Розділ 84 — Розділ 84. Ближче тілом і розумом (8)

— Прошу? Ви… Ви це мені кажете?

— Це означає, що тобі слід спершу впорядкувати своє тіло та розум, оскільки ти лінувався під час тренувань і базікав про дурниці.

— Та… Та справа в тому, що…

Дейв, лицар, який досі чіплявся до Анабель, безпорадно бігав очима. Проте, наткнувшись на крижаний погляд Іана, він миттєво вигукнув: «Слухаюсь!» — і чимдуж побіг довкола тренувального майданчика.

Побачивши це видовище, усі навколо зашепотілися:

— Як і очікувалося… Нехай через чорну магію вони й перетворилися на союзників, але вісім років ворожнечі так просто не викреслиш.

— Лише трохи похвалив її, і одразу сорок кіл по майданчику… Наш командир досі щиро ненавидить панну Анабель.

— Зрештою, будь-яка нормальна людина здригалася б від однієї згадки про ті вісім років, хіба таке забудеш?

— І це ще добре, що це наш командир. Він зміг поховати минулі чвари й принаймні ззовні вдає, що співпрацює з нею.

Саме тому відтоді жоден із лицарів ордену Вейдрос не наважувався підходити до Анабель, хвалити її чи бодай намагатися заприятелювати.

Звісно, саму Анабель це, схоже, абсолютно не хвилювало. Вона почувалася надзвичайно невимушено, користувалася всім приладдям у тренувальній залі й навіть приймала настанови від Леслі.

Спостерігаючи за цим, один із лицарів вирішив обрати інший шлях, аніж Дейв.

— Чи не занадто вальяжно ти тут почуваєшся? А колись же зухвало гасала тут і перевертала все догори дригом, — грубо кинув він, вибравши момент, коли поруч не було Аарона.

Анабель, яка саме робила розминку, пильно подивилася на співрозмовника й відрізала:

— І через кого я маю почуватися ніяково? До того ж зараз я гасаю цілком розважливо, хіба ні?

— Так, але якщо у тебе є бодай крапля совісті, то принаймні тут ти мала б…

— Що ти мелеш? Ти ж із тих людей, які безсоромно плюють під ноги, а потім отримують заслужену кару, коли те харкотиння падає на їхнє ж власне взуття.

— Що?! Що ти сказала?

— Якщо вже збираєшся чіплятися без жодної користі, вияви хоч трохи совісті та продемонструй бодай такий рівень креативності, як у мене.

Утім, лицар, який розпочав цю сварку, більше не зміг вимовити ні слова до Анабель. Цього разу здалеку впевненими й розмашистими кроками підійшов сам Іан.

— Біллі Янкро.

Іан люто витріщився на Біллі очима, у яких палахкотів вогонь.

— Негайно біжи вісімдесят кіл навколо майданчика.

— …Прошу? Я… Я?!

Біллі чіплявся до Анабель ще й тому, що таємно сподівався в такий спосіб продемонструвати Іану свою відданість.

— Та… За що мені це?..

Він застиг, приголомшений і нездатний змиритися з ситуацією, що склалася.

— Не смій робити речей, за які Анабель може тебе обізвати.

— Що?

— Я маю на увазі, що єдиний, хто може вислуховувати прокльони від Анабель — це я.

Після цих слів навіть Анабель замовкла. В її очах, які лишалися спокійними, коли лицар намагався її образити, тепер читалося цілковите здивування.

— Розумієш? Я кажу, щоб ти не смів вислуховувати від неї лайку, — рішуче викарбував Іан, наче забиваючи останній цвях.

Не «не смій ображати Анабель», а «не смій вислуховувати прокляття від Анабель».

Усі присутні остаточно заплуталися й гарячково намагалися впорядкувати власні думки.

— Як і очікувалося від пана Іана… Він просто терпіти не може, коли його лицарів ображають.

Після нетривалої тиші хтось із надзвичайно відданих підлеглих спробував хоч якось виправдати почуте.

