Розділ 31 — Розділ 31. Тест на батьківство (1)

— Це точно, — Брейден охоче погодився зі словами Леслі, яка роздратовано цокнула язиком.

Адже єдиним способом для неї бути визнаною членом родини маркіза Абедеса була перемога на турнірі з фехтування.

— Іан і цього разу переможе. У них же така прірва в майстерності.

— ...Ну, це питання дещо неоднозначне...

Хоч Леслі й бракувало кмітливості в побутових речах, вона мала чудове око на все, що стосувалося фехтування. Раніше вона спостерігала за поєдинками Анабель та Іана лише в дні турнірів із далеких глядацьких трибун, не відчуваючи особливої напруги. Проте останнім часом, часто стикаючись із дівчиною зблизька, вона почала помічати певні деталі.

— Оскільки останнім часом я часто бачила її зовсім поруч, у мене склалося враження, що її база не така міцна, як здавалося. Схоже, у дитинстві їй дістався нікчемний вчитель.

— Ого, справді?

— Якщо подумати, Кейтлін навряд чи знайшла б їй доброго наставника... Гадаю, якби Анабель Надіт мала таку ж підтримку, як наш Іан, то хто знає, як усе склалося б.

Леслі промовила це з серйозним виглядом, а потім, зітхнувши, додала:

— Але що ж... зараз це не має значення. Я лише хвилююся, чи не стануть цю бідолаху використовувати всі кому заманеться. У будь-якому разі, визнання її членом родини маркіза Абедеса — справа вельми далека.

Проте вже наступного дня слова Леслі виявилися помилковими. Столицю сколихнула звістка: у храмі, за дозволом принца Роберта, через тиждень на очах у всіх відбудеться тест на батьківство між Анабель та маркізом Абедесом.

***

Повернувшись додому після того, як я самовпевнено заявила в домі маркіза, що отримаю дозвіл від імператорської родини, я замислилася.

«Як мені знову зустрітися з Робертом і попросити його про це?»

На відміну від тієї брехні, яку я наплела людям із родини маркіза Абедеса, у мене навіть не було способу зв’язатися з ним. Однак мої роздуми тривали недовго. Буквально наступного дня мені на плече приземлився голуб і рішуче виставив уперед лапку. Коли я з розгубленим виглядом відв’язала записку, голуб зацокав дзьобом, ніби заохочуючи мене прочитати.

«Панно Анабель, я чув, що ви збираєтеся пройти тест на батьківство. Не турбуйтеся про дозвіл. Я його надам.

Роберт»

Судячи з наявності імператорської печатки, записку справді надіслав Роберт.

Зрештою, в оригінальному романі він саме так зв’язувався з Іаном.

Тепер, коли магічні камені майже зникли, а сама Вежа Магів належала імператорському палацу, вища магія стала майже виключним привілеєм членів імператорської родини. Магічні предмети були надто дорогими для звичайних людей, а якщо ті й використовували щось подібне, то це були нелегальні дрібнички з провулків, ефективність яких ніхто не гарантував.

Крім того, імператорська родина мала благословенну кров, завдяки чому по всьому континенту існували місця, доступні лише їм. Тому я повірила і одразу відправила відповідь.

«Щиро дякую Вам, принце. Бажаю, щоб сьогодні вранці Ви помітили, що в людини, яка Вам не подобається, розстебнута ширінка. І щоб Ви їй про це не сказали, а вона так і ходила до самого вечора».

І щойно я відправила відповідь, як чутки про мій тест на батьківство, що збігався з церемонією відставки верховного жреця, пронеслися містом зі швидкістю лісових пожеж.

Разом із цим ширилися плітки, що принц Роберт блискавично надав дозвіл на справу простої простолюдинки. Джерелом чуток був не хто інший, як сам храм — верховний жрець хотів якомога ширше розрекламувати свій останній добрий вчинок. Плітки про Роберта лише підлили масла у вогонь уже існуючих розмов про наші нібито романтичні стосунки, але яке мені було до того діло?

«У Роберта теж свої плани, тому він і дав дозвіл. Можливо, хоче, щоб я не забувала про послугу і стала подвійною шпигункою, коли ввійду в дім Абедесів?»

Не маючи жодного бажання вплутуватися в такі складні інтриги, я вирішила, що незалежно від того, хто що думає, настав час подбати про власне майбутнє.

А саме — скласти план на життя після отримання права на спадок.

Після того, як дату тесту на батьківство було остаточно призначено, я першим ділом таємно звернулася до ріелтора, щоб мені порекомендували кілька елітних житлових районів, де було б зручно жити одній.

***

До самого дня проведення тесту я була настільки зайнята, що майже не бувала вдома. Адже я заповзято малювала креслення свого майбутнього так, щоб ніхто не здогадався.

«Будинки на вулиці Бріверз надто дорогі. Пропускаємо».

Я обійшла чимало місць у столиці, прицінюючись до нерухомості та шукаючи ідеальне місце для поселення.

«На вулиці Дейгард усе добре, але мій старий дім надто близько. Це погана прикмета, тож пропускаємо».

Усі вважали, що після тесту на батьківство я переїду в маєток маркіза Абедеса. Однак мій план полягав у тому, щоб отримати право на спадок, перевести все в готівку і розпочати незалежне життя.

