Розділ 45 — Розділ 45. Обставини нікчемної лиходійки (7)

В оригіналі, який я знала, Іан у такий момент лише несвідомо тягнувся рукою до ефеса меча, але ніколи не діяв необачно. Він не був дурнем і чітко пам’ятав слова принца Роберта про те, що «приховане спостереження є обов'язковим».

Однак того короткого спалаху небезпечної аури, що виходила від нього, вистачило, аби менеджер запідозрив неладне. Щойно ми увійшли, той одразу відвів його вбік, у затишний кут. Іан, сповнений рішучості не спричиняти клопоту, лагідно пішов за ним, проте все одно зрештою вплутався у бійку. І тоді він, як і я щойно, мав би тихо й миттєво розправитися з ворогом, після чого, ймовірно, потрапив під удар чорної магії.

«Здається, поки що ситуацію вдалося владнати».

Я полегшено зітхнула, все ще тримаючи Іана під руку. Адже в ту саму мить, коли він збирався торкнутися меча, я швидко припала до нього. Це було зроблено настільки блискавично, що звичайне людське око не змогло б навіть розрізнити послідовність дій.

Вислухавши мої пошепки викладені пояснення, Аарон і принц Роберт не приховували свого захоплення. Чесно кажучи, я й сама вважала свою стратегію блискучою.

— До речі, нащо ти сюди прийшла?

— Здається, Ріард переховується у тутешнього власника. Я прийшла за ним.

Ми з Іаном шепотіли одне одному.

— А я тут на прохання принца Роберта....

— Твої справи мене не вельми цікавлять, тож можеш не розповідати.

— ...Не цікавлять?

— І так зрозуміло, що це щось справедливе й розсудливе. Мене не приваблюють такі передбачувані історії.

Ми припинили шепотітися, бо подальші таємні розмови могли видатися підозрілими іншим.

Тим часом принц Роберт та Аарон, які вже цілком освоїлися в цій атмосфері, вивчали брошуру й обговорювали подальший маршрут.

«Роберт хитрий, наче лис, він нізащо не видасть себе».

Задля успіху своєї стратегії він був здатен на акторську гру, якій позаздрили б професіонали.

«А Аарон... він рідко виходить із рівноваги, хіба що коли справа стосується жартів».

Справжньою проблемою залишався Іан. Власне, в оригіналі викрили лише його.

— Кажуть, власника цього закладу звати Моріот Хіон. Кажуть, він особисто з'являється там, де укладаються великі угоди, — промовив принц Роберт, не відриваючи погляду від брошури. — Хотілося б зустрітися з ним, хоча б випадково. Мабуть, він найбагатша людина в столиці.

Насправді він мав на увазі, що за будь-яку ціну знайде власника і заарештує його, але висловився вельми витончено. Навіть якби випадкові перехожі почули це, вони б не запідозрили нічого лихого.

— Панно, якщо ви вподобали мого друга, чому б нам не триматися разом? — невимушено запропонував принц Роберт. — Як щодо парі? Спробуймо вгадати, де саме можна зустріти Моріота.

Це була делікатна пропозиція розділитися для проведення розслідування. У нас не було часу тинятися всім гуртом, тож доцільніше було діяти окремо.

Ми знову заглибилися в читання брошури. Було лише три місця, де очікувалися найбільші торги і де, вірогідно, міг з’явитися Моріот.

— Схоже, він з'явиться в одній із зал: першій, другій або третій. Розділімося й зайдімо в кожну, — запропонував Аарон, вказуючи пальцем на три пункти.

Принц Роберт усміхнувся й відповів:

— Я піду до зали №1.

Це був той самий вибір, що й в оригіналі. По суті, за відсутності Сесіанни, все інше розвивалося так само. Роберт зробив висновок, що Моріот з’явиться в першій залі, оскільки вона виглядала найпросторішою та найрозкішнішою.

«В оригіналі це закінчується невдачею».

Зрештою, їм так і не вдалося нікого схопити. Але цього разу я збиралася будь-що впіймати Моріота. А заодно знайти «Джерело чорної магії», яке має бути десь поруч із ним.

Я весело посміхнулася Ааронові:

— Аароне, ти йди до зали №2.

В оригінальному романі Іан та Сесіанна пішли саме до другої зали й зазнали фіаско. Вони трималися разом лише тому, що Сесіанна не мала бойових навичок, а Іан — акторських здібностей.

«Але Моріот перебуває в залі №3».

Тож в оригіналі вони просто програли у цій грі ймовірностей.

— А ми підемо до зали №3, — впевнено заявила я, міцно пригорнувшись до руки Іана й підкреслюючи наше «ми». Цим я офіційно оголосила, що рухатимуся разом із ним. — Звісно, я не збираюся розлучатися з чоловіком своєї мрії, якого зустріла лише сьогодні.

Щиро кажучи, за принца Роберта та Аарона я вже не хвилювалася. Головною турботою залишався Іан.

Він ще ніколи не стрічався з чорною магією, а отже, існувала висока ймовірність, що він на інстинктивному рівні не зможе приховати своїх емоцій на обличчі. Те, що поруч немає святої, яка могла б його зцілити — виключно моя провина, тому я мала залишатися поруч і захищати його до кінця.

