Розділ 41 — Розділ 41. Обставини нікчемної лиходійки (3)

— Власник цього ринку рабів — найкращий друг Ріарда. Більш ніж впевнена, що він переховується саме тут.

— О, он воно як! То ми просто маємо потайки пробратися всередину і знайти лише Ріарда? — запитав Аарон, насупивши брови.

Він не став допитуватися, звідки я про це знаю. Схоже, оскільки з боку мої стосунки з Ріардом здавалися непоганими, він просто вважав мене людиною того ж штибу.

— Зрозумів. Тож який план щодо пошуку цього покидька?

— Спершу вдамо, ніби прийшли купувати рабів. Тут усі носять маски задля збереження таємниці, тож із входом проблем не виникне.

— Те, що я почав займатися такими незаконними справами одразу після того, як знайшов сестру — це справді неймовірно, — весело відповів Аарон. — Якби я не виховувався в домі Вейдрос, то через цей азарт швидко б перейшов на бік зла... тобто, піддався б вашому впливу, сестро.

— Твоє щастя, що так не сталося, — зітхнувши, я продовжила: — У будь-якому разі, ми схопимо господаря цього закладу. А тоді пригрозимо, що вб’ємо його, якщо не скаже, де Ріард.

— Звичайне викрадення та шантаж. Зрозумів, — Аарон на мить завагався, а тоді додав: — Але ж це очевидне кубло злочинності, чи не варто нам донести на них? Як почесний лицар дому Вейдрос, я відчуваю певну відповідальність...

— Донесеш завтра, — відрізала я.

Усе одно сьогодні вночі Іан, принц Роберт та Сесіанна мають тут усе розгромити. Нам же достатньо діяти самостійно. Що ж, навіть якщо ми з ними перетнемося, мені до того діла не було.

— А де ми візьмемо маски?

— Це ж крамниця дрібничок. Купи тут.

— Е-е... якось це все виглядає надто недбало, — пробормотав він.

— Ми ж не збираємося тут усе перевертати догори дриґом... Нам треба тихо розправитися лише з однією людиною, тож і такого підходу вистачить.

Так ми з Аароном купили маски в крамниці «Роноподія». Звісно, грошей у мене не було. Я просто штурхнула Аарона під бік біля каси, і він, діставши гаманець, розплатився. Одягнувши маски, ми знайшли таємні двері позаду будівлі й постукали.

— Хто там? — пролунав грубий голос, і двері відчинила стара жінка в брудному фартуху. Я швидко вимовила пароль, як і було описано в оригінальному романі:

— Синій!

— Проходьте, — стара раптом випрямилася і ввічливо склала руки.

Коли ми йшли таємним переходом, Аарон прошепотів:

— Пароль виявився простішим, ніж я думав?

— Не те щоб простішим... Це колір фартуха тієї старої, він постійно змінюється. Це означає, що сюди не потрапити, просто підслухавши щось випадково.

— О-о-о! — не приховуючи захвату, вів далі Аарон: — Я вперше в такому лихому місці, тому трохи хвилююся. Мати таку приховану сестру-відчайдуху — це щось неймовірне.

Для «сестри-відчайдухи» таке захоплення було доволі сумнівним компліментом.

— Відчуваю, як горизонти мого життя стрімко розширюються.

Насправді я теж була тут уперше, але оскільки я знала пароль, виправдовуватися було марно — він би все одно не повірив. До того ж, якби він запитав, звідки мені відомий пароль, а я б почала розлого розповідати про минуле життя, відповідь Аарона була б очевидною: «Схоже, у моєї сестри-відчайдухи ще й розлад психіки, але це нічого. Так горизонти мого життя розширяться ще більше.»

Тож я проковтнула слова про оригінал та переродження. Цей пароль принц Роберт зміг дізнатися лише після тривалого стеження.

Сьогодні головний герой Іан та героїня Сесіанна мали зустрітися вперше.

Сесіанна, яка щойно стала ученицею-священницею, кілька днів тому отримала таємне послання, залишене підлеглими Роберта в храмі: [Ми плануємо зупинити чорну магію, і нам може знадобитися божественна сила. Шукаємо тих, хто має добру волю і хоче допомогти .]

Звісно, Роберт не розкривав своєї особистості, щоб його не викрили.

— Я відчуваю це. Моя божественна сила велика, тож я мушу використати її для доброї справи! — вирішила Сесіанна.

Вона мала добрі наміри, але була надто наївною через свій статус учениці, тому єдина з усього храму відгукнулася на цей заклик. Підлеглий Роберта, не розкриваючи замовника, вказав їй місце і спосіб, як туди потрапити, давши лише туманну вказівку: «Йдіть і допоможіть тому, хто цього потребує» .

