Розділ 76 — Розділ 76. Між романтичними стосунками та акторською грою (14)

Оскільки камера була зовсім невеликою, я просунула руку з мечем між ґратами й змахнула нею — на щоці Ланелли з'явилася довга подряпина.

— Кажуть, помирати у вогні найбільш боляче, тож чекай на свій фінал на багатті.

З плином часу, у міру наближення дня страти, вона почуватиметься дедалі більш скривдженою й сильніше страждатиме.

Чесно кажучи, це були ще квіточки. Коли ми повернемося до столиці, я планувала влаштувати їй дещо набагато гірше. Убити її для мене було так само легко, як прихлопнути комаху, але перед цим я хотіла змусити її страждати якомога довше. До того ж її ще можна було використати.

А головне — я хотіла будь-що змусити цю жінку стати на коліна перед моїми батьками й розголосити про її злодіяння на всю столицю.

Ланелла вибухнула брудними прокльонами, але я лише знизала плечима й розвернулася.

«А у мене непогано виходить. Зведення наклепів, залякування та шантаж...»

Раніше я часто прокручувала подібне з Іаном. Звинувачувала його в тому, що він першим чіпляється до мене, і погрожувала, що наступного разу йому буде непереливки... Але хто ж знав, що ці навички можна застосувати ось так. Це був один із небагатьох моментів, коли життя дрібної лиходійки принесло хоч якусь користь.

Виходячи назовні, я привітно звернулася до людей:

— Що ж, Ланелла прийшла до тями.

Я обіцяла, що я її не битиму, але нічого не казала про інших.

— Можете заходити. Якщо вона вдаватиме непритомну, майте на увазі, що це просто гра.

У руках людей було повно каміння та тухлих яєць.

— Тільки дивіться не вбийте її, у голову не цільтеся. Хоча я обіцяю, що її покарання буде гіршим за смерть. Я й сама сильно постраждала від її злочинів.

Люди палко закивали, і я зі чистою душею залишила підземелля. Мені кортіло якнайшвидше обговорити з Іаном нову інформацію. Нам потрібно було вирахувати спільника в храмі. Іан напевно знав тамтешніх служителів набагато краще за мене. Крім того, якщо вже Роберт давно підозрював храм, то й Іан міг щось від нього чути.

Звісно, окрім цих раціональних причин, мені просто неймовірно хотілося похвалитися перед ним своїми блискучими навичками допиту.

«Він, здається, у сусідній кімнаті від моєї».

У піднесеному настрої я попрямувала до кімнати Іана.

***

Ріхард отримав поштового голуба від Каллона. Розгорнувши прив'язану до лапки записку, він насупився й занурився в думки.

— Брате? — у цей момент до нього підійшов Елвен і сів навпроти. — Це від кронпринца Каллона? Щось трапилося?

— Каже, що незабаром повертається з князівства Еділун.

— Ну, йому вже час повертатися.

— ...І він веде із собою майстра, здатного вбити Анабель Рейнфілд.

Від цих слів Ріхарда в Елвена округлилися очі. Він злегка здригнувся, згадавши, як минулого разу Анабель навіть оком не моргнула перед чотирнадцятьма найманцями.

— І у світі є хтось такий, окрім Іана Вейдроса?

Ріхард не відповів на безглузде запитання брата, а лише дістав і закурив сигарету. Він завжди так робив, коли над чимось напружено міркував.

Елвен перепитав знову:

— То він збирається підіслати до Анабель Рейнфілд убивць?

— Телепень. Якби її треба було вбити таємно, знайшлося б безліч інших способів. Але якщо усунути її так, що ніхто не знатиме замовника, це може обернутися потужним ударом у відповідь від принца Роберта.

Усі плани завжди розробляв Ріхард, тож Елвен, слухаючи брата, лише слухняно кивав головою.

— Принц Роберт чудово вміє керувати громадською думкою, тому у випадку підозрілої смерті він легко роздмухає скандал.

— Тоді що він планує? Убити її відкрито, щоб усі знали?

Ріхард замислено кивнув:

— Якщо під час офіційного поєдинку, на який погодилися обидві сторони, суперник випадково вб'є її через брак майстерності — жодних проблем не виникне.

— А, дуель... — пробурмотів Елвен, звівши очі.

Справді, якщо вона загине під час чесного поєдинку через власну слабкість, Роберт не матиме жодних підстав для втручання.

Проблема полягала в тому, як змусити Анабель погодитися на цю дуель. Каллон наказав Ріхарду знайти спосіб до його приїзду, адже той, попри розірвані стосунки, тривалий час був пов'язаний з Анабель.

— Цього разу ми мусимо за будь-яку ціну повернути довіру кронпринца Каллона. Треба зробити все якнайкраще.

Ріхард, не виймаючи сигарети з рота, одразу ж написав і відправив відповідь. Він добре знав характер Анабель, тому запевнив, що зможе легко спровокувати її.

Голуб із запискою Ріхарда миттєво зник за вікном.

— І як ти збираєшся це зробити? Якщо Анабель просто проігнорує виклик і ухилиться від дуелі, то й по всьому.

— На щастя, Анабель нічого про це не знає. Вона зараз ходить задерши носа, думаючи, що єдиний, хто може її перемогти — це Іан Вейдрос.

— Гм, це правда.

