Розділ 40 — Розділ 40. Обставини нікчемної лиходійки (2)

Слова моєї матері, були саме тими, які я, мабуть, так палко прагнула почути весь цей час. Хоча тепер мені здавалося безглуздим те, що я колись очікувала на таку любов від Кейтлін чи Ріарда.

— Ми зустрілися надто пізно, але попереду в нас ще багато спільних днів, тож маємо вважати це за щастя.

Тільки тоді я усвідомила, що сім’я — це не про право на спадок чи щось подібне. Чи справді родина має бути такою? Тепло, що йшло від рук, які знову міцно стиснули мої долоні, додавало впевненості.

— Насправді я так хвилювалася, коли ти одразу втекла зі сцени. У голову лізли найрізноманітніші думки.

— Прошу?

— Може, ти розчарувалася, що не донька аристократа? Чи впала у відчай через те, що ми твої батьки? Або що ми більше ніколи не побачимо твого обличчя...

Зрештою, мої сльози полилися струмком. Виявилося, що не лише я одна мучилася від страху розчарувати іншого.

— Ні, ні... Це зовсім не так... Такого просто не могло бути...

— Тоді пан Іан сказав, що приведе тебе. Я була така вдячна йому за це.

Мені й уві сні не могло наснитися, що моя мати, покинута мною в пориві люті, могла думати про таке. Бо за весь час життя з Кейтлін я жодного разу не відчувала такої турботи.

Зрештою Іан мав рацію. Навіть якщо це означало трохи пізніше наздогнати Ріарда, спершу варто було поговорити зі своєю новою родиною. Бо непорозуміння з дорогими людьми — це надто боляче.

— Я була дурною, Анабель. Повірила Ланеллі... А вона ж давно була закохана в Оскара... — продовжила мати.

Мати розповіла, що довірилася Ланеллі, з якою разом виросла в притулку, і народила дитину в громадській лікарні. Але під час важких пологів вона знепритомніла, а коли прийшла до тями, їй сказали, що дитина народилася мертвою. Оскільки це була не приватна палата, батько навіть не міг увійти до кімнати під час пологів. Мати припускала, що Кейтлін лежала в тій же палаті й мала перейми в той самий час, тому вони з Ланеллою підмінили дітей.

— Кейтлін мала вимагати гроші, стверджуючи, що це дитина маркіза Абедеса, але оскільки її власна дитина народилася мертвою, уявляю, як вона шкодувала за втраченою вигодою.

Що ж, знаючи ту жінку, вона справді могла відчути не сум за власною дитиною, а жаль за втраченими грошима, щойно побачила бездиханне немовля.

— Напевно, побачивши мене без свідомості та мою дитину з ніжно-бузковим волоссям, вони з Ланеллою і задумали цей план.

— Мабуть, так і було, — відповіла я, шморгаючи носом. — Здається, Ріард теж знав, що я не донька Кейтлін та маркіза Абедеса. Він розпродав усе майно і втік.

Від самої згадки імені Ріарда мої зуби мимоволі заскрипіли.

— Матінко, для мене, що завжди була в ролі небажаної приблуди, сім’я Рейнфілдів — це надто великий дарунок.

— Справді? Ми ж грішні батьки, які втратили тебе одразу після народження...

— Який ще гріх? Не кажіть такого. Хоча мені багато чого бракує і нам ще треба пізнати одне одного, давайте спробуємо порозумітися.

Я міцно стиснула руків’я меча на поясі й додала:

— Але спершу я мушу впіймати Ріарда. Я не винесу, якщо цей негідник просто зникне і буде розкошувати.

Тут у розмову втрутився переляканий Аарон Рейнфілд:

— Сестро, куди це ви зібралися його ловити отак зненацька? Я попрошу в дому Вейдрос допомоги, ми організуємо систематичне переслідування...

Звісно, я теж перелякалася від його слів. Ніякого «систематичного переслідування» допускати було не можна.

— У цьому немає потреби! — вигукнула я, поспішно хитаючи головою. — Я знаю, де він. Сьогодні ж усе вирішиться. Я скоро повернуся.

— Тоді я піду з вами, — миттєво відгукнувся Аарон.

— Не можна, там небезпечно.

Сьогодні вночі принц Роберт, Іан та Сесіанна мали здійснити облаву на нелегальний ринок рабів, де, ймовірно, переховувався Ріард. Там обов'язково розгориться запеклий бій, під час якого може статися будь-що.

— Якщо там небезпечно, то Аарон тим паче має йти з тобою! — втрутилася мати, округливши очі. — Йди і захисти свою сестру. Ти ж теж непогано володієш мечем, чи не так?

— Матінко, я володію мечем краще за Аарона. Я ж посіла друге місце, — обережно зауважила я.

Мати подивилася на мене суворим поглядом:

— Вважай, що друге місце — це бонус. Але навіть з таким бонусом я нізащо не пущу тебе саму в небезпечне місце. Де це взагалі?

Аарон швидко подав мені знак очима: мовчазний тиск, щоб я ні за що не казала правди. Я інстинктивно відчула: якщо бовкну про ринок рабів, то замість помсти опинюся під замком у цій майстерні. Тож я підвелася і збрехала перше, що спало на думку:

— Це... просто крамниця дрібничок... Але Ріард підступний, тому може бути небезпечно.

