Розділ 62 — Розділ 62. Причина, чому люди змінюються (12)

Рейберн, не припиняючи писати листа, кинув на Ланеллу швидкий погляд.

— Ти впевнена, що так можна? Ти ж… Оскара…

— Можна. Мене вже нудить від самих згадок про Рейнфілдів, — різко відповіла Ланелла. — Я більше не кохаю Оскара. Це все в минулому.

— Отакої, — глузливо протягнув Рейберн, наче йому було весело від почутого. — То ти тепер вирішила змінити курс на Ніка?

— Стули пельку. Врешті-решт, у тебе все одно нічого не вийшло.

Нік, тобто Нік Ейверсон — чоловік, який кілька років тому купив собі титул і став правителем Каронди, — був рідним братом-близнюком Оскара.

Та чорна магія, якою володів Рейберн, полягала в тому, щоб промивати людям мізки, примушуючи їх ставати парами. Ланелла вже давно благала Рейберна пов’язати її з правителем Каронди, Ніком. Зазнавши невдачі в нерозділеному коханні до Оскара, вона хотіла бодай привласнити собі Ніка, який був так схожий на нього. Саме через це Ланелла з Рейберном і вирішили осісти в Каронді.

— Тепер ми маємо прибрати й Ніка, — процідила Ланелла крізь зуби.

Спочатку Рейберн також планував зробити правителя своєю маріонеткою, поєднавши його з Ланеллою. Проте Нік виявився надто обачним і не піддавався впливу чорної магії.

— Цей виродок — ненормальний. У нього жахливий характер, він надто підозрілий і до того ж… — Рейберн похитав головою, ніби не знаючи, що ще додати.

Нік був переконаним одинаком; він не тримав біля себе ні жінок, ні навіть пса.

— Він і в дитячому будинку поводився дивно. Нік просто хотів собі точну копію свого брата. Але зараз не це головне, — Ланелла говорила серйозно. — Хоч Нік і Оскар не спілкуються, та якщо вони раптом вийдуть на зв’язок, це буде кінцем не лише для мене, а й для тебе. Це лише питання часу, коли Нік почне мене підозрювати.

Рейберн слухав її, і його обличчя стало похмурим. Раніше він легко приховував свою особистість, використовуючи близькість Ланелли до Ніка, адже вони росли в одному сиротинці. Але тепер, коли Нік почав пильно стежити за Ланеллою, ситуація докорінно змінилася.

Нік роками намагався викрити злочини, що коїлися в Каронді, але щоразу зазнавав невдачі. Його віра в Ланеллу, з якою вони разом виросли, засліплювала його. Проте, якби він почав підозрювати її — все б відкрилося.

— Якщо так, то нічого не вдієш, — Рейберн блиснув очима і погрозливо пробурмотів: — Доведеться розібратися і з Ніком Ейверсоном.

***

Нік став правителем Каронди з досить банальної причини. Йому просто подобалися гроші та влада.

Ідентичні близнята Нік та Оскар, які разом виросли в дитбудинку, були вродливими чоловіками з холодним виразом обличчя, проте їхні характери були діаметрально протилежними.

Оскар мав м’яке серце, любив майструвати щось руками й рано одружився з Мерилін, яка славилася в будинку своєю рішучістю. Він постійно повторював слабкі фрази про те, що для щастя їм вистачить і бідного, скромного життя, аби лише бути разом.

Нік, звісно, обрав інший шлях. Він жив на самоті й невтомно заробляв гроші. А потім, витративши їх, увійшов до родоводу правителя Каронди, який не мав спадкоємців, і став «Ніком Ейверсоном». Оскільки Південь і столиця знаходилися надто далеко одне від одного, він уже давно не підтримував зв’язку з Оскаром.

— Отже, знову… знову це відбувається.

Нік, який став правителем кілька років тому, вже довгий час ламав голову над дивними подіями, що коїлися в його володіннях.

— Як не крути, це схоже на торгівлю людьми, але вони самі це заперечують, тож я безсилий.

Молоді неодружені чоловіки та жінки безслідно зникали. Але що найдивніше — вони наче з’являлися в інших місцях, уже будучи в шлюбі. Коли їх питали, чому і як вони зникли, чому живуть там, де живуть — вони лише дивилися на Ніка порожніми очима й нічого не відповідали. Навіть коли родичі ридали й благали їх повернутися, вони, немов позбавлені власної волі, лише повторювали: «Я одружився/лася з цією людиною».

Ті, з ким вони нібито були «закохані», часто були або геть жахливими стариганами, або іноземцями, з якими навіть неможливо було порозумітися. Але таке масове зникнення молоді не віщувало нічого доброго. Це залишало неприємний осад.

Минуло вже кілька років відтоді, як він почав переслідувати таємничу злочинну організацію, але результатів не було, а кількість жертв лише зростала. Для правителя це була нестерпна ситуація.

— Що ж, нічого не вдієш.

Зрештою, Нік ухвалив просте, але надзвичайно ефективне рішення.

— Відтепер я запроваджую умови для в’їзду в Каронду для всіх чужинців.

