Розділ 145 — Розділ 145. Після того, як я перестала бути твоєю суперницею (11)

Щойно слова Анабель злетіли з її вуст, як стадіон вибухнув оглушливим, шаленим ревом.

Іан, усе ще приголомшений, важко переводив подих, аж поки сам імператор офіційно не оголосив Анабель переможницею.

Це була перша поразка в його житті з того самого раннього дитинства, коли він лише починав пізнавати меча.

— Ох, — мимоволі зірвалося з його губ. — …Ось воно як це, програвати.

Вістря зброї біля шиї все ще віддавало прохолодою. Досі йому не доводилося відчувати себе переможеним і безпорадним.

І Анабель була єдиною людиною в усьому світі, яка змогла змусити його пізнати це почуття.

Він повільно опустив свій меч і повернувся до Анабель. Її щоки пашіли від запеклої боротьби, а подих був уривчастим, і вона була такою неймовірно вродливою, що в Іана раптом з’явилося шалене бажання впасти на коліна й поцілувати їй руку.

Анабель, зустрівшись із ним поглядом, промовила майже те саме:

— Ось воно як це…

Її голос тремтів від надміру емоцій.

Кому, як не їй, після восьми років запеклого протистояння, було знати, що Іан бився на межі своїх можливостей і виклався на повну. Усі минулі роки, коли вона з останніх сил намагалася наздогнати й перевершити його, промайнули перед очима, наче яскравий калейдоскоп. Сльози самі собою покотилися з очей.

— Здолати Іана Вейдроса — це…

Цей неймовірний тріумф не мав нічого спільного ні з титулом, ні з турнірною перемогою.

Якщо й була якась причина для цих сліз, то вона крилася виключно в тих восьми роках затятої, виснажливої праці, коли вона вигризала кожну хвилину тренувань.

— Ти жодного разу не заплакала, навіть коли програла мені понад дві тисячі разів, то чому ж плачеш тепер? — тихо прошепотів Іан, дбайливо витираючи сльози з її обличчя. — Мені ж так хочеться обійняти тебе просто тут.

У цей момент над ареною з гуркотом розсипалися яскраві вогні святкових феєрверків. Іан та Анабель, не змовляючись, одночасно схилилися в традиційному лицарському поклоні, висловлюючи взаємну повагу.

Анабель протягнула йому руку й ледь тремтячим голосом промовила:

— Це був чудовий бій, Іане.

Іан на мить затримав погляд на її долоні, а тоді тепло всміхнувся й міцно стиснув її руку у своїй:

— Це був чудовий бій, Анабель.

Такої теплої та щирої картини глядачі не бачили за результатами обох фіналів попередніх турнірів. Над головами молодих людей, які стояли, міцно тримаючись за руки, знову прокотилася гучна хвиля глядацьких овацій.

Звісно, серед усього цього натовпу були ті, хто аплодував значно завзятіше за інших.

— Тепер я точно поверну все, що програв на парі з герцогом Вейдросом! — імператор, міцно стискаючи в руках мокру від поту хустинку, ледь не підстрибував на місці від азарту. — Ось в чому і полягає справжнє задоволення від ставок!

Схоже, азартна кров покійного імператора, який свого часу ледь не пустив скарбницю за вітром через невдалі інвестиції в шахти, усе ж давалася взнаки.

Роберт, спостерігаючи за батьком, подумки вирішив іще суворіше контролювати державний бюджет. А також щиро сподівався, що імператор заради збереження власного здоров’я не спробує потайки повторити той запаморочливий кульбіт у повітрі, який щойно виконала Анабель.

— Оце так, усе ж вона зробила це!

Проте поряд був ще один чоловік, який хоч і почувався абсолютно виснаженим, але буквально світився від щастя, у відмінному від імператора сенсі. Це був Нік.

— Недарма… Недарма я ризикнув і поставив гроші на племінницю!

Аарон, почувши це, лише докірливо похитав головою:

— То ви справді поставили на кін гроші? Тепер зрозуміло, чому ви поводилися так дивно ще відучора.

Мерилін, попри всю радість за доньку, також незадоволено додала:

— Ти щойно згадував про якийсь один шилінг. Ти що, серйозно поставив лише один шилінг?

— Ну так! І в якийсь момент я вже подумки попрощався зі своїми грошима, — відповів Нік.

