Розділ 144 — Розділ 144. Після того, як я перестала бути твоєю суперницею (10)

Урешті-решт завіса поєдинку піднялася. Після миттєвого вигуку натовпу запала така тиша, що перехоплювало подих. Іан, дивлячись на Анабель перед собою, на мить перевів подих.

Від самого народження він мав усе, чого тільки можна побажати, і змалечку його підносили як вундеркінда в мистецтві меча.

— Ого, з таким хистом можна замахнутися й на перемогу в турнірі з фехтування , — задоволено казав Брейден, який особисто навчав малого Іана.

— Немає нічого неможливого в тому, щоб виграти турнір у чотирнадцять років. Це цілком здійсненне завдання.

Звісно, Брейден був далеко не єдиним учителем Іана.

Окрім капітана лицарського ордену, до його навчання залучили навіть колишнього наставника самого Брейдена — біля хлопця зібрався винятковий викладацький склад.

Власне, саме так і зростали всі спадкоємці роду Вейдросів, які виявляли бодай якийсь хист до меча.

— Мати змогу схрестити мечі з Вами, юний пане Іане Вейдросе, — це справжня честь.

— Усі й справді недарма дивуються Вашій майстерності. Дякую за чудову науку.

Люди, які сходилися з ним у двобої, залишалися прихильними до нього навіть після своєї поразки.

Світ був ласкавим до нього, і кожен висловлював своє захоплення, особливо коли він брав до рук зброю.

Анабель стала першою, хто зруйнував цей його звичний світ.

Її жага до перемоги, з якою він зіткнувся у фіналі турніру з фехтування серед однолітків, виявилася настільки затятою, що в Іана на мить стислося серце.

І лише один раз схрестивши з нею мечі, він усе збагнув.

Чотирнадцятирічний юнак, який досі не знав нічого, окрім зброї, затамував подих перед дівчиною, яка дивилася на нього так, наче збиралася вбити.

Можливо, це сталося тому, що він трішки злякався перед її ворожістю, з якою зіткнувся вперше в житті.

Він усвідомив, що після того дня, коли вперше здолав Брейдена, він дуже довго чекав саме на це почуття.

На те саме неймовірне збудження, яке охоплює тебе, коли з’являється суперник, здатний змусити тебе по-справжньому нервувати.

Звісно, вона все одно не дотягувала до його рівня майстерності, проте виявилася значно вправнішою за будь-кого, з ким йому доводилося сходитися на турнірі із фехтування.

І якраз тоді, коли він збирався сказати, що це був чудовий бій, і запитати, чи не бажає вона вступити до лицарського ордену Вейдросів…

— Відчепись, вилупку. Це для тебе, курва, це був чудовий бій.

Після завершення турніру до лицарського ордену Вейдросів вступила зовсім не Анабель, а Аарон.

Відтоді утекло чимало води, і тепер він кохав її без жодного зв’язку з будь-якими колишніми почуттями.

Єдина людина, яка змушувала його серце тріпотіти, гніватися й отак шаленіти від нетерпіння.

І ось тепер, стоячи перед нею на очах у незліченного натовпу глядачів напередодні спарингу, який, можливо, стане останнім у їхньому житті, Іан відчув, як усе його тіло напружується так само, як і вісім років тому.

Він може програти.

Проте він хоче перемогти.

Він не знає, що таке смак поразки. За все життя він провів безліч двобоїв, але перемога завжди була для нього чимось очевидним.

Міцно стиснувши руків’я меча, Іан першим кинувся на Анабель.

***

Анабель ковтнула суху слину, дивлячись на Іана, який стояв прямо перед нею.

Вона тримала меч із самого малечку, проте єдиною вчителькою, яка закарбувалася в її пам’яті, була Леслі.

— Ти ж здолаєш Іана, доню? Тільки так уся наша родина стане щасливою.

Вона була дитиною, а тому не розуміла справжньої причини своїх нещасть.

Вийшло так, що вона прожила життя, ненавидячи геть не тих людей й зовсім не помічаючи тих, хто насправді руйнував її життя.

— Я ні за що не відмовлюся від думки здолати тебе. Бо мистецтво меча — це все моє життя.

