Розділ 75 — Розділ 75. Між романтичними стосунками та акторською грою (13)

— Що? А ти звідки зна...

— Невже ти не пам'ятаєш, як ущент п'яною їхала на моєму коні, а потім валялася в нашому маєтку? А, точно, не пам'ятаєш. Ти ж тоді взагалі була непритомна.

Мої вуха миттєво спалахнули. Лише зараз я згадала, як у свій день народження випила з Робертом кілька келихів десертного вина й просто відключилася.

Першим на ці слова відреагував дядько Нік:

— Що? П'яною їхала на чужому коні й опинилася в чужому домі? Що між вами взагалі відбувається?..

— Ви все неправильно зрозуміли! — злякано вигукнула я, замахавши руками. — Це... ну, просто я тоді сп'яніла й почала чіплятися... Ей, та нічого особливого. Ми в таких стосунках, що бачити одне одного в будь-якому вигляді — звична справа, тому не зважайте.

— Чому ти недоговорюєш? Між вами точно щось є, — серйозно промовив дядько Нік.

Він примружив очі й повільно пробурмотів:

— Кажете, що в одній кімнаті вам зручно, бачити одне одного п'яними — теж байдуже... Якщо вірити моєму надзвичайному чуттю, ви, випадково, не...

Ми з Іаном, хоч і не мали за собою жодної провини, напружено перезирнулися.

Дядько Нік раптом плеснув у долоні, наче його осінило:

— Ви просто давні друзі дитинства, які, наче папуги, повторюють усім навколо це лицемірне твердження: «Між нами ніколи нічого не буде»?

Від такої заяви ми обоє просто втратили дар мови й мовчки застигли.

Дядько додав із суворим виразом обличчя:

— Оскар із Мерилін поводилися так само! І я був дурнем, що вірив у ці їхні казочки. Більше я на таке не куплюся.

Що й казати, його інтуїція ще з тих давніх часів залишалася вражаюче нікудишньою. Напевно, навіть добре, що через свій важкий характер і скупість він не тримав навколо себе багато людей. Тепер ставало зрозуміло, чому він понад двадцять років сліпо вірив Ланеллі, і водночас логічно, чому він так і не взяв її на роботу.

— Мої батьки справді мали такі стосунки? — запитала я з блиском в очах, і так протягом усієї вечері ми слухали історію кохання моїх батьків.

За версією дядька, це була дещо однобока розповідь про те, як мати постійно сварила красивого, але слабкодухого батька, проте завжди була поруч, поки нарешті не прибрала його до рук.

— Тож... освідчилася мама?

— Ні, Оскар. Він сказав, що кохав її вже дуже давно.

— ...Тоді це зовсім не означає, що мама його прибрала до рук.

Хай там як, коли вечеря добігла кінця і я збиралася підвестися з-за столу, дядько Нік зупинив мене:

— Анабель, ти йди нагору першою.

— Прошу?

— Я збираюся залишитися й допити цей алкоголь разом із молодим герцогом Вейдросом.

— Що ж, добре...

Пляшка була ще повною, а Іан та дядько не виглядали бодай трохи сп'янілими. Оскільки Іан теж не заперечував, я спокійно кивнула:

— Добре. Тоді... я піду до себе.

Насправді у мене було місце, куди я хотіла навідатися, нічого не кажучи ні дядькові, ні Іану. Подумавши, що це чудовий момент, я першою вийшла з їдальні.

***

Я попрямувала до підземелля в'язниці. Там було повно людей, які його охороняли. Точніше кажучи, це були місцеві жителі, які просто чекали на можливість кинути в Ланеллу каменем.

— Чи не могли б ви на хвилинку вийти? — ввічливо звернулася я до людей, зупинившись перед камерою Ланелли. — Мені потрібно перевірити деякі деталі щодо чорної магії.

Звичайні люди мало що знали про чорну магію. Я, звісно, теж не палала бажанням заглиблюватися в це, але... Оскільки всі знали, що саме я розібралася з цим лихом, моє прохання подіяло безвідмовно.

— Не хвилюйтеся. Знаєте, як кажуть: ненавидь гріх... — я впевнено повела далі, — а грішника ненавидь іще дужче*.

*дуже тонке відсилання на біблію, а саме до фрази-кліше «люби грішника, але ненавидь гріх»; її по різному трактують і пояснюють, посилаючись на різні частини біблії.

Ці слова повністю задовольнили натовп.

— Чудово. Ми віримо вам і залишаємо це на вас.

— Так, зрозуміло.

— Ми негайно виходимо!

— Мусимо співпрацювати зі слідчою з питань чорної магії!

Люди швидко розійшлися, наче під час відпливу, і в підземеллі, де тримали Ланеллу, залишилися тільки ми вдвох. Вона нерухомо лежала на холодній кам'яній підлозі.

Я схрестила руки на грудях і промовила:

— Вставай. Я знаю, що ти вже прийшла до тями.

Ланелла навіть не поворухнулася. Очевидно, вона вдавала непритомність, бо розуміла: якщо вона поворухнеться, люди знову почнуть кидати в неї каміння та проклинати.

Я холодно продовжила:

— У тебе є два варіанти. Я якраз прихопила із собою ключі.

Звісно, про ключі я збрехала, але Ланелла не могла цього знати.

— ......

— Ти або встанеш після кількох ударів, або встанеш одразу без них.

Жінка, що лежала на підлозі, миттєво розплющила очі. Вона відповзла в куток, обійняла коліна й мовчки вп'ялася в мене поглядом. Її очі люто зблиснули, і крізь розбиті в кров губи процідився сповнений злоби голос:

— Якщо ти прийшла спитати, чому я так вчинила...

