Розділ 138 — Розділ 138. Після того, як я перестала бути твоєю суперницею (4)

Я раптом подумала, що найманих убивць, які гналися за мною, виявилося справді чимало.

«Багато ж вони наняли. Тепер і не скажеш, що маркіз Абедес має великі статки».

Використати стільки людей, щоб упіймати мене одну, — у підсумку виходило, що я витягла з дому маркіза Абедеса гроші, які дорівнювали моєму праву на спадщину.

Я почала один за одним розправлятися із найманими вбивцями, які кидалися на мене, і, оскільки це видовище було досить вражаючим, довкола почали збиратися люди.

Звісно, не щодня побачиш, як одна людина так невимушено розкидає таку силу-силенну ворогів.

— О, це хіба не Анабель Рейнфілд?

— Ні, зачекай, що це взагалі за люди!

— Чи не треба їй допомогти? Скільки їх там на неї нападає?

— Зачекай, допомога... схоже, не потрібна?

Я одночасно штурхнула ногою тридцять восьмого та тридцять дев'ятого вбивць і хвацько вигукнула:

— Можете не допомагати! Мене самої цілком достатньо!

Убивці, які вже не могли зупинити свій напад, один за одним падали від моєї руки і залишалися валятися на вулиці.

Здавалося, що з такими темпами на розправу з усіма піде зовсім небагато часу.

«Я й очікувала цього, але справді стала набагато сильнішою».

Раніше мені було б важко впоратися з такою кількістю.

«Але ж він і гадки не мав, що я стану настільки сильною. Він чудовий лиходій, та мої дії виявилися надто непередбачуваними».

У душі я віддала належне Ріхарту. Звісно, це була поблажливість переможниці.

Почувши мої слова, роззяви навіть не думали втручатися, лише схвильовано гомоніли між собою.

— Слухай, невже можливо самотужки здолати таку кількість суперників?

— Ні... з такою кількістю навіть пану Іану було б непросто. Ба більше, здається, вона навіть не викладається на повну.

— Кажуть, її майстерність трохи зросла, відколи герцогиня Вейдрос особисто почала навчати її фехтуванню, але це ж не просто «трохи».

Усе йшло за планом.

Я посміхнулася, хапаючи і жбурляючи вбивць, які вже намагалися втекти.

«Цим самим мені вдалося показати багатьом людям, як на мене одну скоюють напад».

Тепер, як би Ріхарт не намагався все заперечувати, свідків було надто багато, тож йому не викрутитися.

Крім того, продемонструвавши, що я зазнала нападу наодинці, це мало ефект згуртування сил, які протистоять дискримінації.

«Хоч я сама це й спланувала, але дивиться аж надто багато людей. Коли до тебе прикуто стільки уваги...»

Один із провулків був ущерть завалений купою найманих убивць, з якими я вже «попрацювала».

Поки люди довкола гомоніли, я кліпала очима й думала:

«Це просто чудово. Показувати свою приховану силу й отримувати вихваляння — найкраще. Аж дух перехоплює. Як весело».

Чесно кажучи, досі я постійно приховувала свої вміння. Навіть із Лагіаном я не билася як слід заради останньої пастки.

«Хочеться, щоб ще більше людей побачили мою майстерність. Щоб під час дружнього матчу ніхто навіть жартома не сказав, ніби Іан мені піддався».

Щойно я штурхнула в живіт останнього вбивцю, звалила його з ніг, а потім вдарила піхвами й кинула додолу, як удалині з’явилися лицарі, що бігли сюди.

«...Лицарі Вейдрос?»

Серед людей у лицарській формі, яку можна було впізнати здалеку, я побачила знайому постать, що мчала сюди, по убивцях.

— Сестричко!

— Анабель!

І перш ніж я встигла бодай щось відповісти, мене поглинули обійми моєї родини.

***

Те, як Анабель так легко приборкала в столиці численних найманих убивць, справило сильне враження на багатьох людей.

Звісно, сама Анабель не могла доладно побачити цю реакцію, оскільки її миттєво оточили рідні, які примчали на місце.

— Ти ніде не поранилася? Що це взагалі за неподобство з боку цих мерзенних покидьків!

— Що тут коїться, Анабель! Тепер можеш заспокоїтися. Ми вже тут.

Мерилін, Леслі та Оскар без упину обіймали Анабель і вигукували навперебій.

— Ну, радше це вона щойно бадьоро гамселила тих мерзенних покидьків, — весело зауважив Аарон, який не наважився вклинитися й відступив на крок назад. Проте він без упину посміхався, щиро радіючи зустрічі з Анабель. — Схоже, лицарі можуть бути спокійні. Адже їм залишається просто заарештувати їх, навіть не оголюючи мечів.

Він розумно залучив лицарів, аби затримати вбивць до єдиного. Як і личить здібному ад'ютанту, він миттєво збагнув, що йому слід робити.

— Хтось із них точно розкриє рота про замовника.

І невдовзі прибув іще дехто. Це був Іан. Іан також прибув не разом із загоном Роберта.

Щойно він почув, що Анабель відокремилася від групи, він негайно рушив за нею, покинув стрій і помчав на коні сам-один.

— Анабель!

Звісно, коли він дістався, усе вже скінчилося. Лицарі Вейдрос уже хапали й конвоювали вбивць.

— Хух...

Іан полегшено зітхнув, дивлячись на Анабель, яка неушкодженою посміхалася в обіймах родини.

І він вирішив промовчати про те, що відтоді, як почув, що вона пішла за якоюсь підозрілою дівчиною, і дотепер його серце буквально спопеляло шалене хвилювання.

— Лихо побрало, — тільки й пробурмотів він тихо про себе. — Тепер, якщо я хоч на мить випущу її з очей, я справді з'їду з глузду...

