Розділ 92 — Розділ 92. Як використовувати пастки суперника (6)

Я усунула Ріхарта з гри з двох причин.

По-перше, він мене просто дратував. Як я й передбачала, цей негідник без жодних вагань сипав образами, намагаючись мене спровокувати. Він і без того був мерзенною людиною, тож порція болю йому точно не завадила б.

По-друге, це був чудовий спосіб загнати Каллона в кут. Кронпринц мав запальну вдачу й ніколи не належав до тих, хто вміє вичікувати й діяти за обставинами. Коли він бачив ціль, то намагався розправитися з нею якнайшвидше. Травма Ріхарта неминуче змусить Каллона діяти поспіхом.

— В уряді зараз і без того повно паперової тяганини та справ, — стурбовано додав Роберт, а імператор із прикрістю похитав головою й цокнув язиком.

— Охо-хо, і справді...

Побачивши таку реакцію батька, Роберт блиснув зеленими очима й одразу ж мовив:

— До речі, у мене є на думці один здібний чоловік, якого я хотів би порекомендувати. Це віконт Шуріда, Ваша Величносте, ви вже мали нагоду бачити його минулого разу.

— А-а, той кмітливий юнак із північних земель?

— Саме так. Що скажете на те, аби тимчасово залучити його до роботи в міністерстві для підсилення штату?

Обличчя Каллона миттєво змарніло. Адже за останній час Ріхарт устиг підробити та сфальсифікувати чимало офіційних документів.

— Чудова думка. Нехай береться до роботи вже відзавтра. Він усе ще перебуває в столиці?

— Так. Я негайно віддам відповідне розпорядження.

Імператор задоволено кивнув, а Каллон від почутого зблід. Якщо людина Роберта прийде в міністерство й почне серйозну перевірку документів, усе таємне обов'язково стане явним.

«Він напевно думає, що це вже кінець», — упевнено розмірковувала я, спостерігаючи за переляканим кронпринцом. — «Проте я крок за кроком доведу йому, що до справжнього кінця ще дуже далеко».

Викрити й вигнати Каллона, який ніколи не залишав по собі жодних доказів використання чорної магії, можна було лише одним шляхом. Треба було діяти на випередження й розставити пастку навколо третього джерела чорної магії. І те, що сталося сьогодні, було першим кроком до цієї пастки.

— Що ж, хай там як, поєдинок завершився, — Роберт із посмішкою окинув поглядом гостей у бенкетній залі. — Стався прикрий нещасний випадок, проте життю постраждалого нічого не загрожує, тож це навряд чи зіпсує загальні веселощі нашого свята.

Свято, звісно, вже було зіпсоване, проте оскільки сам винуватець свята урочистості заявив зворотне, ніхто не наважився заперечити.

— Ваша Величносте, я рада, що можу повернути вам цю хустину неушкодженою, — я відв'язала тканину від руків'я меча й подала її імператорові. — Для мене було надзвичайною честю битися, захищаючи ваше ім'я.

— О, небеса...

Імператор узяв хустину, важко дихаючи від хвилювання й не приховуючи свого шаленого захвату. Взагалі-то, перемогу здобула я, але чомусь саме правитель мав такий вигляд, наче збулася його заповітна мрія...

— Я на власні очі бачив поєдинок за мою честь... І мені повернули мою хустинку... — бурмотів він собі під ніс.

Дивлячись на нього, я нарешті зрозуміла причину такої поведінки. Його пристрасть до бойових мистецтв, яку він роками змушений був придушувати через свій імператорський статус, зараз просто вирвалася назовні.

«У моєму минулому житті для такого стану було особливе слово... Здається, фанатство?»

Спостерігаючи за цим дійством, Каллон повільно підвівся зі свого місця:

— У такому разі, я піду й провідаю Ріхарта Абедеса.

Ми з Робертом перезирнулися.

— Оскільки саме я запропонував цей двобій, я повинен особисто пересвідчитися в його стані.

«Звісно, йди. Тобі варто поспішити».

