Розділ 72 — Розділ 72. Між романтичними стосунками та акторською грою (10)

Іан, мабуть, ще ніколи в житті не стикався з таким ставленням до себе.

Проте сам винуватець розмови без жодного натяку на хвилювання чи емоції просто витягнув стос паперів і простягнув його дядькові Ніку.

— Це список головорізів із південних підворіть, які непогано володіють мечем. На звороті детально розписано план їхнього проникнення до замку правителя під виглядом чужинців.

Він навіть усе ще продовжував звертатися до нього шанобливо й на «ви». Хай там як, а Іан був надзвичайно правильною людиною, абсолютно байдужою до чужих зазіхань на авторитет.

— ...Що?

— Це означає, що вони справді планували ваше вбивство, як і казала Анабель.

Дядько із серйозним виразом обличчя почав поспіхом перегортати й вивчати документи.

Залишивши дядька Ніка наодинці з паперами, ми з Іаном знову присунулися ближче одне до одного й заговорили пошепки, щоб ніхто сторонній не почув:

— Ти вже й документи встиг обшукати та витягти?

— Мені здалося, що до повної ліквідації пожежі ще є трохи часу.

— Ти справді неймовірний.

— Ну, не знаю.

Однак вираз обличчя Іана зовсім не свідчив про радість.

— Проте мені так і не вдалося знайти бодай якихось чітких доказів, що пов'язували б їх із кронпринцом Каллоном. Схоже, кронпринц дуже ретельно підійшов до цього питання й підчистив усі хвости.

— Справді? Оце так халепа...

— Згодом треба буде обшукати все ще раз і значно прискіпливіше, але поки що перше враження саме таке.

Я тихо зітхнула.

— Але є дещо важливіше.

Коли Іан знову звернувся до мене, його червоні очі потемніли ще дужче.

— ...Прочитай ось це.

Я взяла з його рук невеличку записку.

«Як ти й просив, я позбудуся Анабель Рейнфілд. Я приведу з собою мечника, який перевершує її за майстерністю».

Фактично, це було попередження про вбивство. І, як на гріх, цілком очевидною мішенню в ньому виступала я сама.

— Іане.

Не зводячи очей із записки, я серйозно запитала:

— Ти випадково не вирішив змінити професію на найманого вбивцю?

Я поставила це запитання лише тому, що єдиною людиною, яка перевершувала мене за майстерністю, був сам Іан. Звісно, він навіть не порахував за потрібне відповісти на такий жарт і заговорив із максимально серйозним виглядом:

— Судячи з того, як саме складено цей папір, його, швидше за все, доставили за допомогою поштового голуба. Доказів немає, лише здогадки.

Він справді був людиною, яка геть не розуміла гумору.

Був би на його місці мій брат Аарон, він би точно відрізав щось на кшталт: «Мене найняли за сто золотих, тож якщо даси сто одну монету, я залюбки зраджу замовника».

Тепер я вкотре переконалася, чому Аарон поза очі називав Іана «національним амбасадором нудьги».

— Якщо це голуб...

Коли моє обличчя теж набуло серйозного виразу, Іан, мабуть, подумавши, що я просто не зовсім розумію тонкощів, почав терпляче розтлумачувати:

— Члени імператорської родини отримують особливих, спеціально витренованих голубів безпосередньо з Магічної вежі. Я й сам неодноразово отримував таких від принца Роберта. Саме тому я зміг одразу його впізнати.

— Оце так. Якщо подумати, то у членів імператорської родини занадто багато всіляких «лімітованих серій» та ексклюзивних речей, чи не так?

— Магічна вежа підпорядковується безпосередньо імператорському палацу. Хай там як...

Іан проігнорував моє бурчання і з важким зітханням повів далі:

— У нас є внутрішнє переконання, що за цим стоїть кронпринц Каллон, але за допомогою однієї лише цієї записки викрити його буде вкрай важко. Проте якщо все написане тут — правда, то ти в серйозній небезпеці.

— ...

Я мовчки дивилася на клаптик паперу.

Моє попереднє припущення про те, що навіть якщо я сидітиму тихо й не висуватимуся, мене все одно не залишать у спокої, повністю справдилося. Я намагалася зайвий раз не виснажувати свої мізки, але, схоже, у мене таки є прихований хист до дедукції.

Однак зараз був зовсім не підхожий час для того, щоб захоплюватися власними таємними талантами.

— Поки що я спробую пошукати всередині хатини ще щось, що могло б послужити бодай якимось зачіпками для викриття кронпринца Каллона.