— Точно. Яка нормальна людина прагнула б монополізувати прокляття на свою адресу, бо їй це подобається?

— Не може такого бути. Це ж пан Іан — наш еталон здорового глузду та живий підручник.

— Він навіть об'єднався з панною Анабель, яку ненавидів вісім років, аби викорінити чорну магію!

Усі поспішно закивали з доволі ніяковими виразами облич.

Зрештою, лицарі ордену Вейдрос опинилися в ситуації, коли не могли ні залицятися до Анабель, ні сваритися з нею. Звісно, це не заважало їм шушукатися за її спиною.

— А чи не здається вам, що від неї просто неможливо відвести погляд, коли вона змахує мечем? Навіть якщо не зважати на її абсолютну красу… Є в ній щось таке, що зачаровує.

— Вона змінилася, якщо порівнювати з минулим. Її рухи тепер схожі на танець.

— Вона тренується колосальну кількість часу. На мою думку, сама її здатність так викладатися вже викликає захоплення.

— Може, спробувати заговорити з нею? Я б не відмовився послухати її кпини. Це навіть інтригує.

— Чомусь мені здається, що якби панна Анабель вилаяла мене, я відчув би себе на місці пана Іана.

Само собою, ці розмови зрештою дійшли й до вух Іана. Невдовзі він зробив приголомшливу заяву перед усім орденом:

— Відтепер і найближчим часом загальним тренувальним процесом керуватиме Аарон Рейнфілд.

Почувши це, Аарон злякався й вигукнув від несподіванки:

— Що? Пане, за що мені таке випробування?..

Ігноруючи слова Аарона, Іан сухо відрізав:

— Мені не подобається, що ніхто не може відвести очей від Анабель.

— Га?

— Схоже, через Анабель усі втратили концентрацію.

Хоч у кожного й виникла купа запитань, через жахливий погляд Іана ніхто не наважився їх озвучити.

— Відзавтра ми з Анабель не з'являтимемося на цьому майданчику.

— Що? Тоді де ж?..

На це перелякане запитання Анабель, для якої ця заява стала громом серед ясного неба, Іан безтурботно відповів:

— Ми знайдемо затишне місце і будемо тренуватися лише вдвох, так і знайте.

***

Усередині храму точилося чимало чуток про божественну силу Беллінокса, який нещодавно посів престол нового верховного жреця. А все тому, що значно визначніші кандидати через особисті обставини поїхали геть або отримали призначення за межами столиці, тож він здобув цю посаду завдяки чистій випадковості.

Божественну силу неможливо виміряти точними цифрами, до того же вона сильно залежала від щоденного самопочуття. Тому лише сама людина знала межі власної посудини, через що абсолютне порівняння з іншими ставало неможливим. Через це ніхто не міг відкрито піддавати сумніву силу Беллінокса, проте уникнути підпільних пліток було несила.

Беллінокс чудово здогадувався про ці обставини, а тому Сесіанна, яка довела всім свою колосальну божественну силу під час тесту на батьківство, не могла його не дратувати.

— Сесіанно.

За своїм характером Беллінокс належав до тих дріб'язкових людей, які прагнули будь-яким підлим способом дошкулити тому, хто їм не подобався.

— Останнім часом ти занадто сильно цікавишся мирськими справами. Чи не тому, що зв'язалася з цим Рейнфілдом?

— Прошу?

Маючи таку вдачу, Беллінокс за будь-якої нагоди кликав Сесіанну до себе й чіплявся до всіляких дрібниць. Ось і сьогодні, після завершення щоденної праці, її викликали й безпідставно вичитували.

— Навіть якщо ти вийдеш заміж за Аарона Рейнфілда й ходитимеш до храму як на звичайну роботу, ти не повинна забувати, що залишаєшся слугою Божою.

Перебування в храмі не означало заборону на шлюб. Статус святої чи жриці визнавався як звичайна професія.

