Розділ 65 — Розділ 65. Між романтичними стосунками та акторською грою (3)

Він обірвав мене цією єдиною фразою, не давши мовити й слова, і справді вийшов геть. Мені залишалося лише ошелешено сидіти й чекати на нього на цьому дещо вицвілому ліжку.

Раптом мені згадалося те, що колись казав про Іана Аарон. Він розповідав, що Іан Вейдрос хоч і народився геніальним мечником, проте у тренуваннях був наполегливішим за будь-кого іншого. Навіть до найменшого базового руху він докладав усіх зусиль і ніколи нічого не робив абияк...

«Ну так, Іан же у нас найкращий зразковий учень цього світу».

І тут мені в голову прийшла просто приголомшлива гіпотеза.

«Чекайте... Невже цей чоловік збирається настільки ж сумлінно та наполегливо вдавати з себе мого коханого?»

Справді, невдовзі Іан повернувся, несучи тацю з їжею. Там були салат, стейк, печена картопля та фрукти. Хоча страви й не потребували якоїсь надзвичайної кулінарної майстерності, це було бездоганно збалансоване з погляду дієтології меню.

— О, ем... Ти сам це приготував? — ніяково запитала я, жуючи шматочок ідеально просмаженого стейка. — Хіба тобі колись доводилося займатися подібними речами?

— Усі в лицарському ордені вміють готувати принаймні на такому рівні на випадок надзвичайних ситуацій. Залежно від місії, нам інколи доводиться розбивати табір під відкритим небом, — відповів він, розділяючи зі мною трапезу. — Звісно, після того, як ти щодня їла страви Оскара, це здаватиметься несмачним.

— Зовсім не несмачно! Чесно! — поспіхом заперечила я, швидко похитавши головою. — Коли я жила з тим покидьком Ріардом, то майже щодня їла лише сухе та жорстке м'ясо Іфера. Порівняно з тим, це просто королівський бенкет.

Іан кинув на мене побіжний погляд і важко зітхнув. А тоді заговорив своїм звичайним незворушним, сухим голосом:

— На вечерю я планував приготувати курку, як тобі така ідея? Якщо на кухні буде безлюдно, можна додати ще й смажених грибів.

— Ем... Ти збираєшся приготувати ще й вечерю?

— Оскільки зранку їжа зазвичай важко засвоюється, на сніданок краще зварити рагу. Здається, там були томати та індичка...

Судячи з того, що він уже мізкував над меню на завтрашній ранок, він, схоже, взагалі вирішив повністю перебрати на себе обов'язки з приготування їжі. Поки я розгублено дивилася на Іана, він спокійно промовив:

— Хіба це не природно — думати про те, як тричі на день ситно нагодувати свою кохану, яка виросла на одному лише м'ясі Іфера?

Він суворо додав:

— І не виколупуй броколі, їж усе.

Мені нічого не залишалося, окрім як мовчки повернути назад у салат ті шматочки броколі, які я вже встигла тихцем відсунути на край тарілки.

— Почекай. З лимона треба витягти кісточки.

Я заворожено спостерігала за тим, як Іан власноруч виймає кісточки зі скибочки лимона на моїй тарілці. Навіть мої власні батьки ніколи не дбали про мій раціон із такою прискіпливою уважністю.

«Усе ж таки ця його щира, фанатична турбота про їжу... Він так схожий на пані Леслі».

Я, що виросла в атмосфері цілковитої байдужості, наче тендітний паросток, не могла сказати, що ця увага була мені неприємною. Навіть якщо її джерелом був Іан, який зараз просто неймовірно сумлінно відігравав роль.

— Мені сказали, що в шафі є домашній одяг. Іди у ванну кімнату й переодягнися.

Закінчивши трапезу, Іан забрав брудний посуд і вийшов. Слідуючи його пораді, я зазирнула до шафи й виявила там хоч і недороге готове вбрання, проте досить непоганої якості.

— Неймовірно, — пробурмотіла я, поцокавши язиком. — Правитель тутешніх земель... як він може настільки бездоганно виконувати свою роботу? Він перетворив це місце на справжній готель.

Хоча для повноцінного готелю тут доводилося занадто багато речей робити самотужки, усе ж було чітко видно, що кожна дрібниця була спланована надзвичайно ретельно та прискіпливо.

