Розділ 30 — Розділ 30. Ставлення до зустрічі сім’ї (8)

— З храму?

— Мали доставити ще до початку вечері, але в карети відлетіло колесо, тож трохи запізнилися.

— Чому саме зараз...

Коли маркіз Абедес роздратовано відповів, слуга квапливо додав:

— Жрець, що приніс його, сказав, що це лист, який ви маєте переглянути разом із панною Анабель.

«Разом зі мною?»

Я якраз приглядалася до найближчого вікна, плануючи з’їсти десерт, виголосити заздалегідь підготовлену промову та накивати п’ятами. З самого початку я не збиралася мати з цією похмурою сімейкою нічого спільного, окрім однієї смачної вечері.

Адже я хотіла благополучно влаштуватися в столиці.

Хоч я й посідаю друге місце, у мене є репутація, тож навіщо мені її втрачати?

Я не хотіла поневірятися десь далеко в незнайомих краях. Саме з цієї причини я не втекла за кордон, щойно згадала минуле життя.

«Особливо цей Ріхарт... Він із тих людей, хто повертає завдані йому кривди у стократному розмірі. Тож краще кілька разів дошкулити йому дрібними випадами й швиденько зникнути».

Я цілком здатна захистити себе, тому планувала просто разок роздратувати їх і розійтися по-доброму. Тобто, щоб на душі було паскудно, але не настільки, щоб виникало бажання помститися... просто щоб я стала для них набридливою та незрозумілою.

Дрібні капості — це якраз моя спеціалізація.

Судячи з їхнього вигляду, якби я попросила грошей, вони б, певно, щось і дали, але мені не хотілося витягувати з них більше, ніж необхідно. Проте що ж таке міг написати храм мені та цим людям?

Маркіз Абедес, насупившись, дістав лист і почав повільно читати:

— «Вельмишановний маркізе Абедесе, я чув, що сьогодні у Вас відбувається надзвичайно важлива родинна вечеря» .

Я забігала очима, ніяково перебираючи пальцями пасма волосся. Моє світло-бузкове волосся, на відміну від інших членів родини Абедес, мало легкий рудуватий відтінок. У дитинстві Кейтлін казала, що це тому, що вона сама руда.

— «Я хотів би зробити подарунок з нагоди такого значущого акту великого возз'єднання».

Якби лист верховного жреця прийшов хоч трохи пізніше, я б уже встигла влаштувати тут грандіозний скандал.

— «Панна Анабель — моя рятівниця, яка визволила мене з суто чистих і шляхетних спонукань».

У цьому реченні не було жодного правдивого слова, але я не бачила сенсу заперечувати. Думаючи, що це просто лист із подяками та привітаннями, я знову потягнулася за виделкою, але наступні слова змусили мене завмерти.

— «Через тиждень відбудеться церемонія мого виходу на спокій, і я вирішив, що саме тоді ми проведемо тест на батьківство».

Тест на батьківство? Він справді це зробить?

Для такого тесту потрібна неймовірна божественна сила, якою володіє лише хтось рівня верховного жреця. Кажуть, після одного такого ритуалу людина може звалитися з ніг на кілька днів, тому навіть верховний жрець ніколи не погоджувався на це. Адже варто було створити один прецедент, як на них посипалися б тисячі прохань.

«Тож ось чому він вирішив зробити це на церемонії відставки».

Наступний претендент на посаду верховного жреця, певно, плакати захоче, дивлячись на це.

— «Як Вам відомо, згідно з протоколом, потрібна згода чотирьох сторін».

Чотири сторони — це, окрім храму, голова роду, сама зацікавлена особа та один представник імператорської родини.

— «Храм уже надав дозвіл, тож Вам, маркізе, та панні Анабель потрібно лише узгодити це між собою за вечерею. І, якщо вірити чуткам, хіба принц Роберт відмовить у своєму дозволі?»

Навіть Ріхарт, майстер контролю над емоціями, не зміг приховати свого здивування — у нього аж щелепа відвисла. Маркіз Абедес тремтячим голосом дочитав лист до кінця:

— «Якщо все вдасться, це буде дуже символічна церемонія відставки. Вона покаже людям, що храм завжди пам'ятає про вдячність. Чекаю на Вашу позитивну відповідь».

Церемонія відставки верховного жреця мала відбутися на площі Айлас — найбільшій площі столиці, де зазвичай збираються натовпи людей. Це масштабний захід, куди з'їжджаються члени імператорської родини, вища аристократія, духовенство і навіть зацікавлені простолюдини.

Це означало, що мій тест на батьківство проведуть на очах у всього світу. Коли читання завершилося, за столом запала тиша.

Отримати прізвище родини, яка досі вважала мене паразитом, що тільки й знає, як витягувати гроші? І це при тому, що я щойно вирішила стати «новою людиною», яка не чіпляється за подібні речі. Нехай у мене зараз і справді не було грошей, але я мала власні здібності та гордість.

Однак...

Я збиралася сказати їм щось на кшталт: «Сподіваюся, ви не настільки зухвалі, щоб чекати від мене слів: "Я обов'язково допоможу вам, ми ж родина". Дивлячись на те, як ваші очі горять від очікування, я бачу в цій ницості себе чотирнадцятирічну».

Але замість цього я просто мовчки сиділа на місці.

