Розділ 54 — Розділ 54. Причина, чому люди змінюються (4)

Служниця поставила перед кожним із нас по млинцю та подала кожному окремий глечик із кленовим сиропом.

— Ах, як апетитно виглядає!

Пані Леслі облишила свої роздуми й одразу зосередилася на тарілці. На її обличчі з’явився вираз абсолютного щастя, коли вона почала поливати свій млинець сиропом.

Я ж тримала свій глечик і вела внутрішню боротьбу.

«Я більше не підла Надіт. Я стану чесною та шляхетною Рейнфілд, яка тримає своє слово».

Саме зараз настав час для великого рішення.

«Отримавши меч від пані Леслі, я більше не можу жити з менталітетом лиходійки».

Я глибоко вдихнула і вилила на свій млинець лише половину сиропу.

«Повернуся додому і попрошу тата приготувати ще. А зараз я мушу витерпіти цей біль».

Навіть не намагаючись приховати страдницький вираз обличчя, я протягнула глечик із залишками сиропу Іану.

— На.

— Га?

— Я тримаю свої обіцянки.

«Любий! Ходи зі мною! Я буду добре до тебе ставитися! Замовимо млинці, і я додам тобі більше сиропу!»

Іан мигцем глянув на моє скривлене обличчя й пирхнув від сміху. Потім він узяв чашу, яку я йому подала.

— Треба ж, дожився до того дня, коли ти виконуєш обіцянки, які дала мені.

— Я... я тепер інша людина.

Остання надія згасла. Я сподівалася, що він відмовиться, мовляв, йому досить сиропу, або запропонує покликати служницю, щоб та принесла ще. Але я, будучи тією, хто мав дотриматися слова, не могла просити добавки.

«Але щоб отак вмити руки... як на зло, подали саме млинці... Але ж я тепер не Надіт, а Рейнфілд!»

Мені залишалося лише зі скорботним виглядом спостерігати, як він виливає залишок мого сиропу на свої млинці.

«Та чи обов'язково було виливати все до останньої краплі?..»

Іан дивився на млинці, що буквально плавали в сиропі, так, ніби вони були найбільшим скарбом у світі.

«Виявляється, він і справді обожнює сироп».

Це мало бути нудотно солодко, але Іан із задоволеним виглядом одразу відкусив чималий шматок.

— Обіцянка? Яка ще обіцянка? — запитала Леслі.

Іан повільно посміхнувся і відповів:

— Ми домовилися про це на чорному ринку. Я виторгував свою свободу пересування за кленовий сироп.

Ну, враховуючи, що я тягала його за собою, це не було брехнею.

— О, ем... Іане?

Пані Леслі спантеличено кліпнула очима.

— Хіба ти вмів отак мрійливо посміхатися?

Саме в ту мить, коли Іан виглядав дещо здивованим зауваженням Леслі, втрутився Аарон.

— А я виторгував своє життя за панцири ракоподібних.

Він додав із невимушеним виглядом:

— Тепер, коли я про це думаю, сестрице, у тебе справжній талант до укладання угод. Чекатиму на твої наступні звершення.

— Ах, точно.

Леслі подивилася на Аарона, ніби щойно про щось згадала.

— Аароне, я чула, що в тебе з'явилася кохана. Кажуть, це та сама учениця-священниця, яка проводила тест на батьківство?

— Чутки ширяться швидко, — відповів він.

Аарон, зовсім не в своєму стилі, сором'язливо почухав за вухом і визнав це.

— Ну, так уже сталося.

— Та що ти кажеш! Ану розповідай детальніше. Я знала, що ти почнеш зустрічатися з кимось раніше за Іана, але не думала, що цей день настане так скоро.

Коли Леслі почала його підганяти, Аарон незворушно відповів:

— Та що тут розповідати? Ви ж самі, пані Леслі, і зустрічалися, і заміж вийшли, чого ви так дивуєтеся?

Нам із Іаном, людям, яким у цій темі не було чого сказати, залишалося лише мовчати. Зрештою, ми обоє жили життям, де не було місця романтичним стосункам.

— Коли її немає поруч — думаєш про неї, а коли вона перед очима — думаєш ще більше.

Аарон підняв на вилці шматочок млинця і продовжив:

— Коли ти з нею, навіть така дрібниця, як оцей шматок млинця, стає чимось надзвичайно цінним.

Мені було настільки боляче слухати любовні оповідки власної крові, що я пропускала його слова повз вуха.

— А коли думаєш, що вона може бути з іншим чоловіком, усередині закипає якась дивна лють. Ну, хіба це не воно?

Пані Леслі тихо вигукнула від захвату, а Іан почав жадібно пити воду — мабуть, млинці виявилися занадто солодкими.

***

Тієї ночі Брейден допізна засидівся у кабінеті, займаючись справами герцогства. Він був зайнятий увесь день, складаючи графік інспекції володінь. Тому, хоча він і отримав листа про візит Анабель, він не зміг вийти, щоб побачити її.

Закінчивши роботу вже за північ, він із глибоким зітханням відклав перо. Леслі, вочевидь, уже спала, тож розпитати про сьогоднішні події можна було лише вранці.

— Боже, треба вже швидше передавати титул Іану.

Він помасажував затерпле плече, твердо вирішивши, що як тільки закінчиться турнір фехтування, він передасть усе синові й поїде з Леслі на зустріч свободі. Йому було цікаво, чи вдалося сьогодні Леслі благополучно передати меч Анабель. Чи здійснилося його бажання вручити цей дарунок майбутній невістці.

