Розділ 82 — Розділ 82. Ближче тілом і розумом (6)

Ми допізна засиділися того дня, разом обмірковуючи різноманітні підступні плани, адже нам зовсім не хотілося обмежитися звичайною перемогою над тим супротивником.

Просто здолати якогось іноземного мечника було б замало. Нам потрібно було в будь-який спосіб вивідати слабкі місця ворога, скористатися ними й загнати його у глухий кут.

Звісно, у вигадуванні таких інтриг мій внесок виявився вельми значним.

— Панно Анабель, ну як вам вдається вигадувати такі підлі плани, щоб отак підряд бити супротивника в спину? — захоплено похитав головою Роберт, а я поспішила одразу розставити всі крапки над «і»:

— Будь ласка, не закохуйтеся в мене. Промовте подумки тричі: «Шлюб за розрахунком заради імператорського престолу».

— Промовте це п'ять разів, — серйозно втрутився Іан, підтримуючи мої слова.

«Оце так».

Відчувши легкий холодок, я крадькома зиркнула на Іана.

Він же наче цвях забив, додавши ще раз:

— Ваша Високосте, ви ж людина холоднокровна й дієте виключно заради престолу, чи не так?

— Іане, — зітхнув у відповідь Роберт. — Навіть не знав, що ти так палко вболіваєш за мій престол. Коли ми щойно вигадували план, ти сидів із доволі байдужим виглядом.

Я похитала головою й заперечила:

— Він не був байдужим, йому просто не було чого сказати.

Ніде правди діти, Іан у таких справах не вельми допомагав, адже мав надто чесний та благородний характер, який геть не в'язався зі змовами чи підступними інтригами.

«Він, мабуть, думав, що нащо так усе ускладнювати, якщо можна просто вийти й рознести всіх супротивників ущент».

Хоч наш ворог досі не виявив своєї справжньої подоби, щоб його можна було отак просто рознести.

У подібні миті я виглядала значно вигідніше за Іана. Адже за довгі роки встигла перейняти від Ріарда та Кейтлін усі можливі ниці й підлі способи мислення.

— Мені головне довести справу до цього моменту, а далі, Ваша Високосте, я повністю покладаюся на ваше вміння бездоганно розгребти всі наслідки.

— Я все підготую. Мені вже так хочеться, аби цей бенкет швидше настав.

— Так, я влаштую гарне шоу.

— Незабаром я надішлю офіційне запрошення до маєтку Рейнфілд.

Промовив піднесений Роберт, але наступним слово повільно взяв Іан.

— Не до маєтку Рейнфілд, а до флігеля герцогського дому Вейдрос, — холодно зауважив він, адже весь цей час сидів із похмурим обличчям і мовчав, а тепер заговорив низьким голосом: — До того ж, того дня супровід не знадобиться.

— Що?

— Ми все одно живемо разом, тож я сам її супроводжуватиму.

Спантеличена такими словами Іана, я здивовано кліпнула очима й перепитала:

— О, то ти теж прийдеш?

— А ти думала, що я не піду?

— Я гадала, ти не вельми полюбляєш такі бенкети.

Наскільки я пам'ятала з оригінального роману, він зазвичай ігнорував подібні святкування, тому я була певна, що його там не буде.

— Що за дурниці. Це ж не абищо, а бенкет на честь дня народження Його Високості.

— Іане, — ніяково посміхнувся Роберт. — Якщо ти прийдеш, це буде перший випадок, коли ти завітаєш на бенкет до мого дня народження. До слова, мені взагалі-то вже двадцять два.

— ...І як я можу пропустити таку важливу подію.

Я щосили стрималася, аби не бовкнути, що цього разу для нього там усе одно немає жодної ролі.

***

Коли ми попрощалися з Робертом і повернулися до флігеля герцогського дому Вейдрос, надворі стояла вже глибока ніч.

Проте вся моя родина згуртувалася й сиділа та чекала на мене.

— Ну що ж... — почав Аарон, щойно я всілася на місце, ніяково переводячи погляд з одного на іншого. — Я урочисто оголошую, що ми більше не можемо крізь пальці дивитися на ці чутки про любовний зв'язок між принцом Робертом та моєю старшою сестрою.

Мені не було чого відповісти. Заперечувати це тепер здавалося просто смішним. Роберт мчав на коні аж до самого маєтку Рейнфілд, тож я не могла без кінця торочити мов папуга: «Ми просто хороші друзі».

