Розділ 55 — Розділ 55. Причина, чому люди змінюються (5)

Перш за все, було величезним щастям, що вони не залишили зачіпок на чорному ринку рабів Роноподія.

Кронпринц Каллон подбав про бездоганне замітання слідів.

Родина маркіза Абедеса також була одним із тих родів, які таємно інвестували в цей чорний ринок. Вони й подумати не могли, що принц Роберт так прицільно влаштує там облаву, і аж ніяк не очікували, що ринок буде знищено настільки легко й без жодних жертв.

Наразі, на щастя, це не зачепило їх безпосередньо, але в будь-якому разі стрімкий злет Роберта був для них поганою новиною.

— Можливо, навіть більше, ніж Іан Вейдрос...

Іан довгий час був близьким другом Роберта, але досі не робив жодних політичних кроків. Герцогський рід Вейдрос, попри свої колосальні багатства та владу, у більшості справ зберігав нейтралітет. Вельми ймовірно, що й надалі Іан не буде відкрито ставати на бік Роберта. Але Анабель...

— Оця дурна та вайлувата дівка? До того ж, досі не було жодного випадку одруження простолюдинки з членом імператорської родини. Яким би рішучим не був принц Роберт, він не піде на такий радикальний крок.

На ці слова Елвена Ріхарт різко заперечив:

— Тож у цьому й проблема.

— Га? Чому?

— Бо варто йому лише трохи проявити до неї доброту, як вона перетвориться на найкращого мисливського собаку, що віддано крутитиме хвостом.

Оскільки Роберт без вагань дозволив провести тест на батьківство Анабель, вона, безперечно, мала відчувати перед ним величезний моральний борг. Ріхарт, який не знав про місцеперебування Ріарда, припускав, що саме через це вона допомогла Роберту влаштувати облаву на чорному ринку рабів Роноподія.

— А з її майстерністю... мисливський собака куди небезпечніший за коханку.

Елвен, який миттєво збагнув думку Ріхарта, серйозно запитав:

— Кронпринц Каллон теж звернув увагу на цей факт?

Каллон наразі перебував у князівстві Еділан у складі дипломатичної місії. Через те, що вони спілкувалися листами, обмін інформацією відбувався повільно.

— Принц Роберт у тій своїй триклятій промові відкрито згадав імена Іана та Анабель, тож хіба міг кронпринц не звернути на це уваги?

Через «ту трикляту промову» підтримка Роберта серед простолюдинів та навіть нижчої аристократії стрімко зросла, і останнім часом його авторитет злетів до небес.

— Наразі кронпринц, певно, вважає, що нерозумна простолюдинка піддалася романтичним почуттям і просто виконала прохання Роберта.

Ріхарт із прикрістю цокнув язиком, адже сама лише згадка про Анабель псувала йому настрій.

— Вона ж від самого початку була наче те некероване лоша, що не знало свого місця й постійно кидалося на Іана Вейдроса.

Зважаючи на останні чутки, це було цілком логічним припущенням.

— Як ти й сказав, прецедентів союзу простолюдинів та імператорського роду немає. У листі кронпринц зазначив, що вона невдовзі сама здасться й відступить.

— Тобто поки що ми просто спостерігаємо? Щоб з'ясувати, чи заважатиме вона нам надалі, чи ні?

— Хтозна. Але те, що Анабель уже вчинила дії, які стоять нам поперек горла — незаперечний факт.

Коли Елвен це пробурмотів, Ріхарт злегка всміхнувся й закурив сигарету.

— Скоро кронпринц повернеться. Тоді ми зможемо обговорити все належним чином. Можливо, коли він на власні очі побачить рівень підтримки принца Роберта серед простолюду, його лють стане ще більшою.

Блакитні очі Ріхарта спалахнули хижим блиском.

***

Коли ми разом з Аароном повернулися з маєтку Вейдросів додому, на нас уже чекало запрошення від Роберта. Його зміст був надзвичайно простим. Оскільки я зробила вагомий внесок в облаву на чорному ринку рабів Роноподія, мене запрошували до імператорського палацу, щоб висловити вдячність за мої труди.

Почувши, що я повернулася, батьки вибігли кожен зі своєї майстерні. Дивлячись на запрошення в моїх руках, вони збентежено перезирнулися. Воно й не дивно, адже для простолюдинів будь-які зв'язки зі складною імператорською родиною могли бути важким тягарем. Тому я обережно почала:

— Не хвилюйтеся так сильно. Навіть якщо за цим стоять якісь політичні наміри, я все чітко збагну й омину неприємності.

Однак мої слова не подіяли. Батько, який, схоже, вибіг прямо посеред розробки нового меню, розмахував кухонним ножем із шаленим блиском в очах:

— Якою б могутньою не була імператорська родина, це не означає, що там усе мед. Можна ні за цапову душу втратити свободу й жити як лялька. У які часи ми живемо, щоб погоджуватися на шлюб лише через високий статус?

Ба більше, у його розлючених очах раптом забриніли сльози.

— Я... схлип... Анабель, якщо ти через це страждатимеш, мені не треба ніякого принца, навіть якщо він буде кронпринцом! Я просто хочу, щоб ти була щасливою!

Мати, яка несвідомо крутила в руках кравецький ніж, також серйозно відповіла:

— Я абсолютно згодна. До того ж, між імператорською кров'ю та простолюдинами ніколи не було шлюбів. Я в жодному разі не дозволю, щоб наша Анабель знову стала об'єктом пліток і зазнала болю.

Аарон, який щойно підійшов, також то стискав, то відпускав руків'я свого меча, киваючи на знак згоди:

— Там, у маєтку Вейдросів, я промовчав, але я також проти. Імператорський палац — надто нудне місце, щоб витримати тебе, сестро.

