Розділ 36 — Розділ 36. Тест на батьківство (6)

Почулося шушукання натовпу.

«Що... що це таке?»

Верховний жрець, який розплющив очі, важко дихаючи, теж кліпав, не в змозі вимовити ні слова, побачивши, що над моєю головою та головою маркіза Абедеса було порожньо.

Не лише ми, що стояли на сцені, були приголомшені. Усі люди, які зібралися на площі, заціпеніли від подиву.

Хоч як протирай очі, не було видно ні ореолу, ні навіть крихітного промінчика світла завбільшки з хвіст світлячка. Це означало... що ми з маркізом Абедесом не були біологічними батьком та донькою.

Це був результат, якого не очікував ніхто в столиці, включно з нами самими. Кейтлін безперечно перебувала в статусі коханки маркіза Абедеса протягом досить тривалого часу. Маркіз Абедес краще за всіх знав, що в той період вона не мала стосунків з іншими чоловіками й точно завагітніла. Зрештою, він давав їй стільки грошей, не маючи жодного сумніву.

До того ж моє світло-бузкове волосся та блакитні очі були схожі на риси членів дому маркіза Абедеса. Звісно, відтінок трохи відрізнявся, але це можна було списати на змішування з генами Кейтлін...

— Це, це...

Ріхарт, який уже прорахував усі можливі політичні ходи, здавалося, першим впав у паніку. З його характером він, мабуть, уже вигадав тисячу способів, як мене використати.

— Н-н-не може бути...

Маркіз Абедес, який хотів використати мене, щоб дізнатися про наміри Роберта, впав у паніку другим. До того ж скільки грошей він віддав Кейтлін за цей час через мене! Через моє існування дім маркіза Абедеса досі потерпав від постійних чуток та скандалів.

— Т-т-тоді... я...

І третьою, хто впав у паніку, була я — людина, чиє походження та все життя раптом були повністю перекреслені. Виходило, що поки ми намагалися використати одне одного, правда завдала нам нищівного удару в спину. Насправді для мене це місце мало значення лише заради права на спадок, але зараз це було неважливо. Тому що саме моє існування стало незрозумілим.

— Ні, як же це сталося?

Верховний жрець, який очікував побачити прекрасне возз'єднання батька й доньки завдяки своєму рішенню, кліпав очима й бурмотів:

— Ви двоє... не рідні... Тоді як же так...

Дивлячись на глядацькі ряди порожнім поглядом, я раптом зустрілася очима з Мерилін. За словами Аарона, Мерилін зайняла місце в самому першому ряду, щоб розгледіти мою сукню. Раптом вона, тремтячи всім тілом, підвелася.

Серце зреагувало першим і важко впало. Дві дівчинки, що народилися в один день у громадській лікарні. За збігом обставин, обидві вони, ймовірно, мали схоже світло-бузкове волосся. Від гіпотези, що раптово промайнула в голові, мої руки теж почали тремтіти.

Усі в родині маркіза Абедеса мали світло-бузкове волосся та блакитні очі. І завдяки мені — власниці такого ж волосся та очей — Кейтлін заволоділа величезними статками. Помічниця в лікарні, яка раптом звільнилася й покинула столицю після того, як прийняла дитину Мерилін. Крім того, джерело її величезного багатства було незрозумілим.

Моє волосся з легким рудуватим відтінком — це, виходить, суміш кольорів Оскара та Мерилін... А насичено-блакитні очі були схожі не на світло-блакитні очі родини Абедес, а радше на очі пана Оскара.

— Не дивно... що мій погляд постійно зупинявся на тобі.

Мерилін пробурмотіла це, важко дихаючи.

— Дивно, як же дивно було бачити цей попелястий одяг, який ти носила щодня, мені ставало так шкода тебе...

Її очі вже почервоніли від сліз.

— Я просто... я просто думала, що це тому, що ти народилася в тій самій лікарні в той самий день, що і моя донька...

І ніхто не міг зупинити її, коли вона кинулася на сцену. Я бачила, як Оскар, що сидів поруч із нею, безсило осів, а Аарон поспіхом підтримав його за плечі.

Я була приголомшена значно більше, ніж того дня, коли раптом згадала своє минуле життя. Я... я не донька Кейтлін та маркіза Абедеса. Виходить, я прожила нікчемне життя, потерпаючи від прихованого знущання людей, які не мають до мене жодного стосунку. І... і мої справжні батьки...

— Верховний жрецю!

Мерилін впала на коліна прямо перед верховним жерцем.

— Прошу, благаю, зробіть тест на батьківство ще раз...

Вона вигукнула це надривним голосом. На площі запанувала така тиша, наче на всіх вилили цебер крижаної води, тому було чути навіть її важке дихання.

— Мене... мене й панну Анабель. О, яке жахіття... Х-х-хіба що... а що, як справді...

— Спершу підведіться, пані!

— Ми народили дітей в один день у тій самій громадській лікарні...

Усе навколо закрутилося, наче світ зупинився. Серце калатало так сильно, що аж боліло. Яскравий макіяж Мерилін уже розплився від сліз.

— Якщо Кейтлін, побачивши, що її власна дитина померла, і вона не зможе отримати гроші від маркіза, підмінила її моєю дитиною!

Звісно, ми з Мерилін справді могли бути кровно рідними, але це була лише гіпотеза. Кейтлін могла таємно зустрічатися з іншим чоловіком. Або вона могла десь мене підібрати. Тому найтехнічнішим способом було провести тест на батьківство знову.

