Розділ 67 — Розділ 67. Між романтичними стосунками та акторською грою (5)

— Оскільки ти маєш гордість у фехтуванні, то навряд чи попросиш мене повчити тебе майстерності меча.

— Моя наставниця — пані Леслі. Тож попрошу тебе не зазіхати на її місце.

Я відповіла дещо сором’язливо, а потім, злегка нахмуривши брови, поринула в роздуми.

Якщо вже Іан Вейдрос такий бездоганний абсолютно в усьому, то в будь-якій справі він буде найкращим приватним репетитором.

«Саме зараз, поки нам нічого робити, я мушу витиснути з нього все, що тільки можливо. Геть усе! Поки він так сильно захопився цією акторською грою в закоханих і готовий розіп'ятися заради мене, треба діяти рішуче й просити про все підряд ».

Я подумки пробіглася своїм списком бажань, відшукала там цілком підхожий пункт і без жодних вагань випалила:

— Є дещо, чого я хотіла б навчитися.

— І чого ж?

— Танців.

Почувши мої слова, Іан від подиву широко розплющив свої очі.

Я зніяковіло знизала плечима й заходилася детально розлого пояснювати:

— Ну… знаєш, аристократи постійно ходять на імператорські бали й танцюють там. Колись давно, коли я ще наївно думала, що теж стану знатною дамою, я часто уявляла себе на таких пишних балах.

— Чому ж саме на балах?

— Тому що я маю просто неймовірну рухову координацію, тож, як на мене, я б і танцювала просто неперевершено.

Я вела далі дещо мрійливим голосом:

— Мені здається, що з усіх занять, пов'язаних із володінням власним тілом, танці — це найпрекрасніше мистецтво.

Щиро кажучи, навіть під час відвідування опери мою увагу приваблював не так спів, як витончені рухи балерин і танцюристів, тому мені й самій вкрай кортіло бодай раз спробувати потанцювати.

Проте мій батько, міг би через це знову здійняти плач і заливатися сльозами, вигукуючи щось на кшталт: «Ти все-таки так сильно хотіла стати аристократкою..» Саме тому я досі навіть заїкнутися не наважувалася про те, що хочу навчитися танцювати.

— Насправді я теж люблю гарні речі. Хоча, звісно, за все своє життя я ні разу не робила нічого витонченого чи милого.

— Тобі це, принаймні, відомо.

— Менше з тим, мені дуже хотілося спробувати хоч раз. Але я ж не якась там вельможна панна, щоб навмисно запрошувати до себе вчителя танців.

Іан вислухав моє бурмотіння мовчки, лише сильніше зсунувши брови до перенісся.

Побачивши його реакцію, я злякалася, що повелася занадто нахабно й фамільярно, тому зніяковіло почала нерішуче бурмотіти:

— Що, не хочеш? Вибач… Просто, крім тебе, мені більше взагалі немає до кого звернутися з таким проханням.

— Ні, це не так.

Почувши моє жалюгідне виправдання, Іан із надзвичайно серйозним та зосередженим виразом обличчя промовив:

— Я просто розробляв у голові навчальну програму. Враховуючи твій поточний рівень підготовки та фізичні дані, від самих азів і до найскладніших елементів.

Ось так моє скромне бажання «бодай раз спробувати потанцювати» непомітно для мене самої перетворилося на суворе й виснажливе завдання «опанувати танцювальне мистецтво в досконалості».

Я вже збиралася була зупинити його й зауважити, що аж так далеко заходити не варто, але Іан, який уже завершив усі підрахунки у своїй голові, повільно підвівся й шляхетно простягнув мені свою долоню.

— Ну що ж, почнемо, люба?

У мене з'явилося дивне передчуття, що якщо я зараз упевнено стисну цю руку, то ступлю на шлях, із якого вже не буде вороття.

— Оскільки ти сама сказала, що в тебе немає нікого, крім мене, я мушу докласти всіх зусиль.

«Ну… якщо ти докладеш аж надто багато зусиль, це буде мене дещо обтяжувати…»

— Як на мене, ти виглядаєш неймовірно чарівно, навіть коли просто тримаєш у руках меч. Проте, якщо ти так палко бажаєш продемонструвати свою красу в зовсім інший спосіб, я викладуся на повну.

Чому від цих його буденних і байдужих слів мої кінчики вух раптом обдало палючим жаром — я й сама не могла збагнути.

Аби приховати це дивне й несподіване хвилювання, я навмисно з найневимушенішим виглядом рішуче поклала свою долоню на його руку.

Щиро кажучи, навіть мені самій моя примха здавалася абсолютно безглуздою та безсоромною.

Я ж стільки років мало не щодня приставляла гостре лезо меча до його спини, сиплючи на його адресу всілякими прокльонами, а тепер раптом прошу навчити мене танцювати!

«Я просто розперезалася від того, що він почав ставитися до мене як до своєї коханої, і тепер поводжуся з Іаном абсолютно безсовісно».

А втім, хоча моя зухвалість і виходила за будь-які межі, я звикла завжди бути безпардонною поруч із ним. Ця думка мене навіть трохи заспокоїла, адже нічого принципово нового не сталося.