Все відбувалося точнісінько так, як я й очікувала.

***

Каллон тримався невимушено, поки не вийшов із бенкетної зали, проте щойно двері за ним зачинилися, він стрімко прискорив крок.

— Це просто якесь безглуздя, Ваша Високосте, — виправдовувався Лагіан, ледве встигаючи за кронпринцом. — Ви ж самі все бачили, Анабель абсолютно поступалася мені протягом усього бою!

Він розгублено й ображено продовжував торочити:

— Вона просто якимось дивом в останню мить ухилилася від мого вирішального удару, це була чиста випадковість або везіння...

Лагіан щиро вірив у власні слова. Початок поєдинку розгортався саме так, як вони й прораховували. Анабель виявила саме ті слабкі місця та межі своїх можливостей, які вони з іншими знавцями виявили під час аналізу її техніки. Тому він легко затиснув її в кут, скориставшись цими прогалинами.

Він дійсно трохи перегнув палицю, коли спробував убити її одним махом. Проте, за всіма його розрахунками та швидкістю удару, Анабель просто фізично не мала встигнути ухилитися...

— Мене це не цікавить, — сухо відрізав Каллон. — Факт залишається фактом: ти програв і примудрився важко покалічити мою найціннішу людину... — він люто витріщився на Лагіана. — І через це я тепер опинився в надзвичайно скрутному становищі.

— Але це... це справді якась нісенітниця...

— Ти ж пам'ятаєш умови нашої угоди? — крижаним тоном промовив Каллон. — Головна умова — смерть Анабель.

— Не турбуйтеся про це, — негайно запевнив Лагіан. — Сьогодні сталося прикре непорозуміння. Якщо ви дасте мені ще один шанс, наступного разу я точно вб'ю її.

Він заговорив швидше, немов до смерті боявся, що йому більше не дозволять вийти проти неї:

— Я... я справді прагну знищити її всім серцем.

Лагіан і справді горів бажанням за будь-яку ціну взяти реванш. Він і до бою хотів її смерті, але після того, як їхні мечі зійшлися, його зневага та огида до дівчини тільки посилилися. Його дратувало саме її безцеремонне звертання на «ти» та постійні провокації. А те, що вона прилюдно виставила його жалюгідним невдахою, який не вміє програвати, взагалі доводило його до сказу.

«До того ж вона перемогла завдяки чистій випадковості...»

Раптом у голові Лагіана промайнула тривожна й моторошна думка: а що, як це було зовсім не везіння, а її тверезий та чіткий розрахунок?

Проте він швидко відігнав від себе цей сумнів.

Крім того єдиного фінального маневру, її майстерність протягом усього бою виглядала точнісінько так само, як і в минулому.

— Чи можу я тобі довіряти? — Каллон грізно звів брови. — Досі я ніколи не давав другого шансу тим, хто припустився помилки.

Каллон примудрявся прокручувати масштабні злочини й жодного разу не попастися саме завдяки своїй надзвичайній обережності та прискіпливості.

Те, що він, будучи кронпринцом, без упину будував підступи проти Роберта, лише підтверджувало його постійну настороженість.

Щоправда, у спробах усунути суперника він зайшов занадто далеко й зв'язався з чорною магією, яка тепер загрожувала його власному престолу.

— Повірте мені. Я знищу Анабель Рейнфілд за будь-яких обставин, навіть якщо мені доведеться діяти без вашої підтримки. Хоча, звісно, без вас це буде значно важче...

— …Лагіане Беллісіс, — Каллон зупинився й пильно подивився на чоловіка. — Яку особисту образу ти затаїв на Анабель Рейнфілд? Мені здається, що тобою керує не лише мій наказ.

— Це...

Лагіан міцно стиснув губи й нічого не відповів.

Ще в князівстві Еділан, коли до нього дійшли чутки, ніби Іан Вейдрос та Анабель Рейнфілд об'єдналися й перейшли на бік Роберта, він одразу ж загорівся ідеєю усунути дівчину, оскільки таке посилення позицій принца було для нього небажаним.

