Розділ 77 — Розділ 77. Ближче тілом і розумом (1)

Це була вкрай несподівана ситуація.

Я ж прийшла в такому піднесеному настрої лише для того, щоб розповісти Іану про два важливі факти:

По-перше, кронпринц Каллон теж не знає про походження третього джерела чорної магії.

По-друге, спільник із храму, схоже, дізнався про джерела, пожертвувавши демону божественну силу.

Я вважала себе такою розумницею, що аж розпирало від гордості, а в результаті все закінчилося тим, що мене раптово вклали на ліжко. Я просто штурхнула його, бо він так незграбно лежав долілиць, що я запідозрила сп'яніння, — і на тобі, яка халепа!

— Що це за витівки?

Червоні очі Іана моторошно потемніли.

Його голос звучав набагато хрипкіше, ніж зазвичай, із металевими нотками. Хоч він і не торкався мене безпосередньо, але важкість його тіла так близько над моїм створювала шалений тиск, змушуючи мене судомно ковтнути слину.

На відстані, де змішувалося наше дихання, він невдоволено дивився на мене згори вниз.

— Тепер ти влаштовуєш засідки, навіть коли я сплю?

У його тоні відчувався справжній холод. Якщо поміркувати, я вже дуже давно не чула від нього таких інтонацій.

Але з мого боку це було просто жахливо несправедливо! Ні, ну серйозно, ще вчора ми чудово спали в одній кімнаті, а тепер я ледь торкнулася його — і одразу така реакція?

— Як же ти мені набридла, Анабель Надіт.

— ...Що?

Я аж шоковано завмерла й безпорадно дивилася на Іана, який досі міцно тримав мене за зап'ястя.

Анабель Надіт?

Тільки зараз, крізь свіжий аромат мила, я відчула сильний запах алкоголю. Він точно вкрай сп'янів від того напою, який пив із дядьком.

Хотілося уїдливо кинути, мовляв, так тобі й треба, сам же прогнав мене через міцне спиртне, але зараз я сама лежала під цим «щасливчиком» абсолютно безпорадна, тому вирішила промовчати.

— Я сьогодні справді не в найкращій формі. Тому... — Іан повільно підвівся й холодно кинув: — Забирайся геть до свого братика, який точнісінько такий самий, як і ти.

Він згадав навіть Ріарда.

Той Іан, якого я знала зараз, ніколи б не став так грубо й нетактовно виставляти людину. Але зачувши слова «твій братик», я миттєво зорієнтувалася й мимоволі пирхнула від сміху.

Він же просто... напився до такого стану, що подумки повернувся в минуле!

«Ну й ну, бувають же такі безглузді причуди від алкоголю».

У минуле — тобто в часи, коли ми обоє щиро зневажали одне одного. Хоча зараз я його, звісно, вже не зневажала...

— Скільки б ти не намагалася, тобі все одно мене не перемогти.

Від цих слів моє самолюбство боляче занило, і я спохмурніла. Навіть якщо це чиста правда, яку я давно визнала, чути таке просто в обличчя від самого суперника — задоволення сумнівне. І якщо він вирішив принизити мої здібності, я була цілком готова підіграти йому й теж повернутися в минуле.

— Знаю я, знаю! — роздратовано вигукнула я. — Але навіть якщо це дерево, на яке мені не вилізти, я маю бодай раз стукнути по ньому!

— У тебе сам підхід неправильний, — Іан докірливо примружив очі. — Треба наполегливо тренуватися, крок за кроком, наче долаєш шлях у тисячу миль, здобувати майстерність, а вже тоді кидати виклик.

— Та йди ти, повчайло! Який ще крок за кроком у тисячу миль, на це ж ціла вічність піде! Ти мені спершу коня купи, а тоді вже читай свої нотації! — розлючено відбріхувалася я на його банальні повчання. — Для тебе я, мабуть, як той хробак. Але навіть хробак, якщо на нього наступити, починає звиватися!...

— ...

Я випалила це й раптом осіклася.

Якщо згадати оригінальний сюжет, то скільки б я не звивалася, використовуючи всі можливі незаконні шляхи, яким мав бути фінал? Хоч мені вже й вдалося цього уникнути, але спочатку на мене чекала в'язниця. Схаменувшись, я закінчила свою тираду вже зовсім жалюгідно:

— ...Позвивається й помре...

— Чудово, що ти це розумієш, — сказав він зовсім поруч, дивлячись на мене, як на безнадійну. — Я й так роблю тобі багато поступок, тож тримай себе в руках.

— Поступок? Ти мені? Ну звісно, як же інакше.

Насправді Іан і справді піддавався мені протягом усіх восьми років. Хоч би як я йому докучала, він ні разу не завдав мені серйозної травми. А міг би, суто щоб я не припхалася наступного дня, зламати мені, наприклад, ногу.

«Ти диви...»

Усвідомлення цієї дивної, прихованої доброти викликало в душі неоднозначні почуття. Тож я раптом ривком сіла, схопила його за комір і притягнула його обличчя впритул до свого:

— Ти мене так сильно ненавидиш?

— А ти хотіла б, щоб подобалася?

Іан, звісно, навіть не здригнувся й відрізав із повною холодністю. Це було сказано так рішуче, без жодної секунди сумнівів.

— Я занадто розсудлива людина, щоб мені подобався хтось, хто так безцеремонно нападає й влаштовує істерики.

Хоча я й так це знала, на серці раптом стало якось тоскно й щемливо. У минулому ми навіть не розмовляли на тему «я тебе ненавиджу», тож такий прямий удар я отримувала вперше. Я не знайшла, що відповісти, і лише прикусила нижню губу.

