені потрібно було чітко знати терміни відновлення, аби Іан гарантовано пропустив турнір, тому я консультувалася з багатьма медиками.

Згідно з тими знаннями, навіть враховуючи, що Ріхард мав досить слабке здоров'я, він уже давно мав опритомніти.

«Невже він навмисно вдає непритомність, аби виграти час? Але ж у цьому немає жодного сенсу».

Приховування у маєтку маркіза Абедеса до кінця життя означала б повну ізоляцію від світу, тоді як кілька років у в'язниці дозволили б йому вийти на волю.

«Або... можливо... він готує якийсь новий підступний план?»

Для такого похмурого та мстивого інтригана, як Ріхард, який ніколи нічого не відпускав, цей варіант був куди більш імовірним.

«Усе, що він зараз фізично здатний реалізувати — це або напад, або викрадення з утриманням».

На щастя, моя родина була під надійним захистом у маєтку Вейдрос. Їх він точно не зможе дістати. Загін лицарів герцогства Вейдрос за своєю силою нічим не поступався елітній імператорській гвардії.

Напасти на принца Роберта чи молодого герцога Іана він також не наважився б через страх миттєвої й жорстокої розплати.

«Чекайте. Якщо відкинути всіх інших...»

Від раптової здогадки в мене пересохло в роті.

«Єдина людина, яку він дійсно може спробувати дістати — це я сама».