Розділ 147 — Розділ 147. Епілог

Ранок був ясним. Особняк герцога Вейдроса від самого ранку неабияк шумів.

— Люба, ти ще не готова? Поїжмо трохи раніше. Якщо це не якась термінова справа, зробиш потім.

Розкішно вбрана Леслі ходила туди-сюди перед вітальнею, поки врешті різко не відчинила двері.

— Це ж не якесь звичайне зібрання, а весілля…

Брейден, який саме розмовляв із королівським слугою, одразу ж підвівся на слова Леслі.

— Зрозумів. Воно якраз щойно закінчилося.

Розмова, яку Брейден вів з королівським служником, насправді стосувалася покарання для членів роду маркіза Абедеса.

Слідуючи за магічним предметом — закладкою, про яку згадував Іан, дійшли висновку, що потрібна «кров особи протилежної статі, яка щиро ненавидить іншу».

А коли простежили шлях купівлі, то вийшли саме на маркіза Абедеса. Це був надто беззаперечний доказ того, що вони намагалися зашкодити Анабель.

Коли з'явилися такі вагомі докази, найняті убивці, яких забрали сторожові лицарі, теж виклали всю правду.

— Через покарання трьох чоловіків з родини Абедес… Оскільки під час терору біля стін готелю там перебував навіть спадкоємець престолу, це переросло у справу про замах на життя членів імператорської родини, тож довелося радитися з самим імператорським родом.

Брейден якраз просив королівський двір передати право на покарання трьох чоловіків родини Абедес роду Вейдрос.

І ось від королівського двору нарешті надійшла відповідь.

Там зазначалося, що дозвіл буде надано лише за умови винесення покарання, яке не поступатиметься довічному ув'язненню в імператорській в'язниці. Ну, щодо цього Брейден був абсолютно певен у собі.

Покарання старовинного лицарського роду герцогів Вейдросів були щонайменше не м'якшими, а то й суворішими за імператорські.

— Вони намагалися зашкодити моїй майбутній невістці, тож я мушу особисто взятися за це.

Брейден широко усміхнувся і вклонився королівському слузі. Слуга вже збирався вийти, виявляючи повагу, але не стерпів і кинув одну фразу:

— Проте це… часом, не медаль за товариський турнір?

Біля входу у вітальню, де зазвичай стояв велетенський магічним камінь, тепер красувався орден із інкрустованим маленьким блискучим магічним кристалом.

Слуга, який сподівався побачити там «Сльозу дракона» — неймовірний скарб імперії, що його імператор подарував Іану, — зараз почувався дещо розгубленим.

— Це дещо відрізняється від медалі за перемогу в турнірі з фехтування… і я теж уперше бачу її так зблизька.

— Звісно. Це ж безпрецедентна нагорода.

Брейден сказав це, не приховуючи своєї гордості.

— Адже моя майбутня невістка власноруч вручила її нашому синові.

— …

— Це безперечно стане родинною реліквією, яку передаватимуть із покоління в покоління.

Слуга незграбно кивнув на знак згоди й швидко вислизнув геть.

Минув уже цілий місяць відтоді, як завершилися ті дружні змагання, що сколихнули всю імперію. За цей час у герцогстві Вейдрос сталося кілька змін.

Серед них поява у вітальні золотої медалі за перемогу в товариському турнірі була чи не найменш значним повсякденним дріб’язком.

А от те, що герцог Вейдрос масштабно готувався до передачі титулу, було вже куди серйознішою подією.

Як він і заявляв раніше, щойно завершиться останній турнір з фехтування Іана, він планував передати йому герцогський титул і вирушити з Леслі у навколосвітню подорож — і тепер цей план почав втілюватися в життя.

Через це Іан, який раніше жив на тренувальному майданчику й командував лицарським орденом, останнім часом був змушений годинами зачинятися у своєму робочому кабінеті.

А найголовнішою зміною було…

— Анабель же приїде сьогодні з маєтку Рейнфілдів, еге ж? Вона ж не заїде сюди перед тим?

— Ой, та годі тобі. Вона ж бо вже навіть сьогодні вдосвіта виходила на тренувальний майданчик і тренувалася разом із лицарями.

Анабель стала новою командиркою лицарів Вейдроса.

Втім, оскільки Іан мав успадкувати герцогство, все одно був потрібен хтось, хто керуватиме лицарським орденом замість нього.

За початковою ідеєю, керівником мав стати заступник командира Аарон, але він категорично відмовився: «Я не хочу брати на себе таку обтяжливу посаду».