«Майно маркіза — це переважно землі з копальнями, тому швидко отримати готівку буде непросто... Враховуючи це, краще шукати варіанти з гнучкими термінами оплати...»

Сьогодні я знову весь день бігала у справах, тож вечір настав непомітно. Наостанок я оглянула вулицю Нарабі, яку порадили в агентстві, і повільно кивнула.

«Тут непогано. Не надто далеко від центру, і оскільки це справді багатий район, усі будівлі чисті».

Єдине, що мене бентежило, це те, що маєток герцога Вейдроса був занадто близько...

«Та байдуже. Тепер я людина, яка не має жодного стосунку до родини Вейдрос».

У мене більше не було причин перетинатися з Іаном Вейдросом. Тож навіть думати про це було смішно.

«Вирішено, зупинюся на цьому місці. Мені тут усе подобається. Завтра вже тест, тож більше розгулювати не вийде».

Ріелтор казав, що ціни тут кусаються, тому в цьому районі зазвичай мешкають багаті простолюдини. І справді, усі маєтки виглядали розкішно, а вулиці були охайними — ідеальне місце для початку нового життя.

«Тепер треба і про роботу подумати».

Хоча я і планувала отримати суму, якої вистачило б на безтурботне життя до кінця днів, просто байдикувати мені не хотілося. Я була ще надто молодою, щоб зачинитися наодинці з грошима, не маючи ні сім’ї, ні друзів, та ще й з жахливою репутацією.

Позбувшись нав’язливого бажання перемогти Іана, я хотіла почати все з чистого аркуша. Випити по келиху з колегами, завести друзів, насолодитися чаюванням і, можливо, навіть закохатися.

Саме тоді, коли я, мріючи про майбутнє, збиралася покинути вулицю Нарабі.

— Злодій!

Раптом з маєтку поруч зі мною пролунав такий крик, що ледь перетинки не луснули. Це був найбільший і найкрасивіший будинок на всій вулиці Нарабі.

— Злодій! Тримайте злодія!

Почувся дзвін розбитого скла на другому поверсі, і хтось спритно зістрибнув прямо на вулицю. Ця постать промчала повз мене і зникла в провулку. Перш ніж я встигла рефлекторно, з розбитого вікна донісся знайомий голос:

— Ах ти ж недобитку, щоб ти два рази здох по дорозі до пекла, чортів ти виродку! Сил моїх немає, клятий ти злодюжко!

Я ошелешено підняла голову і кліпнула очима. У вікні стояла Мерилін Рейнфілд із зібраним у високу зачіску фіолетовим волоссям, яскравим макіяжем і в надзвичайно пишній сукні. Схоже, вона тільки-но повернулася з роботи.

«Тобто... цей розкішний маєток і є домом Рейнфілдів?»

Згадавши слова ріелтора про те, що тут живуть успішні простолюдини, я зрозуміла, що в наявності тут будинку Мерилін немає нічого дивного.

— І те, що ти лицар Вейдросів — теж брехня! Покидьку нещасний!

Вона висунулася з вікна більше ніж наполовину, стискаючи в руці кравецький ніж, і волала на все горло. Лезо її ножа виблискувало в променях вечірнього сонця, розсипаючи іскри по всьому провулку.

— Щоб твоя коханка і твій друг зрадили тебе! Щоб ти нарешті одружився, а немовля будило тебе щогодини щоночі! А як підросте, щоб стало вередливим і нічого не їло! І щоб підлітковий вік у нього був найважчим у світі! А коли ти з такими муками його виростиш і одружиш, щоб твоїми сватами стали та сама коханка і той самий друг, які тебе колись зрадили!

В ательє вона завжди здавалася втіленням спокою, стриманості та професіоналізму, тож бачити її в такому гніві, коли вона вивергала прокльони, було надзвичайно дивно. Тим паче, що це були не просто лайки, а цілий сценарій для низькопробної драми довжиною в життя.

Звісно, мій подив тривав лише мить. Я одразу ж зірвалася з місця і побігла слідом за людиною, що зникла в провулку. Очевидно, хтось, видаючи себе за лицаря Вейдроса, пробрався в маєток Рейнфілдів і щось украв.

Я не вважала себе великою праведницею, але не була людиною, яка могла б байдуже спостерігати, як обкрадають її знайому. До того ж, Мерилін завжди була підкреслено доброзичливою до мене і з усією душею допомагала мені з вбранням для кожного заходу.

Хоча злодій був досить спритним і швидким, щоб миттєво зникнути після стрибка з другого поверху, для мене впіймати такого пройдисвіта було простіше простого. Тож невдовзі я вже входила в маєток Рейнфілдів, приставивши меч до горла огрядного крадія.

— А... панно Анабель? — розгублено зустріла мене Мерилін. Ми вперше опинилися наодинці, без присутності Леслі. — Як ви дізналися, що я тут?

Від її розлюченого тону не залишилося й сліду — голос знову став витонченим і сповненим шляхетності. Щоправда, коли вона впізнала обличчя злодія, якого я притягла, її очі розширилися і вона різко втягнула повітря.

— Ох, як же панна Анабель змогла впіймати цього... цього недобитка...

— Та так, ішла й підібрала, — я широко всміхнулася, ще щільніше притиснувши меч до горла злодія. А потім жартома додала: — Здається, до вас завітав непроханий гість.