Іан злегка поплескав мене по плечу і знову зник у дверях напівзгорілої хатини. Мені теж варто було піти з ним, але зараз у мене не було жодного настрою копатися в попелі, тому я просто деякий час нерухомо стояла на місці.

Хоч я й намагалася безтурботно посміхатися та жартувати перед ним, насправді ця новина стала для мене неабияким шоком.

«Виходить, друга за впливом особа в імперії прагне моєї смерті...»

Якщо згадувати оригінальний сюжет книги, яку я прочитала в минулому житті, принц Роберт дійсно постійно переслідував кронпринца Каллона по п'ятах, проте йому ніяк не вдавалося здобути залізобетонних доказів його провини.

Власне, за оригіналом, справа в Каронді теж не мала вирішитися так швидко, як зараз. Трохи згодом нелегальна торгівля людьми мала розростися на весь південь, через що головним героям довелося б долати значно важчі й заплутаніші випробування.

Тільки через кілька років на таємному аукціоні рабів у Роноподії, здійснивши відкритий напад на гарячому, вони змогли б викрити зв'язок кронпринца Каллона з чорною магією перед усім імперським людом.

«Але ж таємний аукціон рабів у Роноподії... повністю припинив своє існування після мого туди втручання».

Це означало, що якщо ми не зможемо зібрати достатньо вагомих доказів прямо тут і зараз, то зловити й покарати Каллона за оригінальним сценарієм буде практично неможливо.

«Проте в той момент мені так сильно хотілося вбити Ріарда, що я просто не мала іншого вибору, окрім як рознести те місце вщент, тож про руйнування майбутнього сюжету я не шкодую... Але якщо Каллон має звичку за жодних обставин не залишати по собі жодних паперових слідів, то наш шлях до того, щоб відправити його за ґрати, видається вкрай туманним».

За такого розкладу єдиним дієвим виходом залишалося допитати Ланеллу та Рейберна так, щоб вони особисто назвали ім'я кронпринца.

«До найгіршого варіанту розвитку подій теж треба підготуватися».

Звісно, було б чудово, якби Іан зміг витягнути з хатини неспростовні докази, або якби Ланелла й Рейберн одразу виклали всю правду як на сповіді, але інтуїція підказувала мені, що все не буде так просто.

«Схоже, цей кронпринц значно підліший і небезпечніший, ніж здавалося на перший погляд».

І що я йому взагалі зробила? Об'єктивно, порівняно з Іаном чи принцом Робертом, я була абсолютно мізерною та незначною фігурою. Проте те, що він вирішив так швидко позбутися такої дрібної перешкоди, як я, свідчило про його звичку тиснути слабких із надмірною жорстокістю.

«Найняв когось, хто сильніший за мене...»

Коли я розбила чарівне дзеркало, моя власна сила помітно зросла, і я відчувала це краще за будь-кого іншого. Тепер, коли я вбила ще й оленя, мої навички мали стати ще досконалішими.

«Не знаю, якого саме монстра він вирішив найняти, але зараз я стала набагато сильнішою, ніж раніше».

Тому насправді я хвилювалася зовсім не за власну шкуру.

З усього було видно, що кронпринц навряд чи планував звичайне банальне вбивство з-за рогу. Було безліч значно простіших способів прибрати мене без зайвого галасу й наслідків.

Те, що він збирався вбити мене відкрито, так, щоб принц Роберт не зміг пред'явити йому жодних звинувачень, наводило на певні роздуми, і я приблизно здогадувалася, яким саме буде цей план.

Тому замість думок про власну безпеку мене значно більше непокоїло те, що мої дії можуть якимось чином накликати біду на мою родину. Адже Рейнфілди були всього лише звичайними простолюдинами, які мали за душею лише купу грошей.

«Схоже, нам із кронпринцом Каллоном судилося жити під одним небом так, що хтось один обов'язково має зникнути».

Я вже знищила два джерела чорної магії з трьох. Залишилося останнє. І про нього в оригінальній книзі не було жодної згадки.

«Якщо цього разу нам знову не вдасться притиснути Каллона, я обов'язково знайду те третє джерело, використаю його і знищу цього негідника раз і назавжди».

Каллон мав надто тісні зв'язки з чорною магією, тому він безперечно був пов'язаний і з останнім джерелом. Якщо він дійсно з тих, хто не залишає по собі жодного документального підтвердження, то його потрібно ловити виключно на гарячому, просто на місці злочину.

— ...Слухай, Анабель.

Поки я після зникнення Іана в хатині стояла наодинці, занурена у власні похмурі думки, до мене повільно підійшов дядько Нік.