— А от і ні, — безжально обірвала її я.

Звісно, я могла б закричати: «Чому ти це зробила? Навіщо?! Через тебе моє життя!..» Але ці крики нічого б не змінили.

— Я прийшла просто поглузувати з того, що ти вляпалася в лайно.

Я холодно всміхнулася й уїдливо додала:

— Коли тебе доправлять до столиці, на тебе чекає публічне спалення на багатті. Якби ти була замішана лише в одному джерелі чорної магії, це було б довічне ув'язнення, але з двома ситуація зовсім інша.

Я підняла два пальці й серйозно наголосила:

— Заробляти гроші, використовуючи не одне, а цілих два джерела?

— Про що ти говориш? — Ланелла підскочила від гніву. — Які два джерела? Що ти мені шиєш?! Я абсолютно точно використовувала лише одне!

— Охо.

Я плеснула в долоні:

— Принаймні одне ти вже визнала. Тепер ти не зможеш звалити все на Рейберна й стверджувати, ніби нічого не знала.

Ланелла прикусила губу, усвідомивши свою помилку. Але я не збиралася зупинятися на цьому.

— Але ж ти використовувала обидва. У твоїй хатині залишилися чіткі докази. Там було написано, що всього існує три джерела чорної магії, а решта два... Щоправда, кінець записки був відірваний.

— Не сміши мене! Одне з цих трьох ви ж самі знищили у столиці, хіба ні?

— Я, звісно, мала на увазі два, що залишилися з трьох. Ти можеш не знати, але це чітко вказано в листах, якими обмінювався Рейберн.

— Навіть якщо ти мене ненавидиш, краще не намагайся підставити мене за допомогою брехні! — закричала Ланелла, дивлячись на мене вовком. — Ніхто не знає, що являє собою останнє джерело, то що ти мені закидаєш?

«Ого. Знову клюнула на наживку».

Я подумки зраділа.

Насправді до цього моменту я весь час брехала Ланеллі. Мені просто хотілося вивідати інформацію про останнє, третє джерело чорної магії. Але якби я просто запитала: «Де останнє джерело?», вона б ні за що не відповіла.

Людина стає найбільш балакучою тоді, коли відчуває несправедливість.

Раніше, коли Іан навіть знати мене не хотів, він відповідав мені лише в одному випадку — коли я починала нахабно зводити на нього наклепи, і кричачи: «Ти ж сам казав мені прийти першою!»

Тоді Іан, який зазвичай ігнорував мої слова, роздратовано відрубував: «Коли це я таке казав?»

Отже, щоб змусити когось говорити, треба звинуватити його в тому, чого він не робив.

Звісно, усі мої слова про докази в хатині були повною вигадкою. Листів Рейберна я теж іще не бачила й поняття не мала, що в них, а просто молола казна-що. Проте той факт, що «джерел чорної магії всього три», був правдою, і Ланелла одразу ж на це купилася.

«Якщо вона не намагається викрутитися, це означає, що той бік і справді не знає про третє джерело».

Тепер настав час для іншої наживки.

— Ти справді майстриня брехні. Але я все бачила в листах Рейберна.

Я, будучи справжньою майстринею брехні, продовжувала тиснути, посилаючись на вигадані листи Рейберна:

— Там чітко написано, що про це повідомляє сам демон. Тож як це ви можете знати лише про два джерела? Якщо ти й далі так свідчитимеш, на тебе точно чекає спалення...

— Два подібні випадки не могли збігтися випадково. Це означає, що він навмисно вивчав походження чорної магії, а щоб докопатися до цього як слід, доводиться укладати угоду з демоном.

Я вчасно згадала слова, які колись мимохідь упустив Роберт, і миттєво використала їх як наживку. На щастя, це спрацювало й цього разу. Не встигла я договорити, як Ланелла розлючено крикнула:

— Нам більше немає де взяти належну жертву, а якщо пожертвувати божественну силу, то її все одно замало! То що нам залишалося робити?!

Щоб не виказати своєї радості від отримання такої важливої зачіпки, я щосили напружила м'язи обличчя, зберігаючи холодний вираз. Ланелла, почувши згадку про «демона», вирішила, що я дійсно знаю забагато. Хоча насправді це було все, чим я володіла.

Зрештою, навіть ми з Іаном нічого про це не знали, поки не почули від Роберта, тож для звичайних людей це точно було таємницею.

— Я не знаю, які там листи читала про Рейберна, але не треба перекручувати факти.

— Хм.

Я на мить замислилася.

«Виходить, вони намагалися дізнатися про останнє джерело, пожертвувавши божественну силу».

Оскільки божественну силу не може мати будь-хто, це означало, що у них є спільник у храмі. Навіть якщо її слова про те, що вони не знають про третє джерело, були брехнею, цей факт залишався беззаперечним.

— Хай там як, Ланелло.

Більше витягнути з неї було нічого, тому я з посмішкою зробила крок назад:

— Одне джерело чи два — мені байдуже, я все одно відправлю тебе на багаття. Якщо виявиться, що джерело було одне, я зроблю так, ніби їх було два, і повішу це на тебе.

— Ах ти ж божевільна...

— Ну, завдяки декому я свого часу не отримала належного родинного виховання, тому й виросла не надто чесною та справедливою.

Я з усмішкою вихопила меч:

— Тому, хто бореться зі злом, зовсім не обов'язково самому бути добром, чи не так?