— До того ж вона сповнена як комплексів, так і гордощів, тому не стерпить навіть найменшої образи. Ми використаємо це, щоб заманити її в пастку.

Ріхард випустив дим і холодно додав:

— Бідолаха. Вона помре, зазнавши страшної ганьби на очах у величезного натовпу.

***

— Охо-хо...

Нік лежав на столі й важко дихав. Голова йшла обертом, а язик заплітався.

— Ну і міцний же алкоголь...

Намагаючись виявити гостинність, вони пили вдвох, і Нік уперше в житті так сильно сп'янів. Він був упевнений у своїй стійкості, але традиційний дистилят, куплений за шалені гроші, виявився зовсім іншого калібру. Натомість Іан, який, як думав Нік, мав упасти першим, осушив свій келих і абсолютно спокійно підвівся на ноги.

План напоїти Іана до безпам'ятства, щоб потім самому відтягти його в кімнату, повністю провалився.

— Охо-хо... Щоб я... і сп'янів першим...

— Пане правителю, я проведу вас до кімнати. — дворецький із зітханням підтримав Ніка, який ледь тримався на ногах. — На сьогодні краще лягайте спати.

— Е-е-е... Але як же... молодий герцог...

— Не хвилюйтеся. Коли молодий герцог підвівся з-за столу, він теж виглядав добряче сп'янілим.

— О, невже? — зрадів Нік, привідкривши обважнілі повіки.

— Так, я щойно провів його до кімнати, і він ішов хитаючись та важко дихав. На запитання відповідав невпопад, тож він точно п'яний.

— Ну й чудово. Пролежить у тій кімнаті до самого ранку. А отже... — Нік, спираючись на дворецького, задоволено пробурмотів: — Якщо вірити моєму надзвичайному чуттю, сьогодні вночі вони в жодному разі не перетнуться. Цей шляхетний молодий герцог точно не піде до кімнати нашої Анабель!

Повністю повіривши словам дворецького, Нік дістався своєї спальні й, навіть не вмившись, рухнув на ліжко.

— Проте...

Коли дворецький пішов, Нік із заплющеними очима продовжував бурмотіти собі під ніс. Через сильне сп'яніння він і сам не розумів, що верзе.

— Це справді дивно. Я ж передопитував стільки фальшивих закоханих...

За час свого правління він допитав безліч чужинців, які брехали, ніби вони одружені або збираються побратися. Оскільки сам Нік був людиною вкрай прискіпливою, він розкушував майже кожного.

Його найнадійнішим способом відрізнити справжніх закоханих від фальшивих були повторні запитання. Через певний час він знову запитував те саме, і якщо історія була вигаданою, у деталях обов'язково з'являлися розбіжності. Завдяки чудовій пам'яті Нік миттєво чіплявся за ці нестиковки й починав тиснути, поки брехня не виходила назовні. Саме тому перевірка приїжджих зазвичай займала у нього кілька годин.

— А цей хлопець... ні в чому не збився.

П'ючи з Іаном, він знову поставив йому те саме запитання:

— То як саме ви познайомилися з нашою Анабель?

— Вісім років тому, у фіналі турніру з фехтування...

Його відповідь майже слово в слово повторювала те, що він казав під час першої перевірки на «фальшивого коханця».

— Було кілька яскравих моментів, які закарбувалися в пам'яті, але вона поводилася зі мною так жахливо, що я намагався про це не думати. Проте в якийсь момент я усвідомив, що людина, яку, як мені здавалося, я знав досконало, насправді є зовсім іншою... Мені стало цікаво, захотілося спостерігати за нею, і так я почав постійно про неї думати.

— Охо.

— А коли з'являється цікавість, починаєш приглядатися, і думки про неї вже не покидають.

Нік подумав, що якби вони самі не заявили, що це гра, він би точно вирішив, що вони справді закохані.

— Та ну, навряд чи... Вони ж самі казали, що це вдавано. Ну, моє чуття підказує мені...

З цією думкою Нік спокійно заснув.

Звісно, слова дворецького про те, що Іан сильно сп'янів, були чистою правдою. Хоч молодий герцог і намагався не показувати цього, коли він дістався кімнати, його розум уже був туманним. Завдяки залишку самовладання він сяк-так умився, переодягнувся в домашній одяг і впав на ліжко.

«Ах...»

Втрачаючи контроль над думками, Іан уперше в житті чітко усвідомив, що він п'яний. Усе навколо пливло, а межа між сном і реальністю почала стиратися.

У момент, коли він уже засинав, лежачи на животі, двері кімнати раптово відчинилися.

— Іане, ти тут?

Отже, чуття Ніка знову його підвело. Напоїти Іана так, щоб той не міг вийти з кімнати, йому вдалося. Проте він зовсім не врахував, що Анабель сама вирішить прийти до Іана.

— Мені треба дещо сказати...

Звісно, Іан, який уже наполовину втратив свідомість, майже не розчув її слів. Однак його підсвідомість чітко зафіксувала зміну в кімнаті, і важке, наче налите свинцем тіло інстинктивно напружилося. На рівні рефлексів Іан відчув, що ця присутність йому добре знайома. А щоразу, коли він відчував цю присутність, за цим слідував раптовий і безжальний напад із засідки.

Він миттєво перехопив руку, що наблизилася до нього, одним рухом перекинув дівчину на ліжко й притиснув зверху, повністю позбавивши можливості поворухнутися.