Та коли я переодяглася й вийшла з ванної кімнати, перед моїми очима постала ще більш химерна картина.

— ...Ти що робиш?

— На ліжку назбиралося забагато пилу.

Іан... тобто сам спадкоємець герцогського роду Вейдрос і переможець турніру з фехтування, Іан Вейдрос, власноруч і з неабияким завзяттям робив прибирання!

— Одразу видно, що тут немає слуг, кімнату занедбали, — зауважив він, продовжуючи витрушувати простирадла.

Я знову ошелешено витріщилася на нього. У моїй голові зіштовхнулися дві протилежні думки: гіпотеза «Він же шляхетна особа, тому просто не здатний спати у бруді» та німий подив «Але чому ця шляхетна особа прибирає сама?!»

— На щастя, коли я попросив інвентар для прибирання, його принесли негайно.

— А... ем, ясно, — ніяково сказала я, боязко примостившись на краєчку дивана. — А звідки ти взагалі вмієш прибирати?

— Просто вмію, — відрубав він і почав уміло міняти білосніжну наволочку, яку казна-звідки дістав. — Турбота про чистоту ліжка своєї коханої — це цілком природний обов'язок.

Я й поняття не мала, що гігієна спального місця входить до переліку обов'язків хлопця, але, схоже, у Іана були якісь свої, вкрай специфічні стандарти.

У кімнаті було лише одне ліжко. Воно було достатньо великим, щоб там спокійно помістилися двоє, але оскільки Іан прибирав його з таким фанатичним запалом, я була впевнена, що він готує постіль для себе.

— Коханої... тобто, ти готуєш це ліжко для мене?

— Я посплю на дивані, так що не хвилюйся.

— О, ні, не треба! — я квапливо замахала руками. А тоді почала соватися на дивані, демонструючи його зручність: — Послухай, коли я жила з тим негідником Ріардом, я спала на такому жахливому і старому матраці, що після сну спина просто розламувалася. Порівняно з тим, цей диван — просто вершина комфорту!

Іан на мить завмер і знову зітхнув.

— Жоден чоловік, почувши таке, не дозволить своїй коханій спати на дивані, тому припинімо цю суперечку.

— Та ми ж усе одно тут тільки вдвох, навіщо ти постійно повторюєш це «кохана»...

— Мені здавалося, за ці вісім років ми вже досхочу насперечалися. Чи тобі цього часу забракло?

Ці слова миттєво змусили мене закрити рота, адже саме розмови завжди ставали причиною наших нескінченних чвар у минулому. Поки я розгублено мовчала, Іан знову запитав:

— Така висота подушки тобі підходить? А як щодо товщини ковдри? Якщо незручно, ходімо подивишся, я заміню.

Зрештою, я вирішила озвучити те, що непокоїло мене від самого початку:

— Насправді... подушка здається трохи зависокою.

— Так і знав.

— І ковдра трохи затовста.

— Зрозумів. Зачекай хвилинку, я зараз.

Схоже, Іан належав до того типу чоловіків, які доглядають за своєю половинкою з маніакальною відданістю. Ця його звичка тотально контролювати свій лицарський орден нікуди не зникла, і тепер він із такою ж прискіпливістю дбав про мене...

«Хм... А це навіть зручно».

Я думала, що постійно вдавати з себе його кохану буде неймовірно обтяжливо, але все виявилося з точністю до навпаки. Тож я вирішила більше не перебивати його, коли він називав мене своєю коханою.

Примітка: Іан 100% husband material

***

Тим часом Каллон якраз готувався до повернення з князівства Еділун назад до Імперії. Була лише одна єдина причина, чому він, будучи кронпринцом, добровільно зголосився очолити дипломатичну місію до такої крихітної держави.

— Лагіане Беллісіс, запитую тебе востаннє, — Каллон подивився на кремезного чоловіка, що стояв поруч із ним. — Ти справді впевнений, що зможеш здолати Анабель Надіт... ні, Анабель Рейнфілд?

Чоловік, якого назвали Лагіаном, був могутнім воїном із засмаглою шкірою та рельєфними, міцними м'язами. Він упевнено кивнув:

— Я з самої юності спостерігав за імперськими турнірами з фехтування. Через те, що я не є громадянином імперії, я не мав права брати в них участь, проте кожні чотири роки я не пропускав жодного змагання і стежив за ними з найперших рядів.

