Розділ 18 — Розділ 18. Те, у що я вірила, було дивним (6)

— Сказати, що вона мене врятувала — це дещо перебільшено.

Іан пробурмотів це, зітхнувши, але Брейден похитав головою.

— Леслі каже інакше.

Леслі, схрестивши руки на грудях, спокійно промовила:

— Давай дивитися суто на факти. Вона прийняла замість тебе отруйну голку під час супроводу верховного жерця, попередила про теракт у шинку, а сьогодні закрила тебе від вибухівки, хіба ні?

— Сьогоднішній випадок — чиста випадковість.

— Якщо це випадковість, то я ще вдячніша.

— Але я вважаю...

— Ти думаєш своє, а я — своє. Оскільки ми люди, то навіть у батьків та дітей думки можуть різнитися, хіба не так?

Леслі говорила про це як про дрібницю, але насправді це означало, що вона не збирається слухати заперечень Іана. Потім вона поглянула на Брейдена й усміхнулася:

— І моя думка — це ж і твоя думка, правда?

На це запитання, що звучало майже як наказ, Брейден зустрівся поглядом із Леслі й усміхнувся у відповідь:

— Звісно, твоя думка — це і моя думка.

Іан приклав руку до чола. Брейден і Леслі жили душа в душу, і, можливо, саме тому Брейден дослухався до слів дружини значно більше, ніж до власних.

— Проте я ніяк не збагну, хто саме намагається тобі зашкодити.

Леслі серйозно пробурмотіла це, наказавши слугам зібрати уламки книжок і віднести їх до гільдії магічних мистецтв.

— Жодних політичних рухів не спостерігалося.

— Можливо, це попередження через твої тривалі дружні стосунки з принцом Робертом.

Поки Леслі говорила, Брейден обійняв її за плечі й додав:

— Дії імператорської родини стають дедалі серйознішими. Ходять чутки, що принц Роберт обідав з панною Анабель. У вищому світі подейкують, ніби він збирається захопити трон силою.

Брейден відрізнявся від Леслі, яка мало цікавилася мирськими справами. Він був добре обізнаний навіть з найдрібнішими плітками та політичними інтригами. Він помітив, як блиснули очі Іана, варто було лише згадати Роберта та Анабель.

— Панна Анабель у будь-якому разі посідала друге місце протягом двох турнірів із фехтування. А про твою близькість із принцом таємно відомо всім. Те, що принц Роберт одночасно залучив і тебе, і панну Анабель, може означати, що він обрав саме цей шлях.

Леслі вислухала слова Брейдена й кивнула на знак згоди:

— Так. Панна Анабель Надіт фактично перебуває у жалюгідному стані, про неї ніхто не піклується, тому вона готова присягнути на вірність принцу Роберту, варто йому лише трохи протягнути руку. Але в тебе є що втрачати, тож це могло бути попередженням, щоб ти поводився стриманіше.

Брейден злегка зітхнув і додав:

— Судячи з усього, бомба була не такою вже й небезпечною. Найбільш логічно вважати це просто попередженням.

Іан нічого не відповів. У його голові, попри всю серйозність і складність політичної ситуації, крутилася лише одна фраза:

«Варто йому лише трохи протягнути руку, варто йому лише трохи протягнути руку, варто йому лише трохи протягнути руку...»

Дійсно, Анабель була у досить скрутному становищі. Він не знав цього раніше, але, спостерігаючи за нею крізь призму слів Леслі, переконався в цьому ще більше. Роберт був надзвичайно політичною людиною і мав природний хист до маніпулювання людьми. Він пригостив її вечерею та вином у дорогому ресторані, привітав із днем народження — чи не заприсяглася Анабель йому вже у вірності?

Ні, не просто у вірності...

— «Якби я вміла таке робити, хіба була б я зараз тут? Вже стала б імператрицею!»

