Розділ 159 — Розділ 159 (12). Чаювання

Одного сонячного дня до маєтку Рейнфілдів завітало троє гостей.

— Вітаємо.

— Дякуємо за запрошення.

Це були лицарки імператорської гвардії, серед яких і Юїна.

Кілька днів тому Анабель, як і обіцяла, надіслала Юїні запрошення на чаювання до свого маєтку. До листа вона додала примітку: «Якщо хочеш узяти з собою когось за компанію, я буду тільки рада» .

Звісно, охочих попити чаю з Анабель виявилося чимало.

Юїна була далеко не єдиною, хто свого часу потай спостерігав за її тренуваннями під час подорожі до лісу Смахо й щиро захоплювався її майстерністю. До того же тепер Анабель офіційно вважалася переможницею товариського поєдинку проти Іана, якого досі називали найсильнішим в імперії.

Хоча вона так і не завоювала офіційний титул «переможниці чемпіонату з фехтування», її перемога над чорною магією та статус прихованої найсильнішої особи імперії прикували до неї загальну увагу. Останнім часом вона стрімко перетворилася на кумира для всіх простолюдинів, тож поспілкуватися з нею прагнув чи не кожен другий.

«По-перше, жодних чоловіків. Немає сенсу без причини дратувати Іана. По-друге, жодних базік. Я маю бути тою, що говорить найбільше» .

Усе ретельно зваживши, Юїна відібрала серед численних претенденток з імператорської гвардії найбільш відповідних кандидаток.

І ось, коли супутниці Юїни прибули до маєтку Райнфілд і слуги провели їх до саду, де вже все було підготовлено…

— О… Ого…

— Неймовірно…

Дівчата наче потрапили до раю.

— Ласкаво просимо.

Садові столики буквально ломилися від вишуканих та розкішних десертів до чаю. Поруч із холодним виразом обличчя стояв суворий Оскар, який стримано привітав гостей:

— Якщо чогось бракуватиме, будь ласка, одразу кажіть.

У дівчат від переляку й захвату на мить перехопило подих, тож вони навіть не спромоглися привітатися у відповідь і просто заніміли.

Побачити на власні очі самого Оскара Рейнфілда — власника ресторану «Рейнфілд» та шеф-кухаря герцогського маєтку Вейдрос!

Про цього красивого чоловіка середніх літ із гострими рисами обличчя ходили чутки, що через свій холодний і неприступний характер він майже ні з ким не спілкується. Казали навіть, що від сильного потрясіння він радше знепритомніє, ніж почне гарячкувати чи втратить самовладання…

— Що ж, бажаю вам приємно провести час.

Оскар спокійно привітав їх й залишив сад.

Супутниці Юїни перезирнулися з виразом обличчя: «Це просто неймовірно…» Вони подумки відзначили, що харизма Анабель, яку вона виявляє з мечем у руках, явно дісталася їй від батька.

Проте, всупереч їхнім здогадкам, Оскар, повернувшись на кухню, судомно ловив ротом повітря, ледве стримуючи сльози розчулення:

— О боже… Наша донечка вперше запросила додому друзів… Я ж навіть не сподівався, що вона взагалі зможе з кимось потоваришувати…

Він спеціально взяв відпустку в маєтку Вейдрос і всю ніч провів за роздумами, які саме десерти найкраще пасуватимуть до чаю. У підсумку він так і не зміг зупинитися на кількох варіантах, тому приготував усього з величезним надлишком.

— Наша дівчинка знайшла друзів… Будь ласка, хай вони добре проведуть час. Як на звичайному світському прийомі…

Звісно, Юїна та її подруги чудово проводили час уже від самого факту перебування в саду.

Скуштувати солодощі з ресторану «Рейнфілд» було непростим завданням навіть для них, а зараз перед ними на столах лежало стільки тістечок, що вистачило б років на десять наперед.

