Розділ 28 — Розділ 28. Ставлення до зустрічі сім’ї (6)

«Перша дитина» — промовила вона.

До того ж, моя однолітка.

Я нічого не відповіла на ці спокійні слова Мерилін. Адже Аарон казав, що він єдина дитина в сім'ї, хоча він і молодший за мене на два роки. Схоже, моя інтуїція мене не підвела.

— Моя дитина, яка народилася того самого дня, покинула цей світ щойно з'явившись на світ, — Мерилін ледь усміхнулася, але було видно, що ці слова даються їй важко. — Мабуть, неможливо до кінця змиритися з тим, що твоя дитина йде з життя раніше за тебе.

Ані герцогиня Леслі, ані я не знали, як її втішити, тож ми лише мовчки перебирали пальцями свої чашки.

Я й уявити не могла, що Мерилін, яка завжди була такою стриманою та відданою своїй справі, може мати такий вираз обличчя. Обличчя, сповнене невимовного смутку та страждання... Дивно, але попри те, що це була історія зовсім сторонньої людини, мені здалося, ніби моє власне серце крається від болю.

Коли між нами запала тиша, Мерилін силувано усміхнулася і змінила тему:

— Ну що ж, чи не бажаєте ви приміряти тренувальний одяг? — вона подзвонила у дзвоник, і помічник приніс близько п'яти комплектів тренувального вбрання. — Чесно кажучи, я вперше створюю тренувальний одяг, тому трохи хвилююся.

Я й не здогадувалася, що тренувальне вбрання може бути справжнім витвором мистецтва.

— Тканина або крій можуть здатися незручними під час руху. Будь ласка, приміряйте їх і дайте мені знати про ваші враження.

— Враження?.. Та я можу носити що завгодно, — ніяково відповіла я.

— Що значить «що завгодно»? Я не можу випустити з цієї майстерні одяг, якщо він не досконалий.

Ось вона — справжня відданість своїй справі.

Вона не просто так володіє найкращою крамницею одягу в столиці. Я приміряла всі п'ять комплектів, і кожен з них був значно зручнішим за мій старий тренувальний одяг.

— В ньому неймовірно зручно, пані Мерилін. Мені здається, нічого виправляти не потрібно.

— Справді? Тоді замовимо ще кілька подібних комплектів, — енергійно вигукнула Леслі, плеснувши в долоні.

Раптом двері ательє розчинилися навстіж.

— Мерилін, щодо тієї синьої сукні, про яку я казала минулого разу... Ой!

Чорнява жінка середнього віку безцеремонно зайшла всередину, але, побачивши мене, завмерла на місці. Її зіниці затремтіли, і вона не змогла приховати розгубленості.

«Що за?.. Ми ж бачимося вперше, чому в неї такий вираз?» — подумала я.

Зрештою, я була досить відомою постаттю в столиці, тож вона цілком могла мене впізнати. Позашлюбна донька маркіза Абедеса, донька скандальної Кейтлін, та сама божевільна, що постійно дошкуляє Іану...

Ну, можливо, така реакція цілком зрозуміла.

Можливо, вона шанувальниця Іана, і тоді її здивування від того, що я перебуваю поруч із герцогинею Леслі, цілком логічне.

— Ланелло, я ж казала тобі минулого разу, що приймаю клієнтів лише за попереднім записом... — почала Мерилін, невдоволено нахмурившись.

Жінка, яку назвали Ланеллою, одразу погодилася:

— О, справді. Я ж не записувалася. Зайду іншим разом! Вибачте!

Попри свій раптовий візит, вона зникла надзвичайно швидко.

Мерилін зітхнула і знову сіла на своє місце.

— Вона зазвичай так просто не йде... Дивно.

— Хто це така і чому вона така нечема? Хіба тут не суворий запис? — запитала Леслі, здивовано піднявши брови.

— Це моя давня подруга, — спокійно відповіла Мерилін. — Ми разом виросли у сиротинці.

— Ой…

— Вона навіть допомагала мені під час пологів у державній лікарні. Тоді були дуже важкі пологи, я знепритомніла, і їй довелося нелегко.

— О, то вона працювала в лікарні?

— Певний час була помічницею лікаря... Але зараз ні. Невдовзі після того вона звільнилася, поїхала, а нещодавно повернулася до столиці. Схоже, вона досягла успіху, бо виглядає досить заможною.

— Справді? Тож не дивно, що її обличчя здалося мені незнайомим.

— Вона навіть придбала будинок на вулиці Бріверз, 21. Подробиць не розповідала, але каже, що вдало кудись інвестувала.

Вулиця Бріверз вважалася одним із найелітніших районів столиці.

Мерилін повільно продовжувала:

— Я завжди відчуваю провину перед нею. Невдовзі після того, як вона прийняла мою померлу дитину, вона покинула роботу й поїхала на південь.

Південь був відгороджений суворими гірськими хребтами, тому зв'язок зі столицею там був складним.

— Боюся, що моє величезне горе залишило їй професійну травму.

Мені стало ніяково від того, що я і та дитина народилися в один день. Якщо вона мучилася переймами одночасно з Кейтлін і того ж дня народила доньку… ймовірно, дивлячись на мене, вона щоразу згадуватиме свою втрачену дитину.

Можливо, саме тому вона так гнівалася на Кейтлін за її байдужість до мене.

Я не знала, що сказати, тож мовчала, але Мерилін ледь усміхнулася й перевела розмову.