Коли він згадав Леслі, яка так раділа можливості навчати Анабель, на його вустах з'явилася лагідна посмішка. Вона не брала до рук меча після поранення, тож він сподівався, що наставництво над Анабель стане для неї своєрідним зціленням.

— Цікаво, як пройшов їхній поєдинок?

Думки Брейдена знову повернулися до Анабель та Іана.

— Я хвилююся за Іана.

Звісно, він переймався не за поєдинок, а за його особисте життя.

Навіть якщо Іан уже усвідомив свої почуття, шлях попереду був ще довгим. Усі вважали, що стосунки цих двох — найгірші з можливих, і сприймали це як належне. У нинішній ситуації, якщо Іан раптом зізнається в коханні, він виглядатиме не краще за того дивака з опери «Не божеволій». До того ж, Іан ніколи раніше не цікавився такими справами, тож складність самої ситуації була занадто високою. А якщо Анабель ще й віддає перевагу «нормальним чоловікам», то й поготів.

— До речі, це нагадує мені минуле.

Роман Брейдена та Леслі двадцять років тому був подією, що сколихнула всю столицю. Це був не лише вкрай рідкісний союз високопоставленого аристократа й простолюдинки, а й поєднання першого та другого місця на турнірі з фехтування. Усі, хто пам'ятав ті часи, захоплювалися неймовірними техніками зваблювання Брейдена. Видавництва навіть зверталися до нього з проханням написати «Посібник зі зваблення для народу імперії».

Тоді Леслі лише байдуже реагувала: «Які там техніки? Просто туди-сюди — і не встигла оговтатися, як уже була призначена дата весілля». І цей факт лише зміцнив славу Брейдена.

— Що ж, якщо Іан пішов у мене, то скоро я побачу невістку.

Для такого майстра любовних справ, як Брейден, було б раз плюнути — вміло та розважливо підійти до справи й повністю змінити правила гри у стосунках.

— Досі він не цікавився жінками, тож був схожий на Леслі...

А Леслі весь цей час вперто просувала теорію про «роман Анабель та Роберта». Якщо Іан успадкував її любовне чуття та жахливий сенс у цих справах, то надії в нього не було.

Проте Брейден тихо засміявся і пробурмотів:

— Щойно він по-справжньому прокинеться, моя кров візьме своє. Він не змарнує шансу, діятиме повільно, але влучно. Стане точно таким, як я.

Перед тим як закінчити справи, Брейден перевів погляд на звіт про сьогоднішні події в герцогському маєтку.

— ...М?

Його очі звузилися, коли він побачив один пункт.

— Запрошення з імператорського палацу? Ще й разом із панною Анабель?

Він на мить замислився, і кутики його вуст злегка піднялися.

— Іану доведеться похвилюватися. У столиці немає нікого, хто б не чув про чутки щодо принца Роберта та панни Анабель.

Брейден замислився. Чи справді Роберт та Анабель були за крок від того, щоб стати коханцями, як кажуть люди? Чомусь він так не думав. Це було його тваринне чуття, вигострене в подібних справах. Клітини його мозку, відповідальні за кохання, вперше за довгий час прокинулися.

— Все ж таки він мій син, варто йому трохи допомогти.

Він негайно змінив дату своєї інспекції у володіннях Вейдрос.

***

Те, що Анабель більше не була частиною родини маркіза Абедеса, а стала донькою Рейнфілдів, для більшості людей було лише черговою темою для пліток. Проте були й ті, хто не міг ставитися до цього так легковажно.

У маєтку маркіза Абедеса Елвен та Ріхарт сиділи один навпроти одного і розмовляли.

— Ти в порядку? — обережно запитав Елвен, спостерігаючи за реакцією Ріхарта.

— Про що ти?

— Про ту симпатичну дівчину, яка тобі подобалася в дитинстві. Ту, що нещодавно стала ученицею-священницею. Кажуть, вона тепер у стосунках з Аароном Рейнфілдом.

Історія про те, як учениця-священниця з нетрів допомогла найбагатшом простолюдинам столиці знайти рідну кров й почала зустрічатися з їхнім сином, була чудовим сюжетом про Попелюшку, який усі смакували.

— Подобалася? Яка нісенітниця. Вона всього лише вихідка з нетрів.

Ріхарт зневажливо пирхнув.

— Мене не цікавлять такі низи, як священниці з нетрів чи якісь там вульгарні багатії-простолюдини. Навпаки, сама лише думка про це псує мені настрій.

І на те були причини. Родина маркіза Абедеса також була жертвою маніпуляцій Кейтлін.

— Хоч ми й розкопали могилу Кейтлін і спалили навіть її згнилий труп... — Елвен заскрипів зубами. — Лють усе одно не вщухає.

— Це тому, що це була абсолютно безглузда затія, — різко відрізав Ріхарт.

Минуле вже не змінити.

— Зараз час думати про майбутнє.

Одна з карт, яку він збирався використати, несподівано зникла. Він планував використати Анабель, щоб згодувати Роберту купу дезінформації, але весь план миттєво пішов прахом. Проте зараз було не до жалю.

— Іан Вейдрос та Анабель Рейнфілд...

Ріхарт нервово застукав пальцями по столу. Те, що двоє найздібніших мечників імперії були на боці Роберта, викликало навіть страх.

— Несподівано саме Анабель може стати вирішальною змінною.