— Що ж, мені байдуже. Не хочеш казати — не треба. Проте я зважу на твою особисту ворожість і дам тобі ще одну спробу.

З похмурим виразом обличчя Каллон попрямував до палацових покоїв, куди віднесли пораненого Ріхарта.

— Ваша Високосте!

Ріхарт нерухомо лежав на ліжку без тями. Коли Каллон переступив поріг кімнати, Елвен та палацовий лікар, які чергували біля ліжка, поспіхом підхопилися на ноги.

— Не знаю, чи вам уже доповіли, Ваша Високосте, проте загрози для життя, на щастя, немає, — шанобливо мовив лікар. — Першу невідкладну допомогу ми надали, тож зараз збираємося доправити його до маєтку маркіза Абедеса.

— Гаразд, — байдуже кивнув Каллон. — Можете йти. Я сам подбаю про братів Абедес.

— Слухаюсь.

Лікар негайно вклонився й залишив кімнату. Тепер біля ліжка непритомного Ріхарта залишилися тільки Каллон, Лагіан та Елвен.

— Д-дякую вам, Ваша Високосте, — заікаючись від хвилювання промовив Елвен. — Що знайшли час провідати мого брата...

— Я прийшов сюди не заради Ріхарта, — холодно перебив його кронпринц. — Елвене Абедес, у мене є справа саме до тебе.

— До мене? — Елвен злякано завмер.

Він ніколи не відзначався хистом до інтриг та підступів. Зазвичай усі справи з Каллоном вирішував виключно Ріхарт, а Елвен лише беззаперечно виконував накази старшого брата. Тому особисте звернення кронпринца змусило його здригнутися, а наступні слова взагалі шокували.

— Ви з братом чимало прокрутили махінацій із державними документами, і зараз тобі доведеться негайно покрити всі ці прогалини.

— …Що? — Елвен приголомшено роззявив рота.

— Якщо в міністерстві розпочнеться термінова раптова перевірка, скільки часу ти зможеш протриматися?

Каллон підробляв не лише урядові папери. Щоразу, коли йому терміново були потрібні великі суми, він через повноваження Елвена таємно викачував гроші з міністерства фінансів.

Він брав державні кошти на свої потреби, а коли надходив нелегальний прибуток від використання чорної магії, просто повертав їх назад. Досі Елвену якимось дивом вдавалося балансувати й приховувати ці нестачі.

І зовсім нещодавно Каллон знову зняв величезну суму з рахунків міністерства, аби найняти й привезти сюди Лагіана. Проте саме в цей час обидва джерела чорної магії, які стабільно приносили йому шалені гроші, були повністю знищені. За звичайних обставин він міг би повернути ці кошти пізніше й без зайвого поспіху. Але у випадку «раптової перевірки» все змінювалось.

— Через те, що Ріхарт втратив дієздатність, Роберт тепер проштовхне свого шпигуна в уряд, — Каллон пильно, мало не з ненавистю подивився на зблідлого Елвена. — Вони стовідсотково знайдуть якусь зачіпку й піднімуть архіви. З урядовими паперами я ще сяк-так зможу замести сліди, але якщо вони вийдуть на махінації в міністерстві фінансів, нам усім кінець.

— Ц-це... — Елвен розгублено забігав очима. — Ну... днів десять я зможу виграти, посилаючись на втрату чи плутанину в документах. Проте довше утримувати їх не вдасться.

Даючи цю відповідь, Елвен не міг позбутися думки, що все котиться в прірву. Проте його зв'язок із Каллоном нагадував глибоке болото — якщо ти спробуєш витягнути ногу, то лише сильніше зануришся в багнюку.

Ріхарт, який завжди прораховував кожен крок, лежав непритомний, а маркіз Абедес узагалі нічого не знав про їхні справи.

Після тієї невдалої спроби потай напасти на Анабель, Елвен уперше відчув настільки глибокий і безпорадний відчай.