Лагіан відкинув назад своє сиве волосся, і його блакитні очі хижо зблиснули. Сама його масивна статура та гора м'язів випромінювали таку ауру, що один лише його вигляд вселяв жах.

— Я можу з легкістю перемогти таку, як Анабель Рейнфілд. Я переконаний у цьому.

— З легкістю переможеш Анабель?

— Якщо придивитися ближче, у неї купа поганих звичок, які сформувалися ще з дитинства. Крім того, їй бракує спритності, і вона зовсім не вміє повністю приховувати власну присутність. Це логічний результат того, що її вроджений талант не був огранований належним чином.

Лагіан говорив плавно й невимушено, повільно облизавши верхню губу.

— Здолати її буде заввиграшки.

— Проста перемога мене не цікавить, — Каллон розслаблено схрестив руки на грудях. — Тобі треба її усунути.

Його довге чорне волосся, успадковане від імператриці, спадало на плечі. Він мав такі ж смарагдові очі, як і Роберт, проте його погляд був куди більш гострим і пронизливим. Навіть за самою атмосферою він кардинально відрізнявся від Роберта, який зовні був повною копією імператора.

Каллон вважав, що безмежна довіра імператора до Роберта значною мірою зумовлена саме цією зовнішньою схожістю. У будь-якому разі, цей зведений брат дратував його за всіма пунктами.

І тепер до цього клятого брата приставили надзвичайно корисних і небезпечних мисливських псів. Щойно Каллон дізнався від Ріхарта про новини з чорного ринку рабів у Роноподії, він негайно вирушив до князівства Еділун.

В самій Імперії не було нікого, хто міг би перевершити Іана чи Анабель. Тобто, навіть якби він захотів позбутися їх, замаскувавши це під нещасний випадок, у нього просто не було відповідного виконавця. Саме тому, зачувши чутки про появу геніального мечника в князівстві Еділун, він особисто зголосився поїхати з посольством, аби зустрітися з ним.

На щастя, цей геніальний мечник, Лагіан, виявився людиною, яку можна було легко купити за гроші. Він одразу чітко дав зрозуміти, що не має жодних шансів проти Іана Вейдроса, проте щойно пролунало ім'я Анабель Рейнфілд, воїн навіть не спромігся приховати огиду в своєму погляді. А дізнавшись, що Іан та Анабель останнім часом діють разом, він миттєво спалахнув люттю й заповзято запевнив, що ні за що не залишить Анабель Рейнфілд у спокої.

Його ворожість була настільки запеклою, наче між ними в минулому існували якісь особисті криваві порахунки, що Каллону навіть стало трохи ніяково від такого фанатизму.

— Тоді все стає ще простіше, — хижо посміхнувся Лагіан. — Я й сам буду безмежно радий можливості позбутися цієї Анабель Рейнфілд.

— Вбивство людини — тонка справа, якщо припуститися помилки, можна отримати серйозний удар у відповідь... Тому нам треба діяти обережно й дочекатися ідеального моменту. Необхідно прорахувати всі можливі змінні. Вона неабияк муляє мені очі, проте я не можу обіцяти, що дозволю тобі вбити її просто зараз.

Каллон говорив байдуже й розмірено.

— Зрештою, вона всього лише дівчисько з простолюддя. Щойно Роберт зрозуміє, що в ній більше немає користі, він одразу її викине.

Насправді, йому зовсім не хотілося витрачати забагато сил і енергії на якусь безрідну дівку.

— Якщо у неї є хоч крапля мізків, вона сидітиме тихо й не висовуватиметься. Хоча... — він задоволено підняв куточки губ і продовжив: — Вона посміла стати мені на шляху, і це настільки зухвало, що мені хочеться прикінчити її якомога швидше... Остаточне рішення я прийму вже після повернення до столиці. А поки що ти вирушаєш до Імперії разом зі мною.

Саме в той момент, коли Каллон протягнув Лагіану кілька дорогоцінних каменів як завдаток, до нього прилетів поштовий голуб. Він розгорнув коротку записку, і його брови гнівно зсунулися до перенісся.