Оскар, продовжуючи розмахувати прапором, лише зітхнув із жалем:

— Я б тобі й так дав той шилінг… Одне це полотнище коштує значно дорожче.

— Ой, нічого ви не тямите в багатстві, якщо так легко розкидаєтеся монетами, — Нік незадоволено цокнув язиком і похитав головою, а тоді з ніжною посмішкою подивився на арену й пробурмотів: — Що б такого гарного купити Анабелі на цей виграш?..

Почувши ці слова, Мерилін та Оскар облишили свої кпини. Ця коротка фраза була беззаперечним доказом того, як сильно Нік любить свою племінницю.

***

— Що ж, перейдемо до церемонії нагородження.

Оскільки це був товариський поєдинок, а не офіційний турнір, де нагородження зазвичай переносили на наступний день і поєднували зі святковим фестивалем, призера вшанували одразу. Іан уперше в житті сидів на трибунах для глядачів, споглядаючи за п’єдесталом збоку.

Анабель, яка зараз виглядала надзвичайно щасливою й сяяла яскравіше за будь-які коштовності, з хвилюванням постала перед правителем.

— Цей особливий орден був виготовлений за моїм особистим розпорядженням, і в його центр інкрустовано рідкісний магічний кристал, — оголосив імператор, тримаючи в руках нагороду. За формою та розміром вона нагадувала традиційну медаль турніру, проте колір каменю посередині був зовсім іншим. — Прийми його як особисту подяку від імператорської родини мечниці, які пожертвувала власною славою заради спокою та безпеки всієї імперії.

Зважаючи на те, що подібні товариські зустрічі навряд чи колись повторяться, цей орден мав стати єдиним у своєму роді в усьому світі.

— Тож я оголошую Анабель Рейнфілд переможницею товариського поєдинку й з гордістю вручаю їй цю нагороду!

Стадіон знову вибухнув гучними аплодисментами. Іан, сидячи серед глядачів, щиро й завзято плескав у долоні. А тоді, не втримавшись, вирішив похвалитися перед сусідкою:

— Це моя дівчина. Вона просто неймовірна, чи не так?..

Поруч із ним сиділа Леслі, яка від цих слів лише легенько штурхнула Іана ліктем під ребра:

— Це моя учениця.

Брейден, який спостерігав за цією сценою, чомусь сидів тихо й не поспішав втручатися, що було абсолютно на нього не схоже. Його бездоганний план романтичного освідчення з тріском провалився, навіть не дійшовши до реалізації.

Він лише розгублено всміхався, адже до останнього не вірив, що Іан справді може програти цей бій. Батько розумів, що навряд чи син зможе знайти кращий та більш відповідний момент, щоб освідчитись.

Тим часом Анабель, тримаючи в руках заслужену нагороду, повернулася до глядачів, щоб висловити слова вдячності. Під яскравими променями сонця вона на мить затамувала подих від хвилювання.

Колись вона щоночі марила цією миттю, сподіваючись отримати лицарський титул та заслужити врешті визнання з боку Кейтлін та Ріарда.

Проте реальність виявилася в тисячу разів кращою за будь-які фантазії. Мабуть, тому, що цього разу цей бій був виключно для неї самої, а не заради когось іншого.

— Насамперед я хочу висловити глибоку вдячність Його Величності імператору за організацію цього поєдинку, — почала вона.

Перші слова були звичайною формальністю, тож уся суть промови була попереду.

— Дякую моїм батькам, які прийняли мене з усією своєю любов’ю, попри всі мої недоліки. Я завдала вам чимало сорому в минулому, тому обіцяю стати для вас найкращою донькою, якою ви пишатиметеся понад усе.

Мерилін та Оскар розчулено витирали сльози, що виступили на очах. Анабель посміхнулася й весело повела далі:

— Також хочу висловити безмежну вдячність моїй наставниці, пані Леслі, яка першою протягнула мені руку допомоги.

Леслі кинула на Іана переможний погляд і задоволено всміхнулася — їй було приємно, що її ім’я пролунало раніше за його.

Іан лише спокійно всміхнувся у відповідь.

Він чудово розумів, що батьки, з якими дівчина возз’єдналася після стільки років розлуки, завжди будуть на першому місці, та й поступитися першістю Леслі було цілком справедливо.