— Перепрошую, верховний жрецю, — чесна Сесіанна відповіла спокійно й виважено. — Ми зустрілися зовсім нещодавно, тому про шлюб поки не йдеться. Проте, навіть якщо я колись вийду заміж, я не розумію, чому це вважається мирським інтересом, невідповідним для слуги Божої.

— Це тому, що ти не викладаєшся на повну в служінні Богові!

— Наприклад, у чому саме?..

Сесіанна лишалася незмінно незворушною, натомість Беллінокс остаточно зірвався на крик:

— Ха, приклад тобі навести?! Ти хоч повністю вивчила Святе Письмо? Тільки-но позбулася статусу учениці, а вже лінуєшся, і в твоїх діях немає жодного прагнення працювати над собою!

— …Святе Письмо налічує три тисячі двадцять дев'ять томів. Чи знає його напам'ять сам верховний жрець?

— Коли я щойно завершив навчання, я знав його!

Побоюючись, що Сесіанна почне підловлювати його на слові, Беллінокс поспішно вів далі:

— У будь-якому разі, це означає, що ти його не знаєш. Перепиши його повністю. Доки не перепишеш усе, тобі заборонено брати участь в офіційних заходах поза храмом.

Сесіанна хотіла було висловити протест проти такої несправедливості, але передумала. Зрештою, вона належала до храму, а всередині цієї установи існував обов'язок підкорятися наказам верховного жреця.

До того ж, виставивши умову про «заборону участі в офіційних заходах», він фактично наказав їй: «Не втручайся у справи храму».

Проте незламна Сесіанна не збиралася здаватися.

«Треба якось хутко з цим покінчити й знову взяти участь».

Вона негайно набрала купу пергаменту й попленталася до підземного книгосховища.

«Переписати всі три тисячі двадцять дев'ять томів (3029)?.. Цікаво, скільки часу це забере».

Переписувати, починаючи з першого тому, було неймовірно нудно. Адже всі служителі храму зазвичай ретельно вивчали саме перший том. Сесіанна й сама знала перші п'ять томів чи не напам'ять.

«Може, аби не було так нудно, почати з того, чого я зовсім не знаю?»

Навіть присвятивши життя храму, прочитати всі три тисячі двадцять дев'ять томів було непростою справою. До того ж вони були написані стародавньою мовою, тож на їхнє тлумачення витрачалося багато часу. Більшість людей знали лише загальний зміст, а тих, хто пам'ятав точні цитати, було вкрай мало.

Блукаючи вкритим пилом сховищем, Сесіанна витягла дві тисячі вісімсот сімнадцятий том (2817).

«О! Почну з цього. Можливо, це стане в пригоді панні Анабель. Адже щоразу, коли руйнується джерело чорної магії, сходить благословення, а це точно пов'язано з переміщенням божественної сили».

«Про способи передачі божественної сили» .

Вона одразу ж сіла й узялася до переписування.

«Сила, що втратила свого господаря, набуває форми благословення і може трансформуватися в божественну силу. Побічних ефектів при цьому немає».

— Це звучить точнісінько як пояснення благословення, яке Бог послав панні Анабель. Але що ж тоді таке ця «сила, що втратила свого господаря»?

Сесіанна зосередилася й хутко прочитала наступний рядок, але на цьому пояснення вичерпувалося.

— Менше з тим, я маю обов'язково передати їй хоча б це. Треба буде запропонувати зустрітися наступного разу. Взагалі, панна Анабель із мечем у руках має такий крутий вигляд…

А вже з наступного абзацу починався опис того, як передавати божественну силу між людьми.

— Хм… Який у цьому сенс?

Якби це було так просто, Беллінокс не став би так лютувати. Він би вже якось перебрав собі божественну силу й подолав свій комплекс неповноцінності.

Сесіанна наче пригадала, як колись чула в храмі слова про те, що спосіб передачі сили існує, але є причина, чому ніхто цього не робить.

«Проте передача божественної сили між людьми можлива лише за взаємною згодою і тягне за собою два побічні ефекти» .

Сесіанна покліпала очима й вмочила перо в чорнило.