Розділ 47 — Розділ 47. Обставини нікчемної лиходійки (9)

«Дивна людина завжди впізнає іншу дивну людину».

Тому, навіть якщо інші не розуміли, я, здавалося, бачила цього чоловіка наскрізь.

«Не хотіла я напружувати мізки, але доводиться».

Я миттєво змінила стратегію, бо побачила набагато легший шлях до мети.

Поки я роздумувала, Моріот елегантно розвернувся і попрямував до тих самих дверей, через які увійшов. Судячи з усього, цей вхід призначався лише для персоналу.

— Ходімо. Тримайся впритул за мною, — скомандувала я.

Я підхопилася і кинулася слідом за ним. Я знала, що як би швидко я не бігла, Іан не відстане. На щастя, мені вдалося перехопити Моріота якраз тоді, коли він збирався відчинити двері.

— Пане! Зачекайте!

— Що? Що це за...

Менеджери, які охороняли його, спробували перегородити мені шлях, але я, не гаючи часу, вигукнула на повний голос:

— Ви неймовірно вродливий!

Я горлала це без жодного вступу чи пояснень.

— Серед тих чоловіків у залі не було жодного, хто б мені припав до душі, тож благаю, поговоріть зі мною! Я все життя шукаю найвродливішого чоловіка у світі!

Почувши це, Моріот повільно підняв праву руку, і менеджери негайно відступили.

— Ви справді вважаєте, що я тут найвродливіший? — запитав він.

Замість відповіді я вказала на Іана, який уже стояв за моєю спиною:

— Так. Ви здаєтеся мені навіть кращим за цього чоловіка, хоча він сьогодні повністю в моєму смаку.

— О...

Моріот зміряв поглядом постать Іана в масці. Його обличчя трохи затьмарилося, коли він помітив, що Іан значно вищий за нього. Та й лінія підборіддя Іана, яку було видно під маскою, виглядала бездоганно.

— Чи не так? Хм, можливо, цей таки кращий... — я не втрачала моменту, схиливши голову набік і вдаючи сумнів. — Важко сказати напевне, поки ви обидва в масках...

Бачачи мої щирі вагання, Моріот впевнено всміхнувся:

— Що ж, тоді це треба перевірити.

Він навіть простягнув мені руку.

— Бажаєте переконатися особисто?

— Із задоволенням. Чи можу я взяти з собою і цього чоловіка? Він піде за мною.

— Звісно. Прошу до моєї кімнати.

Все йшло за планом. Я кивнула Іанові й пішла за Моріотом. Двоє менеджерів рушили слідом за нами. Ми довгенько йшли розкішним коридором, піднялися сходами, аж поки перед нами не з'явилися ще одні пишно оздоблені двері.

— Заходьте, — ввічливо запросив Моріот.

Ми без вагань увійшли всередину разом із його охоронцями. Ніхто не помітив, але Іан уже був у повній бойовій готовності. Він явно чекав моменту, коли я нападу на Моріота зі спини.

«Ой, вибач, друже, плани змінилися».

Через раптовість мого рішення у мене просто не було часу пояснити йому нову тактику.

— Отже, пані. Ви казали, що шукаєте найвродливішого чоловіка у світі, — промовив Моріот, ляснувши в долоні. Його ввічливий тон миттєво змінився на самовпевнений і владний. — І цим чоловіком стану я.

Я одразу вхопилася за ключове слово:

— Станете? У майбутньому часі?

— Бо... — Моріот із посмішкою підійшов до великого круглого дзеркала в антикварній рамі, що висіло на стіні.

Тієї ж миті двоє менеджерів розійшлися в боки і схопили нас із Іаном ззаду. Я швидко похитала головою, даючи Іанові сигнал, що час ще не настав. Ми стояли, затиснуті менеджерами, і спостерігали, як Моріот знімає маску.

— Бо всі чоловіки, вродливіші за мене, стануть рабами.

Він був досить гарним, але точно не тим, хто міг би підкорити світ своєю вродою. Об'єктивно він значно поступався Іанові.

— Ну ж бо, дзеркальце, дзеркальце... — він торкнувся поверхні скла, наче перебуваючи в трансі. — Хто в цій кімнаті найвродливіший?

Поки Іан приголомшено споглядав цей театр одного актора, я різко вдарила ліктем у живіт менеджера, що тримав мене. Одночасно з цим я метнула прихований кинджал.

Пролунав дзвін розбитого скла. Кинджал зачепив щоку Моріота і вцілив прямісінько в центр дзеркала. Блискучі осколки розлетілися на всі боки.

— Що?! Що це таке! — Моріот перелякано відскочив.

