Розділ 57 — Розділ 57. Причина, чому люди змінюються (7)

— Ну, мабуть, так...

Усе ж таки називати себе божевільною було якось занадто, тому я одразу ж виправилася:

— Скоріше, це як людина, яка п'є воду обов'язково з боку ручки чашки... Тобто, особа з дещо специфічними, дрібними дивацтвами, хіба ні?

— ...

Звісно, я й сама була людиною із доволі специфічними дивацтвами.

Що поробиш, адже моє дитинство було жахливим, та й сімейний анамнез тепер виявився цілком неординарним.

Батько, який на людях завжди зберігав бездоганний покерфейс, але вдома постійно заливався сльозами.

Мати, яка в ательє демонструвала чудову ділову хватку, але після роботи вважала своїм головним хобі роздавати всім прочухана.

Молодший брат, у чиєму ранзі майстерності володіння мечем я не була впевнена, але який точно посідав перше місце за вмінням своїми словами перевертати людині всю душу.

«Тож на тлі них моє легке збентеження через ворога, з яким ми запекло билися вісім років, робить мене чи не найнормальнішою в цій родині».

Я швидко підсумувала це для себе й зробила короткий висновок.

«У всьому винна ця клята карета. Це просто тому, що я ніколи раніше не залишалася наодинці з чоловіком у такому романтичному просторі».

Я, як колишня лиходійка, що завжди легко піддавалася впливу оточення, мусила визнати свою надзвичайну схильність до адаптації.

«Якби на місці Іана був будь-який інший красивий чоловік, усе було б точно так само, ось і все».

На жаль, за все своє життя я так ні разу й не мала жодних стосунків з іншими чоловіками.

Принц Роберт був виключенням, адже він — хитрий і підступний змій, якого я завжди сприймала виключно як небезпечний об'єкт і не втрачала пильності.

«Я просто тендітна душа, яка через своє важке дитинство, позбавлене любові, тепер надто гостро реагує на будь-яку дрібну турботу».

У такий спосіб я легко відмахнулася від свого раптового збентеження, вирішивши не надавати йому жодного значення.

Поки я була зайнята цими думками, Іан упевнено крокував уперед, демонструючи, що імператорський палац для нього — вельми звичне місце. Воно й не дивно, адже для спадкоємця високопоставленого аристократичного роду часті візити сюди були цілком буденною справою.

Сама того не помічаючи, я слухняно йшла туди, куди він мене вів, аж поки ми не зупинилися перед розкішними дверима.

Палацова служниця качнула дзвіночком, сповіщаючи про наш візит, і важкі дерев'яні двері плавно відчинилися.

— О, ви прийшли. Проходьте, сідайте.

Роберт, який до цього стояв біля вікна, обернувся до нас і щиро зрадів нашому приходу.

Ми сіли на місця, які він нам люб'язно запропонував.

— Я дуже хотів влаштувати цю зустріч, щоб щиро віддячити вам за вашу неоціненну допомогу.

Тут, в імператорському палаці, Роберт справляв зовсім інше враження. Якщо поза цими стінами він завжди здавався хитрим, але невимушеним і розслабленим, то зараз у його постаті відчувалася виразна напруга.

Щойно ми сіли, слуги одразу ж почали заставляти стіл різноманітними десертами до чаю.

— Пригощайтеся, будь ласка.

Роберт особисто взяв із тарілки мадленку й ввічливо запропонував її мені.

— Ви дуже люб'язні, Ваша Високосте. Дякую.

Я взяла десерт, відкусила шматочок і миттєво заспокоїлася. На смак він майже нічим не відрізнявся від тих солодощів, які зазвичай готував мій батько.

Усвідомлення того, що імператорський палац — це не якийсь інший, чужий світ, миттєво зняло всю мою напругу. Ну, хоча, можливо, це було ще й через те, що місія Іана з мого супроводу вже успішно завершилася.

Роберт, який мовчки спостерігав за тим, як я їм, раптом суворо наказав слугам:

— Усі вийдіть. Я хочу спокійно поговорити зі своїми друзями.

— Але, Ваша Високосте...

— Панна Анабель почувається ніяково, тому навіть їсти доладно не може.

У голосі Роберта прокинулося роздратування, тож я про всяк випадок тихенько поклала мадленку назад на тарілку. Хоча я встигла відкусити лише раз, атмосфера в кімнаті підказувала, що зараз явно не час для жування.

— І все ж, залишати вас в одному приміщенні виключно з чужинцями занадто небезпечно, — наполягав слуга.

Цього разу в розмову втрутився Іан.

— Які дурниці.

Він зміряв служника своїм холодним поглядом червоних очей. Я вперше бачила, щоб на обличчі Іана з'являвся такий вираз. За всі вісім років, які б скандали я йому не влаштовувала, він завжди дивився на мене або байдуже, або з роздратуванням, але зараз від його вигляду віяло такою первісною, невимовною люттю, що аж мороз ішов по шкірі.