Упродовж восьми років, коли вона повсякчас кидалася на Іана й наражалася на його жахливе ігнорування, вона якось у нестямі від гніву вигукнула йому ці слова.

І справді, навіть коли всі навколо насміхалися з неї, вона не здавалася. Вона дотримувалася просто божевільних обсягів тренувань і була одержима думкою про те, як перемогти Іана.

Лише згадавши минуле життя, вона врешті збагнула, що їй нізащо не наздогнати Іана, і пообіцяла собі почати життя, яке взагалі не буде пов’язане з ним, проте…

— Тож визнай мене рівнею! Не дивися на мене цим своїм зверхнім поглядом!

Насправді, якби вона не любила фехтування всім серцем, прожити так усе життя було б просто неможливо.

І як людина, яка присвятила цьому мистецтву всю себе, Анабель прагнула стати найкращою й хотіла здолати найсильнішого — Іана. Це було звичайним інстинктом кожного мечника.

Мабуть, саме тому після рішення не брати участі в останньому турнірі з фехтування вона певний час не могла позбутися гіркого посмаку.

Хоч вона й оголосила, що припиняє бути його суперницею, проте вага восьми років, проведених у затятій боротьбі заради перемоги над однією людиною, не була легким тягарем.

Щойно вона міцно вхопила меч і впилася поглядом в Іана, як умить забула і про Леслі, і про Мерилін, і навіть про саму себе.

Він досі залишався для неї непорушною скелею. Вона не раз сходилася з ним у бою, тому чудово знала, наскільки він сильний.

Вона може програти.

Проте вона хоче перемогти.

Вона не знає, що таке смак перемоги над ним. За весь цей час вони провели незліченну кількість спарингів, але він залишався суперником, якому вона без усяких зрушень повсякчас програвала.

Іан першим підняв меч і кинувся вперед. Це геть не було схоже на його звичний стиль, коли він невимушено зважав на опонента й поступався правом першого удару.

Ця перша атака чітко давала зрозуміти, що його серце переповнювали ті самі почуття, що й у неї.

Як же довго вона чекала на мить, коли зможе зійтися з ним із цим «однаковим прагненням». Анабель із небаченим досі азартом відбила удар Іана.

***

Це був легендарний бій.

Він тривав довше за будь-який інший поєдинок, а його динаміка була настільки шаленою, що глядачі не могли відвести очей ні на мить.

Мечники, які після завершення 912-го турніру з фехтування відклали всі свої справи й залишилися в столиці аж до товариського матчу, шаленіли від цього розкішного видовища, яке з лишком компенсувало їм усі дні очікування.

Поєдинок виявився настільки неймовірним, що імператор від надміру емоцій навіть розчулився до сліз. Міцно стискаючи в руках хустинку, він пробурмотів:

— Тепер я можу спокійно померти, і в мене не залишиться жодного жалю.

Роберт хоч і не вимовив цього вголос, проте ледь стримався, щоб не зупинити його словами: «Вам ще зарано».

Адже навіть якщо борги імператорської скарбниці вдалося якось покрити завдяки допомозі Маєни, давати всьому раду самотуж було все одно досить важко.

— Ого, це справді не йде в жодне порівняння з 912-м турніром з фехтування.

Навіть Аарон, переможець 912-го турніру, лише вражено хитав головою.

— Усі мечники імперії зараз, мабуть, готові вклонитися герцогу Вейдросу. Подумати тільки, що нам пощастило за життя побачити такий бій.

Якщо Іан, як і завжди, демонстрував бездоганне володіння мечем, то неймовірний прогрес Анабель просто вражав.

Щойно здавалося, що Іан здобуває перевагу, як Анабель миттєво переходила в контратаку, а коли її удари досягали мети, Іан одразу ж відбивався.

— Ой, лишенько… — тихо вимовили Мерилін та Оскар, тримаючи високо в небі банер на підтримку Анабель. — Вона моя донька, але я так пишаюся нею…

Нік уже підвівся на ноги й щосили розмахував прапором.

— Анабель! Анабель! Анабель!