— Основний крок виконується ось так. На вісім тактів. І випрями спину, будь ласка.

Спершу мені було дещо ніяково й соромно через те, що під час танцю відбувалося занадто багато тілесних контактів, проте, оскільки це була суто фізична активність, я швидко захопилася процесом і зосередилася на рухах.

— Твій погляд мусить бути глибоким і проникливим, а не таким, наче ти збираєшся когось нещадно прибити.

Оскільки я все схоплювала на льоту й чудово повторювала рухи, наше заняття дуже швидко перетворилося на справжнє жорстоке тренування.

— Не кусай запекло нижню губу, натомість ніжно посміхнися. Якщо не вдається вичавити посмішку, то хоча б не стискай зуби так, наче йдеш у смертельний бій.

Посеред уроку ми зробили невелику перерву на приготовану Іаном вечерю, і лише по десятій годині вечора наше виснажливе танцювальне тренування нарешті добігло кінця.

Іан ганяв мене без жодної хвилини перепочинку. Тепер я на власній шкурі достеменно зрозуміла, чому про тренування лицарського ордену Вейдрос ходили чутки як про найсуворіші та найпекельніші в усій імперії.

— Скажи мені абсолютно об'єктивно, — важко дихаючи, промовила я. Я виклалася на повну й витиснула з себе всі сили, поки ми перебирали всі можливі види танців. — Якщо я танцюю ось так, то на якому рівні я перебуваю серед аристократії?

Оскільки Іан теж без упину викладавав увесь цей час, його дихання також трохи збилося. Він зробив кілька глибоких вдихів і видихів, а тоді відповів:

— Однозначно входять у перші десять відсотків найкращих.

Така висока оцінка моїх старань мене вельми порадувала, тож я задоволено й щиро посміхнулася:

— Мені й справді було дуже легко вчитися. Мабуть, через те, що ми стільки років без упину билися й стикалися на турнірах, наші тіла вже встигли добряче звикнути одне до одного.

— Що значить «звикнути»? Не розкидайся так необережно фразами, які можуть викликати стільки двозначних тлумачень.

— Ну не душами ж ми з тобою зблизилися, еге ж? До того ж, хто може зрозуміти мої слова якось хибно? Тут, крім нас двох, більше ні душі немає.

Іан тихо й приречено зітхнув, після чого розвернувся й попрямував до ванної кімнати.

Я подумала, що він пішов митися відразу після фізичних вправ, проте за деякий час він знову з'явився на порозі.

— Іди перевір температуру води.

— Га? Це ще навіщо?

— Тому що цю ванну я приготував для тебе.

— Невже… ти щойно власноруч набрав для мене ванну?

— То ти не збираєшся митися?

— Е-е, іду.

Я кулею залетіла до ванної кімнати й, побачивши воду просто ідеальної температури, вкотре за сьогодні була щиро вражена.

Я завжди знала, що Іан Вейдрос геніальний абсолютно в усьому, за що б не взявся, але я й уявити не могла, що він здатний так бездоганно й дбайливо доглядати за кимось.

«Якби він народився звичайним слугою, то безумовно отримував би найвищу заробітну плату…»

Прокручуючи в голові ці абсолютно безглузді й непотрібні нісенітниці, я швиденько помилася. Коли ж я вийшла в кімнату, на столі на мене вже чекав скляний келих зі свіжою лимонною содою.

— Подумав, що після гарячої ванни тебе мучитиме спрага, тому приготував дещо прохолодне.

Іан промовив це своїм звичним тоном. Я ж, розчулена такою турботою, мимохіть тихо прошепотіла, дивлячись на нього:

— Ого, це просто найкращий день у моєму житті!

— Що ти кажеш?

— Це наче ти випадково купив якісь найдешевші магазинні сухарики, від яких нічого не чекав, а вони раптом виявилися найсолодшими й найсмачнішими ласощами у світі.

Я ляпнула перше, що спало мені на думку, але, помітивши, як миттєво змінився вираз обличчя Іана, поспіхом замахала руками й додала:

— Ой, я зовсім не маю на увазі, що ти якийсь там «дешевий»! Я просто хотіла сказати, що твоя поведінка стала для мене неймовірною й приємною несподіванкою… Одним словом!

Я остаточно заплуталася у власних голосних виправданнях, тому просто весело плеснула в долоні й підсумувала:

— Бути твоєю коханою — це справжня насолода!

Іан нічого не відповів. Він поспіхом відвів свій погляд, уникаючи моїх очей.

Після цього він стрімко розвернувся, щоб піти до ванної кімнати, і при цьому навіть якось зовсім незграбно, геть не у своєму стилі, ледь не перечепився.

***

Помившись і вийшовши з ванної, Іан кинув погляд на Анабель, яка вже повністю підготувалася до сну, і дуже обережно та ніяково промовив:

— Слухай, якщо те, що ми ділимо одну кімнату, викликає в тебе дискомфорт чи бентежить тебе, я можу піти й переночувати на вулиці …

— Ой, та лягай вже спати! Усе гаразд. Кому яка різниця?

