Розділ 23 — Розділ 23. Ставлення до зустрічі сім’ї (1)

— Лайся… лайся ще.

О боже. Ну й ну, оцей бовдур! Як він міг бовкнути таку нісенітницю!

Брейден, який ховався в кінці коридору, мимоволі випустив зойк, близький до жаху. Побачивши, як Іан вийшов назовні, а слідом за ним вислизнула й Анабель, він вирішив, що це його шанс, і, причаївши дихання, рушив слідом.

Зараз, коли емоції через Роберта та Анабель загострилися, і вони залишилися наодинці… Якщо все пройде вдало, це могло б стати поштовхом до повної зміни стосунків між ними.

Досі вони застрягли у стосунках затятих суперників. А хіба не в несподіваних місцях, за несподіваних обставин і під час несподіваних зустрічей руйнуються такі кайдани?

Брейден зробив усе можливе, щоб створити для них нову атмосферу. Сцена була готова, лишалося тільки розпочати нормальну розмову.

«Хоч би його любовне чуття було в мене. Якщо він вдався в Леслі — це крах».

Оскільки Брейден і сам свого часу був мечем, що підкорив покоління, приховати свою присутність йому було неважко. Про всяк випадок він завмер біля самого рогу коридору, кумедно зігнувшись, і з цікавістю спостерігав за подіями, аж раптом…

«Хтозна? Може, того дня він під впливом моменту навіть зізнається в почуттях»

«Або під впливом моменту втне якусь дурницю»

Дивовижно, але Іан примудрився зробити і те, і інше. Що ж, оскільки він вибовкав свої потаємні думки, про які ніхто не знав, це справді можна було назвати своєрідним зізнанням. Хоча й неймовірно дурнуватим.

Кмітливому Брейдену, звісно, вдалося повністю розкусити ситуацію. Коли Анабель сказала, що збирається повернутися до Роберта, Іан через ревнощі спробував знайти спосіб затримати її на довше… Проблема була лише в тому, що єдине, чим вони займалися вдвох до цього — це бійки.

— З’їхав з глузду, точно з’їхав. Він просто збожеволів.

Брейден схопився за лоб, побачивши жах в очах Анабель. Тепер одна річ, у якій він сумнівався, стала остаточно зрозумілою: у справах сердечних Іан точно вдався в Леслі.

— Це не той чоловік, якого я знала. Він якось дивно змінився.

Помітивши, що атмосфера стає дивною, Іан на мить замислився. Проте те, що він додав далі, було ще гіршим:

— Можеш навіть ударити…

Брейден від подиву роззявив рота.

Ні, ну це вже занадто, що цей дурень верзе?

Брейден ще міг витлумачити ці слова як: «Навіть якщо ти лаятимешся і битимешся, просто будь поруч зі мною», але будь-хто інший точно вирішив би, що у хлопеця з’їхав дах.

Навіть сам винуватець, Іан.

Зрештою, йому й самому було важко визнати, що йому подобається жінка, яка ось так раптово виливає на нього вино.

«Так діло не піде».

Зітхнувши, Брейден випрямився.

«Треба негайно це припинити».

Він швидко вискочив із-за рогу. Якщо дозволити ситуації розвиватися далі, Іан напевно наговорить ще більше нісенітниць.

— Що це ви тут робите? Чому так довго не повертаєтеся? Принц уже починає хвилюватися.

Тільки тоді Іан та Анабель нарешті оговталися й подивилися на Брейдена. Брейден рішучим кроком підійшов і схопив сина за руку.

— Ну, я розумію, що між суперниками постійно виникають суперечки, але майте міру — зважайте на місце, де ви знаходитеся.

У цей момент, неочікувано для всіх, першою схилила голову саме Анабель.

— Прошу вибачення, герцогу.

Попри те, що він щойно бачив, як вона плеснула Іану вином в обличчя, її тон був надзвичайно ввічливим, що зовсім не в’язалося з тією зухвалістю.

— Я щиро перепрошую за те, що завдала вам стільки клопоту.

Брейден здивовано почухав підборіддя. Взагалі-то, він сьогодні вперше розмовляв з Анабель.

Звісно, він знав, що вона посіла друге місце на турнірі, і чув, що вона постійно з’являється в герцогському маєтку та влаштовує там скандали. Проте, поки Леслі сама не згадала про Анабель, він не виявляв до неї особливого інтересу. Він був заклопотаний керуванням герцогством і ледве встигав тримати нейтралітет у політичних іграх, що стрімко змінювалися.

Попри прогнози багатьох про легку передачу влади спадкоємцю престолу, Брейден вважав, що принц Роберт має неабияку силу. Тож у нього просто не було часу думати про якесь там «друге місце», що постійно дошкуляє його сину…

— Мені теж час опанувати себе. Надалі я поводитимуся стримано, — спокійно промовила Анабель. — Не можу ж я вічно бути дитиною, яка вередує, бо хоче перше місце.

Оце так. Брейден відчув симпатію до Анабель з двох причин.

По-перше, вона подобалася Леслі, жінці, яку він кохав понад усе.

По-друге, вона була єдиною, хто міг вивести з рівноваги вічно незворушного Іана.

Цього вже було достатньо.

За словами Леслі, ця дівчинка постійно рятувала Іана, і хоча її методи були дещо грубими, вони все ж базувалися на лицарському кодексі. А тепер, побачивши, що з нею можна цілком нормально спілкуватися, він відкинув будь-які сумніви.

