Розділ 48 — Розділ 48. Обставини нікчемної лиходійки (10)

Слова, які він вимовив у відповідь на мій погляд, що вимагав негайних пояснень, були безглуздими.

— Бережися.

— Чого саме? Ріарда? Чи, може, менеджерів, які вже звільнилися від впливу чорної магії?

Я подумала, навіщо він взагалі мене зупинив, якщо збирався верзти таку нісенітницю.

Я вже хотіла було уїдливо відказати, як і велів мій характер, та піти своєю дорогою, але потім згадала, що він зрештою проявив кмітливість і вчасно скористався розумом. Тож, відчувши вдячність, я вирішила відповісти йому як слід.

— Битва, у якій я програю...

Я мигцем глянула в його червоні очі й мимоволі пробурмотіла те, що було на душі:

— ...буває лише з тобою, Іане.

Чомусь від цього моє самолюбство боляче кольнуло.

Хоч я завжди йому програвала, це був перший раз, коли я визнала цей факт уголос перед ним самим.

Навіть не подивившись на вираз його обличчя, я швидко побігла геть.

Поки я бігла назад розкішним коридором, яким ішла за Моріотом, то відчувала, як мої вуха зрадницьки пашіють.

За все життя я майже не чула слів «бережися», а сьогодні вони пролунали вже кілька разів.

Спершу від моєї першої справжньої родини, а тепер — від давнього суперника...

У мені затріпотіла надія на те, що моє життя, яке досі було лише роллю нікчемної лиходійки, нарешті зміниться.

Коли я повернулася до аукціонної зали, там уже панував повний розгардіяш.

Гвардійці, яких викликав Роберт, увірвалися на місце подій і заарештовували людей.

Оскільки всі менеджери, які фактично були головною бойовою силою цього чорного ринку, впали без тями, навіть не надто вправні гвардійці цілком могли впоратися з придушенням опору.

— Сестро!

Серед цього хаосу Аарон, тримаючи якогось чоловіка в одязі менеджера, гукнув мене.

— Моріота впіймати не вдалося, але цього типа я вхопив!

— А... А-Анабель...

Ріард, вбраний у форму менеджера, був не при собі, точнісінько як Моріот.

На відміну від інших менеджерів, які відразу зомліли, його свідомість, здавалося, ще жевріла.

Ймовірно, це через те, що чорна магія поглинула його лише кілька годин тому.

— Хі-хі-хі... Яке щастя, що ти не моя справжня молодша сестра...

Він сміявся, а його погляд був розфокусованим.

— Якби ти була моєю справжньою сестрою, мати ні за що не залишила б увесь той спадок лише мені, чи не так? І-хі-хі-хі...

Цей негідник не вартий був навіть удару мечем.

Я схопила Ріарда за комір і щосили вгатила йому кулаком у пику.

Мені давно хотілося це зробити, але я стримувалася лише через те, що ми вважалися кровними родичами.

Тіло Ріарда безсило відлетіло й врізалося в стіну.

— І-хі-хі-хі... Чому цей клятий храм раптом втрутився?.. Усе ж так добре йшло...

Я вже зробила крок вперед, збираючись вгатити його ще й ногою, коли раптом хтось перехопив мою руку.

Це був Роберт, який уже повністю зняв свою маску.

Я відчула його присутність ще тоді, коли він підійшов до кімнати №2, але думала, що він просто пройде повз. Його поява була несподіваною.

— Панно Анабель, я розумію ваш гнів, але, будь ласка, вислухайте мене.

— Слухаю, принце, — ввічливо відповіла я. — Але спершу я розіб'ю цій людині писок, а вже потім буду довго й уважно слухати Вашу Високість.

— Ні, саме тому я і втрутився, — м'яко заспокоїв він мене.

— Ми знайшли список менеджерів. Ріард Надіт, якого призначили до кімнати №2, виявився найновішим рекрутом, що приєднався лише кілька годин тому. Тут більше немає менеджерів, здатних вимовити бодай слово. Коли чорна магія зникла, вони всі попадали замертво.

— Це й не дивно, — спокійно зауважила я.

Здавалося, цей дурень вважав Моріота своїм найкращим другом, а той, щойно Ріард прийшов до нього з грошима, одразу використав чорну магію, перетворив його на менеджера й запроторив до кімнати №2.

Хоч моє життя теж було не з легких, але Ріард, як і належить нікчемному лиходію, отримав справді повчальний фінал.

— Оскільки чорна магія не встигла поглинути його повністю, після її зникнення в ньому залишився лише крихітний уламок душі. Та й той може згаснути будь-якої миті... Тому ми маємо негайно його допитати.

Роберт власноруч зняв з мене маску й чемно промовив:

— Панно Анабель, прошу вас. Дайте мені кілька хвилин, щоб поставити цьому чоловікові кілька запитань.

На мить наші погляди зустрілися.

Я пильно подивилася на Роберта, а тоді, зітхнувши, відступила.

— Якби це був наказ, я б не послухалася. Але оскільки це прохання — я погоджуся.

— Щиро дякую вам, панно Анабель Рейнфілд, — усміхнувся Роберт і вишукано вклонився на знак вдячності.

Якби він спробував мені наказувати, я б удала, що зовсім втратила розум від люті, і відлупцювала б Ріарда ще дужче.

Зрештою, я була головною героїнею цієї операції, тож вони все одно не змогли б мене покарати.

