Розділ 134 — Розділ 134. Те, що немає значення перед обличчям кохання (8)

912-й турнір із фехтування завершився, проте ті, хто мав вільний час, усе ще залишалися в столиці. Особливо ті, хто палко цікавився мистецтвом меча, викроювали бодай якусь можливість, аби затриматися.

Адже попереду на них чекав товариський поєдинок між Іаном Вейдросом та Анабель Рейнфілд.

Завдяки всебічній підтримці імператора цей бій став можливим, і глядачі з нетерпінням чекали його початку.

У листі, доставленому голубом Роберта, зазначалося, що обоє дуелянтів дали свою згоду, а саму зустріч призначили через два дні після запланованого прибуття Іана та Анабель.

— Якщо відверто, Анабель Рейнфілд слід вважати генійкою, які не пощастило. Якби в одну епоху з нею не народився Іан Вейдрос, вона посіла б незаперечне перше місце.

— Нехай вона двічі зазнала повної поразки від пана Іана, та самі поєдинки були непоганими. Цього разу результат теж очевидний, але подивитися буде на що.

— Якби в дитинстві до Анабель Рейнфілд приставили належного вчителя, видовище було б іще кращим. Її природний талант неймовірний, проте подейкують, ніби база в неї дещо слабка.

Хоч ставлення до Анабель і змінилося на краще, громадська думка в основі своїй залишалася непохитною: усі були твердо впевнені в перемозі Іана Вейдроса.

Найвиразніше ці настрої проявлялися в гральних домах.

Товариський поєдинок між Іаном Вейдросом та Анабель Рейнфілд навіть не мав букмекерської цінності, адже було цілком очевидно, що кожен поставить свої гроші на перемогу Іана.

Попри це, завдяки прийдешній зустрічі столиця жила особливим піднесенням.

У повітрі також витала сповнена надії атмосфера, що розслідування справи про причетність імператриці та кронпринца до чорної магії нарешті виявить усю правду.

Адже імператор оголосив, щойно принц Роберт конвоює Каллона, розпочнеться офіційний допит, аби встановити провину.

Ба більше, хоча Маєну, затриману за образу імператорської родини на публічному заході, відпустили під невелику заставу, імператриця все ще залишалася під вартою.

І хоча імператор іще не виніс офіційного вироку, це рішення чітко вказувало, до якого саме кроку він схиляється.

Тим часом через раптову перевірку в міністерстві фінансів Елвена Абедеса знову засудили до ув'язнення.

Старший син, Ріхарт Абедес, після того як знепритомнів на бенкеті, досі не прийшов до тями й перебував під наглядом у маєтку маркіза, тож люди часто цокали язиками, мовляв: «Дім маркіза Абедеса тепер остаточно занепав».

Звісно, Ріхарт перебував у центрі цього непорозуміння навмисно: зачинившись у своїй кімнаті, він віддавав численні розпорядження.

— Отже... кажуть, ту закладку передали успішно. Доповіли, що навіть почули звук розриву. А наступного дня надійшов звіт, ніби Анабель з'явилася з пов'язкою на оці.

Почувши слова маркіза Абедеса, Ріхарт задоволено кивнув.

— Сподіваюся, все інше теж просувається успішно?

— Так. Зілля, що порушує авру меча, також упровадили без перешкод, а в останньому заїзді на шляху до столиці запланували напад. Мені доповіли, що Іан та Анабель завжди сідають за стіл ближче до самого входу.

— Чудово.

Вони дослідили найрізноманітніші препарати, проте жоден не виявився таким ефективним, як зілля, що порушує авру меча. Оскільки воно не мало ні кольору, ні запаху, ні видимих симптомів, підсипати його було найпростіше.

Воно мало суттєвий недолік — протиотруту було легко дістати, — але оскільки Анабель від самого початку навіть не здогадувалася про існування такого зілля, це не створювало жодних проблем.

— Довівши її до стану, коли вона не зможе як слід володіти мечем, треба дочекатися миті, коли вона залишиться сама. Не буде ж вона перебувати з Іаном двадцять чотири години на добу.

Ріхарт похмуро повів далі:

— Тоді нам просто потрібно буде її якось викрасти. Чи вдалося зібрати достатньо людей?

— Я найняв щонайменше з півсотні. Також я таємно проконсультувався з фахівцями. Ті підтвердили, що цього цілком достатньо. Щобільше, якщо вона не зможе як слід застосувати меч, усе минеться ще простіше.

— Дуже добре.

Якщо їм удасться викрасти саму лише Анабель до того, як вона дістанеться столиці, подальші дії не становитимуть особливих труднощів.

Анабель не зможе взяти участь у товариському поєдинку, а Ріхарт збирався потай підіслати людей, аби пустити чутку, буцімто «Анабель утекла, бо не хотіла показувати свою поразку».

Якщо ненав'язливо підкинути думку, що її подорож до лісу Смахо від самого початку була лише спробою уникнути двобою з Іаном, а не шляхетним наміром заради спільного блага...

Це неодмінно викличе невдоволення глядачів, які невиправдано затрималися в столиці, перекроївши свої плани заради цього поєдинку.

І скориставшись цим моментом, він планував поширити в суспільстві думку: «Як і очікувалося, простолюдинам не можна довіряти», додаючи, що «вона поводилася як послідовна мерзотниця саме тому, що в її жилах тече кров Рейнфілдів, а не роду Абедесів».

Водночас це мало стати закликом для згуртування дискримінаторів, які досі перебували в тіні.

«Маючи в руках Анабель Рейнфілд, можна буде вести переговори з герцогським домом Вейдрос. Якщо вони скасують покарання для мене та Елвена, а ми натомість розірвемо зв'язки з кронпринцом Каллоном, то дім маркіза Абедеса принаймні вийде живим із цієї бурі».