— Розумієте... — пробурмотіла я, дивлячись на застиглі, серйозні обличчя рідних. — Була одна критична мить, коли Його Високість ледь не закохався в мене.

Хоча вони, мабуть, і самі про це здогадувалися, на їхніх обличчях усе одно відбився справжній шок, тож я поспішила додати ще дещо. Насправді я мала новину, яка приголомшила б їх іще дужче.

Але якби я зараз бовкнула щось на кшталт: «А ще, можливо, я подобаюся Іану...», тут зчинився б невимовний хаос.

Звісно, у моїй власній голові вже й так вирував суцільний безлад.

— Але ті почуття навряд чи встигли стати глибокими, — щиро вела я далі. — Я чесно пояснила Його Високості, що він абсолютно не в моєму смаку, тож усе це саме собою зійде нанівець.

— Зачекай-но... Тобто моя донька щойно дала гарбуза самому принцу? — тремтячим голосом перепитала мати, а її зіниці помітно забігали від хвилювання. — Звісно, я й сама не бажала, аби ти йшла до імператорської родини... але щоб отак... ні, проте як же ж...

Аарон також здивовано кліпнув очима й долучився до розмови:

— Стривай, сестро, а який тоді твій ідеал чоловіка? Принц Роберт, ніде правди діти, постать бездоганна, йому нічого не бракує.

— Мені до вподоби чоловік, якому всього бракує в міру, такий собі звичайний, без якихось яскравих рис, — знову повторила я свій опис, який колись змалювала Роберту, через що всі присутні лише розгублено перезирнулися між собою.

Вони наче й хотіли мені щось заперечити, але просто не знаходили слів.

— Одним слово, щодо цих чуток можете більше не хвилюватися. Щоправда... — я зніяковіло почухала щоку й вела далі: — Незабаром я таки піду на бенкет принца Роберта як його партнерка.

У кімнаті знову запала мертва тиша.

Батько кілька разів глибоко вдихнув і нарешті вимовив тремтячим голосом, міцно стиснувши мою долоню:

— Анабель. Я, звісно, без тями люблю тебе, але є речі, яким я мушу тебе навчити. Мені б не хотілося бачити тебе поруч навіть із кронпринцом, не те що з принцом, але якщо почуттів немає — то це неправильно. Не можна давати марну надію людині, до якої серце не лежить.

Те, що батько дійшов таких висновків, було цілком природно. Проте я не могла викласти йому всю правду й сказати, що під час бенкету на мене чекає дуель, тож я просто змушена піти. Адже тоді весь мій задум захистити родину від зайвих хвилювань пішов би коту під хвіст.

Зрештою, я змирилася й випалила перше, що спало на думку:

— Але Його Високість сам дуже просив про це. До того ж, колись він привітав мене з днем народження.

— О, — кивнув Аарон. — Це того дня, коли він завітав до ресторану Рейнфілд? У річницю смерті нашої старшої сестри... Ой, тепер уже не варто називати це річницею смерті.

— Досі я завжди святкувала свій день народження наодинці. Тому просто не змогла йому відмовити.

Як же вчасно цей бенкет збігся з днем народження.

— Він запропонував провести цей день разом.

Мені було трохи ніяково перед Робертом за таку брехню, але оскільки це робилося задля спільного блага, вибору я не мала.

— Ох, бідне моє дитя... Вона ж стільки років... Хлип, хлип...

Ось так батьківська наука закінчилася його ж власними слізьми.

— Це просто чудово! — раптом вигукнула мати з вельми рішучим виглядом. — Наш ресторан якраз зачиняється на перерву, тож я маю купу вільного часу.

— Що?

— Я за своє життя пошила стільки бальних суконь, що й не злічити. І ось моя рідна донька нарешті йде на справжній бенкет! — її очі палко заблищали. — Хто знає, може, це твій перший і останній у житті бал. Хіба не зараз має народитися мій найкращий шедевр?

Мати навіть стиснула кулаки, виказуючи небачене досі натхнення.

