Розділ 70 — Розділ 70. Між романтичними стосунками та акторською грою (8)

— Це означає, що дядько може бути в небезпеці.

Я проігнорувала його покашлювання і заговорила серйозно:

— Можливо, ви навіть споживаєте отруту. Чи немає у вас десь нездужання? Було б добре викликати лікаря.

— У цьому немає потреби. Усі продукти, що потрапляють до замку правителя, я в будь-якому разі ретельно й особисто перевіряю.

— Якщо отруєння ускладнене, вони, мабуть, планували вбивство, тож дуже добре, що я прибула завчасно.

— Кхм.

Дядько навмисне ще раз прочистив горло і зніяковіло промовив:

— Хоч ми й однієї крові, але бачимося вперше, а ти аж так...

— Через моє нещасне дитинство в мене виник побічний ефект, і я тепер дуже дорожу кровними узами.

Я подивилася на нього і з полегшенням усміхнулася.

— Справді велике щастя, що досі нічого не сталося.

— Ну...

Дядько пирхнув і пробурмотів, додаючи:

— Але я все одно тобі ще не вірю. Навіть якщо ти отак усміхаєшся і щиро турбуєшся про мою безпеку!

— Я й не казала, що ви обов'язково мусите вірити...

— Ми бачимося вперше, вперше! До того ж я досі жив із думкою, що моя старша племінниця померла!

Дядько перебільшено закричав і раптом повернувся до Іана:

— А ти! Ти!

Він витріщив очі й гримнув на Іана:

— Перш за все, відійди від дівчини, яка, схоже, є моєю племінницею! Ви ж усе одно фальшиві закохані! Мерщій!

Дядько так люто витріщався, що я швидко випустила руку Іана. Я була трохи приголомшена тим, як розмова раптово звернула в таке русло.

— Ти, за моїм дивовижним чуттям, якийсь нахаба, що ледь навчився тримати меча і хизується цим, тож не смій користуватися нагодою і залицятися.

Тепер я, здається, розуміла, чому Ланелла обводила дядька Ніка навколо пальця понад тридцять років. Його інтуїція була вражаюче хибною. У тому, що дядько сказав про Іана, не було жодного слова, яке б відповідало дійсності.

Саме тоді двері зали, де ми перебували, з гуркотом відчинилися, і всередину хтось забіг.

— Пане правителю! Ми знайшли нашу Ліну!

Жінка середнього віку вела за собою молоду дівчину з якимось розмитим поглядом.

— Боже мій, батько поїхав до Айласа і випадково натрапив на неї. Але її стан...

Молода дівчина, яку назвали Ліною, пробурмотіла:

— Мені треба додому. Чоловік чекає.

— Який іще чоловік! Коли це ти встигла вийти заміж! Той хлопець — волоцюга з підворіття, якого ти раніше покинула! Ти ж казала, що дивитися на нього не хочеш, то чому раптом із цим гультяєм...

— Я вийшла заміж, мамо. Я мушу жити з ним. У Каронді я жити не можу.

Від одного лише погляду на це серце краялося. Мати, яка геть не розуміла ситуації, та донька, яку раптом привели сюди, а вона лише повторювала «мушу йти».

— Якраз вдалий час.

Я вирішила нарешті застосувати свій незмінний план «покінчити з усім якнайшвидше».

— Якщо ми продовжимо спостерігати за цією Ліною, то зможемо дізнатися, чи повністю розвіється чорна магія.

Згадуючи випадок на таємному ринку рабів Роноподія, коли чорна магія руйнувалася, навіювання також зникало. Раби та управителі взагалі втрачали власне «я» і помирали, але в цьому випадку дівчина впізнала матір, тож, схоже, її свідомість зникла не повністю.

«Однак... руйнування чорної магії стане початком іншої трагедії».

Попри це, не можна було дозволити їй і далі жити отак, без власної волі.

Я подивилася на всіх перед собою і сказала:

— Ходімо всі разом.

Я вчора дуже добре вигострила свій меч. День був просто ідеальним для того, щоб обірвати життя однієї нікчемної тварюки.

— Ходімо на ту прокляту ферму просто зараз. Ведіть нас, дядьку.

***

Ферма Рейберна була однією з найменших у Каронді.

Рейберн, простодушний фермер, тримав лише одну працівницю — Ланеллу. Навіть коли інші радили йому трохи розширити господарство, Рейберн завжди добродушно посміхався і казав, що не має великих амбіцій.

Ланеллі теж пропонували перейти в краще місце, але вона хитала головою, запевняючи, що робота на фермі приносить їй задоволення.

Усе майно ферми складалося з кількох голів худоби, яка навіть не дуже добре плодилася, та поля, за яким одна людина могла доглянути за пів дня.

Звісно, це був лише добре продуманий зовнішній образ.

Зовсім не простодушний Рейберн та Ланелла, яка геть не насолоджувалася фермерством, розмовляли всередині хатини.

— Щойно від кронпринца Каллона прилетів голуб. Він каже, що позбудеться Анабель Рейнфілд.

Рейберн говорив задоволеним тоном, передаючи записку Ланеллі.

Ланелла зраділа і взяла записку.

— Він пише, що приведе мечника, чия майстерність набагато вища, ніж у Анабель Рейнфілд?

Вона кліпала очима, читаючи послання.

— В імперії є лише Іан Вейдрос, тож він, мабуть, знайшов когось у князівстві Еділун. Було б добре, якби заодно позбулися й Аарона Рейнфілда. Кажуть, той хлопець теж непогано володіє мечем, і це мене непокоїть. Звісно, Мерилін та Оскара не чіпайте. Залишитися живими для них буде найбільшим пеклом.

