Розділ 142 — Розділ 142. Після того, як я перестала бути твоєю суперницею (8)

— Отже, Ваша Величносте…

Роберт промовив це, заледве стримуючи бажання прикласти долоню до чола.

— Ви хочете сказати, що уклали таке парі з герцогом Вейдросом?

Імператор, який щойно зізнався Робертові в суті свого раніше укладеного парі з герцогом Вейдросом, похмуро кивнув.

— …Ні, ну хто ж знав, що Іан так тихо збожеволіє? Ти ж теж постійно крутився поруч із ним і нічого не помітив, хіба ні?

Після цих слів імператора Роберт уже не міг ні в чому його звинувачувати.

В душі Роберт уже визнав свою поразку перед Іаном.

Його щире прагнення, заради якого він знехтував перемогою у фіналі турніру з фехтування та винищив ту силу-силенну жахливих монстрів, лише б прибігти до Анабель, було справді винятковим.

Якщо замислитися, чи зміг би сам Роберт піти на такі жертви заради Анабель… Чесно кажучи, він не мав у цьому впевненості.

Тому, хоч на серці й було гірко, він вирішив утішитися тим, що стане хорошим імператором і приведе імперію до процвітання.

Однак подумки він почав щиро перейматися станом імператорської скарбниці.

— Але яке ж це щастя. Маєна ж сказала, що не скасовуватиме обіцяну фінансову підтримку.

Умовою Маєни в обмін на надання коштів був шлюб Анабель та Роберта.

Проте навіть після того, як стало відомо, що серце Анабель не належить Роберту, вона не стала чіплятися до цього питання.

Адже від самого початку компроміс виник навколо проблеми виборчого права, а питання шлюбу згадувалося виключно через надмірну турботу, яку Маєна виявляла до Анабель.

— Але ж у міністерстві фінансів усе одно залишається нестача, яку потрібно покрити… — стурбовано зауважив Роберт, швидко закінчивши підрахунки.

— Це можна владнати, наклавши арешт на майно маркіза Абедеса. Якщо все розпродати, цифри так чи інакше зійдуться.

— І все ж, жити доведеться вкрай ощадливо.

— Оскільки залишилися кошти на утримання колишньої імператриці та колишнього кронпринца… Я наказав повністю розпродати й особисте майно колишньої імператриці.

Роберт відчув, як на його плечі невідомо чому лягає важкий тягар відповідальності.

Хоча попереду на нього чекав такий бажаний статус кронпринца, біди, які встиг накоїти попередній імператор, виявилися надто масштабними.

Подумати тільки, що йому доведеться сушити голову над фінансовою кризою від самого початку…

Втім, саме тоді, коли він міркував, що завдяки залученню коштів від Ради простолюдинів удасться так-сяк звести кінці з кінцями, імператор знову заговорив:

— У будь-якому разі, завтра товариський матч.

— …Саме так.

— Того ж дня я збираюся скромно провести церемонію твого призначення кронпринцом. Ти ж не проти?

— Звісно, Ваша Величносте.

Роберт зрозумів задум імператора й кивнув. Ситуація, за якої кронпринц змінювався через таку ганебну справу, була неприємною.

Сам Роберт ні в чому не винен, проте цей інцидент усе одно підривав авторитет імператорської родини.

Тому для довгострокової перспективи було б найкраще перейти цей етап якомога м’якше, не привертаючи зайвої уваги. Товариський матч між Анабель та Іаном у цьому сенсі ставав надзвичайно слушною нагодою.

— Гадаю, буде доречно згадати про це коротко, одразу після висловлення подяки за знищення чорної магії. З погляду вияву поваги до головних героїв дня, така картина виглядатиме досить гарно.

— Так. Усім навколо неймовірно цікавий цей товариський матч.

Дивлячись на імператора, чиї очі блищали, Роберт подумки збагнув, що під цим «усім навколо» мався на увазі й сам правитель.

