Розділ 20 — Розділ 20. Те, у що я вірила, було дивним (8)

Вони почали запекло дискутувати. Навіть Анабель, яка була впевнена у своїй витривалості, нескінченно переодягалася, аж поки не виснажилася.

Після того як обрали сукню, взялися за зачіску, а потім — за прикраси. Лише коли надворі майже стемніло, «образ для опери» Анабель був завершений.

— До речі, ви настільки близькі з принцом Робертом? Отримати запрошення в партнерки на оперу...

Коли все закінчилося, Мерилін, яка за цілий день виклалася на повну, мимохідь поставила це запитання. Леслі також із незвично серйозним виразом обличчя подивилася на Анабель. Побачивши їхню тривожну реакцію, Анабель відповіла так, ніби це не мало жодного значення:

— Це одноразова легка зустріч, тож не варто надавати їй великого змісту.

— Але ж інші нададуть цьому величезного значення...

На занепокоєні слова Мерилін Анабель лише яскраво усміхнулася:

— Ну, це не моя турбота.

Того дня, відпустивши Анабель, Леслі поринула в роздуми.

Стати чиєюсь партнеркою на опері мало неабияку вагу у світському товаристві. Навіть без романтичних почуттів це могло бути демонстрацією політичної приязні. Наскільки вона знала, Анабель щосили намагалася стати частиною родини маркіза Абедеса. Чи не за допомогою маркіза Абедеса вона нещодавно запобігла теракту? Чи справді це нормально — і далі йти всупереч волі маркіза Абедеса? Стурбована цими роздумами, вона того ж вечора розповіла про все Брейдену.

— Що? Панна Анабель причепуриться і прийде на оперу як партнерка принца?

Проте Брейдена, здавалося, зацікавило зовсім інше.

— Тільки не кажи про це Іану, — сказав він, грайливо блиснувши очима. — Опинившись у неочікуваній ситуації, він може занервувати й нарешті усвідомити власні почуття.

На скептичний погляд Леслі він лише стенув плечима:

— Хто знає? Можливо, того дня він імпульсивно в чомусь зізнається.

— Ну-ну, — пирхнула Леслі. — Можливо, він імпульсивно вчинить якусь дурницю.

Навіть не здогадуючись про суперечливі пророцтва батьків, Іан без зайвих думок вирушив на оперну виставу.

***

День опери.

— Панно Анабель? — очі Роберта, який приїхав по мене до самого маєтку, округлилися від подиву.

— Все гаразд? — запитала я з легким хвилюванням.

У дзеркалі все виглядало непогано. Ні, як на мене, було справді гарно, але оскільки партнер був непростий, я переживала.

Бути партнеркою принца означало опинитися в центрі загальної уваги, тож я хотіла виглядати бодай не гірше за інших. Як-не-як, я маю спогади з минулого життя кореянки, яка вкрай ненавидить завдавати незручностей іншим і прагне бути хоча б «на рівні».

— Це не просто «гаразд». — Роберт усміхнувся і простягнув мені руку. — Побачивши вас такою, навіть Іан Вейдрос не зміг би підняти меча.

— Оце навряд чи, — відрізала я. — Огида Іана Вейдроса до мене не настільки слабка, щоб похитнутися через зовнішність.

— Взагалі-то я теж так думаю, — одразу погодився Роберт. — Просто це був найкращий комплімент, який я зміг придумати.

— Ну, це правда. Дякую.

— Чи не могли б ви віддячити мені благословенням? Мені стає краще, коли я чую ваші благословення, панно Анабель.

Я на мить замислилася, а потім, згадавши слова пані Леслі про те, що після опери подаватимуть фруктовий десерт, відповіла:

— Бажаю, щоб у кожному шматочку кавуна у вашому десерті не було жодної кісточки.

— Справді, мої компліменти були не марними. І причина цілком вагома.

Мій сьогоднішній вигляд був найкращою комбінацією, яку підібрали пані Леслі та Мерилін. Темно-синя сукня, розшита діамантами, що сяяли мов зірки, пасувала до кольору моїх очей. Пані Леслі навіть прислала до маєтку професійну покоївку, тож я вперше в житті елегантно підібрала волосся. А ще — небачені досі розкішні прикраси та яскравий макіяж.

— Щось воно... — додав Роберт, дивлячись на мене. — Ваше вбрання викликає бажання підкоритися. Можливо, це тому, що ваш погляд здатний когось прикінчити.

Оскільки я й справді збиралася «прикінчити» плани Ріарда, це було влучно.

Ми з Робертом вирушили до оперного театру в кареті. Прибули досить рано, тож більшість місць були порожні. Я вже готувалася до того, що доведеться пробиратися таємно, але все пройшло так легко — справи йшли як по маслу.

В імперії опера була не лише виставою, а й засобом спілкування, тому там пропонували легкі закуски та напої.

Зазвичай аристократи, які мають багато статків, не замислюються над тим, чим вони користуються. Наприклад, вони не усвідомлюють, скільки робочих рук потрібно в день вистави у такому великому театрі.

Звісно, покоївки, які безпосередньо обслуговують знать, були штатними працівницями театру з перевіреним походженням. Проте люди, які розносять та розставляють різноманітну їжу, були поденними робітниками, найнятими лише на один день.

Це логічно, адже в дні, коли немає опери, театру не потрібно стільки персоналу. Інакше кажучи, це було ідеальне середовище для Ріарда, щоб заслати свою людину.