— Ще раз дякую тобі. За те, що врятувала моє життя.

На відміну від його попереднього дивакуватого й буркотливого тону, зараз ці слова були сповнені щирої й глибокої вдячності.

— Що? А...

— Навряд чи б я зміг вижити, якби вся ця зграя головорізів навалилася на мене одночасно.

Дядько Нік помахав у повітрі списком бандитів і повів далі:

— Справді... красно дякую. Чесно кажучи, за все життя я жодного разу не думав, що мати кровні зв'язки з Оскаром — це щось хороше, але від сьогодні моя думка дещо змінилася.

Він мав точнісінько таке саме обличчя, як і мій батько Оскар, проте за характером вони були абсолютно різними людьми. Якби мій батько опинився в такій ситуації, він би вже давно заливався сльозами від умилення.

— Я неймовірно радий, що ти моя племінниця.

— О... ем. Ну, так, дякую.

Я зніяковіло почухала щоку.

Дядько Нік був родичем, який жив далеко від столиці, геть не знав жодних новин, а тому й гадки не мав про моє колишнє жахливе минуле. Він бачив лише мою теперішню хорошу сторону і щиро радів нашому родичанню.

Моя сім'я в столиці теж завжди ставилася до мене з неймовірним теплом, проте в моїй душі повсякчас залишався певний тягар. Мені завжди було трохи соромно через те, що вони пам'ятали всі мої колишні витівки з часів, коли я поводилася як справжнє стерво.

«Починати все з чистого аркуша, коли твоє минуле ніяк не тягне тебе назад — це справді чудово».

Саме тому зараз я могла приймати цю похвалу з абсолютно чистою совістю.

Це було зовсім інше почуття впевненості у собі, ніж коли батьки просто пестили мене, повторюючи: «Дякуємо вже за те, що ти просто жива».

— Пропоную негайно переправити цих клятих негідників до в'язниці в замку правителя. А оскільки наближається ніч, як щодо того, щоб вирушити в дорогу вже завтра?

Оскільки ми могли скористатися магічним переміщенням, нам зовсім не обов'язково було чекати ранку, проте посвячувати дядька Ніка в такі тонкощі не було жодної потреби.

— Так, звісно. Тоді ми вирушимо завтра вранці.

Я спокійно кивнула. До того ж мені в будь-якому разі потрібно було поговорити з Іаном віч-на-віч і попросити його про одну послугу ще до того, як ми повернемося до столиці.

Ланеллу та Рейберна в абсолютно непритомному стані доправили та замкнули в підземеллі замку правителя.

Тільки після того, як ми знову опинилися в безпеці за стінами замку і розібралися з першочерговими справами, ми нарешті вирішили розкрити свої справжні карти.

— Насправді ми... ну, щось на кшталт слідчої групи, яку особисто відправив принц Роберт.

— П-п-принц? Сам другий принц особисто віддав наказ відправити людей у нашу глухомань?

Дядько Нік, який так обожнював статус і владу, що свого часу приїхав у цей глухий кут імперії виключно заради купівлі титулу, затремтів від самої лише згадки про члена імператорської родини.

— А мій супутник — це насправді Іан Вейдрос, єдиний спадкоємець герцогського роду Вейдрос.

Коли я спокійно продовжила свої пояснення, дядько Нік остаточно втратив дар мови від переляку і лише шоковано роззявив рота, дивлячись на великого вельможу перед собою. В усій імперії існувало лише три герцогські роди, тому навіть якщо ти погано знав столичну знать, саме ймення «герцог» мало колосальний і приголомшливий вплив.

— Г-г-герцогський рід Вейдрос?

— Так. Молодий герцог Вейдрос. А зовсім не якийсь там нікчемний ферт, який ледь навчився тримати меча і хизується цим.

— Ви-вибачте мені, будь ласка!

Дядько Нік від усього серця злякався й миттєво молитовно склав руки перед собою, не знаючи, куди подітися від сорому. Звісно, Іан був надзвичайно шляхетною та вихованою людиною, тому відповів із притаманною йому великодушністю:

— Не турбуйтеся про це. Коли я вирішив приховати свою особистість, я заздалегідь був готовий до подібних ситуацій.

— Ні, але все одно...

— Усе гаразд, дядьку.

Я з легкою посмішкою втрутилася в розмову:

— Як ви й казали, він зовсім не схожий на слизького в'юна, проте він також не є моїм коханцем. Тому вам справді не варто так сильно через це перейматися.

Примітка: я цілком впевнена, що Іан в цей момент подумки додав «поки що не є коханцем», все ж гени герцога нарешті беруть гору хахахаха