Об'єктивно кажучи, Сесіанна зробила досить необдуманий вибір, зачепившись за слова про «добрі наміри». Для Роберта ж це був план, у якому він нічого не втрачав, ба більше — він давно підозрював церкву і сподівався виманити когось із прибічників кронпринца Каллона.

За сюжетом, щойно Іан та Роберт увійдуть на ринок рабів «Роноподія», вони не втримають гніву і ледь не викриють себе. Іан вступить у бій з одним із менеджерів і отримає прямий удар чорною магією. Саме тоді, як за помахом чарівної палички, з’явиться Сесіанна і врятує його. Побачивши пораненого Іана, вона одразу вирішить, що він і є той «добродій, що намагається зупинити чорну магію».

Так Іан, Роберт та Сесіанна потраплять до зали аукціону.

Там торги відбуваються в кількох таємних кімнатах залежно від мети. Іан та Роберт спочатку планували розділитися, але Сесіанна, вважаючи, що Іану може знадобитися подальше лікування, піде разом із ним. Вони розгромлять ринок рабів, проте схопити Моріота їм не вдасться. Втім, за час торгів вони встигнуть зблизитися настільки, що їхнє кохання почнеться саме там.

«Що б там не було в оригіналі, мені байдуже. Треба лише знайти Моріота і вибити з нього всю душу».

Адже Моріот і був тим самим найкращим другом, про якого згадував Ріард.

Ми з Аароном крокували таємним проходом. Хоча ми знали одне одного давно, до нього в ролі власного молодшого брата, я ще не звикла. Почуваючись ніяково, я почала закидати його питаннями, які зазвичай ставлять родичі на великі свята:

— Е-е, ну... роботу вже знайшов?

— Я вже дослужився до посади ад'ютанта в лицарському ордені Вейдрос, тож моя мета — триматися там до самої пенсії, як мокре листя, яке ніякою мітлою не зметеш.

— А як же батьківський бізнес?

— Це зовсім не моє. Справи батьків — це їхні справи, а я буду займатися своїми.

— Кхм-кхм... а дівчина є?

— Нема.

— Тобі таке нецікаво?

— Дуже навіть цікаво. Просто ще не зустрів свою половинку.

— І яка ж жінка тобі подобається?

— Ну... зазвичай, коли люди чують прізвище Рейнфілд, у них одразу виникають такі ж думки, як і у вас, сестро...

— Які ще «такі ж думки»?

— Дивляться на мене, а бачать гроші Рейнфілдів? Не хотів би я таку людину.

— Логічно. Але ж подібне притягує подібне, чи не так? — швидко вставила я, не бажаючи, щоб Аарону трапилася така жінка, як я сама. — Якщо тобі хтось сподобається, кажи мені. Я одразу її розкушу.

За цією дрібною розмовою ми пройшли досить довгий шлях, аж поки перед нами не постала розкішна брама, наче вхід у зовсім інший світ.

— Вітаю вас. Ласкаво просимо. Я менеджер.

Високий чоловік у масці ввічливо вклонився перед пишним входом. Ось тепер усе і починалося.

— Прошу спершу сплатити вхідний внесок. 5 золотих з особи.

Гроші знадобилися з самого початку.

«Он воно як. Оце халепа».

Оскільки я була тут вперше, то й знати про таке не могла. Я знову нахабно штурхнула Аарона під бік.

Аарон, порпаючись у гаманці, стурбовано прошепотів:

— У мене немає з собою 10 золотих. Що це за вхідні такі дорогі?

В оригіналі про вхідний внесок не згадувалося. Оскільки я не збиралася нікого купувати, то й не подумала про готівку.

Я теж розгублено зашепотіла:

— Гей, як це в сина Рейнфілдів немає десяти золотих?

— Хто ж носить із собою стільки готівки?

Мабуть, Роберт чи Іан Вейдрос таки носили, раз в оригіналі такої проблеми не виникло. Аарон повів очима і пробурмотів якусь дурницю:

— А вексель не підійде?

— Йолопе, ти хочеш, щоб пішли чутки, ніби Рейнфілди купують рабів? Хочеш родину з торбами пустити?

— Ну, принаймні тоді сестриці не довелося б хвилюватися про спадок. Схоже, істина в тому, що втрачаючи одне, здобуваєш інше.

Я вкотре захопилася витримкою Іана. Мати такого ад'ютанта... Справді, він людина непересічної вдачі. Проте не лише я одна скептично поставилася до цієї ситуації.

— Прийшли сюди, а не маєте на вхід... — повільно промовив менеджер перед нами. — Схоже, ви не звичайні клієнти.

Він повільно підняв руку. Помітивши, як довкола його долоні збирається темна енергія, я швидко приготувалася до бою і крикнула Аарону:

— Аароне, це чорна магія!

— Отакої...! Щойно знайшов сестру, як горизонти життя стали аж занадто широкими. Вперше бачу чорну магію.

Взагалі-то, я теж бачила її вперше.