Розділ 58 — Розділ 58. Причина, чому люди змінюються (8)

Припущення Роберта були абсолютною правдою.

Каллон і справді покривав тих, хто користувався чорною магією, отримуючи від них колосальні політичні кошти.

Звісно, я не могла от так просто взяти й бовкнути: «Усе саме так і є, адже ми перебуваємо всередині книжкового всесвіту». У самому оригінальному романі Роберт та Іан мали докопатися до цієї істини лише за кілька років, коли знову взялися б за розслідування чорного ринку рабів...

«Але цього разу через мене чорний ринок рабів повністю розлетівся на друзки. До того ж, я ще й знищила саме джерело чорної магії».

За словами Бога, у цьому світі перебувало загалом три «джерела чорної магії».

Скільки саме з них було безпосередньо пов'язано з Каллоном — залишалося загадкою. Проте, якщо він мав зв'язок хоча б з одним, логічно припустити, що він так само прикривав і решту. Це було вельми розумне та обґрунтоване міркування.

— Ми продовжили розслідування, і з'ясувалося, що в Каронді потайки процвітає торгівля людьми, — похмуро додав Роберт.

— Торгівля людьми?

Я аж рота роззявила від такого відвертого нахабства й цинізму. У порівнянні з подібними виродками, мої колишні витівки лиходійки здавалися просто милими й безневинними дитячими забавками.

Ну, мабуть, саме тому в оригіналі мені й дісталася роль усього лише другорядної персонажки.

— Так. Каронда — доволі віддалене місце з дуже незручним транспортним сполученням, тож зв'язку зі столицею там практично немає. До того же, сам Південь за своїми регіональними особливостями є надзвичайно закритим.

Назва регіону «Каронда» й мені не була знайомою, тож це виявилося правдою.

— Тому в столиці про це нічого не відомо. Звісно, і туди новини зі столиці майже не доходять.

Південь і столицю розділяв суворий гірський хребет, тому в імперії Південь фактично вважався ледь не незалежною територією.

— Ланелла Окайд, ймовірно, належить до тамтешньої банди работорговців. Вона, мабуть, заробила там купу грошей. Тому, Анабель.

Роберт заговорив обережно й розважливо:

— Щоби схопити її, доведеться вирушити туди і ще раз розгромити це кубло торгівців людьми.

Це означало, що потрібно накрити місце злочину так само, як це було з крамницею всіляких дрібниць «Роноподія».

— Але якщо це місце справді пов'язане з моїм старшим братом… Він тепер точно не залишить тебе в спокої.

Я з першого ж слова зрозуміла, що саме він мав на увазі.

Я вже знищила ринок рабів, який із високою ймовірністю був пов'язаний із Каллоном.

Один раз він міг проігнорувати це й заплющити очі, списавши все на якусь простолюдинку, що плутається під ногами, але якщо я заваджу йому вдруге, це означало, що він зробить мене своєю мішенню.

— Незабаром брат повертається з князівства Еділан.

Зараз Каллон перебував за кордоном у складі дипломатичної місії.

І день його повернення невблаганно наближався.

— Хоч як би багатіли Рейнфілди і хоч як би зростав статус простолюдинів, усе ж Рейнфілди — це не Вейдроси.

Слова Роберта були цілком слушними.

Герцогський рід Вейдросів мав давню історію, тож їх ніхто не наважувався чіпати просто так.

А от Рейнфілди були родиною простолюдинів, які всього досягли самі й мали лише гроші.

Для Каллона зашкодити моїй родині було занадто легко.

— Я лише поділився інформацією. Вибір залишається за тобою, панно Анабель.

Роберт промовив це з турботою у голосі.

Тобто він водночас дав мені право вибору і застеріг.

Попередивши, що намагаючись помститися Ланеллі, я можу потрапити на гачок до Каллона й опинитися в жахливому становищі.

Тож я мусила прийняти рішення.

Закопати цю помсту і просто жити спокійним життям чи, попри небезпеку, вирушити на лови Ланелли.

