Розділ 88 — Розділ 88. Як використовувати пастки суперника (2)

Я глибоко зітхнула й промовила:

— ...Тож це ви, свята.

Того вечора нам довелося знову й знову обговорювати цю справу. Сесіанна, яка ревно міркувала разом зі мною, розробляючи план, раптом схилила голову набік і запитала:

— Ой, але, панно Анабель...

— Так?

— Чи справді ви можете так сильно мене захищати? Мені чомусь так ніяково і водночас я безмежно вам вдячна...

Ну, якщо зважати на підготовлений нами план, то все справді виглядало так, ніби я її захищаю. Воно й не дивно, адже для майстерної мечниці було цілком природно захищати святу, яка стала мішенню. Точнісінько так, як в оригінальному романі Іан робив для Сесіанни.

— Та ну, — я злегка всміхнулася, забиваючи остаточний цвях у труну геть зруйнованого оригіналу. — Я ж мушу врятувати свою майбутню невістку.

Так би мовити...

«Добра і досконала головна героїне... Будь ласка, станьте частиною нашої родини!»

Від моїх слів щоки Сесіанни спалахнули рум'янцем.

— О, невісткою... Але, Анабель, я ж родом з нетрів і не маю за плечима жодного походження чи підтримки. Щонайбільше — мене навіть обрали мішенню для викрадення божественної сили, тож чи справді я личу родині Рейнфілд...

— Що за дурниці ви кажете, свята.

Я міцно стиснула її руки й промовила:

— Я захищу вас, тому ви просто будьте щасливою з нашим Аароном. Домовилися?

Сесіанна розчулено й палко кивнула головою.

***

Настав день бенкету.

Справді, я навіть не знаю, скільки чекала на цей день. Я прискіпливо розглядала своє відображення в дзеркалі й задоволено посміхалася.

— Гм, Анабель. Ти справді, справді неймовірно вродлива, але... — моя мати бурмотіла, дивлячись на мене з явним сумнівом: — Чи варто було заходити аж так далеко?

— Так, мамо. Потрібно було зробити саме так і ніяк інакше. — відповіла я з піднесенням, піднімаючи поділ сукні. — Ще раз дякую вам. За те, що так бездоганно пошили таке складне вбрання.

На перший погляд, у моєму теперішньому вигляді не було нічого надзвичайного, окрім того, що я була занадто вродливою. Пишна синя сукня, розшита бісером, і вишукана прикраса для волосся, що пасувала до неї, створювали бездоганний образ для супутниці принца.

— Мамо, але чомусь мені здається, що я виглядаю навіть гарнішою, ніж тоді, в опері. Ви ж казали, що того разу виклалися на повну?

— Ну ... — Мерилін пробурмотіла це, відводячи погляд убік. — Не забувай, що торговці завжди кажуть клієнтам приємні слова заради вигоди.

— Мабуть, тепер, коли я для вас не просто клієнтка, а рідна донька, ви справді доклали всіх зусиль... У будь-якому разі, сукня просто чарівна, мамо.

— Але... тобі в ній не незручно?

— Анітрохи.

Я наполегливо пояснювала матері, що саме мені потрібно, і попросила пошити особливу сукню. Під моєю пишною спідницею ховалися штани зі зручної тканини для тренувань, а разом із ними — навіть меч.

Коли я вперше запропонувала такий дизайн, мати була просто шокована. Вона ніяк не могла збагнути, навіщо взагалі творити таке із сукнею. Проте я до останнього наполягала на своєму, посилаючись на власну сутність мечниці, і зрештою перемогла.

— Тоді я пішла.

Поки мати не почала знову бурчати, я швиденько вискочила з флігеля. А тоді, побачивши екіпаж, що стояв перед будівлею, тихо заохала.

Там стояла саме та карета для побачень, у якій я колись їхала до імператорського палацу під супроводом Іана.

Іан стояв біля екіпажу і, легко зітхнувши, мовив:

— Дивно, але це єдина карета, яку вдалося взяти в герцогському маєтку.

— Як таке можливо? У маєтку Вейдрос явно ж не один і не два екіпажі.

— Батько вчора зненацька наказав провести масштабний огляд, тому всі карети, окрім цієї, відправили в ремонт.

