Розділ 8 — Розділ 8. Бажання втекти (7)

— Хоча насправді я тричі на день отримувала білки, тож не можна сказати, що мене зовсім не годували...

Після моїх слів у кімнаті запала тиша.

— О, я навіть знаю, які бувають види їжі! — поспіхом додала я, помітивши напруження. — Мені іноді приносили в кімнату недоїдки!

Але атмосфера від цього не покращилася. Пані Леслі завмерла з виделкою в руці, а на її обличчі застиг вираз жаху, ніби сталося щось абсолютно неприпустиме.

Першим оговтався Оскар.

— Це нечувано, — він раптово зняв рукавички. — Заморожене м'ясо Іфера... тричі на день. Боже мій, який жах.

Він дістав щось із кишені й простягнув мені.

— Візьміть це. Завітайте до будь-якого нашого закладу, коли забажаєте, — сказав він.

Це був «Сертифікат на вечерю в ресторані Рейнфілд».

«До будь-якого закладу»? Отже, це ціла мережа?

Тільки зараз я згадала слова Аарона про їхні ресторани. Мабуть, це місце настільки відоме, що незнання його назви вважалося дивацтвом.

«Він, мабуть, неймовірно багатий», — подумала я, і мої руки затремтіли, коли я брала квиток.

— Д-д-дякую... Це неймовірно смачно...

Герцогиня Леслі важко зітхнула.

— Можливо, мені не варто так казати, але Кейтлін та Ріард переходять усі межі. Вони навіть не усвідомлюють, завдяки кому так живуть, і при цьому не можуть тебе нормально нагодувати?

Вона почала підсувати мені найкращі шматочки, скрегочучи зубами від люті.

— Хто завгодно, але люди, які не дають дитині нормально поїсти — справжні потвори, — Леслі аж пересмикнуло. — Чим більше я про це думаю, тим гірше це виглядає. Я знала, що вони не подарунок, але це вже справжнє злочинство.

— Так, Ріард — покидьок, — погодилася я.

«Чому мені так себе шкода?»

Коли я вперше згадала минуле життя, я була надто зайнята пошуками способу вижити, щоб звертати увагу на побут. Але тепер я усвідомила, наскільки жахливим було моє виховання та нинішнє становище.

Мені потрібно протриматися лише до наступного турніру мечників. Я зроблю так, щоб усі плани Ріарда провалилися, а потім розірву з ним будь-які зв'язки!

Навіть якщо я завжди друга, я все одно залишаюся другою за силою в цьому світі, тож зможу себе забезпечити. Якщо я відмовлюся від ідеї посісти перше місце на тому турнірі, життя відкриє переді мною безліч інших можливостей.

Під час обіду Оскар великим ножем особисто нарізав м'ясо, і його майстерність була вражаючою.

— Неймовірно... — прошепотіла я. — Тепер я розумію, чому Аарон Рейнфілд так вправно володіє мечем...

Хоча навколо Оскара не відчувалося аври меча, точність і делікатність, з якою він володів лезом, були бездоганними.

— Не тільки Оскар, — посміхнулася Леслі. — Його дружина Мерилін також чудово володіє холодною зброєю.

Оскар лише зітхнув і поклав мені ще порцію м'яса. Воно буквально тануло в роті. Все, що я їла до цього дня, справді було сміттям. Ніжна яловичина зовсім не нагадувала те гумове заморожене м'ясо магічних істот.

Помітивши, як я намагаюся розтягнути задоволення від десерту, Леслі покликала покоївку й наказала запакувати мені солодощі з собою. Що це за ангел у людській подобі? Зрештою, в цій історії проблемою завжди була лише я — другорядна лиходійка, а родина Вейдрос була цілком пристойною та шляхетною.

Я ще раз пообіцяла собі: «Мій ідеал — це "лайт версія" Іана Вейдроса. Разом із такими ж родичами».

Звісно, совість змушувала мене додавати слово «лайт».

Коли трапеза закінчилася, Леслі особисто налила мені чаю.

— Ну що ж, тепер, коли ми підкріпилися, перейдемо до справжньої розмови?

Я миттєво протверезіла. Навіщо вона мене покликала? Щоб нарешті наказати мені триматися подалі від Іана? Повірте, я сама хочу зникнути якнайшвидше, просто мені потрібен час...

— Так, я слухаю вас, — спокійно відповіла я.

За такий чудовий обід я була готова стерпіти будь-яку образу. До того ж у мене в кишені був сертифікат. Було б справедливо вислухати кілька неприємних слів після такого частування.

Але її питання виявилося вкрай несподіваним:

— Чому ти врятувала нашого Іана?

Я мало не захлинулася чаєм. Як можна так прямо про це питати? Навіть Іан нічого не зрозумів, як же пані Леслі здогадалася?

— П-про що ви кажете?

