Розділ 35 — Розділ 35. Тест на батьківство (5)

Подружжя герцогів Вейдрос та Іан сиділи у ложі для почесних гостей поруч зі сценою.

— Віднині розпочинаємо церемонію відставки верховного жреця Оріанса Пеллерпаба.

Тривали нудні офіційні процедури, проте всі присутні прагнули побачити лише одну сцену. Поки Іан сидів у бездоганній позі, не зводячи очей зі сцени, люди навколо шепотілися:

— Хіба вона не красуня, коли так вбрана? Я й не знав раніше, що панянка Анабель така вродлива.

— Справа не лише в одязі, у неї зовсім інший вираз обличчя. Вона завжди ходила похмура, а зараз на неї так приємно дивитися.

Анабель у своїй розкішній сукні виглядала надзвичайно схвильованою. Звісно, вона раділа майбутньому життю заможної самотньої жінки. Проте люди, не знаючи справжніх причин, вважали, що вона щаслива стати частиною родини маркіза Абедеса.

— Тепер вона точно не буде так відчайдушно боротися за перше місце на турнірі мечників.

— І не приходитиме щодня до маєтку герцога Вейдроса. Більше не буде докучати пану Іану, чи не так?

— Тепер у них не буде причин перетинатися. Пану Іану пощастило.

Іан відчув, як його настрій чомусь почав стрімко псуватися. Та найбільше його дратувала розмова, яку вели батьки.

— Зрештою, все до цього й прийшло. А він же так не хотів її визнавати, — бурмотіла Леслі з пригніченим виглядом. — Певно, він побачив, що у неї все добре складається з принцом Робертом, і вирішив використати це в політичних цілях.

Вона вже давно не заводила розмов про політику.

— Це ж очевидно... але що поробиш.

Брейден, який розмовляв із Леслі, вирішив обережно і ненав’язливо спитати у неї:

— Ти впевнена, що у панни Анабель і справді все серйозно з принцом Робертом? Може, це не так.

— Кажуть, він ніколи не був помічений у скандалах, а тут вони разом обідали та навіть ходили в оперу, — пильно дивлячись на чоловіка, відповіла Леслі. — Якщо це не «серйозно», то що тоді?

— Хто знає, можливо, Його Високість теж просто збирається використати панну Анабель...

— Та ну, кажуть, він особисто дозволив провести тест на батьківство ще до того, як вона сама про це попросила. Хіба всі ці обставини не свідчать про те, що у них все чудово?

Насправді завдяки тому, що Роберт негайно дав дозвіл, усі навколо робили саме такі припущення. Леслі, захопившись, продовжувала цілком серйозно:

— Любий, якщо панна Анабель стане аристократкою, хіба вона не зможе вийти заміж за принца Роберта?

— Вийти... заміж?

— Звісно, немає закону, який забороняв би простолюдинці побратися з членом імператорської родини, але таких прецедентів раніше не було.

— Ні, це вже... Хм, Іане?

Брейден зовсім розгубився від того, як понесло його нетактовну дружину, тож врешті-решт звернувся до Іана, щоб змінити тему.

— Розслаб руки, сину. Ти так вчепився у підлокітники, що крісло зараз зламається. І що з твоїм обличчям? Виглядаєш гірше за гнилу цибулину.

— Зрозумів, батьку.

— Ох... І як ти можеш бути таким нудним навіть у такий момент? — Брейден важко зітхнув. — А от принц Роберт дуже приємна та весела людина.

Раптом згадавши, як весело Анабель розмовляла з Робертом в опері, настрій Іана впав нижче плінтуса і почав зариватися в землю.

— Якби я був жінкою, я б теж зустрічався з принцом Робертом, — додав Брейден.

— Зрозуміло. Проте не думаю, що принцу Роберту сподобається така інформація.

— Це ти зараз так жартуєш?

— Ні.

— Так я і знав. Бо це було навіть трохи смішно, а ти не з тих, кому вдаються жарти.

