Розділ 73 — Розділ 73. Між романтичними стосунками та акторською грою (11)

Від моїх жартівливих слів обличчя дядька знову зблідло, набувши синюватого відтінку. Він укотре поспішив вибачитися перед Іаном:

— Мені неймовірно шкода.

— Мені теж, хай там як.

Побачивши, що від подальших поклонів спина дядька Ніка ризикує просто зламатися навпіл, я швидко взяла ініціативу у свої руки й почала роз'яснювати ситуацію:

— Щойно ми повернемося до столиці, туди офіційно спрямують підрозділ імператорських лицарів.

Усе це ми заздалегідь детально обговорили та узгодили з принцом Робертом.

— Оскільки всі речові докази злочинів зосереджені тут, у Каронді, нам конче необхідне офіційне розслідування за участю імператорського лицарського ордену.

Насправді за цим планом ховалися куди складніші й тонші інтриги, але я вирішила подати все саме так, щоб зайвий раз не обтяжувати й не лякати дядька Ніка.

— Якщо ми просто привеземо їхні тіла у столицю самі, без жодного супроводу, це не матиме належної юридичної сили. Тому до прибуття лицарів ви мусите вкрай ретельно стежити за в'язницею.

— Обов'язково.

Дядько Нік відповів із непохитною рішучістю на обличчі:

— Я особисто контролюватиму кожен крок.

Коли йшлося про людину, у якої за останні двадцять років не спромоглися поцупити навіть звичайної шкарпетки, йому справді можна було без вагань довірити таку справу.

— Потрібно зробити все, щоб вони в жодному разі не наклали на себе руки до того, як їх під конвоєм доправлять до столиці. А головне — захистити їх від можливого нападу з боку інших спільників. Вони мають постати перед судом у столиці живими й неушкодженими. Якщо ви, дядьку, погодитеся особисто супроводжувати їх під час цього транспортування, мені буде набагато спокійніше. Чи можу я розраховувати на вашу допомогу?

Я міцно зціпила зуби й люто додала:

— Зрештою, я залишила їх дихати саме заради цього дня.

— Навіть не сумнівайся, залиш це мені. Здається, настав час пустити в дію золото, яке я так ретельно збирав усі ці роки.

Дядько Нік упевнено кивнув:

— Тепер я найму до замку правителя стільки людей, що вони буквально стіною стоятимуть навколо підземелля й цілодобово охоронятимуть лише в'язницю. На кону стоїть моє власне життя, а також помста за трагедію, що ледь не спіткала родину мого рідного брата, тож яких грошей тепер можуть бути шкода?

— Ну, зазвичай вам якраз і шкода грошей.

— ...І то правда. Але цього разу будь певна. Я поставлю на кін абсолютно все, щоб твої зусилля не виявилися марними.

Я щиро посміхнулася й кивнула на знак згоди. Провівши в Каронді два дні й одну ніч та особисто переконавшись у тому, наскільки прискіпливо й педантично дядько Нік веде всі свої справи, я зрозуміла, що на нього дійсно можна покластися.

— Я просто не маю права стати перешкодою на шляху до майбутнього моєї племінниці, якою я так пишаюся.

Щоразу, коли дядько Нік вимовляв слово «племінниця», його очі спалахували непідробною радістю.

— Ха... То ось яке воно на смак. Завжди чув від інших, як вони без упину хвалять і пестять своїх племінників, але тепер і сам відчув, як сильно грає рідна кров.

— І це зовсім не тому, що я щойно врятувала ваші землі від чорної магії, правда?

— Ну, звісно, і це теж зіграло свою роль, але... кхм.

Я весело розсміялася й, м'яко взявши Іана за лікоть, потягнула за собою:

— Тоді ми з Іаном спершу піднімемося до нашої кімнати, щоб іще раз ретельно перевірити знайдені документи й матеріали.

— Обов'язково спускайтеся до їдальні на вечерю.

Дядько Нік повернувся до Іана й шанобливо додав:

— Хоч мій замок і скромний, я накажу приготувати для вас найкращий бенкет.

Було цілком очевидно, що вже відзавтра на дядька Ніка чекає неймовірна купа невідкладних справ. Щойно дія чорної магії в Каронді остаточно розвіється, молоді люди, які перебували під навіюванням, почнуть масово повертатися до тями. Мені було навіть важко уявити, який хаос та розпач охоплять ці землі найближчим часом. Тому сьогоднішня вечеря була нашою останньою можливістю спокійно поговорити й пообідати в тиші.

Оголосивши, що мусить іще раз особисто перевірити підземелля в'язниці, дядько Нік попрямував униз, а ми з Іаном піднялися нагору до своєї кімнати. Я зробила глибокий вдих і щільно зачинила за собою двері. Досі я намагалася не показувати свого хвилювання, але в мене була до Іана одна вкрай важлива й невідкладна розмова.

— Я вже встиг мигцем переглянути папери...

Іан заговорив із вкрай пригніченим виразом обличчя:

— Проте серед них немає жодного документа, який міг би послужити вагомим і прямим доказом зв'язку з кронпринцом Каллоном. Звісно, я перевірю кожну сторінку ще раз, але радив би тобі не плекати занадто великих надій.