Побачивши, як усі вони стоять зі зброєю в руках і похмуро хитають головами, я отетеріла й привідкрила рота.

«Тобто, ви всі зараз настільки серйозно сприймаєте мої стосунки з Робертом?»

— Але між мною та принцом Робертом абсолютно нічого немає!

Зрештою, мені довелося негайно виступити із запереченням, щоб розрядити цю важку атмосферу в повітрі.

— Ну, звісно, ми разом обідали, ходили на оперу, він швидко дав дозвіл на тест на батьківство, і от тепер уже вкотре намагається висловити мені подяку, але...

Помітивши, що на мене відразу схрестилися сповнені недовіри погляди, я поспіхом додала:

— Між нами справді нічого немає. Це як... стосунки між сосною та буханцем хліба? З якого дива принцу Роберту закохуватися в мене?

— Що це за дурниці ти верзеш?

Мати раптово розлютилася й жбурнула кравецький ніж, який тримала в руках. Попри те, що я офіційно посідала друге місце в імперії, цей рух був настільки блискавичним, що я мимоволі здригнулася. Гострий ніж матері чітко встромився прямо по центру столу. У своєму ательє мати була витонченою професіоналкою, але вдома перетворювалася на справжню тиранку.

— Що з тобою не так?! Звісно, у тебе є кілька вад, але в чому саме ти поступаєшся іншим?!

— Напевно, оці кілька вад і є тим, чого мені бракує...

— А раптом у вас обох усе йшло до ладу, але потім з'ясувалося, що ти простолюдинка, і ситуація стала незручною...

В очах батька знову накопичилися сльози.

— Я чув, що мій брат купив титул у якійсь провінції. Може, і нам варто так вчинити? Але ж у столиці немає нікого, хто б не знав, що я простолюдин...

Я чула, що бідні аристократи та багаті простолюдини іноді купують і продають титули, але наразі це було можливим лише десь у далеких провінціях. Казали, що покупця просто вписують у родовід як «далекого родича» і продають прізвище, але такі угоди укладалися таємно і лише в маленьких, незначних маєтках. Столична ж аристократія надто цінувала історію та традиції, тому тут такого майже не траплялося.

Проте зараз я вперше почула куди важливіший факт.

— Батьку, так у вас є брат?

— Ах.

Батько кліпнув очима й видав приголомшливу новину:

— Я з близнюків.

— Що?!

— Нас покинули разом із братом, який виглядає точнісінько як я.

Виходило, що я лише зараз дізналася про існування чоловіка, який є копією мого батька. Точніше кажучи, про мого рідного дядька.

— Брат теж ріс у притулку, але втік звідти дуже рано, примовляючи, що понад усе любить гроші та владу. Я ж залишився, щоб жити скромним життям із твоєю мамою, але...

Батько озирнувся навколо й скрушно зітхнув:

— Зрештою, коли я втратив тебе в державній лікарні, я теж збагнув усю цінність грошей. Завдяки цьому Аарон народився вже вдома, під наглядом найкращого найнятого особистого лікаря.

— Але чому ви не спілкуєтеся?

— І він, і я — ми надто зайняті. Ми обоє чудово розуміємо, що гроші для нас важливіші один за одного, тому ніхто ні на кого не ображається.

Отже, це означало, що обидва близнюки зрештою стали рабами капіталізму. Судячи з того, що батько згадав «якусь провінцію», він навіть не знав, де саме його брат купив цей титул. Оскільки й надалі жодних контактів не передбачалося, навряд чи я колись із ним перетнуся.

— Брат так звихнувся на владі, що поїхав аж у провінцію заради титулу... Мені теж варто було так зробити. Треба було в усьому слідувати за ним.

— Якби ви поїхали в провінцію, ви б не зустріли мене, — коротко підсумувала я ситуацію. — І дозвольте повторити ще раз: між мною та принцом абсолютно нічого немає, і я не маю до нього жодних почуттів.

— Але ж...

Очевидно, за цей час любовних чуток назбиралося аж занадто багато. Скільки б я не заперечувала, вони не могли так легко в це повірити. Тому мені довелося викласти свій останній, убивчий аргумент:

— Та я скоріше з Іаном Вейдросом одружуся, ніж у мене щось буде з принцом Робертом!

Сила цих слів і справді виявилася приголомшливою.

— Справді? Хух, тоді між вами точно нічого немає. Тепер я спокійний. — Аарон негайно зітхнув із полегшенням.

— О, ось воно як. Значить, ти й справді йдеш туди лише заради нагороди? — обличчя матері також миттєво просвітліло.

І вона одразу ж перевела розмову на тему, яка була для неї куди ближчою:

— Яку сукню ти одягнеш завтра до палацу? Оскільки це імператорський палац, треба обрати щось розкішне та вишукане.

Батько теж миттєво витер сльози й попрямував до кухні:

— Яке щастя, що між вами справді нічого немає, тепер моє серце на місці. Почекай трохи, Анабель, я приготую тобі легку нічну вечерю!

Поки батько чаклував над вечерею, а мати ламала голову над моїм завтрашнім вбранням, мене раптом пройняло гостре відчуття щастя. Мати родину, яка без жодних умов піклується виключно про твої хвилини радості — це дарувало неймовірну силу й опору.

Моя нова родина була прекрасною не через те, що вони були багаті. А через те, що це були люди, здатні впевнено сказати: «Навіть якщо проти тебе сам принц, твоє щастя куди важливіше!»

Тому я змінилася — швидко і дуже сильно.

Мабуть, саме так діє любов, яку ти отримуєш.