Розділ 43 — Розділ 43. Обставини нікчемної лиходійки (5)

Я знову була приголомшена. В оригінальному романі Сесіанна обов'язково залишалася з Іаном та Робертом. Адже вона мала бути поруч, щоб зцілити їх, якщо вони знову постраждають від чорної магії. Я була впевнена, що вона піде з нами всередину, але свята абсолютно спокійно попрощалася і заявила, що повертається.

— Е-е... ну... а раптом знову доведеться лікувати когось від чорної магії? — розгублено пробурмотіла я перше, що спало на думку.

Аарон зітхнув і втрутився:

— Сестро, казати отак прямо, що ви знову збираєтеся скористатися її добротою...

Почувши слова Аарона, я зрозуміла, що моє запитання справді прозвучало саме так. Я ніби зупиняла людину, яка йде, щоб сказати: «Йди за нами і лікуй нас знову».

Це було несправедливо, але я не знала, що відповісти, і гарячково міркувала.

— Для мене це було б за честь, але я просто не зможу цього зробити, — м’яко відповіла Сесіанна. — Бо я вже вичерпала свою божественну силу. Тепер мені потрібно кілька днів молитися і відновлюватися.

— Ох...

Я лише кліпала очима. Справді, вона ж зовсім нещодавно проводила тест на батьківство.

Ця процедура вимагає такої колосальної божественної енергії, що навіть верховні жерці ледь із цим справлялися. Лише завдяки тому, що Сесіанна була видатною святою, у неї залишилося трохи сили, щоб зцілити Аарона. Ситуація кардинально відрізнялася від оригіналу, де вона зцілювала Іана знову і знову. І все це — через мене.

Тепер це була проблема, яку не вирішити моїм нахабним благанням.

— У мене немає бойових навичок. Якщо я піду з вами, то буду лише тягарем, тому краще я швидше повернуся до храму.

Сесіанна ясно посміхнулася і знову ввічливо вклонилася:

— Я буду вболівати за вас. До наступної зустрічі.

— Так... — Аарон відповів на її прощання з явним жалем у голосі. — До зустрічі, свята. Дякуємо вам.

— Не варто. Я лише вчинила згідно зі своїми добрими намірами, як і веліла доля.

Свята з почуттям виконаного обов'язку промовила це, навіть не підозрюючи, що справжня доля повністю змінилася. Тоді вона глянула на поваленого менеджера і важко зітхнула:

— Ця людина вже продала душу чорній магії. Поки не буде знищено «Джерело чорної магії», вам доведеться мати справу з багатьма такими людьми.

— «Джерело чорної магії»? — запитала я, згадавши голос Бога, який нещодавно чула.

Бог казав, що лише я в цьому світі можу розпізнати «Джерело чорної магії»...

— Лихі речі з іншого світу називають «Джерелом чорної магії». Якщо знищити його, вся похідна магія розсіється.

Звичайні люди про це не знали, але Сесіанна, живучи в храмі, була обізнана.

— Але оскільки це можуть бути звичайні предмети, тварини чи рослини, ми не можемо їх розпізнати. Зрештою, залишається лише битися з усіма, хто продав душу темряві.

В оригіналі Іан бився з усіма менеджерами. Завдяки своїй видатній майстерності він самотужки переміг усіх охоронців ринку рабів, а Сесіанна зцілювала його рани від магії.

— Це важкий шлях, але ви обов’язково впораєтеся, — Сесіанна дивилася на нас з Аароном блискучими очима. — Я ж піду і буду молитися за вас. Удачі.

Оскільки її сили вичерпалися, я не могла її затримувати. Аарон, дивлячись їй в очі, промовив зовсім не жартівливим тоном:

— Ви стали рятівницею для нашої родини, тож, будь ласка, дайте мені шанс віддячити вам.

Я ніколи не чула в Аарона такого серйозного голосу.

«Хм... коли він говорить такі звичайні речі, то виглядає як цілком пристойний красень».

Тільки зараз я помітила, що мій молодший брат досить вродливий.

Аарон знову м'яко додав:

— Може, мені варто завітати до храму? Коли мені прийти, щоб не завдати клопоту?

Здається, не лише я відчула дивну напругу, бо Сесіанна злегка почервоніла.

— Так, я ще незаміжня, тому живу в храмі. Зараз я лише учениця, але скоро стану повноправною святою... Вечорами мені не потрібен особливий дозвіл на вихід. Оскільки я ні з ким не зустрічаюся, мої вечори завжди вільні.

Сесіанна чесно видала всю інформацію: і про те, що вона «незаміжня», і про «відсутність хлопця».

— Просто запитайте Сесіанну Реліф біля входу до храму.

— Тоді зустрінемося прямо завтра?

Аарон почав залицятися з неймовірною швидкістю:

— Розповім вам, чим закінчилися сьогоднішні пригоди.

— А... добре...