Серед цього всього знайшлася куди краща кандидатура на посаду командирки — і за майстерністю, і за завзяттям. Нею була Анабель.

Навіть попри те, що вона не була з ними плечем до плеча всі ці роки, вона вісім років поспіль щодня перетиналася з лицарями Вейдроса, тож знала планування тренувального майданчика та методи тренувань уздовж і впоперек.

— Це ж із самого початку було моєю мрією. Якби не Кейтлін та Ріард, через яких я в юні роки присвятила своє життя Іану Вейдросу, я б стовідсотково пішла в лицарі аристократичного дому.

— Ого, то ти цілком могла б вступити до лицарів Вейдроса.

— Мабуть? У будь-якому разі, хоч я й зробила такий довгий гак, керувати лицарським орденом мені дуже до вподоби. Це якраз те, чим я завжди хотіла займатися. І головою особливо працювати не треба.

Анабель надихала лицарів зовсім не так, як це робив Іан.

Навіть здобувши перемогу, вона анітрохи не зменшила обсяги й без того колосальних тренувань.

Спостерігаючи за нею — справжньою трудівницею за своєю природою, — лицарі зрештою прониклися глибокою повагою до її незламної наполегливості.

Зрештою, після стількох років невтомної погоні за Іаном і перемоги над ним, лицарі визнали авторитет Анабель миттєво. До того ж вони вже давно звикли до неї.

— То вона зараз знову повернулася до маєтку Рейнфілдів? Хіба вона не поїде разом із нами?

На слова Брейдена Леслі кинула на нього докірливий погляд.

— Звісно ж, ні. З якого б дива? Коли їдеш на весілля власного брата, ти маєш їхати разом із родиною.

— А Іан?

— Ой, я вже давно відправила його бути при Анабель. Наказала розгладити кожну складочку на її сукні, якщо раптом зімнеться.

Сьогодні було весілля Аарона та Сесіанни.

Оскільки Анабель возз'єдналася з родиною не так давно, Оскар наполягав, що якщо вже влаштовувати весілля, то спочатку слід одружити Аарона, якого він плекав і ростив довгі роки під своїм крилом — і цей його аргумент переміг.

До того ж тут зіграло роль і непохитне бажання самого Аарона якомога швидше стати справжньою родиною для Сесіанни, яка була круглою сиротою.

— Ну що ж, вирушаймо швидше, це ж бо весілля майбутніх сватів.

Леслі та Брейден із лагідними усмішками взялися під руки й залишили маєток.

***

Весілля Аарона та Сесіанни проходило в храмі.

Проводити церемонію погодився новий верховний жрець — той самий, хто колись піднявся до кандидатів у верховні жерці, але з незрозумілих причин поступився Белліноксу.

— Ой, свята…

Я вигукнула від захвату, дивлячись у кімнаті очікування на Сесіанну, одягнену в елегантну білу сукню.

— Ви неймовірно красива.

— Матінка пошила для мене настільки дивовижну сукню… Я й гадки не мала, що колись у своєму житті носитиму таке розкішне вбрання, я така щаслива.

Сесіанна зніяковіло міцно стиснула букет у руках.

— Як відомо, у мене не було родини, тому я так мріяла вийти заміж якомога швидше. Ми зустрічалися зовсім недовго, тож я безмежно вдячна за дозвіл одружитися.

— Та що ви. Наша родина почуватиметься так, ніби до кінця днів повертатиме борги вам, свята.

Для Сесіанни, яка у вкрай скрутну хвилину влаштувала тест на батьківство та навіть вилікувала Аарона, не шкода було зробити абсолютно все.

Сесіанна лагідно усміхнулася, а потім, ніби щось згадавши, підвела на мене погляд:

— Ой, а ще минулої ночі уві сні я отримала божественне одкровення.

— Одкровення?

— Угу. Здається, Бог хоче ще раз поговорити з Анабель. Чи не знайшлося б у вас зараз вільної хвилини?

Схоже, вона збиралася повторити те саме, що й під час тесту на батьківство.

Коли на моєму обличчі з'явився сумнів, чи не перенапружується вона часом перед самим весіллям, Сесіанна радісно заусміхалася й мовила:

— Моя божественна сила, якщо дивитися об'єктивно, просто величезна, Анабель. Не турбуйтеся так сильно.

Зрештою, я піддалася на вмовляння Сесіанни, міцно взяла її за руку й заплющила очі.

І в ту ж мить я відчула, як моє тіло невагомо злітає вгору. Бог відреагував.