— Тобі справді байдуже, що чоловік і жінка залишаються наодинці в одній кімнаті на всю ніч?

— Абсолютно байдуже, а що тут такого?

Вона невимушено застрибнула на ліжко, підігнула під себе ковдру й кілька разів невинно кліпнула своїми чарівними очима.

Цей її вигляд здався Іану напрочуд милим, від чого він розгубився ще сильніше.

Те, що вона могла поводитися так безтурботно й беззахисно поруч із якимось іншим чоловіком, чомусь викликало в його душі хвилю глухого роздратування.

— Ні, ну невже це для тебе взагалі нічого не означає?

Попри неприховані гострі нотки, що прозвучали в голосі Іана, Анабель залишалася абсолютно спокійною.

— Ну… навіть якщо я буду міцно спати без задніх ніг, у цьому світі є лише один-єдиний чоловік, який здатний здолати мене й зачепити бодай волосину на моєму тілі. І цей чоловік — ти…

Вона легенько протягнула руку й грайливо постукала пальцями по піхвах свого меча, що лежав зовсім поруч із нею.

— Але ж ти ніколи не дозволиш собі скривдити мене чи вчинити негідний вчинок. Саме тому мені й абсолютно байдуже.

— Навіть якщо так, усе одно! У народі ж недарма кажуть, що в цьому світі не можна сліпо довіряти жодному чоловіку …

— Ой, та годі тобі, я більше не хочу нічого слухати. Я вірю тобі як самій собі. Ти ж у нас найпорядніший, найрозумніший і найшляхетніший лицар на всьому світі.

Анабель солодко позіхнула й остаточно поставила крапку в цій суперечці:

— Чоловік, який до досягнення повноліття навіть думати не бажав про шлюб, ні за що в світі не дозволить собі жодних непристойних чи брудних думок щодо дівчини, з якою його не пов'язують серйозні стосунки.

Іан від несподіванки не знайшов, що відповісти, і просто занімів на місці.

Не минуло й п'яти хвилин, як Анабель уже розпласталася на ліжку, розкинувши руки й ноги в різні боки, і міцно заснула.

Судячи з її рівного, розміреного й тихого сопіння, вона поринула в надзвичайно глибокий і спокійний сон.

Вона справді не відчувала ні краплі тривоги чи перестороги, попри те, що перебувала в одній кімнаті наодинці з чоловіком.

Іан натомість безпорадно влігся на дивані й заходився неспокійно крутитися з боку на бік.

Кілька разів поборовши внутрішні вагання, він зрештою підвів голову й крадькома подивився на обличчя Анабель, яке м'яко освітлювалося блідим місячним сяйвом.

«Ти з'їхав з глузду! Навіщо ти знову на неї дивишся?»

Він поспіхом відвернув погляд в інший куток кімнати, але врешті-решт так і не зміг утриматися й знову подивився на її обличчя.

Уві сні вона виглядала безневинною й спокійною, наче немовля, а її груди мірно й плавно піднімалися та опускалися в такт диханню.

Навіть подумати не міг, що вона попросить навчити її танцювати… Це була така несподівана й дивна пропозиція.

Коли її витончене тіло опинялося в його обіймах, це відчуття здавалося водночас таким знайомим і таким хвилююче новим, що він увесь час перебував у шаленій напрузі.

Аби вона, боронь Боже, нічого не помітила, він навмисно змусив себе максимально зосередитися на самому процесі навчання, змусивши її в результаті опанувати всі види танців досконало — це була справжня комедія.

Звісно, це стало можливим ще й тому, що Анабель, як вона сама й казала, мала просто феноменальний природний хист до будь-яких тілесних рухів.

Проте під час їхнього спільного танцю в його голову закрадалися вельми дивні думки.

Вона — проста дівчина, яка не мала жодного стосунку до вищого світу й не мала жодного приводу відвідувати розкішні світські раути.

А це означало, що цей її дивовижний, прекрасний танець, її гаряче й тихе дихання, яке він відчував на такій близькій відстані, і її солодке, ніжне тіло, що тулилося до нього — усе це належатиме лише йому одному.

Усвідомлення цього факту приносило йому таке божевільне, несамовите задоволення, що він аж сам починав зневажати себе за таку слабкість.

Щосили намагаючись прогнати ці детальні спогади зі своєї голови, Іан вкотре перевернувся на інший бік.

Однак її дзвінкий голос, який без кінця лунав у його думках, неможливо було заглушити звичайними борсаннями на дивані.

— Бути твоєю коханою — це справжня насолода!

Іан важко зітхнув.

— Ну що за дівчина… — тихо й безпорадно пробурмотів він собі під ніс, наче дивуючись її безтурботності. — Справжня майстриня з позбавлення мене сну.

«Чоловік, який до досягнення повноліття навіть думати не бажав про шлюб, ні за що в світі не дозволить собі жодних непристойних думок…»

Очевидно, Анабель все ж таки вкрай сильно й глибоко помилялася щодо його справжньої натури.