— Якщо в мене справді з'являться небезпечні наміри, ви серйозно думаєте, що ваша присутність зможе хоч щось змінити?

Я мимоволі здригнулася й повністю прибрала пальці від мадленки, яку потайки знову збиралася поцупити зі своєї тарілки.

«Навіщо так недоречно марнувати такий приголомшливий талант?»

Я абсолютно не розуміла, чому цей чоловік, маючи здатність випромінювати настільки смертоносну ауру, всі ці роки залишався таким спокійним зі мною.

Тільки зараз до мене дійшло, наскільки поблажливим Іан був до мене весь цей час. Адже я буквально намагалася його вбити, використовувала найбрудніші та найпідліші трюки, але жодного разу не відчула від нього справжньої жаги до вбивства. Навпаки, коли його підлеглі розлючено рвалися в бій, він лише холодно кидав: «Облиш її, нехай іде геть», і просто розвертався. І це тривало відтоді, як ми вперше зустрілися, коли він був іще чотирнадцятирічним хлопчиком.

Поки я поринала у спогади, Роберт, помітивши, як перелякалися служники, крижаним тоном додав:

— Забирайтеся. Ані Іан, ані Анабель не звикли до такої гнітючої атмосфери.

Зрештою, слуги перезирнулися повними тривоги поглядами й один за одним залишили кімнату.

Коли важкі двері зачинилися і ми залишилися втрьох, Роберт нарешті полегшено зітхнув і тихо засміявся.

— В імператорському палаці занадто багато зайвих вух, це неймовірно втомлює. Панно Анабель, тепер можете спокійно їсти.

— Судячи з того, що вони ігнорували навіть ваші прямі накази, це, безперечно, люди кронпринца або імператриці, — глухим голосом зауважив Іан.

Роберт лише гірко кивнув на його слова.

Тільки тоді я збагнула, що Іан зовсім не марнував свій талант даремно, а просто використав єдиний дієвий спосіб, щоб виставити шпигунів за двері.

«Коли не діє законна влада, доводиться тиснути авторитетом сили».

Це було дуже мудре рішення. У заплутаних ситуаціях первісна, груба сила часом залишається єдиним універсальним аргументом, який безвідмовно працює.

Я знову збиралася потягнутися за своєю напівз’їденою мадленкою, як раптом Іан мовчки підсунув мені зовсім іншу, свіжу мандленку.

— Тримай, їж спокійно.

Я здивовано кліпнула. Я ж іще ту не доїла, навіщо мені нова?...

Мабуть, в імператорському палаці існував якийсь витончений етикет, згідно з яким не можна було повертатися до вже відкушеної їжі, якщо трапилася перерва.

Роберт тим часом подався вперед і заговорив дуже серйозним тоном:

— Якщо ми проведемо тут занадто багато часу, це знову викличе підозри, тому перейдемо одразу до справи.

Ми з Іаном синхронно кивнули. Звісно, Роберт покликав нас сюди не просто для того, щоб напоїти чаєм і висловити банальну вдячність.

— Панно Анабель, я обіцяв, що обов'язково поверну вам борг за те, що завадив вам особисто розправитися з тим нікчемою та шахраєм Ріардом.

— Так, я чудово пам'ятаю про це, — миттєво відгукнулася я.

Було б чудово, якби він нарешті закрив цей рахунок.

— Саме тому я організував ретельне розслідування щодо тієї жінки, Ланелли Окайд.

— О...

Моє серце шалено закалатало в грудях.

Це був неймовірний, неочікуваний і колосальний дарунок з його боку.

Ланелла Окайд. Та сама помічниця лікаря з державної лікарні, яка підмінила мене в колисці. Жінка, яка виросла в одному притулку з моїми батьками й потайки шалено кохала мого батька. Співучасниця Кейтлін, яка забрала свою частку грошей від маркіза Абедеса й накивала п'ятами зі столиці. А через багато років вона зухвало повернулася назад і як ні в чому не бувало замовила сукню в ательє моєї матері.

Роберт, вочевидь, детально вивчив усю мою історію, яка гриміла на всю столицю, і вирішив вистежити цю злодійку. Навіть якщо ресурси родини Рейнфілдів не дозволяли знайти її слід, розгалужена та професійна мережа розвідки Роберта цілком могла з цим упоратися.

— Де вона? Вам вдалося її знайти? — мій голос злегка затремтів від хвилювання.

Я ні на мить не забувала про її існування. Батьки намагалися навести довідки, але вона наче крізь землю провалилася. Подейкували, що вона за безцінь продала свій особняк на вулиці Бріверз і зникла. Почувши новини про мій тест на батьківство, вона миттєво зорієнтувалася, тож мала більш ніж достатньо часу, аби надійно сховатися.

