Розділ 139 — Розділ 139. Після того, як я перестала бути твоєю суперницею (5)

Варто було пролунати імені Ланелли, як обличчя моїх батьків повністю скам'яніли.

Руки моєї матері, яка саме поправляла стрічку на моєму вбранні, сильно затремтіли. Було очевидно, що її охопив такий гнів, який неможливо вгамувати.

«Потрібно дати їм трохи часу, щоб опанувати емоції».

Я перевела погляд і звернулася до дядька:

— ...А яку взагалі кару призначили колишній імператриці та колишньому кронпринцу Каллону?

— Обох засудили до довічного служіння в магічній вежі... Здається, це найсуворіша кара для членів імператорської родини, чи не так? — відповів дядько, знову звіряючись зі спецвипуском.

Оскільки докази були беззаперечними, вирок винесли дуже швидко.

Дядько розповів, що особисто передав правосуддю лицарів імператорського палацу, які вчинили напад під час конвоювання, а самі Ланелла та Рейберн нічого не заперечували.

Зрештою, навряд чи вони стали б свідчити на користь тих, хто намагався їх убити.

Та й аристократи-дискримінатори, які за будь-яку ціну прагнули їх виправдати, навряд чи наважилися б діяти нерозважливо після того, як громадська думка завдяки мені вже хитнулася в інший бік.

— Як вони тільки насмілилися притягти чорну магію у цей світ. Маги їм цього не пробачать. Вони точно залишать їх живими, щоб ставити всілякі експерименти.

Я промовила це, в одязі, який мати принесла мені вже втретє за сьогодні:

— Можете не розповідати про це в усіх подробицях.

Водночас я завзято наминала нічну страву, яку приготував мій батько:

— Я не люблю жорстокості...

І справді, попри те, що я була неперевершеною мечницею, мені ні разу не доводилося вбивати людей. Навіть коли я щойно розправлялася з найманими вбивцями, я цілила виключно в уразливі точки, щоб просто позбавити їх свідомості.

Аарон зауважив це з іронією, вочевидь, намагаючись розрядити крижану атмосферу:

— Авжеж. Ти настільки не любиш жорстокості, що з особливою наполегливістю цілила виключно в пана Іана, на якому й живого місця не залишала. — Аарон по-справжньому зааплодував. — Зрештою, поцілити таким чином у саме серце пана Іана — це була неперевершена майстерність.

— ...

— Мені просто цікаво: ти прийняла його палке освідчення вже після того, як вирубала весь бамбуковий ліс?

— Якщо ти не збираєшся в усіх деталях розказати, як сам освідчувався святій Сесіанні, то краще мовчи.

— Зрозумів. Я триматиму рот на замку.

Ця тема й справді мала силу миттєво змінити настрій.

Мати та батько, які сиділи обабіч мене, без упину одягаючи й годуючи, здивовано перезирнулися.

На їхніх обличчях читалося, що вони й уві сні не могли уявити мене парою для Іана, і тому тепер просто не знали, як на це реагувати.

— Ми не можемо бути проти. Хоч і з'ясувалося, що пан Іан трохи дивний, проте кращого чоловіка годі й шукати, та й твій власний намір уже непохитний... — нерішуче промовив батько, а мати повільно кивнула на знак згоди.

— До того ж... поки тебе не було, герцог ставився до нас надзвичайно прихильно і захищав від небезпек... Совість просто не дозволяє нам заперечувати.

«Оце так».

Я подумала про себе:

«Герцог і тут усе підготував. Батьки вже повністю піддалися на його хитрощі...»

Батько сумно додав:

— Але чи не могла б ти не поспішати з весіллям? Ви ж зовсім нещодавно почали зустрічатися.

— Яке ще весілля!

Я мало не поперхнулася капрезе, яке батько особисто замаринував, і здивовано вигукнула:

— Звісно ж, я збираюся спершу провести достатньо часу з родиною, тому не планую поспішати з ним...

У мою розмову втрутився дядько Нік:

— Оскар такий м'якосердий. Я тієї ночі навіть споїв того молодого герцога, бо боявся, що він чіплятиметься до тебе.