Сесіанна раз за разом заправляла волосся за вухо, з ваганням відповіла і швидко розвернулася.

— Тоді справді прощавайте...

Я довгий час дивилася вбік Сесіанни, яка йшла назад тим же шляхом.

Головна героїня покинула місце злочину, навіть не спробувавши допомогти в його розкритті. Ба більше, вона пішла з почуттям гордості, вважаючи, що виконала свою місію.

Звісно, це була повністю моя провина.

Вона витратила сили на мій тест та на лікування Аарона... До того ж Аарон примудрився призначити їй побачення через десять хвилин після знайомства — те саме побачення, до якого Іан в оригіналі йшов цілий рік.

«Схоже, з оригіналом покінчено».

І Сесіанна, вочевидь, збиралася прийняти це запрошення. Звісно, як для мого брата, така чесна і добра дівчина була б ідеальною парою. Але для безпеки цього світу це було зовсім не добре.

«Невже я щойно підняла рівень з нікчемної лиходійки до головної лиходійки світу?» — зітхаючи, я відштовхнула непритомного менеджера в куток і відчинила двері.

Важкі двері за моєю спиною гучно зачинилися. Ось тепер усе починалося по-справжньому. Перед очима постала картина, яку я навіть уявити не могла. Справжнє кубло злочину.

— О, це... — Аарон, що йшов за мною, різко насупився.

— Не подавай виду, — швидко прошепотіла я, штурхнувши його під бік. — Не бачиш, скільки тут менеджерів?

Аарон, який уже відчув на собі їхню силу, миттєво замовк. Всюди стояли чоловіки в таких самих костюмах, як і той охоронець біля входу.

— Але як же тут огидно, — пробурмотіла я, намагаючись зберігати спокій.

Я очікувала чогось подібного, але реальність виявилася гіршою. Розкіш інтер'єру робила це місце ще більш мерзенним. Довкола юрмилися люди, які з цікавістю все роздивлялися, і атмосфера здавалася навіть веселою.

— Доброго дня, вітаємо вас.

Один із менеджерів підійшов до нас і простягнув буклет.

— Оглядайтеся неспішно, будь ласка.

Ми з Аароном тремтячими руками розгорнули буклет. Там були детально розписані всі особливості цього закладу.

— Не думав, що вони так систематично все облаштують, — прошепотів Аарон, стиснувши зуби від гніву.

Мене це хвилювало ще більше.

Бо Іан Вейдрос, щойно увійде сюди, навіть крізь маску буде випромінювати огиду. Він ніколи не займався таємним стеженням і звик жити, не приховуючи своїх почуттів. Тож він обов'язково викличе підозру і інстинктивно покладе руку на ефес меча.

«Звісно, у своєму житті він не бачив нічого бридшого за мене...»

За планом, його мали викрити як «незвичайного гостя», відвести в куток і там під час бою вдарити чорною магією. Але тепер не було святої, щоб його врятувати.

«То що, тепер я єдина людина, яка може врятувати Іана від фіналу з чорною магією?»

Поки я мимоволі гризла нігті, двері знову відчинилися, і увійшли двоє чоловіків.

«Чорт...»

Хоча вони були в масках, впізнати їх було легко. Це були Роберт та Іан. За мить у голові промайнули тисячі думок.

«У мене немає причин рятувати Іана».

Навіть якщо я проігнорую це, я просто залишуся людиною, яка отримала від нього щиру пораду, але не вміє бути вдячною.

«Ми ніколи не були в хороших стосунках».

Я просто стану безсоромним сміттям, яке забрало допомогу, призначену Іану, і віддало її братові.

«Я прийшла сюди заради Ріарда».

Якщо з Іаном щось станеться, то хіба що чорна магія ще більше пошириться світом.

«Я не хочу більше мати справ з Іаном».

Але я не була великою лиходійкою, я завжди була лише нікчемною лиходійкою.

«Я не можу стати аж таким сміттям».

Зрештою, я прийняла вольове рішення. Хоча мені це нічим не допоможе, я не зможу просто спостерігати за його загибеллю.

Звісно, божественної сили в мене немає. Тож єдиний вихід — зробити так, щоб менеджери взагалі не запідозрили Іана.

«Навіть якщо мене вважатимуть божевільною... що ж, я і так нею була, тож нічого страшного».

Ніхто не дізнається про мій шляхетний вчинок, але я мушу нести відповідальність за те, що випросила порятунок для Аарона в Сесіанни.

«Огиду треба прикривати ще більшою огидою».

І я точно знала, що він ненавидить найбільше. Це була я.

У ту мить, коли вираз обличчя Іана почав загрозливо змінюватися, я швидко підскочила до нього і вхопила під руку.

— Любий!

Я зробила це, щоб усі подумали: його гнів викликаний не цим місцем, а жінкою, яка раптово на нього накинулася. Я миттєво притулилася до нього, наші руки сплелися, а тіла м'яко зіштовхнулися.