Поки Брейден зітхав, Іан намагався опанувати себе з притаманною йому раціональністю. Оскільки Роберт мав до нього особисте прохання, він мав зустрітися з ним сьогодні вдень. Було б вкрай незручно, якби він не зміг контролювати вираз свого обличчя.

— Іане, до речі, ти казав, що маєш зустріч після церемонії? Що за справа? — зненацька запитала Леслі.

— Просто світський захід, — спокійно відповів він.

— Ага, ти нізащо б не пішов на світський захід добровільно. Значить, просто хочеш тримати це в таємниці.

Насправді зустріч Іана та Роберта і справді була таємною. Місце запланованої на сьогодні таємної облави було небезпечним, тому принц попросив Іана про допомогу. Іан не прагнув брати участь у політичних іграх, проте він мав високе почуття обов'язку як мечник. Протягом років він відшліфовував свою майстерність із думкою про захист слабких заради справедливості та миру.

— Здається, тут задіяна зла сила, тобто чорна магія. Я не прошу тебе підтримувати мене як політика, але, будь ласка, допоможи заради цього світу.

Вислухавши пояснення Роберта, Іан одразу пообіцяв допомогти. Було очевидно, що на них чекає доволі небезпечна битва. У такий час він, як почесний та вправний мечник, мав виступити вперед. Тому, навіть якщо Роберт викликав у нього якесь незрозуміле роздратування, він не міг цього показувати. Адже зараз вони обидва збиралися ризикувати життям у смертельній сутичці...

«Але чому мені раптом стало так неприємно його бачити?»

Ймовірно, причиною було його надто вразливе серце, яке до пізньої ночі калатало лише через те, що він випадково торкнувся руки Анабель.

«Наче я знову бачу її вперше... Я справді божеволію...»

Думки Іана обірвалися.

Нудні процедури нарешті закінчилися, і верховний жрець, ставши посередині, взяв за руки маркіза Абедеса та Анабель. Тепер, коли жрець вивільнить усю свою божественну силу і коли над головами обох з'явиться німб, кровне споріднення буде підтверджено.

— Ну що ж, — мовив верховний жрець, заплющивши очі. — Зібравши залишки своєї сили, я вислухаю слова, що посилає нам найсвятіший Бог цього світу.

На площі запала тиша. Тіла Анабель та маркіза Абедеса почали повільно підійматися в повітря.

***

Щойно я взяла жреця за руку і заплющила очі, як перед моїм внутрішнім зором раптом усе розвиднілося, а в голові пролунав голос.

[Обрана дитино.]

Я промовчала, здивована тим, що під час звичайного тесту на батьківство мене називають «обраною дитиною».

[Ні, не зовсім так. Тест на батьківство ще не робить тебе обраною.]

А, він читає мої думки. Я одразу ввічливо подумала у відповідь:

«Тоді в чому ж полягає моя обраність?»

[Ти й сама знаєш. Одного дня твоє життя повністю змінилося.]

«Ви маєте на увазі те, що я згадала своє минуле життя?»

[Саме так.]

Від несподіванки я навіть забула про ввічливість у думках. То це не випадковість, а божественне втручання?

[Один світ пов'язаний з іншим через книгу. І причина, чому я змусив тебе згадати минуле життя...]

У мене з'явилося дуже погане передчуття.

[...полягає в тому, що я хочу, аби ти врятувала цей світ.]

Звісно, згідно з оригіналом, цей світ мав поринути в хаос. Але ж там все одно був щасливий фінал...

Наскільки я знала, саме сьогодні був день зустрічі Іана та головної героїні. Увечері Іан та Роберт мали разом піти на таємну облаву і накрити лігво чорної магії. І в цей небезпечний момент вони мали доленосно зустріти святу — головну героїню — і отримати її допомогу. Оскільки головні герої і так збиралися рятувати світ, у мене не було жодного бажання брати на себе таку місію. Тут є найсильніший у світі головний герой і героїня з найбільшою божественною силою, тож навіщо це мені, нікчемній лиходійці?

«Хіба світ не мають врятувати головний герой та героїня?»