Те, що Роберт потай жадає трону, було відомо кожному громадянину імперії. Невже вона плекає якісь дивні мрії? Невже вона так легко здалася після однієї вечері та пляшки вина і тепер мріє стати дружиною Роберта чи щось подібне?

Дивлячись на батьків, які обговорювали Анабель, Іан закусив нижню губу. Місце поруч із Робертом — як це безглуздо...

Ні, зачекайте.

А хіба є причина, чому Роберт міг би її не покохати?

— «Ні, у тебе що, очі відмовили?»

Анабель була права.

З його очима справді почало коїтися щось дивне. Анабель, яка раптово увірвалася до його кімнати, здавалася надто вродливою. Це була лише рожева сукня без зайвих прикрас. Її волосся було просто розпущене й охайно розчесане, без жодної шпильки.

Невже його зір і справді зіпсувався, як вона й казала?

Особливо тоді, коли вона заскочила на нього і міцно схопила за зап'ястя... Коли він довгий час дивився їй в очі, серце калатало як божевільне...

— Ой, Іане! — Леслі злякано вхопила сина за руку. — Кров із носа! Ти теж десь поранився?

Кров, що раніше зупинилася, знову потекла. Іан зітхнув і приклав руку до чола. Вперше в житті — від самого народження — він був незадоволений власним тілом.

Воно видавало такі безглузді реакції лише від однієї згадки про певний момент...

— «Я розумію, що ситуація двозначна, але твоє тіло мене анітрохи не цікавить».

Йому не вдалося зацікавити навіть жінку, яка розглядає ілюстрації з чоловічими м'язами. Чорт забирай! Тоді чого ж саме хоче ця Анабель?

Поки Іан поринув у власні роздуми, Брейден, примружившись, спостерігав за сином. Досі Іан, згідно зі своєю мовчазною вдачею, нічого не говорив, але те, як постійно змінювався його погляд, було дуже дивним.

«Цей вираз обличчя...!» — подумав він, ледь не сопучи. — «Хіба це не те саме обличчя, з яким я у молоді роки думав про Леслі?»

Син був дуже схожий на нього зовні, тому, яким би безпристрасним не було обличчя, прочитати найменші рухи м'язів було неважко.

«Серце вже належить їй, але розум відчайдушно це заперечує».

Леслі дотримувалася принципів повної свободи, тож їй було байдуже, чи одружиться син, чи ні, але Брейден, якого від самого початку виховували як спадкоємця, мав іншу думку.

«Цей хлопець, якщо одружиться за розрахунком, може й не залишити по собі нащадків. Тому треба діяти швидко, поки з'явилася дівчина, від якої в нього очі горять, і зробити її своєю невісткою».

Свого часу Брейден вже успішно застосував цілу стратегію, щоб зробити Леслі своєю дружиною.

«Якщо цей дурень і надалі не усвідомлюватиме своїх почуттів і робитиме дурниці...»

Його блакитні очі підступно зблиснули.

«Я сам маю щось придумати, аби будь-що втримати її поруч із сином».

***

Серед ночі я потайки вистежувала Ріарда.

Мені конче потрібно було на власні очі переконатися, як він заганяє своє майбутнє в багнюку, щоб я могла спати спокійно.

Як я і очікувала, Ріард без жодних вагань попрямував до грального дому. Так, з його легковажним та імпульсивним характером він точно не міг довго терпіти.

Затамувавши подих, я спостерігала, як він підходить до столу з табличкою «Прогноз переможця 912-го турніру з фехтування».

— Ставлю на Анабель Надіт.

Щойно Ріард простягнув вексель, натовп навколо вибухнув сміхом.

— О, це він так демонструє відданість сестрі?

— Схаменися, Ріарде. Твоя сестра жодного разу не протрималася проти Іана Вейдроса навіть п'яти хвилин.

Я підвелася навшпиньки, щоб подивитися на коефіцієнт Іана.

1,0003.