Однак верховний жрець сказав із дуже розгубленим обличчям:

— М-мені шкода. Тест на батьківство, який закликає самого Бога, потребує величезної кількості божественної сили, тому деякий час я не зможу її використовувати.

Мерилін, яка добре знала, що для тесту потрібна колосальна сила, безпорадно кивнула. А потім одразу повернула голову до мене.

— Панно Анабель, мені не потрібен ніякий тест на батьківство.

Сльози вже котилися по щоках Мерилін. Вона говорила з такою силою, що навіть я мимоволі відступила назад під її напором.

— Будь ласка, стань моєю донькою. Нехай навіть за документами ти будеш лише названою, мені все одно. За всіма обставинами, панно Анабель, ти безперечно моя донька.

— За-заспокойтеся.

Я була настільки розгублена, що не знала, що робити, і допомогла підвестися жінці, яка стояла на колінах, вчепившись у край одежі верховного жреця.

— Усе може бути не так... це лише ваші здогадки.

— Ні! Кейтлін і Ланелла, ці прокляті небом жінки... Очевидно, донька маркіза Абедеса народилася мертвою, і вони підмінили її моєю дитиною зі світло-бузковим волоссям!

Пані Мерилін, здавалося, вже зовсім втратила голову від горя й тепер вчепилася в мене. У моїй голові наче все спорожніло, і я стояла, вагаючись, що було зовсім на мене не схоже. Я не могла просто взяти й вигукнути: «Так, я, мабуть, ваша донька, пані Мерилін. Я піду до вас як названа донька». Хоча це й була досить імовірна гіпотеза, коли цей момент мине, усі можуть пошкодувати про поспішне рішення. Принаймні з Мерилін я не хотіла мати незручних стосунків. Вона була людиною, яка пообіцяла мені щирість, відкривши свої найпотаємніші рани. Ба більше, лише вчора я чула про її розпачливі почуття, коли вона завжди сумувала на самоті, дивлячись на мене.

Саме тоді це і сталося. Шатенка, яка непомітно стояла серед учениць-священниць, обережно підійшла й мовила:

— Перепрошую, чи можу я спробувати провести тест на батьківство?

Це був шок за шоком. Ця добра свята, яка виявила щиру доброзичливість і дух самопожертви, була головною героїнею оригінального роману «Праведна свята, що рятує світ».

— Ах, спершу я представлюся. Я Сесіанна Реліф, учениця-священниця.

Я наче заворожена дивилася на її довге розпущене світло-коричневе волосся та рожеві очі. Це була та сама добра й вродлива праведна головна героїня, з якою я, як гадала, ніколи не зустрінуся. Перше кохання Ріхарта, та сама дівчина, якій судилося зустріти Іана сьогодні ввечері, тепер простягала нам руку допомоги.

— Я... ну, я поки що лише учениця... тому ніхто не знає, але мені здається, що моя божественна сила досить велика. Будь ласка, повірте мені.

Хто-хто, а я не могла їй не повірити. Сесіанна була головною героїнею, що володіла силою врятувати цей світ. Вона щойно прийшла до храму, тому мала статус учениці, і про те, наскільки велика її сила, знала лише вона сама. Адже нікого не цікавила божественна сила новенької учениці-священниці. Однак, згідно з оригіналом, її сила вже перевершувала рівень верховного жерця.

— Обставини... такі сумні. Я хочу допомогти.

До того ж Сесіанна була справді доброю. Вона не була тією людиною, яка стала б приховувати свої здібності перед обличчям такої трагедії, де дітей могли підмінити в лікарні.

— Прошу вас.

І я була тією людиною, яка з радістю прийме таку люб’язність.

— Свята, я щиро вірю у вашу величезну божественну силу.

— Дякую вам. Хоча це може здатися безглуздим, ви повірили мені при першій же зустрічі.

Справді, було нелегко повірити, що якась учениця-священниця здатна провести тест на батьківство. Навіть людям із храму, які жили поруч із нею.

— Це я вам дякую. Пані Мерилін, швидше візьміть святу за руку.

Я поспіхом потягнула Мерилін за руку. Зараз усі люди в храмі були настільки приголомшені, що просто не могли збагнути ситуацію. Якщо хтось втрутиться і скаже: «Як ти, звичайна учениця, смієш лізти, не знаючи власних сил!», то буде дуже кепсько.

Отак я разом із пані Мерилін знову взяла Сесіанну за обидві руки. Як і минулого разу, тіло немов піднялося в повітря.

Перед очима знову все прояснилося.

[Бачиш? Я ж тобі казав]

Знову почувся голос Бога.

[Я ж казав, що дам тобі те, чого ти по-справжньому бажаєш?]

Насправді тим, чого я по-справжньому бажала, були родинні зв’язки, але я вже давно полишила цю надію. Бо зрозуміла, що не лише я така, а й інші мої кровні родичі — люди абсолютно безнадійні. І подумати тільки, що моє бажання здійсниться саме в такий спосіб.

[Благаю тебе, дитино. Заради твого і мого світу.]

Цього разу, перш ніж я встигла відповісти, перед очима знову потемніло, а ноги торкнулися землі. Коли я поспіхом розплющила очі, то побачила яскравий ореол, що сяяв над головою Мерилін.