Прямісінько як тоді, залунав величний голос Бога:

[Анабель, висловлюю тобі подяку за захист мого світу.]

«Та немає за що. Завдяки цьому я й сама стала сильнішою, мені сподобалося».

[Якби не сталася та плутанина з дітьми від самого початку, це й так по праву належало б тобі.]

У голосі Бога відчувалася відверта гордість.

[Чи припав тобі до душі мій подарунок?]

Якщо говорити про подарунок, то це, мабуть, моє нове життя, у якому я знайшла справжню родину. Я лагідно усміхнулася й завзято закивала.

«Так. Кращого й бажати не можна було».

[Тоді наш із тобою взаємний розрахунок завершено.]

Бог промовив це жваво, і, здавалося, саме це він і прагнув переказати мені через Сесіанну.

[Тепер ти повернешся до життя звичайної людини й житиме звичайним життям. Я ж бо повернуся до ролі стороннього спостерігача твого буття.]

Це означало, що відтепер він більше не втручатиметься в моє життя — так само, як колись байдуже спостерігав за моїми нещастями від самого народження.

І це відчуття повного визволення мені сподобалося. Бо ж здавалося, що своє життя я тепер будую виключно власноруч.

Ще до того, як я встигла висловити слова вдячності, зв'язок обірвався.

— Ой, цього разу все завершилося напрочуд швидко.

Судячи з того, як сильно розрум'янилося обличчя Сесіанни, коли я розплющила очі, Бог швидко зник, аби вона надто не перевтомлювалася в день весілля.

— Так, нічого особливого не обговорювали. Ви величезна молодець. Переведіть подих, бо ще ошатне вбрання помнете.

Повністю вільна від богів, минулого життя та чорної магії, тепер я була справжньою, цілісною собою у цьому світі — я лагідно усміхнулася, поправляючи святковий одяг Сесіанни.

***

Оскільки церемонія проходила в храмі, за нею йшли дещо нудні для звичайних людей формальні процедури.

Серед присутніх була людина, чия постава не похитнулася ні на йоту, і цією людиною був Іан.

— Для них обох це надзвичайно знаменний момент, чи не так? Навіть якщо мені нудно, я маю привітати їх із благоговійним виразом обличчя.

Попри те, що одружувався мій власний рідний брат, я позіхала, а на слова Іана лише скептично похитала головою про себе. Хоч він і став моїм коханим, але звички зразкового учня, схоже, геть неможливо було викорінити.

— Так, пасмо волосся вибилося, поверни-но голову вбік. Отак не можна, сукню помнеш. Нахилися-но на хвильку. Не хочеться пити?

Звісно ж, я продовжувала старанно доглядати за ним, як і зазвичай.

Посеред нудних процедур до мене потайки наближалося чимало людей.

— Панно Анабель Рейнфілд? Чи не могли б ви дати автограф?

Тепер охочі стати мечниками просили в мене автографи частіше, ніж у самого Іана.

За весь той час, коли мені доводилося зустрічати хіба що маріонеток із поплічників Ріхарта, що зображали фанатів, я щоразу почувалася неймовірно задоволеною.

Вони кидали погляди на Іана, що стояв поруч, бурмотіли собі під ніс щось на кшталт «а… це той самий, який казав, що отримувати тумаки — то за щастя…» і відходили геть.

У будь-якому разі, цьому нескінченно нудному весіллю теж настав кінець, і лишився останній обряд — кидання весільного букета.

Бездумно дивлячись на щасливих Аарона та Сесіанну, я шепнула Іану:

— Іане.

— Мм?

— Нумо я скажу ще одне прокляття після довгої перерви.

— Яке саме?

— Обов'язково одружися з дівчиною, яка виливала на тебе тонни найгірших лайок.

Іан на мить здивовано витріщився на мене, а потім ледь помітно хмикнув. А тоді, прикусивши мою мочку вуха, навпаки, запитав:

— Можна я поцілую тебе прямо тут? Дуже хочеться.

Я не мала часу відповісти на це запитання.

Бо весільний букет, який Сесіанна кинула подружці нареченої через повністю хибний розрахунок траєкторії, раптом полетів прямісінько в руки Іана.

Спостерігаючи за Іаном, який розгублено зловив квіти, я дзвінко розсміялася, а потім сама першою торкнулася його губ і прошепотіла:

— Здається, це прокляття неодмінно справдиться.

Подібно до майбутнього, що розгорталося перед нами, поцілунок за весільним букетом був щасливим і солодким.

<Кінець>