Це був настільки низький коефіцієнт, що з нього навіть комісійні не окупилися б. Настільки очевидним був його статус фаворита.

— Відчепіться, виродки. Потім не клянчіть, щоб я купив вам випити.

Ріард самовпевнено закурив сигару й оскалився. Люди за гральним столом почали кепкувати:

— Невже ти так хизуєшся, поставивши всього лише 10 золотих?

— А ви подивіться на суму.

Я помітила, як Ріард продовжує кидати двозначні погляди на жінок у натовпі.

— О? Та це ж майже всі твої статки!

Сума на векселі справді була великою, бо люди почали гомоніти, і серед них були ті самі жінки, яким Ріард підмигував.

— Ну що, і тепер скажете, що я просто хизуюся?

Перебільшено широким жестом Ріард кинув на стіл ще один конверт.

«Справді божевільний. Хоча я сама це спровокувала, але його майбутнє виглядає похмурим, наче шторм».

То були документи на будинок. Ріард задоволено посміхався, не усвідомлюючи, що його життя руйнується так само гучно, як здіймався захват у натовпі.

— Усі дивіться, як наша Анабель переможе.

Їм не було на що дивитися, і мені також. Отак усі багатства, які моя мати, Кейтлін, нажила завдяки моєму народженню, спопелялися за гральним столом.

У будь-якому разі, я переконалася у жахливому майбутньому Ріарда, який опиниться у стічній канаві, тож збиралася вже йти додому спати.

Аж раптом мені на очі потрапив інший стіл.

«Прогноз наступного імператора».

Наступний імператор? Зачекайте-но. Я ж знаю фінал.

Я обережно змішалася з натовпом, щоб глянути на коефіцієнти.

Коефіцієнт на Роберта, який зрештою посяде трон завдяки всім своїм політичним махінаціям, був тринадцятикратним.

Що ж, оскільки нинішній кронпринц молодий та здоровий, а імператриця ще сповнена сил, шанси Роберта не могли оцінюватися високо. Проте навіть за таких умов його коефіцієнт був значно вищим, ніж у інших членів імператорської родини. Тобто, хоча ймовірність стати імператором вважалася низькою, його оцінювали як наступного після кронпринца.

«Якщо поставити гроші — то отримаю в тринадцятеро більше…»

Але в мене не було ні копійки. Хоча ні. Я ковтнула суху слину. Тут можна було ставити все, що можна перетворити на готівку, як-от документи на будинок.

Я витягла з кишені сертифікат на вечерю в ресторані «Рейнфілд». Того разу я бачила, що ціни там захмарні, а оскільки за цим сертифікатом можна замовити будь-що, його мали б оцінити високо...

«Вибачте, пане Оскаре. Але невдовзі я прийду тринадцять разів, щоб поїсти».

З цими думками я підійшла до столу і простягнула сертифікат.

— Я хочу поставити на принца Роберта як на наступного імператора.

На відміну від турніру з фехтування, що мав відбутися незабаром, було невідомо, коли зміниться влада, тому біля цього столу майже нікого не було. Не привертаючи зайвої уваги, я отримала від дилера непогану оцінку вартості сертифіката. Коли я забирала квитанцію про ставку, дилер додав:

— Скасувати ставку можна протягом місяця, комісія за це — 20%.

Скасування можливе? Я на мить завагалася, подумавши, що Ріард теж може скасувати свою ставку, якщо його останній план не спрацює.

Тоді залишався лише один вихід.

«Ех, хоч це й важко, але нічого не вдієш. Я мушу побачити цього негідника банкрутом».

Потрібно було змусити Ріарда повірити в успіх його затії та врятувати Іана.

— Я не збираюся нічого скасовувати. На все добре.

Накидавши приблизний план, я попрощалася з дилером і розвернулася. І саме тоді...

— Оце так.

До мене, все ще загорнутої в плащ, раптом долучився голос, який уже не можна було назвати незнайомим.

— Я розчулений.