Розділ 93 — Розділ 93. Як використовувати пастки суперника (7)

Звісно, Каллона анітрохи не обходив душевний біль Елвена.

— Усе зрозуміло, — сухо кивнув він. — Яку суму дім маркіза Абедеса зможе покрити найближчим часом, аби залагодити цю термінову справу? Зрештою, ваша родина ніколи не скаржилася на статки.

— У тому й річ... — зам'явся Елвен, з острахом переводячи подих. — Сума занадто велика, а ми не маємо стільки вільних грошей на руках. До того же, майже весь наш капітал вкладено в шахти та копальні. Продати їх швидко не вийде, та й подібні угоди дуже легко відстежити.

— Мені байдуже, як ти це зробиш, але ти мусиш знайти гроші й протриматися якомога довше, — крижаним тоном обірвав його Каллон. — Візьми позику під заставу майна, зрештою! А я до того часу розшукаю третє джерело чорної магії й повністю закрию це питання.

Елвен лише важко ковтнув слину й слухняно кивнув. Побачивши це, кронпринц розчаровано цокнув язиком і стрімко залишив покої.

Тільки тепер, залишившись наодинці з непритомним братом, Елвен усвідомив, що Лагіан, який вийшов услід за Каллоном, навіть не спромігся бодай якось перепросити за скоєне.

«Він зробив це не навмисно, але міг би проявити хоч краплю жалю за те, що ледь не вбив мого брата».

Проте ображало його не лише це. Каллон навіть заради ввічливості жодного разу не запитав про стан Ріхарта. Його турбувало тільки те, що через поранення помічника в уряді з'явилася діра, яка завдасть йому зайвого клопоту.

— Брате... — тихо прошепотів Елвен, із тривогою дивлячись на бліде обличчя Ріхарта. — Чи справді ми обрали правильний бік?

Звісно, Каллон абсолютно не переймався через долю Ріхарта. Для нього і брати Абедес, і всі інші люди навколо були лише зручними пішаками для досягнення мети.

Свого часу Ріхарт сам приповз до нього й стелився під ноги, аби здобути прихильність. Кронпринц тримав його поруч виключно через вигоду та практичність, тож про якусь прив'язаність чи турботу не могло бути й мови.

І в нього був ще один такий пішак.

Щойно вийшовши з кімнати, Каллон негайно відправив поштового голуба до свого іншого спільника. Йому довелося поквапом шукати третє джерело чорної магії, хоча спочатку він збирався робити це без зайвого поспіху.

Проте це залишалося єдиним способом швидко дістати колосальну суму грошей до того, як у міністерстві фінансів розпочнеться раптова перевірка. Зрештою, махінації з використанням чорної магії дозволяли за лічені дні отримувати астрономічні прибутки.

Птах, до лапки якого була міцно прив'язана записка з наказом негайно відшукати третє джерело чорної магії, стрімко полетів у бік храму.

***

Усе відбулося точнісінько так, як ми й планували. Про це можна було легко здогадатися з перекошених від люті облич імператриці та Каллона. Останній навіть поспіхом залишив бенкет, придумавши якусь недолугу відмовку.

«Цей егоїст ні за що не пішов би просто так перевіряти, чи виживе Ріхарт».

Завдяки спогадам із мого минулого життя я чітко знала, що Ріхарт та Елвен допомагали йому ховати кінці у воду, підробляючи державні документи. Тож зараз він стовідсотково побіг до Елвена, аби підготуватися до майбутньої перевірки. І там він неминуче прийме рішення якнайшвидше відшукати третє джерело чорної магії.

Саме такого результату я й прагнула.

Мені й самій потрібно було вийти на це третє джерело, проте я не мала про нього жодної інформації. В оригінальному романі про це нічого не згадувалося, тож на даний момент навіть сам Бог не знав, де воно заховане.

«Спільник кронпринца у храмі, напевно, вже отримав це послання».

Тепер залишалося підготувати для них наступну пастку.

Саме тому я й приховала свої справжні сили в бою з Лагіаном, змусивши всіх повірити, ніби я перемогла завдяки чистій випадковості в останній момент. Хоча, як не крути, перемога все одно залишилася за мною.

Більшість присутніх на бенкеті геть не тямили у фехтуванні, тож вони просто запам'ятають сам факт мого тріумфу.

