Розділ 50 — Розділ 50. Обставини нікчемної лиходійки (12)

— Вітаю.

Сесіанна, вбрана у легку сукню, привіталася з лагідною усмішкою на вустах.

— Дякую, що запросили мене.

— Що ви, свята. Це для нас велика честь.

Мати вишукано відповіла і природним жестом запросила її до вітальні.

— Я щиро рада знову вас бачити.

— Будь ласка, кличте мене просто Сесіанною.

Маєток Рейнфілдів був настільки розкішним завдяки величезним статкам, що не поступався жодному аристократичному дому. Мати зробила яскравіший макіяж, ніж зазвичай, і привітно всміхалася.

Після того як Аарон пішов, ми старанно готувалися до її візиту. У нас було заплановане пополудневе чаювання. Батько заповзявся власноруч готувати закуски до елітного чаю, а мати показувала мені вбрання, яке збиралася подарувати Сесіанні.

«Як же добре».

Саме перебування серед рідних, які були так схвильовані через зустріч із обраницею мого молодшого брата, здавалося мені сном. Це були ті самі звичайні та щирі моменти, яких я ніколи раніше не мала. Ми всілися у вітальні й почали чаювати.

— Ох, як смачно!

Скуштувавши фінансьє, яке спік батько, Сесіанна здивовано округлила очі й висловила своє захоплення. Наскільки я знала, вона народилася в бідних кварталах, поневірялася по родичах, аж поки в неї раптово не проявилася божественна сила і вона не стала ученицею-священницею. Тож вона навряд чи коли-небудь бувала в ресторані Рейнфілд.

— Коли повертатиметеся до храму, візьміть із собою цілу коробку. Я спік багато.

Батько сховав свою плаксиву натуру і, перетворившись на холоднокровного шеф-кухаря, промовив сухо, але з турботою.

— Саме так.

Звісно, я теж долучилася:

— Поділіться з іншими святими чи жрецями.

Ці слова були продиктовані підступним розрахунком: якщо їх пригостити, то всі вони скажуть бодай одне добре слово про Рейнфілдів. Фактично вся родина всіляко сприяла тому, щоб стосунки Аарона та Сесіанни розвивалися.

— У такому разі, дякую вам.

На щастя, Сесіанні така атмосфера, здавалося, була до душі.

— Щиро кажучи, того дня я вперше намагалася зцілити чорну магію... — вона продовжувала тихо говорити, злегка зачервонівшись. — Можливо, саме через це я відчуваю до пана Аарона якусь дивну прихильність. Здається, ніби ми з ним чимось пов’язані...

Насправді тим, із ким вона мала бути незримо пов'язаною, був Іан Вейдрос, але я не збиралася про це згадувати.

— Тому, хоч і розуміла, що це може бути не зовсім ввічливо, я все ж прийняла ваше запрошення.

Поки всі навперебій запевняли її, що в цьому немає нічого неввічливого, я спокійно міркувала про себе.

Можливо, в оригіналі вона зійшлася з Іаном саме тому, що він був першим, кого вона врятувала своєю силою. Сесіанна ж лише нещодавно стала ученицею-священницею.

Що ж, тепер нам усім залишалося лише підкоритися новій долі.

Звісно, я була дуже задоволена.

На відміну від звичайного стану, Аарон тримав язика за зубами, і тому виглядав цілком пристойно. Я найкраще знала, що Сесіанна не була з тих жінок, які дивляться лише на гроші, а не на саму людину — а саме таких жінок Аарон боявся найбільше.

«Та й для самої Сесіанни союз з Аароном буде кращим, ніж з Іаном».

Саме Сесіанна була тією, хто дивився на людину, а не на її статус. Наша родина поступалася дому Вейдросів лише титулом. До того ж останнім часом в імперії статус простолюдинів поступово зростав. А коли Роберт стане імператором, ці межі стануть ще розмитішими.

«Якщо вона не буде пов’язана з аристократичним родом, то не доведеться переживати похмуру драму з Ріхартом».

Ріхарт так шаленів лише тому, що суперником за серце Сесіанни був Іан. Навіть якби вона йому подобалася, він би придушив свої почуття через її низьке походження. Тому, якщо вона буде з Аароном, він просто подумає, що «вони знайшли одне одного», і повністю втратить інтерес.

«Але чому кохання, яке з Іаном було таким важким, з Аароном дається так легко?..»

Звісно, я знала причину.

Іан і Сесіанна мали надто схожі характери, тому не могли швидко зблизитися, а лише разом долали численні кризи. Натомість Аарон був чоловіком зовсім іншого типу — він міг невимушено та впевнено запросити на побачення. Тому те, що ці двоє, сподобавшись одне одному з першого погляду, стали парою — було лише питанням часу.

— І ще...

Сесіанна відпила чаю і першою почала важливу розмову.

— Я отримала божественне одкровення уві сні. Тому я неодмінно хотіла зустрітися з панною Анабель.

Я щосили намагалася тримати обличчя і всміхнулася.

— Справді? І... про що воно було?

Я хвилювалася, чи не вибовкав Бог Сесіанні геть усе. Про те, що Анабель Надіт колись була нікчемною лиходійкою, але згадала минуле життя і все таке інше... Пояснювати це комусь іншому було б вельми незручно.

— Бог дарував панні Анабель «око, здатне розпізнавати джерела чорної магії».

— Ох...

Зрештою, він просто передав лише необхідний висновок.