— Я сьогодні… — заворожено прошепотіла Юїна. — …з'їм тут усе до останньої крихти. Навіть не намагайтеся мене зупиняти.

Почувши це, її подруги, Тінес і Гелен, обурено вигукнули:

— Це ще чого? Ми не збираємося дивитися, як ти тріскаєш усе сама! Треба ділитися.

— Ділимо порівну. Я зараз усе порахую, тож навіть не думай нишком цупити зайве.

Саме в цей момент до саду вийшла Анабель, тримаючи в руках чималу коробку.

— Привіт. Рада вас бачити.

Вона поставила коробку на центральний стіл і ніяково всміхнулася:

— Вибачте, що не зустріла вас на ґанку, трохи забарилася. Мама щойно надіслала зі свого ательє пам'ятні подарунки, тому я затрималася…

— Пам'ятні… подарунки?

— Так… — Анабель зніяковіло посміхнулася. — Вона сказала, що не знала, що саме вам подобається, тому зібрала всього потроху. Роздивіться, і перед тим як іти додому, обов'язково візьміть собі те, що припаде до душі.

Коробка була вщент заповнена стрічками, шпильками для волосся, бутоньєрками та брошками. Мерилін особисто з любов'ю виготовляла й підбирала їх у своєму ательє до самого ранку.

— Ой, яка краса…

— Ми справді можемо це взяти?

Ба більше, до кожної прикраси шпилькою була прикріплена маленька бирка, на якій красувався напис: «Вітаємо! Перше чаювання Анабель». Це був справжнісінький сувенір на згадку.

— Так… Мої батьки, щиро кажучи, дещо перегнули палицю з підготовкою до сьогоднішнього дня…

Серед багатьох речей, яких вона була позбавлена протягом двадцяти двох років, була й можливість просто весело теревенити з ровесницями. Тож щойно Оскар і Мерилін дізналися про заплановане чаювання, вони оголосили в домі надзвичайний стан і взялися за ретельну підготовку.

Анабель із почервонілими вухами ледве стримала слова, які крутились на язиці: «Вони сказали, що хочуть заманити вас цими цяцьками, аби ви точно стали моїми подругами…»

Раптом до саду швидко забіг один із лакеїв:

— Панно Анабель! Щойно доставили презент із маєтку герцога Вейдроса.

— …Презент?

Слідом за слугою до саду внесли ще одну велику подарункову коробку. Анабель геть не очікувала, що герцогська родина теж щось надішле.

— Е-е, ну… це…

Відкривши коробку, Анабель лише безпорадно зітхнула.

«Вітаю з першим чаюванням у колі ровесниць. Якщо під час розмови виникне ніякова пауза і ти не знатимеш, що сказати, скористайся цим посібником, аби приємно провести час».

Усередині лежало чотири розкішні набори для догляду за мечем, на кожному з яких було вигравіювано: «Щиро вітаємо на першому чаюванні з Анабель».

До того ж там була детальна інструкція з чищення зброї, ретельно написана Іаном від руки. Починаючи від стародавніх хронік з догляду за клинками й завершуючи сучасними теоріями зберігання металу — текст був неймовірно розлогим.

Очевидно, хлопець вирішив, що оскільки всі гості — лицарки, їм точно буде цікаво обговорити тонкощі догляду за зброєю.

«Зазвичай спільні інтереси — це перший і найголовніший крок до здобуття справжніх друзів».

Анабель чудово розуміла, що через своє тривале життя в ролі лиходійки вона ніколи не вміла заводити звичайні дружні стосунки. Через це вона й сама трохи нервувала перед зустріччю. Але щоб через одне звичайне чаювання всі навколо влаштовували такий галас…

Анабель швидко змирилася з думкою, що її «звичайне чаювання» зазнало краху. Це було занадто пафосно й дивно, хоч круть, хоч верть.

«Я, звісно, мало тямлю у світських правилах, але це точно не схоже на звичайні дружні посиденьки» .