— Любий, ми повинні йти разом. Ми ж домовилися, — мовила я.

— Гаразд, — покірно відповів Іан.

Я боялася, що йому не сподобається наша спільна прогулянка, але він сприйняв це спокійно. Так наш простий план було затверджено.

— Якщо побачите Моріота, дайте знати, — принц Роберт з усмішкою простягнув мені та Ааронові по персню різного кольору.

Дивлячись на те, як природно він дотримувався своєї ролі та вживав ввічливу форму звертання, стало зрозуміло, що його можна спокійно залишати самого.

— Це для виклику. Коли хтось натисне, з’явиться сповіщення відповідного кольору.

Отже, це були магічні артефакти. Я помітила, що Іан та Роберт уже мали на пальцях такі ж персні, тільки інших кольорів.

— Я про всяк випадок прихопив запасні, і добре, що вони знадобилися, — зауважив принц.

Магічні предмети надзвичайно дорогі, їх не так просто навіть побачити, а те, що він мав запасні й так легко їх роздавав, ще раз підкреслювало його статус принца.

— Як побачите Моріота — тисніть, а решта, отримавши сигнал, нехай негайно вирушають до тієї аукціонної зали, де перебуває власник.

Оскільки ми прибули пізно, варто було якомога швидше розійтися на пошуки. Принц Роберт зиркнув на годинник і приязно всміхнувся:

— Тоді я вирушаю до зали №1. Побачимося згодом.

— Що ж, а я піду до другої зали. Бачив на схемі, що вона трохи далі, — бадьоро підхопив Аарон. — Здається, я мимоволі вплутався в якусь дивну місію, але не буду надто над цим роздумувати.

Я не хвилювалася за нього, бо знав, що в другій залі йому ніщо не загрожує.

— Хіба я не наймолодший за званням серед присутніх? Навіть якщо не розумію ситуації, найкраща риса підлеглого — мовчати й виконувати накази, — додав він.

Звісно, Аарон не був із тих, хто вміє мовчати, але він виявив дивовижну витримку, не поставивши жодного запитання навіть після того, як упізнав принца Роберта.

— Сестро, будьте обережні. Я б і сам хотів супроводжувати вас, проте... — Аарон позирнув на нас із Іаном і почухав підборіддя вказівним пальцем. — Схоже, я був би зайвим у цій компанії.

Це була правда. Якби ми з Іаном рухалися разом, будь-який додатковий супровід виглядав би безглуздо.

— Тоді до зустрічі. Сподіваюся, Моріота в другій залі не буде. Не дуже хочеться брати на себе занадто відповідальне завдання.

Що ж, його бажання неодмінно здійсниться. Коли принц Роберт та Аарон пішли, ми залишилися вдвох.

Поки навколо панував гамір, я не звертала на це уваги, але щойно ми опинилися одні серед натовпу чужинців, я відчула ніяковість від того, як міцно тримаю його під руку. Раніше, під час тренувань, ми падали і качалися по землі, тож я думала, що подібна близькість для мене — дрібниця.

— Слухай-но, — неочікувано першим заговорив Іан. — Це не так вже й погано.

— Га? Що саме?.

— Бути з тобою вдвох, — відповів він.

Це було настільки раптово, що я на мить втратила дар мови.

«Невже він так вжився в роль після моїх дорікань?».

Оскільки ми обидва були в масках, розгледіти вираз його обличчя було майже неможливо.

Я кліпнула очима й відповіла максимально раціонально:

— Ще б пак. Це як отримати порцію сиропу до млинців безкоштовно.

— Ні, я не про це.

— Тоді як отримати полуничний торт....

— Дякую тобі, — м’яко перервав він мене, зітхнувши. Його голос став зовсім тихим, так, що почути могла лише я. — За те, що врятувала мене одразу після входу.

Раптом я відчула дивне лоскотання в щиколотках. Мабуть, тому, що ніколи не сподівалася почути такі слова від Іана.

— Якби не ти, мене б точно заарештували за підозрілу поведінку, як ти й казала. Та й взагалі... — голос Іана звучав повільно. — Дякую тобі за все.

Від цих слів подяки мене почало мучити сумління. Адже насправді я лише виправляла власні помилки. Проте пояснити це було неможливо.

— Та це... ну... це було не зовсім задля тебе, а просто....

— Навіть якщо ти робила це не заради мене, факт залишається фактом — я тобі вдячний.

Між нашими тілами, що притискалися одне до одного, пробігло дивне тепло, і я важко ковтнула слину. Лише згодом я збагнула, що мені просто стало ніяково.

— Тоді рушаймо? — змінив тон Іан, помітивши мою розгублену мовчанку. — Рухи менеджерів здаються підозрілими.

Справді, розставлені по залі менеджери почали потай переглядатися між собою. Очевидно, вони щойно знайшли того бідолаху, якого я приспала біля входу. Вони напевно намагатимуться знайти винуватця тишком-нишком, аби не зірвати торги.

— Тоді краще швидше йти до зали №3, — прошепотіла я, ще міцніше стиснувши його руку.

І ми, немов закохана пара, попрямували до третьої зали.