Тільки справжні знавці бойових мистецтв могли б запідозрити в моїх діях щось дивне. Імператор, безперечно, теж дещо зрозумів, проте його палке фанатство змусило його заплющити очі на всі сумніви.

— Що ж, панно Анабель, — звернувся до мене Роберт, м'яко поплескавши по плечу, коли Каллон остаточно зник за дверима. — Вам довелося витримати чималий тиск перед такою кількістю людей. Тепер про це довго пліткуватимуть у вищому світі, ви добре трималися.

— О, не турбуйтеся, Ваша Високосте, — весело відгукнулася я. — Мені насправді подобається бути в центрі уваги.

І це була щира правда.

Коли я одним рухом відірвала поділ сукні й по залі прокотився вражений колективний зойк гостей, я відчула неймовірне задоволення.

«Це ж який крутий вигляд я мала. Таке точно ніхто не забуде».

А яке ж то було невимовне видовище — приставити вістря меча до горла Лагіана на очах у всієї знаті!

Мені з усього серця кортіло розгромити його значно ефектніше перед цим натовпом, проте заради майбутнього успіху довелося стримати свій запал.

«Ну що ж, Ріхарта, я вже тимчасово усунула», — впевнено всміхнулася я про себе. — «І день, коли Елвен вирушить услід за ним, уже зовсім близько».

Мені ставало так тепло на душі від однієї думки про те, як цей маніпулятор зараз тремтить від страху за зачиненими дверима.

«А Каллон із Лагіаном тепер слухняно покрокують прямісінько в мою пастку».

Нехай зараз мені й не вдалося знищити їх остаточно, проте незабаром на них чекає значно болючіший удар.

«Залишилася тільки...»

Але закінчувати вечір просто так було б занадто нудно. Я кинула короткий погляд на свою наступну мішень, яка щосили намагалася зберігати байдужий та незворушний вираз обличчя.

«...імператриця».

Попри те, що через купу непередбачуваних обставин її початковий план з тріском провалився, я встигла чітко відчути той загальний настрій зневаги, яким вона намагалася мене задушити з перших хвилин бенкету.

І ця помста була потрібна не лише мені.

Перед тим як я вирушила на цей вечір, Леслі, допомагаючи мені з підготовкою меча, якось зненацька зауважила:

— Якщо ти вперше йдеш на такий захід... тобі може бути несолодко. Особливо якщо це велике імператорське свято, де збирається імператриця та її підлегла зграя.

Вона щосили намагалася говорити це звичним, буденним тоном, проте в її голосі чітко відчувалося глибоке занепокоєння.

— Але ти не зважай. Якщо просто ігнорувати весь цей вищий світ, то всі їхні кпини про простолюдинок, які вискочили заміж за знатних чоловіків задля статусу, перестануть тебе ранити. Просто не ходи більше на такі зібрання, займайся улюбленими справами й навчися ставитися до цього спокійно. А за потреби просто відповідай їм в обличчя: «Так, я звичайна просторідна дівчина, яка вдало вийшла заміж за шляхтича й тепер просто не тямить себе від щастя».

Тоді я була надто заклопотана думками про Іана й не надала її словам великого значення. Проте опинившись тут, у цій залі, я нарешті повною мірою збагнула, чому Леслі говорила про це з таким сумом.

Я прийшла сюди абсолютно підготовленою й не мала жодного наміру ставати коханкою Роберта, тому мені було байдуже. Проте від однієї думки про те, скільки принижень та болю довелося витерпіти Леслі в цій отруйній атмосфері, моє серце стискалося від жалю.

Навіть через стільки років Леслі, яка зазвичай зовсім не помічала інтриг навколо, так чітко виділила «імператрицю та її зграю». Важко навіть уявити, наскільки жорстоко й відкрито її цькували.

Зараз права простолюдинів в імперії стрімко покращувалися з кожним днем. А це означало, що двадцять років тому, коли Леслі тільки вийшла заміж, усе було в рази гірше.

Звісно, попри все це вона зуміла побудувати щасливе сімейне життя, проте старі рани все одно залишили свій слід. Можливо, саме через цей важкий досвід вона тепер узагалі уникала будь-яких публічних заходів.

«Це буде моя помста за Леслі, ви, мерзенні й бездушні істоти. Ну і за себе, звісно, теж — за те, що ризикнули мене зачепити».