Хоча я присягалася не брати від цього дому жодного камінчика, право на спадок — це зовсім інша справа. Заради таких грошей і статусу цілком варто побути «паразитом». Навіщо мені намагатися стати шляхетною новою людиною, якщо можна просто сидіти, дихати й стати багатою аристократкою?

Моя натура дрібної лиходійки швидко підказала рішення: навіть якщо я потім розірву з ними зв'язки, спершу треба отримати право на спадок, зірвати куш, а вже тоді йти. Я не дам Ріарду жодної копійки, все заберу собі й житиму по-панські.

— О-хо-хо-хо-хо.

Маркіз Абедес незграбно засміявся. Він явно не очікував такого повороту подій.

Відмовитися від ласки верховного жреця означало б відкрито виявити неповагу до храму. Ба більше, це б виставило мене на посміховисько. Це фактично було б визнанням того, що всі їхні балачки про «справжню родину» та бажання дізнатися про наміри Роберта були брехнею.

— Це... безглуздя... — Елвен уже готовий був вибухнути від люті, але Ріхарт різко його перебив:

— Яка ж це чудова новина!

Оскільки він швидко рахував вигоду, то зумів придушити свої інстинкти. Зараз уся світська столиця знала про мої стосунки з родиною Абедес. Наслідки відмови від пропозиції храму було б важко розхльобувати.

До того ж, поки всі вірять у наші з Робертом особливі стосунки... Краще вже дати мені право на спадок і використовувати як свою шпигунку біля принца.

«До того вони ж зараз коять такі жахливі справи... Певно, трусяться від страху, що Роберт їх викриє».

Я солодкувато посміхнулася і промовила:

— У такому разі, треба негайно надіслати відповідь у храм.

Маркізу Абедесу нічого не залишалося, як просто на місці написати: «Дякуємо храму за ласку. Родина Абедес та Анабель Надіт із радістю приймають цю пропозицію».

Оскільки згода сторін була отримана, для проведення тесту залишалася лише одна формальність — дозвіл імператорської родини.

Люди з дому Абедес погодилися на це лише тому, що не мали вибору, а не тому, що справді хотіли визнати мене. Тому вони точно не стали б допомагати мені з дозволом від монархів. Тож я зіграла на випередження:

— Щодо дозволу від імператорської родини — я все владнаю сама.

Якщо доручити це їм, вони точно все зіпсують.

— Ви ж знаєте про наші стосунки з принцом Робертом.

Через цю шокуючу новину наша вечеря закінчилася, так і не дійшовши до розмов про розслідування Роберта.

***

Поки Анабель вечеряла, подружжя Вейдрос також за їжею обговорювало її.

— Відколи Анабель почала спілкуватися з принцом Робертом, події розвиваються надто стрімко. Ось чому любовні зв'язки з членами імператорської родини — це суцільна морока.

Брейден з ваганням зауважив:

— Ну, Леслі, вони бачилися всього кілька разів. Не впевнений, що це можна назвати любовними зв'язками...

— Кілька зустрічей — це вже стосунки.

— Якщо так рахувати, то Іан бачиться з Анабель чи не щодня.

— В Іана інша ситуація. Вони ж терпіти одне одного не можуть.

— А раптом у них все ж таки щось вийде?...

— Що? Ти хочеш сказати, що Іану подобається Анабель?

— Та ні... просто передчуття таке...

— Любий, у тебе щось із очима чи вухами? Чи, може, з головою?

Леслі іронічно хмикнула. На її обличчі було написано, що ця тема навіть не варта обговорення.

— Ти справді порівнюєш принца Роберта та Іана? Подивися об'єктивно. Хіба можна порівняти принца, який обсипає її люб'язностями, та Іана, який при кожній зустрічі готовий битися з нею на смерть?

Брейдена охопило те саме почуття безсилля, яке він відчував колись, коли намагався завоювати Леслі. Найгірше було те, що він не мав вагомих аргументів для відповіді. І він був певен, що його син, який так схожий на матір, думає так само.

На жаль, у нього не було ні доказів, ні фактів — лише його дивовижна інтуїція, яку неможливо було використати як контраргумент.

«Яка трагедія. Здається, у цьому світі — включно з моїм сином, — я єдина людина хто розуміє серце мого сина».

Брейден передчував, що попереду на нього чекають важкі часи. Одружитися було важко, а от привести в дім невістку, схоже, буде ще в кілька разів складніше.

«Тоді мені доводилося мати справу лише з Леслі, а тепер — і з Леслі, і з Іаном, і з панною Анабель...».

Брейден важко зітхнув, і Леслі співчутливо поплескала його по плечу.

— Все гаразд, любий, — вона ніжно посміхнулася. — Мені сумно, коли ти так засмучуєшся через те, що твоя інтуїція підвела тебе. Відсутність проникливості — це не гріх.

Брейден не наважився заперечити коханій дружині, тому лише зітхнув ще глибше. Леслі, не помітивши прихованого сенсу цього зітхання, додала, ніби намагаючись його втішити:

— І я розумію, чому ти так думаєш. Зрештою, в історії ще не було випадків, коли члени імператорської родини одружувалися з простолюдинками. Навіть якщо вони подобаються одне одному, їм буде важко бути разом до кінця.

Вона на мить замислилася, а потім додала:

— Хіба що панну Анабель визнають членом родини маркіза Абедеса... Але навряд чи це станеться.