— Я так і думала.

Я вже встигла здогадатися про це дорогою назад до замку, помітивши, що обличчя Іана було набагато похмурішим, ніж зазвичай.

Ми знову залишилися вдвох у тій самій кімнаті, де провели минулу ніч. Попри те, що одну серйозну проблему ми щойно успішно вирішили, на душі в мене було куди важче й тривожніше, ніж учора.

— Почерки скрізь абсолютно різні, а всі формулювання в листах настільки розмиті й двозначні, що причепитися до них практично неможливо...

Я раптово перервала Іана на пів слові:

— Іане... Я знаю, що це з мого боку вершина безсоромності, але...

Зараз для мене існувало дещо набагато важливіше за паперові докази.

— Чи можу я попросити тебе про одну послугу…?

Я заговорила повільно, і це був, мабуть, найважчий і найтужливіший тон за весь той час, що ми були знайомі. Іан, який ще ніколи не бачив мене настільки пригніченою та безпорадною, здивовано завмер і мовчки пильно подивився мені в очі.

***

У цей самий час у столиці Леслі та Брейден у затишній атмосфері вечеряли вдвох.

— Кажеш, Іан сьогодні ночує поза домом?

— Так. Знову поїхав виконувати якусь свою чергову благородну, праведну й до нудьги правильну місію, як зазвичай.

Турбуватися про безпеку Іана не мало жодного сенсу, тому батьки навіть не стали розпитувати сина про точне місце його призначення. Вони були абсолютно впевнені, що він у будь-якому разі зможе подбати про себе сам.

— Учора під час чаювання з Аароном ми розговорилися, і він зауважив, що навіть уявити не може, як сильно зміниться Іан, якщо колись по-справжньому закохається.

Коли Леслі невимушено згадала про це, очі Брейдена миттєво спалахнули цікавістю, і він із великим ентузіазмом підхопив цю приємну тему:

— Справді? Ну, якщо чесно, це питання мене теж завжди неабияк цікавило.

Брейден навіть відклав убік виделку й цілком серйозно повів далі:

— Якщо замислитися, то ми знаємо про нашого сина значно менше, ніж здається.

— Але в цьому немає нашої провини, — Леслі злегка знизала плечима. — Тому що, швидше за все, він і сам про себе цього не знає. Це як із п’яними звичками. У світі немає жодної людини, яка б знала, як поводиться Іан, коли хильне зайвого.

І це було абсолютною правдою. Організм Іана мав настільки колосальну стійкість до спиртного, що він ще жодного разу в житті не був п'яним. До того же сам хлопець ніколи не відчував особливого потягу до випивки, а тому ніколи не вживав алкоголь у великих кількостях через силу.

— Твоя правда. Ми дійсно поняття не маємо, який із нашого сина п'яниця.

— Ну, я сама п'янію буквально з одного келиха... Тож у цьому плані він точно вдався в тебе, — Леслі з усмішкою подивилася на чоловіка.

На відміну від Леслі, чиє обличчя миттєво червоніло від найменшої дози спиртного, Брейден дійсно мав залізне здоров'я та неймовірну витримку щодо алкоголю.

— Твоєю головною п'яною звичкою, якщо не помиляюся, завжди була амнезія?

— Саме так.

Брейдена було практично неможливо напоїти, проте за все життя він усе ж двічі сильно п'янів, і обидва рази в нього проявлявся один і той самий кумедний симптом.

— Це дуже дивна й цікава звичка: варто мені по-справжньому сильно сп'яніти, як мій розум раптово повертається далеко в минуле. Я геть перестаю пам'ятати все, що відбувалося зі мною за останні кілька років.

— Думаю, в Іана має бути щось подібне. Зрештою, якщо придивитися, син у багатьох речах копіює саме твій характер, — очі Леслі весело заблищали, а Брейден з усмішкою кивнув і знову повернув розмову до теми особистого життя сина:

— Ну, за звичайних обставин Іан, швидше за все, зустрів би якусь більш-менш підхожу за статусом дівчину, після чого їхні стосунки розвивалися б максимально передбачувано, спокійно й розсудливо, аж до самого шлюбу.

Брейден злегка підняв брову й додав:

— Проте тобі не здається, що все кардинально зміниться, якщо він зустріне жінку, яку покохає до нестями?

— Хм, якщо він і тут пішов у тебе, то безперечно, — Леслі злегка схилила голову набік. — Іан хоч і є праведним та чесним лицарем, проте він також блискучий і тонкий стратег. Тому, якщо йому хтось припаде до душі, він, імовірно, почне діяти так, щоб дівчина крок за кроком сама закохувалася в нього. Так, щоб вона й оком моргнути не встигла.

Згадуючи історію їхнього власного кохання, Брейден зміг лише зніяковіло посміхнутися у відповідь. Адже Леслі щойно описала його власні колишні методи так, ніби він свого часу просто сплів павутиння й терпляче чекав, поки жертва сама туди потрапить.