Щойно ми з Робертом сіли в ложу, одна з покоївок швидко принесла вітальні напої та закуски. Вона була нашою персональною покоївкою на весь час вистави.

— Можливо, не так смачно, як у ресторані Рейнфілдів, але теж непогано.

Роберт усміхнувся і запропонував мені напій та печиво.

— Про отруєння теж не турбуйтеся. Ми куштуємо напої та їжу, яку подають покоївки, що мають пожиттєві контракти з оперним театром.

Я кивнула, обираючи найбільше печиво. Згідно з його поясненнями, це означало, що покоївка, яка стоїть перед нами, вже скуштувала кожну страву на столі. Звісно, небезпеки бути отруєним не було. Ріард також не наважився б отруїти Іана на смерть.

— Розумію.

Я відповіла неуважно, обмацуючи протиотруту, яку потай сховала у складках спідниці. Сьогодні Ріард планував таємно найняти людину, щоб підсипати у вітальний напій Іана речовину, яка порушує авру меча.

Звісно, скільки б таку речовину не пила покоївка, яка не вміє керувати аврою, ніякого ефекту не було б.

Згідно з оригіналом, Іан таки вип'є напій із домішками за планом Ріарда. Спочатку це викличе лише легке оніміння в руках і ногах, але під час змагань із фехтування його рухи стануть помітно повільнішими.

Через це Анабель вийде на поєдинок цілком самовпевненою... і з тріском програє Іану, який перебуватиме в поганому стані.

Різниця в майстерності була значно більшою, ніж вона очікувала. Натомість Іан, відчувши негаразди зі здоров'ям, одразу після змагань розпочне розслідування, і якраз тоді з'являться результати щодо магічних предметів. Так усі злодіяння Ріарда та мої власні будуть викриті до найдрібніших подробиць.

Тому і цього разу я мала зруйнувати плани Ріарда. Але оскільки поплічник Ріарда стежитиме, чи справді Іан вип'є ті ліки, я мусила дозволити Іану випити вітальний напій.

«На щастя, завдяки моїй минулій безрозсудній поведінці, складність завдання мінімальна».

Протиотрута діяла, якщо прийняти її протягом двох годин. Отже, побачивши, як Іан вип'є напій, мені просто треба буде заштовхати протиотруту йому в рот десь у затишному місці. Якщо не захоче їсти добровільно, я розробила брутальний план: підставити підніжку, звалити з ніг, затиснути ніс, щоб змусити відкрити рот, і влити ліки силоміць.

«Тоді з Іаном точно буде покінчено».

Після цієї ночі все завершиться.

Ріард, переконаний в успіху свого плану, не скасує ставку на змаганнях. А що з ним буде після того, як він опиниться на вулиці, — не моя турбота. Нехай пізнає гіркоту життя і спробує якось вижити.

Іан без жодних підозр посяде перше місце на змаганнях, успадкує герцогський титул і житиме щасливо. Можливо, він ще трохи помучиться через політичні інтриги, але якось упорається згідно зі своїм щасливим фіналом.

Поки я була занурена в ці думки, Роберт, що сидів поруч, заговорив до мене:

— Ви дізнавалися про зміст опери?

— Ні. Про що вона?

Оскільки опера мене не цікавила, я не знала нічого, крім назви «Не божеволій».

— Це твір про страждання жінки, яка спостерігає, як її шляхетний коханий поступово втрачає розум.

— Втрачає розум?

— Йому починає подобатися, коли його б'ють... ну, таке інше. Побачите подробиці під час перегляду.

Щоразу, коли Роберт лагідно мені усміхався, я відчувала на собі чужі погляди. Час початку опери наближався, і люди поступово заповнювали залу. Усі бодай раз кидали на нас погляд.

— Хто ця жінка поруч із принцом Робертом? Бачу її вперше.

— Хтозна. Хіба принц не вперше супроводжує пані на такому офіційному заході?

— О, чи це не Анабель Надіт? Про неї зараз стільки чуток!

— Ой, та сама позашлюбна донька маркіза Абедеса?

— Невже вона була такою красунею? Я бачила її лише на змаганнях, тож...

Коли я трохи зосередила свою енергію, то чітко почула тихі розмови навколо. Нехай балакають що завгодно. Мені все одно з ним дітей не хрестити.

— Чи не бажаєте келих вина?

— Лише один ковток. Виявилося, що я хмілію швидше, ніж думала.

— Невже тоді, на ваш день народження, ви вперше спробували алкоголь?

— Так. До того не було нагоди...

— Це для мене велика честь.

— Що саме?

— Те, що і перше привітання з днем народження було від мене, і перший подарунок був мій, і перше вино теж зі мною.

— Якщо так рахувати, то в кожного з усіма знайдеться по три таких «уперше». Це лише питання інтерпретації.

Оскільки ми з Робертом не ворогували, розмова точилася невимушено. До того ж він майстерно вмів носити маску доброзичливості та ввічливості. Саме тоді, коли ми цокнулися келихами, які Роберт наказав подати покоївці, я відчула на собі палкий погляд прямо від входу.

«Що за справи? Невже він настільки незадоволений тим, що побачив мене?»

Іан із жахливим виразом обличчя завмер біля входу, не роблячи ні кроку, і пильно дивився на мене.