Іан миттєво перекинув свого менеджера через плече і оголив меч.

— Все гаразд, — сказала я Іанові, кидаючись до Моріота і б'ючи його ногою в живіт. — Я не схибила. Я саме це дзеркало і хотіла знищити.

— Що?

— Моріот розмовляв із дзеркалом не тому, що він просто божевільний.

В оригіналі Іанові довелося битися з усіма менеджерами закладу. Але сьогодні його мечу, схоже, роботи не знайдеться.

«У тих історіях, які ти читала в минулому житті, існують ці злісні сутності. Тільки ти, як людина, що переродилася, можеш їх розпізнати і знищити. Тоді чорна магія зникне без зайвих жертв».

Я наступила ногою на груди Моріота, який корчився на уламках скла, і зверхньо промовила:

— Тепер із чорною магією покінчено.

Дійсно, за моєю спиною більше не спалахувала магічна аура. Менеджери більше не могли чаклувати. Ба більше — вони вже всі лежали без тями.

— Це дзеркало було «Джерелом чорної магії».

Я зрозуміла це з виразу обличчя Моріота.

Коли люди в залі шепотіли, що він красен, він усміхався так щиро і щасливо, наче вийшов на сцену лише заради цього моменту. Ріард казав, що Моріот «не чіпає» тих, хто не вродливіший за нього. І я згадала казку зі свого минулого життя про лиходійку, яка не терпіла нікого кращого за себе.

«Ці істоти, що не є людьми, грають на ницих і руйнівних людських бажаннях, перетворюючи все на хаос».

В казці про Білосніжку саме магічне дзеркало стало причиною трагедії, підбурюючи королеву словами: «Ти прекрасна, але Білосніжка найкрасивіша». Люди цього світу не знали цієї казки, тому не могли розпізнати загрозу. Тільки я могла поєднати ці факти.

«Такі „Джерела“ штовхають людей до загибелі, а самі залишаються неушкодженими в історії, щоб потім перенестися в інший світ і знову сіяти лихо».

У казці королева померла, але доля дзеркала була невідома. Воно продовжувало свою справу і тут, паразитуючи на жадобі бути найгарнішим.

— Зв'яжися з принцом. Нехай заарештовують усіх, — коротко кинула я Іанові й повільно приставила меч до підборіддя Моріота. — Де Ріард? Він же приходив до тебе?

— Рі... Рі... Ріард... Хі-хі... він... потворніший за мене!

Зіниці Моріота несамовито забігали.

— Я питаю, де ця потвора!

— Хі-хі... Я буду... найвродливішим...

Я відчула в його голосі справжнє божевілля і розчаровано пробурмотіла:

— Невже він остаточно з'їхав з глузду через розбите дзеркало?

Він і раніше був несповна розуму, але я сподівалася, що він буде достатньо притомним для допиту. Проте вибору не було: якби я не розбила дзеркало, ми б потрапили під удар чорної магії.

І тут пролунав голос Іана, який стояв позаду з мечем у руках:

— Знаєш... як на мене, Ріард таки вродливіший за тебе.

Я вперше чула, як Іан бреше. Його голос був настільки напруженим і дерев'яним, що будь-хто зрозумів би: він геть не вміє обманювати.

— Якщо скажеш, де він, я приведу його в цю кімнату. Зможеш сам запитати у дзеркала, хто кращий.

На мій подив, ця незграбна брехня подіяла. Вміст слів був ідеальним.

— Що? Навіть якщо я трохи занедбав шкіру останнім часом, я все одно кращий за Ріарда Надіта! Не може бути! — мова Моріота раптом стала чіткою. — Благаю, приведи його сюди. Я прилаштував його новим менеджером у залу №2.

— Новим менеджером?

Зала №2 — це ж там, де зараз Аарон.

— Він ще не повністю підкорився чорній магії, але сьогодні нам бракувало рук, тож довелося...

Отже, Моріот був настільки мерзотником, що одразу зробив раба зі свого друга, який прийшов просити про допомогу.

Я прибрала меч і штовхнула Моріота до Іана, схопивши за комір:

— Передай його принцу Роберту. Далі кожен сам по собі.

Принцу потрібен був зв'язок Моріота з Каллоном, тож він свою здобич отримав. Мені більше не було потреби охороняти Іана. А оскільки Ріард у другій залі, де зараз Аарон, це була ідеальна нагода забрати його і повернутися додому.

Я вже збиралася вибігти з кімнати, як раптом почула голос Іана:

— Анабель!

Я на мить завагалася, чи не проігнорувати його, але все ж озирнулася. У його голосі, де зазвичай було лише роздратування, зараз відчувалася дивна, відчайдушна нагальність.