— До речі, якщо розпродати особисте майно імператриці, то таємно надійде чимало готівки, — кашлянув імператор, удавано прочищаючи горло. — …Ти часто ходиш інкогніто, тож добре знаєш, еге ж? Кажуть, на цей товариський матч усі навколо роблять ставк… ні, тобто парі?

— Ваша Величносте, — зітхнув Роберт, збагнувши намір імператора. — Ви щойно розповіли мені про наслідки свого невдалого парі, і знову беретеся за старе?

— Кхм.

Імператор на мить забігав очима, а тоді почав крутити в руках хустинку, яку свого часу пов’язав Анабель, і мовив:

— Тоді змінімо формулювання. Це не парі, а… знак дрібної довіри до Анабель Рейнфілд, яка боролася задля моєї честі?

— …І під виглядом цього знаку ви хочете зробити ставку.

— Тож який приблизно коефіцієнт на Анабель Рейнфілд?

Роберт зрештою знову зітхнув.

Насправді, оскільки більшість людей усе ще була впевнена в перемозі Іана, коефіцієнт на Анабель залишався доволі високим.

Хоча після того, як вона самотужки впоралася з усіма найманими вбивцями, підісланими маркізом Абедесом, він став значно нижчим, ніж був упродовж останніх восьми років.

Повідомивши імператорові коефіцієнти в гральних домах, Роберт обережно додав:

— Якщо вже ви збираєтеся ставити, то краще поставте на Іана Вейдроса. Це ж чудовисько, яке одним махом знищило монстрів у лісі Смахо.

— Але так, навіть у разі виграшу, грошей не заробиш. Щоб отримати великий куш, треба ризикувати…

— …Ви ж казали, що це знак довіри.

Проте імператор, схоже, вирішив більше не слухати Роберта.

— Мені так чи інакше не можна йти туди особисто, тож піди й постав як слід. Це буде вже завтра, тому поквапся й сходи сьогодні ввечері.

Імператор рішуче промовив це, передаючи йому готівку, яка ще нещодавно, мабуть, була особистим майном імператриці.

— Я цілу ніч ретельно аналізував той випадок зі спробою викрадення в столиці, і можу сказати, що шанси досить високі. Схоже, герцогиня Вейдрос навчила її неймовірно добре.

Імператор навіть почав розмахувати макетом меча, наче намагаючись відтворити ту саму спробу викрадення.

— Тоді, хух, за допомогою вдалого прийому, хух, відбулося ось таке…

— ……

Побачивши це жалюгідне видовище, Роберт зрештою був змушений узяти запропоновану імператором готівку, знову накинути плащ із каптуром і вийти на вулицю.

***

— Яке ще тренування… — мовив Іан, розвертаючись і різко підхоплюючи мене на руки. — Що ти просиш у мене, коли я навіть не помітив, як ти підійшла?

— Це тому, що я навмисно приховала свою присутність.

— Тоді раніше ти навмисно її не приховувала, коли нападала ззаду?

Раніше, хоч як би я приховувала свою присутність під час наближення, Іан дивовижним чином усе помічав і миттєво ухилявся.

Але тепер, отримавши благословення бамбукового лісу, де перукар колись вигукував таємниці, будучи впевненим, що нікого немає поруч, я справді змогла приховувати присутність навіть від Іана.

— Ну, це…

Я не могла більше нічого відповісти, бо моє тіло здригалося від його гарячого подиху, що лоскотав мочку вуха та шию.

— Я сумував за тобою, Анабель.

Мої ноги відірвалися від землі, тож я не могла нікуди втекти й мусила приймати його поцілунки.

Звісно, не те щоб я справді намагалася втекти.

— Ми ж розійшлися менше ніж двадцять чотири години тому?

Коли я запитала це з хіхіканням, Іан серйозно відповів:

— Я почав сумувати за тобою з тієї самої миті, як ти сіла в екіпаж.

Іан зовсім не мав звички перебільшувати, тому ці слова точно були щирими.

— Чи добре ти вкривалася ковдрою, коли спала, чи добре поснідала сьогодні вранці, чи не програла в суперечці з Аароном — я цілий день тільки й робив, що хвилювався за тебе.