Звісно, повертати Анабель цілою й неушкодженою він не збирався. Ріхарт планував зробити так, щоб вона більше ніколи не змогла взяти до рук меча.

«Вона з самого початку мені не подобалася. Мене дратувала вже сама історія її життя, коли ця нікчемна простолюдинка так відчайдушно прагнула отримати прізвище Абедес, а в підсумку вона просто зруйнувала абсолютно все».

Уся лють, яку неможливо було вихлюпнути на недосяжних Іана чи Роберта, тепер зосередилася на беззахисній Анабель.

Якщо вони повернуть покалічену Анабель, їхні стосунки з герцогським домом Вейдрос стануть найгіршими з можливих, проте якщо на той час дискримінатори вже згуртуються, це дозволить вибудувати цілком непогану лінію протистояння.

І коли опозиція Роберта зміцніє, у далекому майбутньому можна буде замислитися навіть про повернення Каллона.

— Проте, Ріхарте.

Поки Ріхарт розпачливо малював у своїй уяві це багатообіцяюче майбутнє, маркіз Абедес обережно озвався:

— А що, як викрадення Анабель зірветься? Якщо ми просто дамо їм зайвий зачіп і накличемо на себе ще більшу біду...

— Чи таке можливо? — зневажливо пирхнув Ріхарт. — Ми позбавили її змоги нормально володіти мечем, а потім залучили таку кількість людей, що навіть фахівці розвели руками. Анабель — це не таке чудовисько, як Іан Вейдрос.

Почувши самовпевнені запевнення сина, маркізу Абедесу залишалося лише тривожно кивнути.

***

— Анабель, що ти там без упину п'єш?

— О, воду. Останнім часом мене постійно мучить спрага.

Відповідаючи на запитання Роберта, я зробила черговий ковток із баклаги.

Адже я була майже впевнена, що посіпаки Ріхарта намагатимуться підсипати в мою їжу чи воду зілля, що порушує авру меча.

Під час опери Ріард використав проти Іана саме цей препарат: він не мав ні кольору, ні запаху, ні симптомів, тому ідеально підходив для таємного отруєння.

У повсякденні потреби в аврі меча немає, тож ти нічого не помічаєш, але варто замахнутися мечем на повну силу, як зілля розсіює авру, що стає смертельним для мечника.

Однак це зілля мало одну велику слабкість: протиотруту до нього було надзвичайно легко дістати.

Саме тому під час оперної вистави я без зусиль дістала протиотруту й дала її Іану.

Оскільки зараз ми рухалися до столиці й перевірити їжу в кожному заїзді чи ресторані було неможливо, я вирішила просто повсякчасно пити антидот.

Відтоді як я вперше отримала закладку, ми встигли подолати чималу відстань до столиці, тож тепер стрімко наближалися до неї.

— Завтра вже будемо на місці, — Роберт примружився, дивлячись на далеку дорогу, що тяглася вперед. — Залишилося перетерпіти в цих місцях лише сьогоднішню ніч.

— Так, Ваша Високосте. У зв'язку з цим, чи не бажаєте ви повечеряти сьогодні за нашим столом?

— Якщо Іан не проти. Я вже втратив кохання, тож не хотілося б утратити ще й друга.

Відтоді як я показала Іану закладку, він протягом усієї подорожі до столиці буквально не відходив від мене ні на крок, демонструючи шалену гіперопіку.

Очевидно, що через присутність Іана декілька замахів так і не відбулися. Наприклад, випуск отруйної голки чи напад селянина під виглядом нещасного випадку.

І от нарешті, коли Іан узяв кількох лицарів і вирушив на патрулювання, у мене з'явилася вільна хвилина, тож я заговорила з Робертом.

— Ми дійшли згоди. Але якщо ви справді не хочете втратити друга, краще не згадуйте при Іанові про кохання.

Протягом усієї дороги, зупиняючись у заїжджих дворах на вечерю, ми з Іаном навмисно й послідовно сідали за стіл біля самих дверей.

«Він точно спробує влаштувати останній теракт, замаскований під нещасний випадок. Адже на останньому відрізку шляху до столиці є лише один заїжджий двір».

Оскільки цей метод свого часу вигадав Ріард, Ріхарт, імовірно, міркував так само. Власне, я й розставляла цю пастку дотепер саме для того, щоб він так подумав.

— Анабель має рацію.

У цей момент Іан, який саме завершив патрулювання, мов привид підійшов ззаду й обійняв мене за плечі.

— Адже мені зовсім не хочеться вислуховувати пусті розповіді про невдалу любовну історію вас обох.

Здається, знову настав час замислитися над характером Іана.

Хай там як, ми вперше сіли за один стіл утрьох. І, звісно ж, як завжди обрали стіл, який розташовувався найближче до дверей.

— Мене непокоїть, що мій старший брат досі тримає язика за зубами, — повільно озвався Роберт, чекаючи на їжу. — Те, що він навіть не проклинає нас, тривожить іще більше. Здається, він усе ще не втратив надії.

— Ну, навіть якщо ти не втрачаєш надії, це не означає, що все станеться так, як тобі заманеться, — знизала я плечима у відповідь. — Хіба не в цьому полягає закон життя: коли небо падає, ти шукаєш шпарину, щоб урятуватися, а в підсумку тебе просто розчавлює насмерть?

— Анабель, — тихо застеріг Іан, що сидів поруч. — Не говори таких мудрих речей. Бо мені відразу хочеться якось виявити свої почуття.

— Отже, ти таки з усіх сил намагався стримувати прояви ніжності. Я так і думав...

Саме в ту мить, коли Роберт відповів цим сповненим втоми голосом, пролунав оглушливий гуркіт, і стіна поруч із нашим столом миттєво почала обрушуватися.