— Леслі засмутиться, якщо це почує. Вона й досі скрегоче зубами, згадуючи наші старі поєдинки, коли бачить мене, — добродушно розсміявся Брейден. — А щодо клопоту — це ми маємо бути вдячні. Але, мабуть, продовжимо розмову пізніше? Вистава ж іще триває.

Він відчував обов'язок виправити безглузду поведінку сина. Хоча йому хотілося ще раз дати Іану ляпаса по спині, але хлопець, який навіть у власних почуттях не розібрався, навряд чи зрозумів би свою провину.

— Що ж, ходімо швидше всередину.

Поклавши край цій ситуації, Брейден повів Анабель та Іана назад до зали.

***

На душі в мене було надзвичайно легко. А все тому, що мені більше не треба було безглуздо нападати на Іана.

Я людина з адекватною самооцінкою, тож чудово розуміла, що вела себе як остання нахаба. Оскільки я зірвала всі плани Ріарда, родина Вейдрос більше не матиме причин розслідувати наші з ним справи.

Це правда, що з Іаном я завжди поводилася огидно. Проте в мене залишалася хоча б дещиця совісті, тож я не наважувалася грубити його батькам. До того ж пані Леслі завжди мене так смачно годувала…

— Прошу вибачення, герцогу.

Тому я ввічливо перепросила в герцога, який вийшов нас шукати.

— Я щиро перепрошую за те, що завдала вам стільки клопоту.

Мені було особливо соромно, бо через розлите мною вино одяг Іана був у жахливому стані.

— Мені теж час опанувати себе. Надалі я поводитимуся стримано.

Крім того, я більше не хотіла мати нічого спільного з Іаном, тому закинула «гачок» про те, що збираюся поступово відійти від справ.

— Не можу ж я вічно бути дитиною, яка вередує, бо хоче перше місце.

Брейден подивився на мене з дивним виразом обличчя, але я вирішила не звертати на це уваги. На цьому наш зв'язок обривається.

Повернувшись сьогодні додому, я збиралася байдикувати до самого турніру, а в день змагань гордо оголосити про свою відмову від участі. Так я і Ріарду підкладу свиню, і розпочну своє блискуче життя успішної та незалежної жінки.

Коли ми разом з Іаном та Брейденом галасливо повернулися до зали, Роберт поглянув на нас із легким здивуванням. Побачивши мій порожній келих та плями на сорочці Іана, він зітхнув.

— Анабель…

— Слухаю?

— …Нічого…

Я чітко вловила в цій паузі невисловлене: «Припини вже дошкуляти Іану».

Оскільки я і справді збиралася дати йому спокій, то не стала заперечувати й просто промовчала.

Однак, як би я не намагалася, одна думка не давала мені спокою…

Просити лаяти його ще, казати, що можна його бити.

Я високо цінувала Іана саме за те, що він здавався розсудливим і нормальним. Відгуки про нього зазвичай були такими: «Автор просто зробив з нього картонного героя, щоб не нарватися на критику» або «Всю вроду віддали головному герою, але як він може бути таким безликим і нудним?»

— У вас таке вбрання… що викликає бажання підкоритися. Мабуть, це через погляд, який наче пронизує наскрізь.

Згадавши слова Роберта, я знову важко ковтнула слину.

Ніде не було згадок про те, що він любить лайку чи побої… Якщо це правда, то він справжній божевільний. Щоб слова не стали пророчими, я миттю взяла назад свою думку про те, що знайду собі «лайт-версію Іана».

Навіть якщо я і поводилася останнім часом не найкращим чином, я все ж нормальна людина.

«Стривайте».

Я схилила голову набік.

«Може, Іан теж не вміє пити? І тому його так занесло?»

Так само як я втратила контроль, хильнувши зайвого, Іан міг бути з тих, хто перетворюється на дивака під дією алкоголю.

В оригінальному романі він просто не пив. Що ж, якщо багато хто під градусом стає схожим на тварин, то чому б йому не стати божевільним?

«Тепер це не моя турбота. Потім при своїй коханій якось розбереться і не питиме».

Я кинула сповнений жалю погляд на Іана, який знову завмер, наче заціпенів, і зі спокійною душею продовжила насолоджуватися оперою. Фінал вистави завершився зворушливим дуетом закоханих, де героїня прийняла дещо дикуватого чоловіка зі словами: «Я кохаю тебе навіть таким».

— Як тобі, Анабель? Було цікаво?

— Так, непогано, — невимушено відповіла я на ласкаве запитання Роберта. — Щоправда, я б ні за що не змогла жити з такою дивною людиною, яка просить її бити. Головна героїня просто неймовірна. Цікаво, чи це і є кохання…

— Ну, це лише художній прийом для опери. Де ти знайдеш таку людину в реальності?

— Це правда. Якби історія була про звичайні речі, навіщо було б ставити про неї оперу?

Обличчя Іана, який мовчки слухав нашу розмову, сполотніло, та й Брейден виглядав не краще. Коли поклони закінчилися, оперна зала перетворилася на місце для світських бесід, де люди збиралися невеликими групками. Саме тоді, коли Брейден збирався заговорити зі мною серйозно…

— Анабель.

До мене, що тільки й чекала нагоди чкурнути додому, хтось підійшов.

— Приємно бачити тебе в такому місці.

Це були люди, з якими, як я думала, мені ніколи в житті не доведеться говорити. Двоє братів з таким самим ніжно-бузковим волоссям, як у мене — сини маркіза Абедеса — ба більше, вони навіть усміхалися мені.

Ого, ви тільки подивіться на це?