Якби я запитала у родини, вони б, звісно, відповіли: «Добре вже й те, що ми зараз разом. У жодному разі не наражайся на небезпеку». Це було очевидно.

Саме тоді пролунало:

— Поїду я.

Іан заговорив низьким голосом:

— Торгівля людьми — це знову якась жахлива справа. З тим самим почуттям, із яким я допомагав затримувати злочинців на ринку рабів, я вирушу до Каронди.

— Іане?

Перш ніж я встигла щось сказати, він зиркнув на мене й остаточно відрізав:

— Навіть якщо я не вмію розпізнавати джерела чорної магії, хіба не можна просто піти і все там рознести?

Іан продовжував говорити невимушеним, але сповненим упевненості голосом:

— Можливо, як і з ринком рабів, я буду трощити все підряд і випадково знищу якесь джерело чорної магії.

«Бог дав мені згадати минуле життя саме тому, що нищити все підряд — неефективно…»

Він знав, що я можу розпізнати джерела чорної магії, тож його слова прозвучали як намір усунути мене від цієї справи.

І причиною цього, зрештою, було його бажання захистити родину Рейнфілд.

Який же він усе-таки добрий…

— Заодно я розшукаю й ту жінку на ім'я Ланелла.

Іан додав це цілком буденно, але я вже прийняла рішення.

Ще відтоді, як Роберт заговорив зі стурбованим виглядом.

— Якби я була колишньою Анабель Надіт…

Я почала говорити, крутячи в руках свій меч.

Щоби не довелося повторювати це двічі чи тричі, я мала щиро відкрити свої справжні почуття.

— То, мабуть, обрала б те, що зручніше, і прийняла б якесь поверхове рішення. Тому що тоді я не мала нічого справді цінного, нічого, що мусила б захищати.

Тому я продовжила дуже розважливо й серйозно:

— Але Анабель Рейнфілд інша. Якщо існує бодай найменший чинник, здатний наразити мою родину на небезпеку, я не можу просто сидіти й спостерігати.

— Так, цього разу тобі краще залишитися…

Перебивши Іана на пів слові, я суворо заявила:

— Я сама поїду до Каронди і все там рознесу вщент.

— Анабель?

— Якщо кронпринц Каллон до цього причетний, то цього разу я обов'язково здобуду ще й докази.

Іан і Роберт приголомшено вилупилися на мене.

— На поганих людях я знаюся найкраще. Бо я виросла серед них.

Я впевнено похлопала себе по грудях і вела далі:

— Такі люди не залишать тебе в спокої, навіть якщо ти їх не чіпаєш.

Те, що ми з Ріардом без упину коїли капості Іану, відбувалося лише тому, що він не звертав на нас уваги й залишав у спокої.

Якби він використав владу Вейдросів та власну майстерність і як слід провчив мене, я б уже давно підібгала хвоста.

Але Іан лише ігнорував мене і взагалі не зважав на мої витівки.

Ось чому Ріард і я зовсім втратили здоровий глузд й нахабніли дедалі більше.

Така вже природа лиходіїв. Якщо супротивник мовчить, вони думають, що витирати об нього ноги — цілком дозволено.

Навіть якщо я буду сидіти тихше за воду, нижче за траву, факт того, що я завадила планам Каллона, нікуди не зникне.

Якогось дня він може просто зі злості вимістити гнів на моїй родині й зашкодити їй.

Або використати їх як засіб шантажу лише тому, що я пов'язана з Робертом.

Щоби звільнитися від загрози, треба не тікати наосліп, а повністю знищити її джерело.

— Я хочу захистити свою родину. Хочу жити спокійно, не здригаючись від кожного шурхоту. І на випадок будь-яких непередбачуваних обставин…

Я подивилася прямо на Іана й додала:

— …я хочу стати сильнішою. Набагато сильнішою, ніж зараз.

Щоразу, коли знищувалося джерело чорної магії, бог дарував одне благословення.