— Ну... Рейнфілди — лише звичайні простолюдини, ми можемо розправитися з ними будь-коли.

Рейберн затягнувся сигарою і запитав:

— Тож тепер ти задоволена?

— Ні за що.

Ланелла роздратовано з гуркотом кинула записку на стіл.

— Мені вже до смерті набридло тут ховатися. Я вже теж хочу вільно пересуватися.

Вона безперестанку ховалася на фермі, боячись, що Нік та Оскар могли зв'язатися між собою. Вона вередливо підганяла Рейберна:

— Швидше прибери Ніка.

— Я шукаю можливість. Хочу впустити в замок убивць під виглядом чужинців. Але в цих краях рідко зустрінеш когось, хто володіє мечем краще за Ніка, тому список кандидатів зовсім короткий...

Рейберн, який вів далі, раптом відчув якесь тривожне шосте чуття, підхопився на ноги й підбіг до вікна.

Відчинивши вікно, Рейберн занімів і роззявив рота від побаченого.

Маленьке поле, що оточувало їхню хатину, палахкотіло яскравим полум'ям.

— Що таке? Пожежа?

Ланелла злякано закричала.

Тварини, яких тримали на фермі, злякалися й почали безладно вириватися та метатися. І якщо вони самі негайно не вибіжать, то ризикують згоріти живцем просто всередині хатини.

— Ні!

Зрештою Рейберн рвучко відчинив двері й вискочив назовні.

— Так.

Статний золотоволосий чоловік, який чекав перед дверима хатини, спокійно промовив:

— Вам не можна вмирати.

— Хто... Кха!

Рейберн не зміг учинити жодного опору: чоловік миттєво вдарив його в життєво важливе місце, і той знепритомнів.

А Ланелла, яка свого часу жила в столиці, упізнала обличчя чоловіка, що раптово з'явився, затремтіла й почала задкувати.

— Ч-ч-чому Іан Вейдрос тут...

Звісно, Ланелла також не змогла договорити.

Отримавши тупий удар, її тіло завалилося, і в падінні погляд Ланелли спрямувався за вікно.

— Н-ні...

Між тварин, які виривалися, рятуючись від вогню, вбігала Анабель.

І її меч точно пронзив шию оленя, який щосили біг туди, де не було полум'я.

***

Отож, казка, яку я згадала, почувши про дивні речі в Каронді, була «Німфа та дроворуб*».

*як не шукала, а українською її так і не знайшла, тому залишаю посилання на англ вікі: https://en.wikipedia.org/wiki/The_Heavenly_Maiden_and_the_Woodcutter

Неодружені чоловіки та жінки раптово зникали, а потім заводили господарство в інших землях — якщо поглянути на це з іншого боку, то ситуація повністю збігалася з історією німфи з тієї народної казки.

У казці «Німфа та дроворуб» у німфи забирають її крилату сукню, і вона змушена залишитися в людському світі й жити з дроворубом.

Чесно кажучи, з точки зору німфи, це було як грім серед ясного неба.

Звісно, дроворуб теж був негідником, але тут була істота, на яку варто звернути особливу увагу.

Саме олень підбурив дроворуба, сказавши, що треба просто вкрасти крилату сукню німфи.

За те, що дроворуб урятував його, цей надзвичайно підлий звір повністю зрадив і продав життя німфи.

Зрештою, німфа, повернувши свою сукню, полетіла на небо, тому й для дроворуба це не можна було назвати щасливим фіналом.

Проте олень після цього в розповіді більше не згадувався.

Це була тварина, яка ідеально відповідала умовам «джерела чорної магії», про які говорив бог.

Не будучи людиною, підбурювати лихі людські інстинкти та створювати трагедію. А потім повністю зникати з історії.

У цьому випадку олень підіграв бажанню дроворуба: «Я хочу стати подружжям з людиною, яка за звичайних обставин ніколи б мене не захотіла».

Серед тварин, що вибігали, виднівся лише один олень.

Щойно я помітила оленя, одразу кинулася на нього з мечем.

— Кві-і-і-ік!

Уполювати одного оленя для мене не було чимось складним.

Я подивилася на оленя, який упав біля моїх ніг.

Він був дуже вгодованим і мав лискучу шерсть, тож увесь цей час про нього точно чудово дбали.

— Ой лихо! На фермі Рейберна пожежа!

Люди з тутешніх земель, побачивши вогонь, прибігли й почали завзято носити воду відрами.

Власне, ми від самого початку привели з собою достатньо людей, щоб швидко приборкати полум'я.

Завдяки зусиллям тих, хто дістав наказ, та тих, хто прибіг із доброї волі, вогонь швидко почали гасити.

У результаті довкола ферми зібрався чималий натовп місцевих жителів.

Насправді цей підпал був моїм умислом.

Хоч метод і був дещо радикальним, але це був неминучий вибір.

Ми не знали точного планування ферми, і я не могла ходити й шукати тварину поодинці серед усіх інших істот. А найкращим способом змусити звірів вибігти назовні був саме вогонь.

Убивши оленя, я повернулася до нашої групи, яка чекала в безпечному місці за межами ферми.

Там були дворецький, дядько Нік, а також дівчина Ліна, яку привели силою, та її мати.

Чи то тому, що я правильно знищила джерело чорної магії, але погляд Ліни почав фокусуватися.

— Ц-це... Хіба це не ферма дядька Рейберна?

Ліна повільно покліпала очима і заговорила вже зовсім іншим, чітким голосом.