Поки між нами панувала тиша, у голові гострим болем пронеслися спогади про все, що сталося. Чесно кажучи, це було цілком закономірно, просто останнім часом я дещо нахабніла й забула про це. Навіть якщо згадка про минуле життя перемішала мою свідомість, я все одно була тією, хто намагався завдати йому шкоди.

Але потім ми почали разом тренуватися, він супроводжував мене до імператорського палацу, ми їхали в тій кареті з її дивною атмосферою... І так поступово з'явилася якась незрозуміла симпатія.

У Каронді все стало ще виразнішим. Нехай це тривало всього два дні, але гра в закоханих дивовижним чином зблизила нас. Його турбота про мене, його спокійна впевненість у нашій співпраці стали чимось природним. Я підпустила його занадто близько до себе.

І саме тому...

Знаючи, що він абсолютно правий, і розуміючи, що теперішній Іан — це Іан з минулого, мені все одно було боляче.

«Я справді жахлива. Людина, якій я стільки років псувала життя, каже, що терпіти мене не може, а я ще й ображаюся. Яка ж я егоїстична й безсоромна».

Оскільки я мовчки продовжувала пропалювати його своїми очима, він додав:

— Мене вже нудить від тебе.

Більше говорити з Іаном не було жодного сенсу. За такої атмосфери я точно не збиралася ділитися новими зачіпками. Кожне його слово ранило мене дедалі глибше, і це відчуття було мені зовсім невластивим. Ще зовсім нещодавно ми бажали одне одному лише невдач, то чому ж тепер так сильно щеміло в грудях?..

Вирішивши просто повернутися до своєї кімнати, я безсило випустила його комір із рук, аж раптом Іан глухо додав:

— ...навіть попри те, що я закохався в тебе з першого погляду.

Я вражено вп'ялася в нього поглядом. Час наче зупинився.

«Щ-що... Що це взагалі означає?!»

Те, що Іан міг закохатися в мене з першого погляду, мені навіть у страшному сні не могло наснитися! Виходить, усе те, що він нещодавно розповідав моєму дядькові — про те, якою прекрасною була дівчина з мечем, коли він уперше її побачив, — було чистою правдою?!

Просто я поводилася настільки огидно, що він миттєво поховав свої почуття й став байдужим. Зрештою, Іан був не з тих, хто судить про людину лише за зовнішністю чи першим враженням.

«Цілком логічний фінал, але все ж...»

Дивлячись на Іана, який сидів переді мною, я відчула, як мої вуха палають до самих кінчиків. І безглуздо пробурмотіла:

— А, ем... Ну й правильно. Людей завжди треба судити за внутрішнім світом. Надалі теж підтримуй цю чудову звичку у стосунках із жінками, зрозумів?

Зараз точно був не найкращий момент для обговорення чорної магії та її таємних замовників. Бо не лише Іан, а й я сама вже абсолютно втратила здатність тверезо мислити.

— Тож я піду, як ти й просив. На добраніч.

— Зачекай, ти ось так просто й спокійно підеш? Що ти знову задумала? — Іан квапливо спробував перехопити мою руку, але я спритно ухилилася.

Зараз я просто не мала сміливості дивитися йому в очі.

— Досить думати про мене, лягай спати. І щоб ти прокинувся якраз перед тим, як уві сні поцілуєш кохану дівчину, бовдуре! — наостанок я випалила прокляття у своєму старому стилі.

Вже збираючись вискочити за двері, я раптом згадала дещо, обернулася й голосно гукнула, перш ніж гримнути дверима:

— Ой, тільки насправді не треба ніяких нещасть! Ми ж зараз в одній команді!

На щастя, він не кинувся навздогін.

Я швидко вмилася й лягла в ліжко, але думки ніяк не давали спокою. Хоч як я намагалася детально згадати ту першу зустріч на турнірі, яку Іан так чітко пам'ятав, у пам'яті майже нічого не спливало.

Лише впертість, дике бажання перемогти за будь-яку ціну, комплекс неповноцінності через його аристократичне вбрання та гіркота поразки. Тоді я була неймовірно розлючена, бо безпосередньо перед цим перетнулася з Ріхардом та Елвеном.

«Чотирнадцять років... Ну, в принципі, це якраз той вік, коли серце може йокнути від дівчини, з якою доля звела у фіналі».

Але це ж історія восьмирічної давнини, то чому ж мені зараз так ніяково?

Тієї ночі я вперше в житті майже не стулила очей.

А коли й задрімувала, мені ввижалися уривки з того самого турніру, від чого я миттєво прокидалася. Крім того, у пам'яті почали хаотично спливати розмови, які Іан вів зі своїм підлеглим, поки я після чергової поразки лютувала десь осторонь.

— Пане Іане, вона вам не набридла? Вона ж така зухвала, просто завдайте їй серйозної травми, щоб вона більше ніколи не могла тримати меч.

— Облиште. Нехай іде собі.

Тоді я думала, що Іан просто занадто благородний та пихатий лицар, який навіть не вважає мене гідною відсічі. Тому я й лізла на рожон із подвійною люттю. Зараз я розуміла, що його байдужість насправді змушувала мене казитися ще більше.

— Пане Іане, давайте просто заявимо на неї як на переслідувачку. Їй точно заборонять наближатися до вас.

— Ігноруйте її, просто виставте за двері.

Але якщо він справді колись закохався в мене з першого погляду... Можливо, саме тому, попри всю нелюбов до моїх витівок, він ні разу не покарав мене по-справжньому?

«Ні, ну це ж Іан проговорився про свої таємниці, то чому тепер я не можу заснути?!»

Я крутилася з боку на бік, марно намагаючись заспокоїти розбурхане серце. Але такі почуття неможливо просто взяти й придушити.