— Добре... Тоді я, мабуть, піду відпочивати, — мовила я, намагаючись не зустрічатися з нею поглядом. Якщо я забарюся хоч на мить, вона змусить мене до самого ранку обирати мереживо, яке для мене все одно виглядало абсолютно однаковим. До того, бенкет це одне, але я хотіла, щоб хтось належним чином оцінив якість, здобуту після вбивства оленя — Завтра вранці я маю йти на тренування до пані Леслі. Ви ж сьогодні натомилися з цим переїздом, тож лягайте швидше спати.

Коли я вже збиралася ніяково піти, батько раптом витер сльози й гукнув мене:

— Анабель.

— Так, батьку?

— Мені все-таки не дає спокою твій ідеал чоловіка. Не можна обмежуватися лише фразою про якогось «прісного чоловіка без особливих рис». Поміркуй краще над тим, яким він має бути в конкретних вчинках, коли ви поруч.

— Коли ми поруч?

— Саме так. От поглянь на нас: навіть у такій сумній та скрутній ситуації твоя мати зберігає самовладання й демонструє справжню майстерність своєї справи — і це мене неймовірно захоплює в ній.

Він, судячи з усього, хотів, щоб я детальніше уявила собі поведінку того самого безликого й простого чоловіка, якого назвала своїм ідеалом.

Я замислено поворушила пальцями й повільно промовила:

— Мені... мабуть, до вподоби чоловік, який дбав би про мене так ревно, аж доки це не почне трохи набридати.

— Дбав би?

— Так. Дуже уважний чоловік, який постійно опікувався б мною і стежив за кожною дрібницею.

Я не наважилася зізнатися, що таке бажання виникло просто тому, що за все минуле життя про мене ніхто ніколи не піклувався.

— Наприклад...

І тут до моєї голови раптом дійшов справжній зміст власних слів, від чого мені миттю кинуло в жар, і я квапливо вигукнула:

— Ой, ні, нічого! Я справді пішла спати. На добраніч усім!

А все тому, що перед моїми очима раптово постали спогади про ті дні, коли ми вдавали із себе закоханих. Хоч це тривало зовсім трохи, це були направду чудові миті. Спогади про людину, яка хоч і розмовляла зі мною грубувато й сухо, проте неухильно дбала про все — від моєї їжі до зручного місця для ночівлі.

Усвідомлення того, що головним героєм цих трепетних спогадів був не хто інший, як Іан, змусило моє обличчя палати від сорому.

Можливо, тієї ніч я довго не могла заснути, раз по раз вертячись у новому ліжку саме з незвичності.

Попереду на мене чекав пишний бал в імператорському палаці, де мала відбутися запекла й небезпечна дуель, але мої думки вперто поверталися зовсім до іншого.

«Хоча я й закохався в тебе з першого погляду»

Зізнання, яке пролунало через вісім довгих років, не давало мені спокою, а логічні підозри, що вже встигли пустити коріння в моїй голові, продовжували ятрити душу.

Зрозуміти справжні наміри Роберта було зовсім не важко, а от думки Іана з кожним новим роздумом здавалися дедалі заплутанішим лабіринтом.

Якби він залишався при здоровому глузді, то нізащо не закохався б у мене, проте хіба люди зберігають здатність тверезо мислити, коли піддаються романтичним почуттям?

«Стривай-но».

Раптова думка змусила мене миттю розплющити очі.

«То це означає, що в Іана також має бути якась партнерка? Я чула, що на такі бенкети зазвичай не ходять наодинці».

Але ж він щойно з такою упевненістю заявив, що сам супроводжуватиме мене.

«Супроводжуватиме мене, маючи власну партнерку?»

Коли ми обговорювали наш план, він говорив про свою присутність на балу як про щось цілком природне. Хоча в оригінальному романі про це не було жодної згадки, адже він туди просто не ходив.

«Ай, та байдуже».

Я знову щосили заплющила очі, намагаючись заснути.

«Яке мені взагалі діло до того, яку жінку Іан візьме собі за партнерку».

Навіть якщо я нічого про це не знала, його супутницею точно мала стати якась вельми шляхетна аристократка.

«Мабуть, якась неймовірна красуня, витончена й бездоганна панна. І навіщо я взагалі забиваю собі цим голову?»

Я з головою закуталася в ковдру й сердито перевернулася на інший бік.

А наостанок твердо пообіцяла собі: якщо завтра вранці мама знову почне допитуватися про сукню, я без жодних заперечень сидітиму з нею хоч цілу ніч і слухняно погоджуватимуся з кожним її словом.