— ...

Схоже, він не вважав, що саме через те, що він його споїв, усе так і повернулося.

— Хай там як.

Дядько кинув зневажливий погляд на батька, у якого в очах уже бриніли сльози, бо той, очевидно, подумки вже уявив моє весілля, і перевів розмову на інше:

— Ланеллу також неодмінно засудять до страти. Адже це найвища міра покарання.

Це був намір повернутися до важливої теми, щойно ми виявилися готовими.

— Вони ж поплічники у злочинах із використанням чорної магії проти людей. Я, як лорд Каронди, особисто склав прохання про відплату за завдану шкоду.

У таких справах дядько і справді був надзвичайно здібним.

Батько глибоко вдихнув і нарешті відповів твердим голосом:

— Мені мало просто тихо чекати на день її страти.

Мати підтримала його:

— До того ж, ця мерзенна потвора отримає таку кару за свої злочини перед усім світом, а не як належну відплату за те, що вона безжально зруйнувала нашу родину.

Здавалося, ми нарешті були готові до спокійної розмови.

Хоч, через кронпринца Каллона чи імператрицю мені й довелося так тяжко поневірятися, аби захистити рідних, та особисто я не була з ними знайома.

Тому, коли я почула, що вони понесуть заслужене покарання, я лише подумала: «Добре, що вони спокутують провину», не відчуваючи при цьому глибокого емоційного потрясіння.

Проте з Ланеллою все було інакше.

Вона була тією безсоромною жінкою, яка віддала мене, невинне немовля, такій особі, як Кейтлін, а потім утішала моїх убитих горем батьків і як ні в чому не бувало замовляла собі сукні у моєї матері.

Для нашої родини вона була куди більш страшнішою істотою, ніж кронпринц Каллон чи імператриця.

Ба більше, тепер, коли Кейтлін померла, вона залишалася єдиною нашою ворогинею у цьому світі.

— Вам усім довелося стільки витерпіти, — я взяла батьків за руки й лагідно посміхнулася. — Тож тепер уся наша родина, разом зі мною, — а ви ж знаєте, що знущатися з людей мені не звикати...

Мені хотілося, щоб до Ланелли ми пішли всі разом. Це й була причина, чому в Каронді я розвернулася й пішла, майже нічого їй не сказавши.

— Чи не сходити нам усім на одне бадьоре побачення?

***

Того вечора, коли родина Рейнфілдів повернулася до свого маєтку, Іан був зайнятий невідкладними справами.

— Це незаконний магічний артефакт, тому розслідуйте все якнайретельніше, — наказав він своєму підлеглому, передаючи книжкову закладку, яку Анабель отримала від підозрілої дівчини, і холодно додав: — Існує висока ймовірність, що за цим стоїть дім маркіза Абедеса, тому зосередьте пошуки навколо них. Якщо знайдуться докази, які підтвердять це, зверніться до імператорського двору, щоб право на покарання передали дому Вейдрос.

— Перепрошую? Дому Вейдрос?

— Так. Оскільки цей замах був спрямований проти моєї людини, розслідуванням займеться дім Вейдрос. Якщо ми попросимо принца Роберта, він неодмінно владнає це питання.

Хоч імператорський двір і збирався винести вирок дому маркіза Абедеса за звинуваченням у змові з кронпринцом Каллоном, Іана це не влаштовувало.

Оскільки вони намагалися зашкодити Анабель, він прагнув, аби вони спокутували свій гріх у найжорстокіший спосіб.

А підземелля дому Вейдрос, як відомо, були куди страшнішими за в'язниці імператорського палацу.

— Попри їхній аристократичний статус, оскільки імператорський двір уже визнав їхню провину, нам легко їх передадуть.

— Слухаюсь, усе буде виконано.

Коли лицарі, отримавши вказівки, розійшлися, Іан залишився наодинці й повільно оголив свій меч.

Чесно кажучи, йому вже цієї миті кортіло побачити Анабель, проте мчати зараз до маєтку Рейнфілдів було б занадто нечемно.

Він не хотів заважати Анабель, яка вперше за довгий час проводила спокійні хвилини у колі своєї родини.