«Зважаючи на все те, що я накоїв у минулому, це закономірно…» — подумав він.

Саме Леслі першою підтримала Анабель у ті часи, коли її репутація була на самому дні і їй не було на кого розраховувати. Натомість сам Іан тоді всіма силами намагався заперечувати навіть той факт, що вона його взагалі хоч трохи хвилює.

«Тож третє місце — цілком пристойний результат для мене».

Тим часом з п’єдесталу продовжував лунати дзвінкий голос Анабель:

— Мені трохи ніяково перед Аароном, чия перемога на 912-му турнірі через усі ці події опинилася дещо в тіні, проте я впевнена, що на 913-му турнірі він зможе повною мірою насолодитися своїм тріумфом. Також я щиро дякую святій Сесіанні й дуже сподіваюся, що наша родина матиме можливість віддячити Вам за Вашу доброту. Ми зробимо для Вас усе можливе.

Обличчя Іана трохи затверділо.

Коли його відсунули вже на четверте місце, посмішка на його губах стала значно стриманішою, проте він усе ще намагався знайти собі виправдання. Зрештою, Аарон і Сесіанна — це ж її родина…

— Оскільки ми заговорили про це, я також безмежно вдячна колишньому верховному жерцю за дозвіл на проведення тесту, а також принцу Роберту… Ой, перепрошую, тепер уже кронпринцу Роберту. Вітаю Вас із цим високим титулом.

Проте коли його ім’я не пролунало навіть після Оріанса та Роберта, тримати незворушний вираз обличчя стало вже зовсім важко.

— Дякую герцогу Вейдросу за те, що він так надійно захищав мою родину. А також усім охоронцям резиденції Вейдросів, яким через мої колишні витівки довелося чимало побігати за мною наввипередки.

Іан у цей момент серйозно задумався над тим, чи не занадто він дріб’язковий. Але, як не крути, опинитися в списку подяк навіть після звичайних воротарів — це було вже занадто.

Брейден, який сяяв від щастя вже від того, що його взагалі згадали в промові, весело глянув на сина:

— Іане, ти що, зараз розплачешся?

Іан так міцно стиснув губи, що не міг вимовити й слова. Леслі, яка сиділа поруч, лише докірливо зітхнула:

— Ой, хлопче, та не переживай ти так. Найважливішу людину завжди згадують на самом кінці промови.

Проте після цих слів Іан остаточно втратив будь-яку надію, адже знав: якщо Леслі в чомусь упевнена, то реальність обов’язково виявиться абсолютно протилежною.

Анабель тим часом невимушено підходила до завершення свого виступу:

— Що ж, на цьому мої подяки вичерпані.

Іан відчайдушно намагався заспокоїти себе, згадуючи власні колишні гріхи перед нею. Ті вісім років, коли він просто ігнорував її, або ж його повсякчасні поради про те, щоб вона дала йому спокій і нарешті почала жити власним життям…

І саме в цей момент пролунало:

— І цей особливий орден я хочу присвятити Іану Вейдросу.

Анабель не стала розкидатися зайвими словами й цією єдиною фразою миттєво змінила всю атмосферу. Поки на трибунах наростав здивований гомін, вона впевнено попрямувала до глядацьких рядів. А якщо точніше — вона йшла прямо до нього.

Іан, затамувавши подих, дивився на Анабель, яка з легкою посмішкою наближалася до нього.

— Тримай.

На очах у величезного натовпу дівчина з ніжною посмішкою дбайливо прикріпила особливу нагороду до його одягу.

Іан відчув, як до очей раптом підступили сльози — це почуття було для нього абсолютно новим і невідомим. Він ніколи в житті не міг уявити, що колись переживе подібну мить.

Поки він від надміру емоцій не міг вимовити й слова, Анабель ледь чутно прошепотіла йому на вухо:

— Обов’язково одягни його і на наше весілля.

Іан не втримався й міцно притис її до себе. Це була найсолодша поразка в його житті, яка не йшла в жодне порівняння з будь-якими його минулими перемогами.

Зрештою, Брейден мав рацію.

Отримати такий подарунок і почути такі слова в такому місці та за таких обставин…

Це було настільки неймовірно чарівно, що цього неможливо було описати словами.