Він щойно прибув до столиці й не зводив погляду з Анабель, коли до нього підійшов Аарон.

— Пане Іане, ви повернулися цілим і неушкодженим.

Якщо подумати, зараз ніхто не звертався до Іана.

Усі, від родини до роззяв, були настільки поглинуті Анабель, яка в одну мить здолала понад п'ятдесят убивць, що навіть не звернули уваги на прибуття Іана.

— Коли ми знову побачимося, я обов'язково хотів дещо запитати, — обережно поцікавився Аарон. — Чи знаєте ви, яка моя улюблена їжа?

— ...Салат?

— О, оскільки ви не знаєте, то з вашим розумом усе гаразд. Перепрошую. Я просто хотів пересвідчитися, що пан Іан не збожеволів остаточно і не втратив голову через мою сестричку, тому й запитав.

Аарона, схоже, теж більше цікавив психічний стан Іана, ніж його повернення.

— До слова, я полюбляю морепродукти. Особливо ракоподібних.

І того дня гральні будинки столиці перевернулися догори дриґом.

Ставки на Анабель у прийдешньому дружньому матчі між Іаном та Анабель, яких раніше майже не існувало, почали стрімко зростати.

Оскільки після змагань із фехтування тут залишалося багато туристів, які прагнули побачити їхній дружній поєдинок, графік матчу призначили впритул — уже за два дні.

— Слухай, так швидко й легко впоратися з такою купою люду навіть пану Іану було б непросто. Однозначно, у навчанні герцогині щось було.

— За словами лицарів Вейдрос, пан Іан проводив для неї особливі тренування. Оскільки досі вона не мала доладного вчителя, із появою наставниці її майстерність раптово злетіла до небес.

— Мені байдуже, але чутки про те, що вона злякалася дружнього матчу й утекла — повна нісенітниця. Хто втече з такою силою?

Люди в столиці почали чекати на дружній матч із зовсім іншим настроєм, ніж раніше. Думки тих, хто стверджував, ніби Іан навмисне піддасться Анабель, миттєво розвіялися.

А того ж дня пополудні повернувся загін Роберта, який конвоював Каллона та Лагіана.

Дорогою до імператорського палацу вони зупинилися біля маєтку маркіза Абедеса, де заарештували ще й Ріхарта.

Ріхарту на додачу висунули звинувачення в тому, що він уже давно прийшов до тями, проте не з'явився з повинною добровільно.

***

— Ого.

Аарон намагався стримувати свій захват, зважаючи на мене, проте не зміг утримати вигуку замилування, що вирвався з його вуст.

— Нарешті ми вдома.

Після прибуття до столиці Каллона одразу запроторили до в'язниці імператорського палацу. Пліч-о-пліч з імператрицею, яка вже сиділа там.

Ріхарта так само відвели до камери поруч з Елвеном.

Тобто це означало, що більше не залишилося сил, які могли б відкрито шкодити нам. Навіть якщо й уціліли якісь поплічники Каллона, вони не стали б діяти за нинішніх обставин, якщо тільки не збожеволіли.

Тому ми знову повернулися до маєтку Рейнфілдів.

Звісно, був один чоловік, який перебирав пальцями й ніяковів від жалю. Це був Іан.

— Ну... е-е... хм.

Іан, який не міг ані попросити мене не йти, ані збрехати, сказавши «щасливої дороги», лише тупцював на місці.

Упродовж усього шляху до столиці Іан стримував свої вияви почуттів через Роберта, а зараз ми були перед моєю родиною, тож він, здавалося, знову ковтав безліч слів.

— Не веди себе так жалюгідно, наче цуценя, що втратило господаря.

Цей вигляд чоловіка, який не міг зронити й слова й лише мучився, був настільки жалісним, що пані Леслі, проводжаючи нас, легенько штурхнула Іана в бік.

— Усе одно Анабель часто приходитиме провідати мене.

— Звісно, — з посмішкою відповіла я. — Пані Леслі — моя наставниця. Щоб продемонструвати свої покращені навички, я прийду на тренувальний майданчик Вейдрос уже завтра.

У той час Брейден був відсутній у герцогському маєтку. Адже він мав узяти участь у засіданні імператорського суду вищої аристократії.

І того ж вечора, переглядаючи екстрений спецвипуск газети, який поспіхом видала Маєна, ми змогли дізнатися результати.

— Кажуть, і імператрицю, і кронпринца позбавлять титулів, — усміхнувся мій дядько, який після змагань із фехтування гостював у маєтку Рейнфілдів, потягуючи люльку.

— Та з яких це пір у тебе ця люлька, Ніку? Їй же вже понад двадцять років, хіба ні? — мати незадоволено цокнула язиком, а дядько, насупившись, пробурмотів:

— Треба заощаджувати, щоб добре жити.

— Це правда, мамо, — я посміхнулася, стаючи на бік дядька. — Завдяки тому, що він так сильно заощаджував, він не потрапив до лап Ланелли.

Звісно, щойно пролунало ім'я «Ланелла», атмосфера попри мій жарт миттєво похолошала. Проте тепер, коли родина зібралася разом, це було питання, яке неодмінно слід було порушити.

Дядько покрутив у руках геть стару люльку й недбало кинув:

— Я владнав усе так, що до Ланелли можна буде піти на побачитися в будь-який час.

Судячи з того, як злегка тремтів його байдужий голос, сама ця розмова змушувала його нервувати.

— Взагалі-то цивільні візити заборонені, але оскільки я був відповідальним за конвоювання, то домовився про все як слід. До того ж, принц Роберт переказав, щоб стосовно Ланелли все чинили згідно з твоєю волею.

Певна річ, я збиралася вчинити абсолютно за власною волею.