Усе це відбувалося так затято, що вихованці притулку, які сиділи на далеких трибунах, навіть почали шепотітися між собою: «Там точно стоять якісь шалені гроші».

— Я геть не тямлю у фехтуванні й ніколи не цікавився цим, — розчулено мовив майстер вежі, який також тримав банер із написом «Анабель — тріумф!». — Але їхні рухи схожі на якийсь дивовижний трюк! Просто очей не відвести. Хм, схоже, єдиний, хто тут не має жодного уявлення про мистецтво меча — це я…

— Усе гаразд. Я теж нічого не тямлю, майстре вежі! — світло всміхнувшись, весело відповіла Сесіанна, яка сиділа через одне місце від нього, розділена з тим Аароном.

Вона також тримала в руках плакат із написом: «Благословення Анабель Рейнфілд».

— Я теж нічого не розумію, але це неймовірно захопливо! Схоже на виступ циркової трупи, який я колись потай споглядала в нетрях! Ой, якщо згадати ті старі часи, то тепер доля мені справді посміхнулася.

Поєдинок був настільки запеклим, що ніхто навколо навіть заїкнутися не міг про те, ніби «Іан піддається Анабель, бо вона йому подобається».

До того ж, хіба Анабель не продемонструвала свою майстерність усім людям лише кілька днів тому, коли самотужки розкидала понад п’ятдесят найманих убивць?

І саме в ту мить, коли напруга глядачів досягла свого апогею…

— Ха-а-а-ап!

Анабель, яка досі обмінювалася з Іаном запеклими й не поступилими ударами, раптом помітила вразливе місце в його захисті, штовхнула його ногою в живіт і злетіла в повітря.

А тоді, спритно ухилившись від меча Іана, який миттєво рушив слідом, вона зробила перекид у повітрі. Іан не проґавив цієї нагоди й вибив її зброю.

— Ах, невже це кінець… — миттєво засумувавши, пробурмотів Аарон.

І не лише Аарон — усі, хто розумівся на мистецтві меча й мав гострий зір, зреагували в ту саму мить.

— О-о ні! — імператор навіть закричав, мало не падаючи назад і притискаючи хустинку до рота.

— Ні за що! Мій один шилінг! — відчайдушно вигукнув і Нік. Пальці, якими він тримав древко прапора, аж побіліли від напруги.

— …Один шилінг? Про що ти взагалі кажеш? — попри весь цей гамір, Мерилін здивовано перепитала його. Один шилінг — це була ціна звичайного обіду в таверні для простолюдинів.

Її меч крутився дзиґою високо в повітрі, і в ту саму мить усі глядачі вирішили, що перемога дісталася Іану. Адже Іан був не тією людиною, яка дасть супернику час підняти вибиту зброю.

— Іане.

Проте не встигло минути й кількох митей, як Іан почув біля самого вуха голос, переповнений тріумфом.

— …Я… Зрештою, я…

Анабель, яка блискавично перехопила вибитий Іаном меч прямо в повітрі, тепер приставила його вістря до його шиї.

Такий фінал вимагав просто шаленої швидкості реакції, рішучості та бездоганної точності рухів.

Люди, які ще мить тому так по різному реагували на те, як Іан вибив меч Анабель, тепер умить замовкли й затамували подих.

Усі навколо були просто приголомшені діями, які розгорталися на занадто шаленій швидкості.

— …Що сталося? Мені здається, я взагалі нічого не встигла побачити, — схиливши голову набік, здивувалася Сесіанна, яка пропустила вирішальну мить і застала лише фінал. — Але хіба це не означає, що панна Анабель перемогла?

І справді, вістря меча Анабель було чітко спрямоване в шию Іана, а сам Іан завмер на місці, не в змозі завдати удару у відповідь.

Стоячи в такому положенні, кожен із них подумки повертався до своїх власних восьми років життя.

Про те, яке саме значення мала ця мить у всьому тому довгому часі, який вони залишили позаду.

Яку цінність вони, як молоді мечники однієї епохи, мали одне для одного, якщо відкинути їхні романтичні стосунки.

Коли минуло ще трохи часу, Анабель ледь чутно прошепотіла, так що почув лише Іан:

— Я перемогла.