— Облишмо ці сумні історії, я б хотіла послухати про вас, панно Анабель. Раз ми вже зустрілися, розкажіть про свої враження від опери. Що сказав вам принц того вечора?

Очі пані Леслі також заблищали від цікавості.

— Історії про зародження кохання — найцікавіші. Ну ж бо, розповідай швидше.

«Зародження кохання»…

«Я маю підтримати цей настрій».

Дивлячись на те, як Мерилін намагається бути веселою, я зрозуміла — згадка про Роберта була її спробою відволіктися від похмурих думок. Пані Мерилін та пані Леслі справді вклали всю душу в те, щоб причепурити мене для виходу з ним.

Тому я дуже хотіла розповісти їм щось захопливе, але…

«Але я не впевнена, що зможу це зробити».

Я не збиралася знову зустрічатися з Робертом, та й нічого особливого не сталося. Після розмови з маркізом Абедесом та його синами я просто повернулася додому.

— Ну… ем… він сказав, що я гарна.

Я ледь спромоглася на цю відповідь, але, судячи з їхніх облич, цього було замало. Втім, на їхньому місці я б теж так зреагувала.

Але що поробиш? Оскільки пікантних подробиць не було, довелося перекривати це іншою гарячою новиною.

— Насправді нічого не могло статися, бо маркіз Абедес покликав мене до себе…

— Ох.

Пані Леслі насупилася й поставила чашку на стіл.

— Я чула про це від Брейдена. Маркіз Абедес та його сини намагалися з тобою заговорити, так?

Яке ж вони ідеальне подружжя. Це сталося лише вчора ввечері, а Брейден уже встиг усе розповісти дружині.

— Так. Вони сказали, що шкодують за роки холодності, і запропонували віднині жити як сім'я.

— О Боже.

Пані Леслі похитала головою, бурмочучи собі під ніс:

— Які ж вони передбачувані. Ігнорували тебе двадцять два роки, а щойно ти з'явилася під руку з принцом Робертом, так одразу згадали про «родину»?

Я думала так само, але зараз мені потрібно було приховати свої справжні наміри від усіх.

— Але… мені й цього достатньо… — промовила я, ніяково відводячи погляд.

Поки я вагалася, Мерилін зітхнула й підтримала мене:

— Я розумію ці почуття. Ми з Оскаром теж виросли в притулку.

Вона подивилася на мене теплим поглядом і продовжила:

— Ми з Оскаром теж мріяли про звичайну родину. Після того як ми втратили першу дитину, Оскар постійно картав себе за те, що через бідність ми звернулися до некваліфікованої державної лікарні. Відтоді він став одержимим грошима.

— А, зрозуміло.

Пані Леслі кивнула.

— Тож саме тому він ігнорував мої запрошення і не йшов до герцогського маєтку? Бо хотів займатися бізнесом?

— Саме так.

Слово за словом, і Мерилін знову поринула у спогади. На той час вона була талановитою, але не мала коштів, щоб відкрити власну справу. Зрештою, Оскар досяг неймовірного успіху в бізнесі й відкрив для Мерилін розкішне ательє. І воно миттєво стало найвідомішим у столиці.

— Будучи так заклопотаними зароблянням грошей… ми зовсім не приділяли уваги Аарону, коли він був маленьким. До дванадцяти років я бачила його лише тоді, коли він уже спав.

Мерилін продовжувала з тугою в очах:

— Я навіть не змогла піти на його перший турнір із фехтування… Коли він сказав, що хоче вступити до лицарського ордену роду Вейдрос, я не мала права просити його продовжувати сімейну справу.

Аарон програв свій перший турнір Іану у віці дванадцяти років, і вже наступного дня приєднався до лицарів Вейдроса.

— Тоді я зрозуміла, що і для другої дитини ми не стали гарними батьками.

Вона сумно посміхнулася й додала:

— Можливо, добре, що ми принаймні можемо залишити йому багато грошей… Ой, я знову розвела сумні розмови.

— Ні, що Ви.

Я швидко похитала головою:

— Дякую, що зрозуміли мене.

— У такому разі, — очі Мерилін знову заблищали. — Коли ця вечеря, панно Анабель?

— Через три дні.

— Ви вже обрали вбрання?

— Що? Ой, ще ні… Але оскільки в мене тепер стільки тренувальних костюмів…

Я згадала про тренувальний одяг, бо вважала, що йти на вечерю до маркіза у пишній сукні було б дивно.

Але після моїх слів пані Леслі гупнула по столу.

— Мерилін, ти ж знаєш, що нам треба робити?

— Так.

Пані Мерилін рішуче кивнула.

— Це лише вечеря, але ми створимо такий повсякденний образ, від якого неможливо буде відвести очей.

Завдяки їхньому завзяттю за три дні я знову мала з'явитися в маєтку маркіза у неймовірно прекрасному вигляді.

***

Звістка про те, що Анабель Надіт запрошена до маєтку маркіза Абедеса, миттєво облетіла всю світську столицю. Оскільки історія навколо них завжди була гострою та цікавою, усі тільки й робили, що пліткували за спинами.

— Ого, то це вже сьогодні ввечері? Усі збираються в маєтку маркіза?

Серед усіх був один чоловік, якого ця вечеря цікавила понад усе.

— Нарешті настав час для примирення відчуженої родини.

Первосвященник реготав, тримаючи в руці перо.

— Я маю надіслати їм подарунок, щоб ця вечеря стала справді незабутнім моментом їхнього возз'єднання.

Він почав писати листа щодо тесту на батьківство.