— Не варто, принце. Я завжди відчувала себе вашою боржницею за те, що ви так швидко дозволили провести тест на батьківство. Тож вам не обов'язково мені дякувати.

Я схрестила руки на грудях і відійшла вбік, спостерігаючи, як Роберт допитує Ріарда.

— Тож... і-хі-хі... Моріот, як тільки з'являвся хтось, хто здавався йому вродливішим за нього самого, він відводив того до кімнати. А потім стояв перед дзеркалом і щось бурмотів...

Ріард викладав усе як на сповіді на кожне запитання Роберта, але цінної інформації було обмаль.

Моріот не ділився з ним ніякими великими таємницями.

— І якщо дзеркало казало, що той вродливіший — він відбирав у нього особистість, а якщо ні — лишав життя і робив менеджером.

Я подумки відзначила, що те дзеркало тут добряче напрацювалося.

У «Білосніжці» була лише одна Білосніжка, гарніша за королеву, тому дзеркало назвало тільки одне ім'я, а тут таких людей виявилося забагато.

Ось чому питання «Хто на світі всіх миліша?» перетворилося на «Хто в цій кімнаті найвродливіший?».

«Межі пошуку суттєво звузилися».

— Панно Анабель.

Роберт, мабуть, теж стомився від цього потоку марних слів і знову звернувся до мене.

— Що ви плануєте робити з цією людиною?

Ми з Аароном відповіли миттєво, ні на секунду не завагавшись:

— Треба з ним покінчити.

Роберт на мить кліпнув очима від нашої відповіді й лагідно запропонував:

— Чи не занадто марнотратно прикінчити його отак одразу?

Він примружив очі й чарівно посміхнувся.

Мені здалося, що Роберт зняв маску саме задля цього моменту.

«Що це за відверті залицяння такими методами?»

Аарон нахмурився і запитав замість мене:

— І як же нам тоді помститися, щоб це було не марно і максимально ефективно?

— Залиште це мені, — одразу відповів Роберт.

— Оскільки він єдиний свідок, здатний надати бодай якусь інформацію, я передам його до секретної слідчої служби імператорського палацу. Там він зазнає неймовірних страждань — і фізичних, і ментальних. І він не зможе навіть померти.

Саме в цей момент тіло Ріарда, що досі спиралося на стіну, обм'якло.

— Га?

Аарон швидко підійшов до нього, перевірив стан і здивовано вигукнув:

— Він уже мертвий.

Виявилося, що Ріард помирав так само як і решта менеджерів.

Роберт був щиро розгублений і не знав, що робити.

— Ой, що ж робити... Панно Анабель?

Одного удару кулаком було явно замало для відплати, але все закінчилося так безглуздо й марно.

— Я не впевнений, але ви ж прийшли сюди саме через нього, чи не так?

— Так, — відповіла я.

Я вперше бачила його з таким розгубленим виразом обличчя.

Для такої розважливої людини цей хаос, мабуть, був справжнім ударом.

Проте, оскільки змінити вже нічого було не можна, я зітхнула й мовила:

— Та все гаразд. Не переймайтеся. Це ж було прохання, яке я погодилася виконати.

— Але ж...

— Просто буду вселяти собі думку, що це я його вбила, коли вгатила об стіну.

Більше тут лишатися не було сенсу.

— Мені так ніяково... Ви, панно Анабель, доклали стільки зусиль, щоб дістатися сюди...

— Дарма. Буває, що й старанно збудовані вежі руйнуються. Таке воно, життя.

— Але ви так старалися, а все закінчилося отаким безладдям. Усі зусилля пішли прахом.

— Ну, кажуть, що небо допомагає тим, хто допомагає собі сам, але часом воно просто кидає їх напризволяще.

Мені було шкода витрачати енергію навіть на гнів, тому я відповіла спокійно.

— Тоді ми підемо, Ваша Високосте.

Я вклонилася Роберту й без жодного жалю розвернулася.

— Ходімо, Аароне. Треба поїсти.

— Слухаюся, — Аарон негайно пішов за мною.

— Цікаво, чи батько вже прокинувся? Я б замовив страву з креветок.

Це був мій перший досвід повернення додому разом із кимось.

Цього було достатньо. Поки я йшла, втішаючи себе цією думкою, почула позаду голос:

— Панно Анабель, я скоро віддячу вам. Обіцяю.

Раптом я вперше відчула щирість у словах Роберта.

Хоча він не усміхався мені звабливо і не говорив ніжним тоном.

Але в мені з'явилося передчуття, що він справді віддячить.

Чимсь таким, що мені вкрай необхідно, але про що навіть я сама ще не знаю.

***

Так завдяки розслідуванню Роберта діяльність «Роноподії» була повністю викрита перед світом.

Щойно Роберт отримав сигнал від Іана, він наказав іншим своїм підлеглим зібрати всю столичну гвардію і вдертися всередину.

Оскільки ті, хто перебував під впливом чорної магії, уже знепритомніли, придушити опір було надзвичайно легко.

Численних відвідувачів заарештували на місці як злочинців, а величезні суми готівки, вилучені під час облави, передали до державної скарбниці.

Звістка про те, що Іан та Анабель зробили величезний внесок у розгром цього лігва негідників, почала стрімко ширитися всією столицею.

Люди не надто дивувалися доброчесності Іана, проте їх неабияк вразив такий шляхетний вчинок Анабель.