— А...

Перш ніж звинувачувати долю за такий збіг обставин, мені стало страшенно ніяково. Адже та карета була занадто тісною.

Оскільки вибору не було, я змушена була сісти всередину, і лише тоді мені в око впав зовнішній вигляд Іана.

«А він має розкішний вигляд. Ну треба ж».

Я й сама збиралася на бал із неабияким наміром вразити всіх, але й Іан, без сумніву, добряче постарався над своїм виглядом. Його бездоганне чоло виднілося з-під акуратно зачесаного назад волосся. Він і так мав чудову статуру, а в парадному мундирі взагалі виглядав неперевершено.

Проте погляд, яким він дивився на мене, здавався вкрай незадоволеним.

Щойно карета рушила, я одразу ж прямо запитала:

— Чому ти так на мене дивишся?

— Як «так»?

— Тим самим поглядом, яким дивився колись раніше, коли був незадоволений. Твої очі прямо як два трикутники.

Коли я провела пальцями по кутиках своїх очей, показуючи це, він ворухнув губами й буркнув у відповідь:

— ...Не було жодної потреби вбиратися аж так красиво.

— Моя мати все життя шила сукні для інших, і це вперше вона створила бальне вбрання для власної доньки. Не варто нехтувати цим родинним обов'язком та майстерністю ремісниці, — твердо відповіла я, схрестивши руки на грудях.

Колись Кейтлін стверджувала, що мистецтво меча та краса ніколи не можуть йти пліч-о-пліч. Мовляв, якщо приділяти увагу вбранню, то не вдасться стати видатною мечницею. Звісно, усе це було лише виправданням, аби не купувати мені одяг та прикраси.

Я за звичкою невдоволено пробурчала:

— Хіба не можна в такий момент просто сказати, що я гарна? Ну хоча б із ввічливості.

— Говорити чужій супутниці першим про її красу — це не зовсім ввічливо...

— Звісно, у мене теж язик не повертається сказати, що ти виглядаєш чудово.

Від моїх слів вираз обличчя Іана став вельми дивним. А потім він відвів погляд і прошепотів:

— Ти гарна. Аж дратує.

Чомусь від мого зауваження про те, що він «виглядає чудово», його обличчя миттєво пом'якшало.

Я вдала, ніби мені байдуже, і перевела тему:

— Не відволікайся на мою зовнішню красу і краще виконай свою роль як слід.

— Яку саме?

— Твоя учениця танцюватиме на такому важливому заході. Дай якусь пораду. Наприклад, на які кроки зважати чи як тримати поставу.

Міжбрів'я Іана знову зсунулося до перенісся. А далі почулися його сухі слова:

— Дивись на партнера так, наче збираєшся його вбити, і в жодному разі не посміхайся.

— ...Що?

— А якщо випадково наступиш йому на ногу, то натисни ще сильніше.

— ...

Слухаючи його поради, які ставали дедалі абсурднішими, я подумала, що справа кепська. Схоже, Іан зараз просто ревнував мене до Роберта.

«Ой, лишенько...» — я подумки похитала головою. — «Іан Вейдрос, здається, трохи з'їхав з глузду, якщо я йому подобаюся...»

Удалечині вже виднівся імператорський палац. Якщо досі я діяла відкрито, вигукуючи: «Розтрощи все! Зруйнуй ущент!», то тепер настав час для початку мого великого задуму. Величезного плану, у якому була задіяна навіть Сесіанна.

Тож зараз мені зовсім не личило думати про такі щемливі речі.

«Проте думки не зупиняться лише тому, що ти вирішила їх зупинити».

Я мимохіть торкнулася меча, що відчувався під спідницею, і крадькома поглянула на Іана. Навіть якщо просто споглядати його бездоганний вигляд, час у тісній кареті летів із неймовірною швидкістю.

«І що мені з ним робити?»

Коли наші погляди зустрілися в тісному просторі екіпажу, я відчула, як його тіло знову напружилося.

«Мені здається, як й справді йому подобаюся...»

Те, що за час наших тренувань віч-на-віч між нами виникла якась дивна атмосфера, було незаперечним фактом. Навіть якщо інші люди не мали б жодних сумнівів, існували флюїди, про які знали лише ми двоє.