«Умова», яку оголосив Нік, виглядала дещо комічно, але іншого виходу не було.

— Дозволяйте в’їзд лише тим, хто прибуває разом із дружиною, чоловіком або зарученим партнером.

Це був спосіб перерізати коріння проблеми, адже жертв начебто змушували «закохатися» і виїхати. За наказом Ніка на всіх дорогах, що вели до Каронди, розставили варту.

Система виконання цього наказу запрацювала під його керівництвом блискавично. Про це сповістили й південні регіони. Звісно, Іан та Анабель, які щойно прибули з далекої столиці за допомогою телепортації, дізналися про це лише на самому кордоні.

***

Я збрехала рідним, що нібито дізналася про місцеперебування Ланелли й збираюся її вистежити.

— Це не точно, тому я просто з’їжджу на розвідку. Це зовсім поруч, володіння Рофіс, не займе більше п’яти днів.

Звісно, батьки одразу хотіли відправити зі мною Аарона.

— Самій небезпечно. Візьми його з собою.

— Згідно з отриманою інформацією, вона переховується в жіночій лазні. Аарон там усе одно нічим не допоможе, — так я легко відфутболила Аарона. — Скоро ж турнір з фехтування. Я не буду перенапружуватися, просто по-швидкому все перевірю й повернуся.

Моя родина хотіла найняти когось іншого для супроводу в цій подорожі, але мені вдалося переконати їх, що я впораюся сама.

— Сестро, а що з планом дій?

— Плани будують лише ті, у кого немає сили.

— А якщо виникне незручна ситуація? Ви ж казали, це лазня!

— Про таке хвилюються лише ті, хто надто зважає на думку інших.

Так я відбилася від рідних і успішно дісталася до годинникової вежі. Там уже чекав Іан. Він, на відміну від звичного вигляду, був одягнений як звичайний простолюдин, проте навіть так він виглядав шляхетно. На ньому були навіть круглі окуляри.

— Кхм-кхм. Це що, маскування для таємного розслідування?

— Саме так. Все одно на Півдні мене ніхто не впізнає.

Навіть якщо він і посів перше місце на турнірі, це був столичний захід, і мешканці Півдня могли бачити його хіба що здалеку, з трибун. А вже про мене, як простолюдинку, що посіла друге місце, і говорити нічого — моєї присутності на Півдні взагалі ніхто не помітив би.

— У будь-якому разі, Ланелла не очікує, що ми скористаємося телепортацією, тому закінчимо все швидко й повернемося.

Я ще раз наголосила на своєму плані «швидкого завершення».

— Телепортація — це справді зручно. Не треба трястися в кареті.

Іан мовчки спостерігав за мною, а потім повільно промовив:

— А що, карета тобі не сподобалася?

— Ну, вчорашня карета була трохи… — я зітхнула й пробурмотіла: — Коли ми поруч, у мене в голові постійно виникають якісь дивні думки.

— Дивні думки?

Іан спрямував свій червоний погляд прямо на мене, і я від ніяковості почухала вухо. Оскільки я продовжувала мовчати, Іан повільно простягнув руку.

— Ходімо.

Роберт казав, що телепортація можлива лише для двох, і спосіб один — триматися за руки. Я вмовила себе, що це лише природний контакт, і вклала свою руку в руку Іана.

— Добре, що ми йдемо разом від самого початку, тепер не доведеться в паніці блукати як дурням.

— Блукати як дурням?

— Ну, на ринку рабів у Роноподії сталося чимало неочікуваного.

Проте спокійні слова Іана виявилися далекими від істини, щойно ми перемістилися. Ми одразу ж зіткнулися з проблемою на вході до Каронди.

— В’їзд дозволено лише чоловікам і жінкам, які перебувають у шлюбі або заручені.

Слова середнього віку вартового, який охороняв шлях, приголомшили мене.

— Це правила нашого володіння.

Я не витримала й насмішкувато вигукнула:

— Ні, що це за дивні правила? Це що, з розряду «не дивися в дзеркало перед виходом»?

— Це особистий наказ нашого правителя. Не подобається — розвертайтеся і йдіть геть.

Правитель Каронди… Якщо це той самий Нік Ейверсон, про якого казав Роберт — «простолюдин, який купив титул», — то він справді дивна людина. Постало питання, чи не пов’язаний він із торгівлею людьми?

Чорна магія зазвичай спрямована на контроль людської свідомості. Якби правитель сам не був замішаний, торговці людьми, напевно, зробили б із нього маріонетку.

«Якщо потрапимо всередину — це буде ціллю номер один для розслідування».

Звісно, моє «розслідування» означало приставити меча до горла і змусити відповідати.

— Отже, ви обоє одружені?

— А, н-ні!

Ми з Іаном аж підскочили й інстинктивно похитали головами. Але я блискавично оцінила ситуацію. Якщо ми заперечимо і на друге запитання — «тоді ви заручені?» — то ніколи не потрапимо до Каронди.

— Але!

Перш ніж Іан, який не вмів брехати, встиг заперечити й на друге запитання, я, не маючи іншого виходу, міцно вчепилася в його лікоть.

— Ми заручені.