— Якщо доля подарує йому хоч найменший шанс, він зачепиться за нього всіма силами й за жодних обставин не випустить із рук. Навіть якщо для цього доведеться хитро використати слабкість цієї дівчини.

— Хм.

Брейден повільно кивнув:

— Давай трохи перефразуємо. Не «використати її слабкість», а «з готовністю протягнути руку допомоги у хвилину, коли їй буде найважче».

Усвідомивши, що він занадто сильно прикрасив ідеалізовану картину, герцог на мить замовк, а потім знову взяв до рук виделку й тихо додав:

— Хоча, звісно, спіймавши її за руку, він уже ніколи її не відпустить.

— Не просто не відпустить!

Леслі грайливо зблиснула очима й кокетливо подивилася на чоловіка:

— Він притягне її до себе з такою силою, що бідна дівчина просто остаточно втратить голову від його напору.

***

Я ніколи не була людиною, у якої повністю відсутнє почуття сорому чи совісті, тому рішення звернутися до Іана з подібним проханням далося мені вкрай важко. Адже ще зовсім нещодавно ми з ним вважалися найзапеклішими ворогами у столиці. Проте за останній час доля постійно переплітала наші шляхи, і ми помітно зблизилися, а кілька попередніх інцидентів узагалі змусили нас діяти як справжні партнери в межах «спільної праці».

До того ж, скільки б я не прораховувала варіанти у своїй голові, це був єдиний можливий вихід із ситуації.

— Я чудово розумію, що моє нинішнє прохання — це вершина нахабства й безсоромності. Мені неймовірно соромно і я почуваюся винною перед тобою, але...

— Досить, — Іан спокійно перервав мої довгі вибачення. — Просто скажи мені прямо, у чому полягає твоє прохання.

— Справа в тому, що...

Коли настав момент вимовити ці слова вголос, мої пальці злегка затремтіли. Насправді ще з тієї миті, як я побачила зловісну записку в його руках, мій розум затьмарився від раптового й гострого страху. І що довше я міркувала над цим, то сильнішим ставав цей жах.

— Якщо... якщо події розгортатимуться за найгіршим сценарієм і нам не вдасться кинути кронпринца Каллона за ґрати цього разу...

Фактично, це було прохання на випадок, якщо допит Ланелли та Рейберна не дасть бажаних результатів і не принесе нам жодних зачіпок.

Я повільно опустилася на коліна прямо перед Іаном.

— Чи можу я благати герцогський рід Вейдрос узяти під свій особистий захист мого батька, матір та Аарона?..

Я твердо вирішила попросити його про це, щойно ми залишимося наодинці. Іан від несподіванки миттєво простягнув руки, намагаючись підняти мене за лікті, проте я мертвою хваткою вчепилася в його ноги:

— Я благаю тебе... Якщо ти досі відчуваєш до мене огиду чи ворожість, благаю, забудь про це й згадай про ті добрі стосунки, які за цей час пов'язали родину Рейнфілд із твоїм домом...

Мене лякало зовсім не те попередження про вбивство, яке було націлене виключно на мою голову. Найбільший жах викликала чітка впевненість: кронпринц Каллон навряд чи обмежиться однією мною. На відміну від роду Вейдрос, Рейнфілди не мали власного потужного лицарського ордену й не були впливовими аристократами, чиє ім'я змушувало б інших триматися на відстані.

Я відчувала неймовірну тривогу через те, що друга за впливом особа в імперії — кронпринц Каллон — може в запалі гніву просто знищити мою родину.

Колосальну владу та авторитет кронпринца було неможливо заблокувати чи викупити за допомогою звичайних грошей. Він міг у будь-який момент сфабрикувати проти Рейнфілдів звинувачення в державній зраді й віддати наказ про висунення імператорських лицарів.

І якщо під час цього штурму мої батьки загинуть унаслідок «трагічного нещасного випадку», ми, як звичайні простолюдини, навіть не зможемо нікуди поскаржитися на цю несправедливість.

Хоч статус багатих купців останнім часом помітно зріс, його все одно було неможливо порівняти з авторитетом членів імператорської крові. Навіть якби ми найняли цілу армію найкращих найманців, це б нічого не змінило. Адже якщо простолюдин наважується підняти зброю на імператорських лицарів, це автоматично вважається відкритим заколотом.

Проте з родом Вейдрос ситуація була кардинально іншою.

По-перше, лицарський орден Вейдрос за своєю бойовою силою та майстерністю відкрито перевершував навіть імператорських гвардійців. Якщо спробувати висунути проти такого величного дому сфальсифіковане звинувачення в зраді, це могло спровокувати реальну й нищівну громадянську війну.

— Якщо ти зажадаєш, щоб я більше ніколи, чуєш, ніколи в житті не з'являлася перед твоїми очима, я виконаю це! Я навіть офіційно зніму свою кандидатуру з майбутнього змагання мечників і відмовлюся від участі... Якщо це допоможе втамувати твою лють, ти можеш бити мене, скільки заманеться, і я не зроблю жодного руху у відповідь, просто благаю тебе, захисти їх...