[Це визначене майбутнє за поточних обставин, але з твоєю допомогою історія може змінитися.]

«А що, можна отак просто брати і змінювати майбутнє?»

[Я тут Бог, якщо ти не забула.]

Ну, проти цього аргументів у мене не було.

«Але чи є потреба саме в моєму втручанні?..»

[Якщо залишити все їм, справа надто ускладниться, буде забагато непотрібних перипетій. Ти ж і сама бачила це майбутнє в книзі.]

Звісно, порятунок світу не обходиться без труднощів. Але це не означало, що я маю через них проходити.

[Ба більше, самі лише головні герої не зможуть врятувати світ повністю.]

«Що?»

[Кінець роману, який ти прочитала, не є кінцем цього світу.]

«Але хіба там не щасливий фінал?»

[Це стосується лише наступних тридцяти років. Оскільки вони не можуть розпізнати «джерело чорної магії», вони не зможуть знищити всі загрози. Вони лише залишать біду на потім.]

«А що таке це „джерело чорної магії“?»

[Це мерзенні істоти, що подорожують між світами. За допомогою демонів вони прибули з іншого виміру. Навіть я, як Бог цього світу, не можу збагнути, що воно таке.]

«Е-е-е... Хм».

На мить я мимоволі подумала: а чи не я сама та «мерзенна істота» з іншого світу?

[Чужорідне дещо, чому не місце в цьому світі — ось що таке «джерело чорної магії». Це першопричина всієї чорної магії, що зараз поширюється.]

Такого в оригіналі не було. Про «джерело чорної магії» я чула вперше.

[Вони не люди, але використовують похмурі та руйнівні людські бажання, аби перетворити все на хаос.]

Це означало, що того, що Іан усе розтрощить, а героїня всіх вилікує, буде недостатньо для остаточного розв'язання проблеми.

[Зрештою, ці «джерела чорної магії», довівши людство до загибелі, залишаються неушкодженими в кінці історії. Потім вони переходять в інший світ, щоб знову підбурювати людей і створювати нові трагедії.]

«Ось воно як», — відповіла я без жодного ентузіазму, наче байдужа учениця.

Це означало, що за 30 років знову настане криза. Чи не могли б головні герої якось розібратися з цим і тоді?..

[Щоразу, проходячи крізь виміри, вони отримують злу силу і змушують підкорених ними людей володіти чорною магією.]

«Угу».

[Ці мерзенні істоти вже згадувалися в історіях, які ти читала у своєму минулому житті. Тільки ти, що переродилася з того світу, можеш їх розпізнати та знищити.]

«О-о-о-о!»

Виходить, «джерела чорної магії» згадувалися в інших книгах, які я колись читала. Чесно кажучи, я ще не зовсім розуміла суть, та й не надто прагнула розуміти.

[Тоді без зайвих жертв уся чорна магія зникне миттєво.]

«А-а, ясно».

[У цьому світі є всього три «джерела чорної магії». Це все, що мені відомо.]

«Хм, три...»

[Не відповідай так неохоче. Я дам тобі те, чого ти справді бажаєш.]

«Слухаю».

[Допоможи мені, обрана дитино.]

Як і очікувалося, безкоштовного сиру не буває. Замість фіналу у в'язниці мені запропонували «вигідну угоду»: врятувати світ ще ретельніше та ефективніше.

«Ну що ж, добре», — подумала я.

Світло перед очима почало згасати. Я інстинктивно відчула, що зв'язок із Богом уривається.

«Все одно те, чого я справді бажаю, отримати навряд чи вдасться, тож просто заберу свої права на спадок і вмию руки».

Я думала про те, що замість порятунку світу мені б спочатку знайти собі власне житло, аж тут мої ноги торкнулися землі. Відчувши, що все скінчилося, я повільно розплющила очі.

«Зараз над моєю головою та над головою маркіза Абедеса має сяяти німб, так?»

Проте...

Глянувши через плече верховного жреця на маркіза Абедеса, я не побачила над його головою жодного промінчика світла.