Тому він розпочав тренування.

«Усе одно дружній матч відбудеться вже за два дні...»

Це був перший раз у його житті, коли його охопило передчуття: «Я можу програти».

Упродовж усього шляху до столиці Анабель підтримувала свій звичний обсяг тренувань. Навіть після того, як її сила зросла завдяки знищенню джерела чорної магії, вона зовсім не лінувалася.

Її рухи, які він помітив краєм ока, стали незрівнянно досконалішими порівняно з минулим.

Він не те щоб палко прагнув перемогти її, проте й піддаватися навмисне теж не мав наміру.

Принаймні перед нею, яка викладатиметься на повну, він хотів постати у своїй найкращій формі.

«Ось воно що... Ось яке значення мали слова моєї матері про суперництво».

Це було вперше згадане почуття азарту. Іан важко дихав, розсікаючи повітря мечем.

Хоч сама Анабель і оголосила, що більше не вважає його своїм суперником, чомусь тепер він ще більше прагнув їхнього протистояння.

Він махав мечем уже досить довго, коли з-за спини пролунав задоволений голос:

— Прекрасна постава.

— …

— Людина, яка викладається на повну, завжди виглядає неперевершено. Настав час і тобі продемонструвати це.

Це був Брейден, який щойно повернувся з імператорського палацу, де вирішувалася доля кронпринца Каллона та імператриці.

— Саме задля цього я особисто й організував ваш дружній матч.

Іан спокійно сховав меч назад до піхов і тихо запитав:

— Дружній матч... Навіщо ви взагалі висунули цю ідею, яка так і фонтанує марнотратством?

— Бо я хвилювався, що якщо у вас двох нічого не вийде, то рід Вейдрос просто перерветься, — без вагань відповів Брейден. — Якщо Анабель чомусь вагається, я хотів бодай у такий спосіб пов'язати вас. Адже немає ближчих стосунків, ніж у суперників, які постійно зважають одне на одного? Хай там як, а що більше у вас спільних спогадів, то краще.

— ...

— Його Величність Імператор пообіцяв, що хоч це й не буде орден за перемогу у змаганнях, проте він залюбки дарує пам'ятну медаль із невеликим магічним кристалом. Звісно, якщо ти переможеш.

Брейден говорив розважливо, наче давав глибоку настанову:

— Вручиш Анабель цю медаль і одразу ж клич її заміж.

— ...Що?

— Це означає, що коли настає слушний момент, діяти треба рішуче. Я не кажу грати весілля вже завтра, проте влаштувати для панни Анабель таку подію ти зобов'язаний.

— ...

— Слова мають бути якомога простішими. Це все ж таки пропозиція руки і серця, тож вигадувати їх за тебе було б зовсім неправильно. До того же, навряд чи ти здатний видати щось витончене... Обирай максимальну стислість — так принаймні не прогадаєш.

— Але ж я можу й програти.

Іан звернув увагу на вкрай важливу обставину, проте Брейден відповів цілком серйозно:

— Мені важко таке уявити... Ти занадто довго ні разу не програвав.

— Що правда, то правда, мені й самому важко уявити почуття поразки.

— Хай там як, на цей дружній матч ти повинен з'явитися при повному параді.

— Прошу?

— Не можна ж виглядати як занедбане опудало під час пропозиції руки і серця. Потрібно створити максимально драматичну сцену в найпрекрасніших обставинах.

Здавалося, Брейден розписав увесь цей план ще тоді, коли тільки пропонував проведення поєдинку.

— Повір мені. Освідчення в такій ситуації буде справді незабутнім і захопливим. Це буде просто неперевершено. — він підмигнув і плеснув Іана по плечу. — Тільки-но досягни успіху, а подарунок для зустрічі невістки я візьму на себе. Адже це означатиме, що в одному великому парі я здобуду перемогу.

Примітка: мабуть, це вперше і востаннє, але Іане НЕ слухай свого батька зараз; як на мене це неповага до своєї суперниці приходити при параді, думаючи, що точно переможеш і тим паче планувати при цьому зробити ПУБЛІЧНУ пропозицію.