Бог усе-таки був розумним.

Я не була такою людиною, як Іан Вейдрос, що діє суто з почуття справедливості й не думає про винагороду.

Він наче відчував це єством, тому одразу підготував нагороду.

Навіть якщо Роберт нічого не зрозумів, Іан точно мав збагнути.

Адже по дорозі сюди в кареті я розповідала йому про благословення.

Звісно, мої навички перевершували вміння звичайних людей, але це не означало, що я невразлива.

Якби Елвен тоді підіслав не десяток із гаком людей, а сотню, навіть я не змогла б упоратися з ними самотужки.

Проте Іан у такій ситуації безперечно переміг би — і в цьому полягала різниця в нашій майстерності.

Що б не сталося з моєю родиною, я хотіла захистити їх будь-якою ціною.

— Тому я поїду, Ваша Високосте. Поїду і все там розгромлю.

— Ось як.

Роберт повільно кивнув. З його погляду, не було нічого поганого в тому, що я рознесу місце, за яким може стояти Каллон.

— Тоді, оскільки панна Анабель зголосилася поїхати, Іану необов'язково…

— Я теж поїду.

Іан поспіхом перебив Роберта, не давши йому договорити.

«Що? Іан теж збирається їхати зі мною до Каронди?»

Через таку неочікувану й приголомшливу заяву ми з Робертом одночасно і з однаковим подивом на обличчях запитали:

— З якого це дива?

Я кліпнула очима й додала:

— Думаєш, я сама не впораюся? Ти що, зневажаєш мене?

— Справа не в цьому, просто я хвилююся…

— Хіба це не те саме, що зневажати?

Роберт, який спочатку теж виглядав трохи здивованим від відповіді Іана, м'яко втрутився:

— Іане, чому б тобі просто не довіритися панні Анабель? Навіть якщо ти тривалий час не мав до неї довіри, зараз немає потреби її контролювати.

— Я хвилююся не через це. Просто…

Іан перевів погляд з мого обличчя на обличчя Роберта, які виражали повне нерозуміння, і важко зітхнув.

А потім неохоче й абияк бовкнув:

— …коли я почув словосполучення «чорна магія», у мені спалахнуло почуття справедливості, тож я захотів поїхати разом із нею.

Хоч як це абсурдно, але після цих недбалих слів ми з Робертом слухняно кивнули в один голос.

— Ну що ж, Іане. Якщо причина в цьому, тоді все зрозуміло.

Роберт погодился легко, але залишалася ще одна річ, яку слід було врахувати.

Я обережно зауважила:

— Але… Хоч я й не дуже добре знаю географію, хіба Каронда не надзвичайно далеко? Мені здається, що лише на дорогу туди й назад піде купа часу.

До того ж, оскільки шлях пролягав через суворий гірський хребет, щодуху мчати на конях там навряд чи вдасться.

Та й поза самою відстанню було дещо важливіше.

— Крім того, до турніру з фехтування залишилося зовсім трохи.

Через те, що в моєму житті відбулося занадто багато подій, я не звертала на це особливої уваги, але наше останнє в житті змагання з фехтування вже наближалося.

— Зважаючи на суто фізичний час, ми можемо просто не встигнути взяти в ньому участь. До речі, я збираюся вирушати якомога швидше і не маю наміру зволікати.

— Тоді як бути з твоїм турніром? Не я ж один беру в ньому участь.

Іан тихо запитав, а я відповіла абсолютно байдуже:

— Якщо не зможу взяти участь — ну то й що з того.

Оскільки я від самого початку збиралася відмовитися від участі, у мене й справді не було жодного жалю.

— Тепер мені вже немає потреби змагатися. Мені справді байдуже, тому просто забирай своє перше місце і цього разу.

Я відповіла надто легко.

— Я ж казала тобі минулого разу. На знак мого каяття за все, що було раніше, якщо ти забажаєш, я зніму свою кандидатуру.

Після моїх слів обличчя Іана раптом різко спохмурніло.