Атмосфера в кімнаті раптом стала напруженою, навіть Аарон став серйозним. Чесно кажучи, будь-хто, хто хоч трохи тямив у теології, міг здогадатися, що того дня «Джерело чорної магії» було знищено. Я тоді відразу пішла разом з Аароном, а Роберт, ймовірно, розпитав про все Іана. Однак, на мій подив, офіційна версія, яку оголосили народу, зовсім не відповідала дійсності. Сказали, ніби Іан випадково замахнувся мечем і розбив дзеркало, яке випадково виявилося джерелом чорної магії.

— Це правда? — тихо запитала Сесіанна, і я лише мовчки кивнула.

Після мого підтвердження всі рідні стурбовано зітхнули. Потримавши паузу, Аарон повільно заговорив:

— Я розумів, що пан Іан не міг просто так помилитися у змаху мечем і що він щось приховує... але я й гадки не мав, що це ваша здатність, сестро.

Я опустила погляд і нічого не відповіла. Я здогадувалася, чому Іан так сказав. Це була турбота і захист. Якби пішли чутки, що я можу миттєво розпізнати джерело чорної магії, інші прибічники цієї магії не дали б мені спокою. Навіть якщо я сильна фізично, мене могли б таємно отруїти або наразити на небезпеку мою родину, тому найкраще було не привертати уваги таких негідників.

«Ну, оскільки його ад'ютант — Рейнфілд, головний шеф-кухар — Рейнфілд, а улюблена кравчиня його матері — теж Рейнфілд, він цілком міг проявити таку люб’язність».

Звісно, мої рідні теж це усвідомили, тому їхні обличчя похмуріли.

— Прошу вас, свята, тримайте це в таємниці, — стурбовано мовила мати. — Я не хочу знову втратити Анабель...

— Так. Я нікому не скажу про це, крім родини Рейнфілдів.

Сесіанна зі щирим виразом обличчя кивнула.

— Але, панно Анабеле.

Вона міцно стиснула мою руку.

— Бог сказав мені. Він просить панну Анабель розібратися з двома «Джерелами чорної магії», що ще залишилися. Він дуже палко благав про це.

Зрештою, вона прийшла саме для того, щоб передати ці слова. Мабуть, Бог не довіряв мені після особистого одкровення, тому вирішив ще раз нагадати про це через Сесіанну.

Джерела чорної магії... Отже, вони мали відповідати таким умовам із тих історій, які я знала з минулого життя:

1. Це мають бути неживі предмети, тварини або рослини.

2. Вони мають впливати на лихі наміри людей і спричиняти конфлікти.

3. В історії вони мають не отримати покарання, а просто зникнути.

Прямо як дзеркало з «Білосніжки».

Коли я бачила це на власні очі, то відразу розуміла, але зараз, намагаючись згадати щось конкретне, я зайшла в глухий кут. Насправді, коли я не могла заснути вночі, я намагалася пригадати всі відомі мені казки, але без підказок нічого не спадало на думку.

— Панно Анабеле, ви маєте обов’язок захистити світ від хаосу...

Сесіанна з побожним виглядом заплющила очі й пробурмотіла:

— Я буду повсякчас молитися за вас.

Щиро кажучи, це була просто катастрофа.

«Цей обов’язок взагалі-то мав бути твоїм», — але ж я не могла цього сказати.

Проте тепер свята, яка мала рятувати світ, долаючи всілякі кризи, перетворилася на другорядну героїню, що живе спокійним життям і кохає без перешкод. Хоча здавалося, що вся важка робота дісталася мені одній, я не хотіла нічого змінювати, якщо ціною цього була моя тепла родина.

— І ще Бог сказав...

— Знову?

— Щоразу, коли панна Анабель знищуватиме Джерело чорної магії, вона отримуватиме благословення.

Благословення... яке ж абстрактне поняття. Мабуть, не лише я вважала це малокорисним, бо більше ніхто про це не розпитував.

— Чи знає про це ще хтось, окрім нас? Були свідки? — тривожно запитала мати, і я зітхнула.

— Іан.

— Пан Іан...

Я називала його на ім'я, хоча навіть мої батьки використовували шанобливі звертання. Зараз я вже просто не могла змусити себе сказати «пан Іан». Втім, ані сам Іан, ані герцогське подружжя Вейдросів не мали нічого проти.

Аарон серйозно глянув на мене і заговорив:

— Взагалі-то моя відпустка закінчується завтра.

Поруч із Сесіанною Аарон поводився надзвичайно розважливо. Він був у відпустці відтоді, як закінчилася справа з чорним ринком. Офіційно — щоб провести час із новою родиною. Хоча, звісно, значно більше часу він проводив із Сесіанною.

— Ходімо зі мною до маєтку Вейдросів.

— Га? Навіщо мені туди йти?

— А навіщо ти туди ходила останні вісім років? Це ж уже просто звичка.

— Я тепер не Анабель Надіт, а Анабель Рейнфілд, — я заперечно похитала головою. — Я переродилася, тож більше не робитиму таких дурниць.

— Яка сумна новина... Єдина розвага лицарів Вейдроса зникла.

Аарон із серйозним обличчям важко зітхнув.

— Але завтра тобі все одно варто піти, чи не так? По-перше, треба узгодити з паном Іаном версію про твою здатність бачити «Джерела чорної магії». І ще...

Я вже хотіла сказати, що Іан вміє тримати язика за зубами, тож нічого узгоджувати не треба.

— Пані Леслі теж захоче тебе побачити.