Поглянувши на ошелешені й розгублені обличчя Юїни та її подруг, Анабель зрозуміла, що план «зійти за свою звичайну ровесницю» остаточно провалився.

«Ну, якщо все й так пішло шкереберть, то яка вже різниця. Принаймні повеселимося на повну» .

Вона вирішила викинути з голови всі ті стандартні світські вітання, які вчора ввечері ревно вчила разом із Сесіанною.

Анабель покрутила в руках футляр від набору для зброї і з легким серцем вимовила:

— Я розумію, що все це має дивний вигляд… Але я не збираюся бігати навколо вас із криками «скуштуйте це» чи «візьміть те». Почувайтеся абсолютно вільно й пригощайтеся самі. Зрештою, навіть аркуш паперу стає важчим, якщо тримати його разом*, як то кажуть?

*백지장도 맞들면 낫다 — Анабель тут перекручує ось цю приказку: Навіть аркуш паперу легший, якщо піднімати його разом.

Так розпочалося перше, сповнене насичених подій чаювання Анабель.

***

— Ну що, Анабель?

Коли гості розійшлися, дівчина опинилася під прицілом сповнених надії очей своєї родини.

— Всі добре провели час?

— Вони обіцяли прийти знову? Не казали, що чекатимуть на наступне запрошення?

Оскар і Мерилін, перебиваючи одне одного, сипали запитаннями від хвилювання.

— Я задарма сьогодні пішла до ательє… Потім цілий день шкодувала. Треба було залишитися й особисто пошити кожній дівчині по сукні на згадку про перше чаювання нашої доньки, — зітхнула Мерилін.

Аарон теж повів очима й додав:

— Вони хоч натякнули, що хочуть стати твоїми хорошими подругами? Навіть якщо це суто через татові десерти чи мамині подарунки, це все одно був би непоганий варіант…

Потім Аарон подивився на набори для чищення зброї і з докором покрутив головою:

— А от якщо вони повернуться суто через сувеніри пана Іана, це буде сумно. Невже перші друзі моєї сестри виявляться такими ж нудними сухарями… Говорити про мечі можна й під час служби в гвардії…

Анабель глянула на рідних, тихо зітхнула й серйозно відповіла:

— Вони пішли неймовірно задоволеними. Наступного разу ми домовилися зібратися вже в гостях у Юїни. І ще…

— …І що?

— Солодощі були фантастичними, а сувеніри — чудовими, але дівчата сказали, що найбільше їм сподобалося спілкуватися саме зі мною. Тому вони дуже хочуть зустрітися знову.

Між Оскаром, Мерилін та Аароном на мить запала тиша.

— Я дуже вдячна вам за все, що ви підготували. Але, схоже, моя власна особистість справила на них куди більше враження, — яскраво всміхнулася Анабель і міцно обійняла батька та матір. — Тож можете більше не переживати, що серед однолітків мене й надалі вважатимуть якоюсь надокучливою людиною. Я й сама про це більше не хвилюватимусь.

Хоча це чаювання аж ніяк не можна було назвати «звичайним», Анабель почувалася неймовірно гордою. Цей день допоміг їй не лише вкотре відчути безмежну любов родини та коханого, а й усвідомити, що їй не потрібно докладати якихось надзвичайних зусиль, аби щиро й весело проводити час із однолітками.

Щоправда, один маленький секрет від Іана вона все ж вирішила приховати.

Протягом усього чаювання дівчата не зронили жодного слова про історію догляду за мечами.

«Усі тільки й розпитували, як у нас із ним усе закрутилося, а до чищення зброї нікому й діла не було… Схоже, розповіді про розсудливість та практичність Іана — то вже якісь сиві легенди…»

Попри це, Анабель дбайливо сховала детально розписаний посібник Іана в шухляду столу. Бо, якщо бути до кінця відвертою, їй самій та історія появи перших методів чищення клинків видалася вельми цікавою.

Примітка: Анабель та Іан це чисто “яке їхало, таке й здибало” пхахппха