— Оскільки сестриця боягузка, все буде гаразд. Ну і я теж боягуз, тож ми впораємося, — щиро підтримав мою брехню Аарон, усміхаючись.

Здавалося, його рішучість іти зі мною була непохитною. Зрештою, Аарон зможе за себе постояти, тож тягарем не буде, хоча місце справді небезпечне...

— Використаю цю нагоду, щоб довести свою позицію щодо спадщини ділом, — додав він.

Мені знову стало соромно за те, що мої перші слова перед цією теплою родиною були такими недоречними.

— Те, що ви моя сестра, Анабель, тішить мене значно більше, ніж будь-яка спадщина, яку невідомо коли ще отримаєш.

— Тішить? Тобі не соромно? Після всього, що я робила лицарям Вейдрос...

— Завдяки цьому було весело. Останнім часом ми навіть сумували, бо ви не приходили, а пан Іан взагалі трохи спохмурнів. Добре, що ви хоч вчора пізно ввечері з’явилися. Тільки після вашого відходу пан Іан завершив тренування. А ми вже думали, що він ганятиме нас ще кілька годин.

— Чому це Іан спохмурнів?

— Цього я не знаю. Мабуть, у нього є якісь свої логічні причини, яких нам не збагнути, — Аарон байдуже знизав плечима і рвучко підвівся вслід за мною. — Тоді ми пішли, матінко. Коли повернемося, батько вже приготує святкову вечерю?

— Звісно, — відповіла мати, продовжуючи гладити моє волосся. — Хочеться тримати тебе біля себе і обіймати всю ніч, але в твоїх очах уже палає жага помсти.

— ...Так.

— Мабуть, ти хочеш якнайшвидше відплатити тому, хто завдав тобі шкоди.

Я занепокоїлася, чи не виглядаю надто жорстокою, але мати додала:

— Навіть у цьому ти схожа на мене.

— Бути не може, матінко, — сором'язливо почервоніла я. — Як можна порівнювати мене з такою вихованою пані, як ви...

Мати, чиє обличчя було все в розмазаному макіяжі, моторошно пробурмотіла:

— Я б і сама, якби могла, роздерла Ланеллу на шматки. Щоб та курва, поки тікатиме, натрапила на шахрая, втратила все майно і здохла в муках...

Я згадала всі ті дні, коли я так само вправно лаяла Іана, і відчула раптову спорідненість. Схоже, у моєї матері була одна особистість для прийому клієнтів у майстерні, а інша — справжня. І я була щаслива, що тепер мушу звикати саме до другої. Мені було приємно, що ця жінка — моя мати: гостра на язик і з суворим виглядом, але водночас здатна бути щирою і не приховувати своїх найтемніших почуттів.

— У будь-якому разі, я хотіла сказати, що цілком тебе розумію.

Тож я виклала все як є:

— Я прожила з цим сміттям двадцять два роки. Нізащо не пробачу. Треба впіймати його, поки він не втік ще далі.

Сьогодні мав відбутися великий аукціон рабів, тож Моріот — работорговець і найкращий друг Ріарда — зможе прикрити його лише завтра. Він точно переховується на ринку рабів, і його треба схопити, поки він не чкурнув за кордон.

— Я повернуся за шість годин.

Я не планувала затримуватися довше опівночі. У власних силах я була цілком впевнена. Мати знову зітхнула:

— Ти могла б найкраще вдягатися і найкраще їсти в цій столиці... Досі не можу повірити, що моя донька жила в таких злиднях.

Аарон, розуміючи, що так ми ніколи не вийдемо, знову попрощався і потягнув мене за собою:

— Ми пішли, матінко. Я буду добре охороняти сестру. Хоча, щиро кажучи, сподіваюся просто не бути їй тягарем.

Так неочікувано я опинилася в компанії новоспеченого молодшого брата. Коли ми виходили з майстерні, я відчула дивне хвилювання. Мати, яка бурчить і хвилюється, хоча об'єктивно причин для цього немає. Батько, який готуватиме вечерю до нашого повернення. Молодший брат, який кидає все і йде зі мною, хоча це навіть не його справа...

Я справді відчула себе частиною звичайної родини.

Примітка: боже, як це мило, я розчулено всміхаюся

***

Коли ми з Аароном дісталися до крамниці дрібничок «Роноподія», уже сутеніло.

— Тож... — серйозним голосом запитав Аарон. — Який план?

Я відповіла так само серйозно:

— Там під землею — нелегальний ринок рабів. Сьогодні там відбудеться аукціон.

— Що? Раби? Це ті, чиїм розумом керують за допомогою чорної магії?

— Ні.

— Ох, на щастя...

— Якщо бути точним, там не керують розумом, а повністю знищують особистість.

— ...Сестро, ви хочете найняти раба, щоб знайти Ріарда? Не можна! Яким би покидьком він не був, така жахлива чорна магія — це вже занадто...

Обличчя Аарона перекосило від жаху. Я перервала його, роздратовано буркнувши:

— Та невже ти думаєш, що навіть якщо я виросла серед сміття, то стану купувати рабів на ринку?

— Ну, ви ж і не та людина, в якій стільки почуття справедливості, щоб рознести аукціон і здати їх владі. Це скоріше робота для пана Іана!

Хоча ми провели разом зовсім мало часу, здається, у нас були всі шанси стати дружними братом і сестрою. Принаймні тому, що ми вже непогано знали одне одного.