«Мабуть, добряче ж він закохався у свої чотирнадцять років. Варто йому стати трохи схожим на нормальну людину, як я знову починаю вагатися...»

Проблема полягала в тому, що мені це зовсім не було огидно. Щиро кажучи, знайти в Іана бодай якісь недоліки, окрім того, що він нудний, було вкрай важко.

Я забігала очима й змінила тему:

— Кхм, кхм. Ну... менше з тим, а хто твоя супутниця?

Насправді це питання цікавило мене вже кілька днів. Хто ж стане партнеркою Іана?

Звісно, я нікого не знаю серед аристократичних родин, тож навіть якби він назвав ім'я, я б нічого не зрозуміла, але все ж таки...

— Її нема.

— Нема?

Він сухо кивнув головою. Іан точно не мав проблем із тим, аби знайти пару, тому це було вкрай неочікувано. І цей факт мені припав до душі.

«Чекай. Чому це я радію?»

Іан одразу ж перевів розмову назад, ніби його власна супутниця взагалі не варта була уваги.

— ...Будь обережною, справді.

Його єдиною турботою, здавалося, була моя безпека.

— Щоби жодна волосинка з твоєї голови не впала.

Він виглядав навіть більш напруженим, ніж я. Хтось міг би подумати, що це він збирається на двобій не на життя, а на смерть, дивлячись на його обличчя.

— Не хвилюйся. Чого це ти так переймаєшся, якщо сам мене наполегливо тренував? — я злегка поплескала його по плечу й щиро посміхнулася. — Щоразу, коли заходила мова про майстерність меча, ти завжди був головним героєм. Сьогодні я покажу себе в ролі неперевершеної головної героїні, тож тобі лишається тільки насолоджуватися видовищем.

— Ха.

Іан пильно подивився на мене і видав короткий смішок.

— Це мене теж неабияк хвилює. Скількох людей ти збираєшся причарувати…

***

Імператриця з упевненим виглядом заздалегідь зайняла найпочесніше місце на балу. Вона була в передчутті чудового видовища, яке мала сьогодні побачити.

Звісно, Роберт, який завжди був для неї як кістка в горлі, також виглядав задоволеним. Будучи винуватцем цього свята, він, як і завжди, з бездоганною посмішкою невимушено зустрічав гостей.

«Мабуть, його супутниця прибуде окремо? Зрештою, запросити якесь там дівчисько з простолюду — це вже сміховинно, а супроводжувати її особисто було б нижче його гідності».

За словами її сина, кронпринца Каллона, сьогодні Анабель мала загинути під час поєдинку з іноземним мечником. І тоді це пихате обличчя Роберта буде розбите вщент.

— Смерть жінки, яку він запросив як свою супутницю... Який чудовий подарунок до дня народження. — Каллон тихо хіхікав, й імператриця також із завмиранням серця чекала на це.

Вона чула, що Іан та Анабель раз у раз ставали на заваді справам Каллона. Іана Вейдроса було важко зачепити, проте прибрати таку, як Анабель, на їхню думку, було досить легко. Із зухвалим дівчиськом, яке лише вміє трохи махати мечем, впоратися неважко.

Імператриця також дещо підготувала, аби допомогти Каллону. Діти аристократів, які отримали її таємний наказ, прибули трохи раніше і вже створювали напружену атмосферу.

— Кажуть, сьогодні супутницею принца Роберта буде простолюдинка.

— Через ту дівку рада простолюдинів закрила рота. Ой, справді, на них усіх гидко дивитися.

— Це так кумедно. Хіба це не та сама дівка, яка раніше зі шкіри геть лізла, аби стати аристократкою?

— Наче це було вчора, як вона влаштовувала сцену перед паном Іаном, бо понад усе прагнула стати аристократкою, а тепер поводиться так зухвало.

Оскільки Роберт уже був тут, було цілком очевидно, що Анабель увійде наодинці. Напевно, щойно Анабель переступить поріг, вона одразу ж відчує на собі крижані погляди, сповнені презирства.

Імператриця вважала, що якщо так пригнітити її дух, то варто буде лише трохи підштовхнути дівчину, і вона з люттю кинеться в бій.