— Де зараз ця жінка?

Цього разу я точно власноруч схоплю її за комір і змушу на колінах благати прощення перед моїми батьками.

Від цієї думки мої пальці мимоволі стислися в кулаки з такою силою, що аж побіліли суглоби.

— Вам справді вдалося натрапити на її слід? — так само стримано, але з глибоким інтересом запитав Іан. — Ми в домі Вейдрос теж намагалися навести про неї довідки, але вона буквально розчинилася в повітрі.

— ...Герцогський рід теж шукав її? — здивовано перепитала я, повернувшись до Іана.

Той злегка кашлянув у кулак і невимушено відповів:

— З родиною Рейнфілд... ну, ми зараз у доволі близьких стосунках, тож це цілком природно.

— О, то ти справді чудовий лідер та шляхетна людина, Іане. Твоєму ад'ютанту Аарону неймовірно пощастило з начальником.

Я щиро захопилася його вчинком, хоча десь у глибині душі розуміла, що від такої справедливої людини, як Іан, іншого годі й чекати. Він мав занадто гостре почуття справедливості, аби пройти повз трагедію, яка спіткала родину його найближчого помічника.

Проте, якщо навіть розвідка герцогства Вейдрос не змогла знайти жодної зачіпки, рівень складності цих пошуків явно наближався до критичного.

— Мені не вдалося схопити її безпосередньо. Вона сховалася надзвичайно майстерно та бездоганно. Але... — Роберт зробив паузу й гостро додав: — Саме ця бездоганність і стала нашою головною зачіпкою. Якщо її не змогли вирахувати ні шукачі Вейдросів, ні мої люди, це означає лише одне — ми маємо справу далеко не зі звичайною громадянкою.

— Не зі звичайною громадянкою? — розгублено перепитала я.

Роберт важко й серйозно кивнув:

— Вона пов'язана з куди більш жорстокою, масштабною та глибоко законспірованою організацією. Коли мої люди перевірили вартість її колишнього маєтку під номером 21 на вулиці Бріверз, з'ясувалося, що він коштує шалених грошей. Тієї суми, яку вона свого часу отримала від маркіза Абедеса й розділила навпіл із Кейтлін, ніяк не вистачило б на таку розкіш.

— Я знаю про це. Але моя мати розповідала, що Ланелла нібито зуміла розкрутити великий і надзвичайно успішний бізнес десь на півдні. Хіба вона не могла просто використати ті гроші як стартовий капітал і примножити свій статок?

— Саме так усе й виглядає на перший погляд, — погодився Роберт і впевненим рухом розгорнув на столі детальну карту імперії.

Він притиснув палець до південного регіону, чітко вказавши на одну конкретну точку під назвою «Каронда».

— Нам коштувало колосальних зусиль з'ясувати, що Ланелла Окайд упродовж тривалого часу безвилазно перебувала саме тут. І, що найцікавіше, Каронда — це саме те місце, яке вже дуже довго привертає мою пильну увагу через свої аномальні та вкрай підозрілі фінансові потоки.

Каронда сама по собі була абсолютно нічим не примітною провінцією. Вона розташовувалася дуже далеко від столиці, була затиснута між невеликими гірськими хребтами, через що транспортне сполучення там залишалося жахливим. Там не було ні великих озер, ні судноплавних річок, ні родючих рівнин, ні багатих рудників — словом, жодного природного чи економічного фактора, який міг би забезпечити високу продуктивність чи прибуток.

— Проте кілька років тому в цьому глухому куточку раптово й без жодних логічних причин почали обертатися колосальні обсяги чистої готівки. Для цього не було абсолютно ніяких об'єктивних передумов, розумієте?

Я подумки знову захопилася його аналітичними здібностями. Одразу видно людину, яка запекло виборює своє законне право на імператорський престол — перевіряти фінансові махінації навіть у таких далеких і глухих провінціях!

— А в місцях, де раптом з нічого починають крутитися божевільні гроші, завжди є кілька незмінних спільних знаменників, — серйозно та похмуро продовжив Роберт. — По-перше, це завжди залізобетонно пов'язано з криміналом та масштабними злочинами, які в жодному разі не повинні випливти на світло денне. По-друге, задля ідеального приховування таких брудних справ туди, з величезною часткою ймовірності, було залучено чорну магію. І по-третє...

Щойно прозвучали слова про чорну магію, ми з Іаном миттєво підібралися, а наші обличчя стали суворими.

— Оскільки все це вимагає колосального прикриття на найвищому рівні, є величезна ймовірність, що за всіма цими політичними фінансуваннями та злочинними схемами як головний ляльковод стоїть мій дорогий старший брат — кронпринц Каллон.