Поцілувавши мене досхочу, Іан нарешті відпустив мене. Я заспокійливо посміхнулася й відповіла:

— Завтра товариський матч, невже я б так жахливо дбала про свій стан? В інші дні — як знаєш, але до завтрашнього дня не турбуйся про моє самопочуття.

— Кажу це про всяк випадок… — Іан усміхнувся й додав: — Я справді викладуся на повну. Я не робитиму тобі поступок лише тому, що ти моя кохана. Бо добре знаю, що ти цього не хочеш.

— Хто б казав.

Я легенько постукала мечем перед ним і відповіла:

— Не зневажай мої вісім років, які були сповнені виключно думками про те, як здолати тебе.

Справді, те, що ми ось так посміхаємося одне одному, змушувало знову задуматися, що людські долі геть непередбачувані.

— Мені б хотілося, щоб ти знову виявляла таку ж одержимість, як тоді, і приходила до мене повсякчас.

— Перепрошую, але тобі геть не обов’язково згадувати моє темне минуле.

— Я серйозно. Тепер, якщо ти зненацька нападеш ззаду, я справді буду змушений піддатися. Врахуй це на майбутнє. Я завжди радий.

— Тобі також не обов’язково показувати, що ти став якимось дивним, — рішуче відрізала я. — Чи не могли б ми просто жити з хорошими спогадами? Наприклад, тут… нам же було досить добре разом.

Цей сад був тим самим місцем, де перед імператорським бенкетом і напередодні дуелі з Лагіаном Іан особисто доглядав за мною… ні, тобто тренував мене.

Тільки вдвох, упродовж кількох днів.

Згадавши, як ми цілими днями проводили тут спаринги, я життєрадісно запропонувала:

— Хочеш, ми востаннє злегка поб’ємося тут? Звісно, це переддень матчу, але ми обоє зважимо на це й просто трохи розімнемося.

— Якщо злегка, то давай.

Іан безтурботно кивнув, після чого підстрибнув, зірвав дві гілки з дерева й одну з них простягнув мені.

Оскільки завтра мав відбутися матч, він, очевидно, розсудив, що справжні мечі краще не використовувати.

— Ну що ж…

Я, як зазвичай, кинулася першою, цілячись Іанові в бік, проте він м’яко ухилився й одразу ж міцно обійняв мене.

— Гей, я ж казала, що це спаринг!

Коли я забурчала, Іан зітхнув і міцно притиснув свої губи до моєї щоки.

— …Вибач. Щойно ти опиняєшся в моїх обіймах, я просто втрачаю глузд…

— А тепер опануй себе й давай як слід. Або ні, краще ти атакуй першим.

Знову розійшовшись, ми обмінялися поглядами, і цього разу Іан кинувся мені за спину.

Я розвернулася дзиґою, ухиляючись від удару, миттєво порушила рівновагу Іана, повалила його на газон і так і впала зверху на його тіло.

— Анабель, — Іан піді мною тихо розсміявся, наче від безсилля. — Ти ж казала, що це спаринг.

— Ой… вибач.

Від того, як наші тіла притискалися одне до одного, наше гаряче дихання вже встигло повністю змішатися.

Я не прибирала рук, якими спиралася на його плечі, й усміхнулася у відповідь:

— Я теж… Щойно опиняюся на відстані, де можу обійняти тебе, у мене просто відбирає розум…

— Я від самого початку саме через це й не пропонував ані тренувань, ані спарингів.

Іан обхопив мою талію, міцно притискаючи мене до себе, і прошепотів:

— Бо коли двоє людей качаються разом у безлюдному місці, стає цілком очевидно, які думки з’являться в голові.

Хоча в його мові не було жодного двозначного слова, це звучало неймовірно непристойно. Очевидно, якби не цей товариський матч, ми б ніколи в житті не змогли провести серйозний двобій.

— Хм… Ах.

Гілка, яку я тримала в руці, безсило впала на землю.

Серед свіжого запаху трави та м’якого подиху вітру розвіялося наше глибоке дихання.