Я ніколи не мала хисту чи інтересу до світських словесних баталій, та й відповідного виховання у мене не було. Проте я точно знала одну річ: фізично я була неймовірно сильною. А отже, якщо я вже прийняла рішення, то могла закінчити цю справу одним махом. Просто тут і зараз.

— Що ж, якщо так... — почала я, злегка змінивши кут, під яким тримала зброю.

Яскраве світло ламп миттєво відбилося від сталі, пустивши по залі сліпучий блиск.

— Раз уже я витягла свій меч, чому б мені не викликати на поєдинок когось іще?

Після моїх слів присутні приголомшено перезирнулися, абсолютно не розуміючи, що відбувається.

— Що вона верзе? Невже знову збирається кинути виклик пану Іану?

— Схоже, вона геть утратила глузд від радості після перемоги над тим іноземцем...

Серед цього збентеженого галасу натовпу я чітко зафіксувала свій погляд на одній конкретній людині.

— Гей, ти. Той, хто щойно посмів привселюдно образити сукню моєї матері.

Молодий аристократ, на якого я вказала вістрям, миттєво зблід, наче полотно.

— Я була готова до того, що ви почнете ображати особисто мене. Я простолюдинка, тож ваша неприязнь цілком передбачувана, — я злегка схилила голову набік. — Проте коли справа стосується вбрання, створеного моєю матір'ю, це вже зовсім інша розмова. Мені от цікаво, чи знайдеться в цій залі хоч одна поважна пані, яка жодного разу не одягала сукню її авторства?

— Ц-це... ну... — юнак злякано забігав очима, шукаючи підтримки серед присутніх.

Справжня причина його поведінки була очевидною. Його метою було максимально дошкулити мені й затягнути в цей безглуздий двобій, у якому я мала програти. І за його спиною, безперечно, стояла сама імператриця, яка керувала всім цим світським дійством.

— Звісно, я чудово розумію, що через такі дрібниці на бенкетах зазвичай не влаштовують дуелей, — спокійно продовжила я, невимушено помахуючи клинком. — Проте для мене цей вечір цілком може стати останнім у вищому світі. І оскільки невідомо, коли моя мати знову вирішить відкрити своє ательє, я зобов'язана захистити її чесне ім'я.

Цей безіменний молодий аристократ благальним поглядом шукав порятунку серед натовпу, проте ніхто не поспішав виступати йому на допомогу. Навіть сама імператриця просто мовчки сиділа на своєму місці, намагаючись тримати обличчя.

— Чекайте-но! — нарешті вигукнув юнак, відчайдушно намагаючись знайти вихід із ситуації. — Це були зовсім не образи! Я просто висловив свій особистий смак, мені просто не сподобався дизайн!

Я байдуже подивилася на нього. Звісно, іншої відповіді від нього й не варто було чекати.

Якщо він зараз погодиться на поєдинок зі мною, на нього чекає або повна ганьба, або важкі травми.

З іншого боку, гордість ніколи не дозволила б йому привселюдно схилити голову й щиро перепросити перед простолюдинкою. Ті, хто належав до оточення імператриці, були затятими й невиправними снобами.

— Якщо ви збираєтеся через кожен вияв особистого смаку розмахувати зброєю, то перед вами, панно Анабель, взагалі не можна буде слово вимовити, — юнак діяв точнісінько за моїм сценарієм. Зрештою, його слова звучать цілком логічно. — Другий меч імперії має поводитися гідно свого статусу, а не кидатися на людей через кожне зауваження. Брали б краще приклад із пана Іана! Вас не даремно прозвали нестримною та навіженою.

— Хм, красно дякую за таку цінну науку, — я злегка пом'якшила тон і кліпнула очима. — Тоді давайте разом з'ясуємо, чи був це просто особистий смак, чи все ж таки відверта образа.

Я обернулася до гостей у залі й голосно оголосила:

— Нехай піднімуть руки ті, кому дизайн цієї сукні справді здається невдалим. Якщо назбирається хоча б десять людей, я визнаю, що цей вибір одягу дійсно може комусь не подобатися, порахую це за звичайний смак і закрию цю тему.

Я затамувала подих, із трепетом очікуючи на реакцію й пильно вглядаючись у обличчя присутніх.

«Ну ж бо, давайте, ловіться на мій гачок, покидьки!»

По залі прокотилася хвиля напружених поглядів.