— І під час супроводу Первосвященника, і вчора під час теракту в пабі, — Леслі спокійно дивилася на мене. — Інші можуть думати інакше, але мої спостереження кажуть, що ти постійно рятуєш Іана. Хіба ти його не ненавидиш?

— Рятую? Я його терпіти не можу! І я нікого не рятувала. Це просто збіг, — заперечила я.

Якщо вона запідозрить щось неладне, за мною можуть встановити стеження. Навіть якби я зізналася, я б не змогла пояснити причину. Хто повірить, що я усвідомила себе персонажкою книги й вирішила змінитися? Пам'ятаючи, як у романі Вейдроси розправилися зі мною та Ріардом, найкращою стратегією було просто таємно псувати його плани.

— Тоді що сталося вчора? Я чула, як ти застерігала Іана на тренувальному майданчику.

«Невже вона теж була там?» — я ледь стримала гримасу відчаю.

— Я більше не можу тримати меч, але я колишня мечниця і все ще відчуваю енергію. І я знаю, що Іан вчора не постраждав від вибуху.

Якщо Леслі хотіла приховати свою присутність, то ми з Іаном, захоплені дуеллю, нізащо б її не помітили. Особливо зважаючи на те, скільки лицарів було навколо.

— Звісно, всі кажуть, що ціллю був принц Роберт...

Я замислилася. Моїм пріоритетом було недопустити, щоб нас із Ріардом пов'язали зі спробою вбивства Іана. Отже, мені треба було підтримати версію про принца.

— Насправді... я випадково дізналася про план теракту, — почала я вигадувати виправдання.

— Невже це маркіз Абедес?.. — серйозно пробурмотіла Леслі.

— І якби Іан постраждав...

Раптом двері відчинилися без стуку.

— Мамо! Я чув, ви покликали Анабель Надіт. Навіщо вам ця фурія? Якраз шукав її, бо маю до неї кілька запитань...

Навіть якщо я і «фурія», називати мене так в обличчя після такого прекрасного обіду було занадто. Раз мене кличуть фурією, то треба відповідати репутації. Я миттєво змінила лагідний тон на агресивний.

— Це було б несправедливо! Бо лише я маю право бути суперницею Іана! Лише Анабель Надіт може завдати шкоди цьому клятому Іану Вейдросу! — я грюкнула кулаком по столу й впилася в нього поглядом. — Я терпіти не можу думки, що він отримає якесь жалюгідне поранення і зляже в ліжко, а я навіть не зможу викликати його на дуель!

Іан завмер у дверях, дивлячись на мене. А пані Леслі раптом заплескала в долоні з захопленим виразом обличчя.

— О, це ж саме той лицарський дух, який ми плекаємо у Вейдросах! Ти хочеш перемогти його лише тоді, коли він у повній силі! Тобі не потрібна перемога над пораненим суперником!

Іан спробував втрутитися:

— Мамо, це зовсім не так. Ви її не знаєте, Анабель Надіт далека від понять честі, вона просто вічно друга, яка...

— Чути таке «вічно другій» дуже неприємно, — відрізала я.

Іан прикусив губу. Він забув, що його мати теж завжди програвала герцогу Вейдросу. Відчуваючи солодкий смак помсти, я потайки показала Іану язика.

— Ах ти ж!.. — Іан розлючено витріщився на мене, а я скористалася моментом і підвелася.

— Що ж, оскільки ми не дуже прагнемо бачити обличчя одне одного, я піду.

Я вже поїла, тож сенсу залишатися не було. До того ж я не хотіла відповідати на додаткові питання Леслі. Щоб не викликати підозр, на виході я кинула Іану:

— Оскільки я сьогодні в доброму гуморі через смачну їжу, я дам тобі лише одне маленьке прокляття. Нехай Аарон Рейнфілд почує, як ти на повний голос співаєш у душі!

Обличчя Іана спотворилося від гніву.

— Стривайте, панно Анабель! — Леслі схопила мене за руку.

Невже прокляття було занадто жорстоким? Я з острахом подивилася на неї, очікуючи докору за сина.

— Ти забула свій десерт! — вигукнула герцогиня. — Як можна забути найважливіше? Так не можна. До їжі треба ставитися з усією серйозністю.

Додому я поверталася щасливою, несучи цілу купу тістечок від Оскара. Вперше в житті я була по-справжньому ситою. Дивно, що мої найтепліші спогади тепер були пов'язані з місцем, якого я мала б уникати понад усе.

До того ж завтра був мій день народження.

Звісно, ні Ріард, ні Кейтлін про нього не згадають.

Але я зможу зустріти цей ранок наодинці з цим неймовірним десертом.

***

— Як ти міг так невчасно прийти! — сварила Леслі розлюченого сина. — У нас була така цікава розмова, а ти все зіпсував!

Раптом вона замовкла, роздивляючись обличчя Іана. Вона й не знала, що її син здатний на такі яскраві емоції.