Розділ 94 — Розділ 94. Як використовувати пастки суперника (8)

Тот самий юнак затамував подих і відчайдушно засипав натовп благальними знаками. Зрештою, піддавшись на його німі заклики, кілька людей несміливо підняли руки.

Відкрито ставати на його бік і вв'язуватися в конфлікт, який пахне дуеллю, нікому не хотілося. До того ж атмосфера в залі після моєї полум'яної промови про захист честі імператора була явно не на їхню користь.

Проте потрапити до десятки тих, хто просто «висловив смак», здавалося цілком безпечною справою.

Та й зовсім кидати напризволяще свого товариша, який аж занімів від жаху перед моїм клинком, їм було якось незручно.

— Ну, якщо подумати... штани під сукнею — це справді трохи дивно.

— І самоцвітів якось забагато, усе намішано в купу.

— Як на мене, виглядає занадто кричуще. Повністю позбавлено витонченості.

Одне за одним аристократи з оточення імператриці почали сипати своїми заздалегідь підготовленими невдоволеннями. Моя вдавані лагідність та спокій лише підлили олії у вогонь, додавши їм сміливості.

— Хм, — Роберт повільно окинув поглядом усіх, хто підняв руки, і з легкою усмішкою зауважив: — Як цікаво. Виходить, усі, кому так не вгодила ця сукня, випадково виявилися близькими друзями Її Величності імператриці?

Обличчя імператриці миттєво перекосилося від прихованою паніки та розгубленості. Запропонувавши людям проголосувати, я, змусила всю її таємну зграю самостійно викрити себе.

Наступним слово взяв Іан.

— Огидне видовище, — холодно промовив він, обводячи присутніх своїм моторошним, пронизливим поглядом червоних очей. — Тепер мені цілком зрозуміло, чому моя мати так рідко з'являється на світських раутах. Минуло стільки років, а в цих стінах нічого не змінилося. Звичка збиратися в зграї та без жодних причин принижувати простолюдинів усе ще процвітає у вищому світі.

Я ледь стримала уїдливу усмішку. Пастка закрилася.

Завдяки Іану теорія про те, що «наближені до імператриці аристократи навмисно змовилися, аби прилюдно образити Анабель Рейнфілд», офіційно перетворилася на незаперечний факт для всього суспільства.

Почувши це, імператор роздратовано притис долоню до чола, відчуваючи, як у нього починає боліти голова.

— Імператрице.

— О ні, ні, Ваша Величносте! Це зовсім не так!

— Що саме «не так»?

— Я присягаюся, що ніколи б не дозволила собі створювати таку атмосферу...

— Досить, — суворо обірвав її правитель. — Їй Величності краще негайно залишити бенкет і повернутися до своїх покоїв.

— Це несправедливо! Ваша Величносте, я...

— Я сказав, іди геть!

Імператор розлютився не на жарт, і його гнів був цілком виправданим. На цьому святі були присутні далеко не тільки знатні вельможі.

Навколо метушилися музиканти, слуги, що прибирали посуд, та численний обслуговуючий персонал.

Усі вони були простолюдинами, і все почуте та побачене тут сьогодні вже завтра в найдрібніших деталях дійшло б до Палати простолюдинів.

Правда нікого не хвилюватиме. Вони роздмухають цей скандал, додавши якомога більше соковитих та провокаційних деталей, аби підірвати авторитет аристократії.

«Вже за кілька годин столицею поповзуть чутки, що знайшлася впливова купка змовників, яка наважилася привселюдно принизити супутницю принца, попри те, що її особисто визнав сам імператор. І жодні докази нікому не знадобляться».

Звісно, зупинити чи замовчувати такі плітки було просто неможливо — занадто багато очей та вух стали свідками цього.

Для імператора це була катастрофа, адже Палата простолюдинів останнім часом і без того стрімко набирала вагу, стаючи головним фінансовим донором імператорського палацу, і давати їм такий козир у руки було вкрай небезпечно. Тому правитель був зобов'язаний діяти жорстко й публічно відмежуватися від дій своєї дружини.

«Схоже, найближчим часом шлях до вищого світу для неї закритий», — весело міркувала я про себе, ледь стримуючи переможний сміх. — «Тепер вона назавжди закарбується в пам'яті людей як обмежена снобка, яка намагалася втоптати в багнюку чесну мечницю, яка щойно захистила честь імператора перед іноземцями».

Імператриця ображено надула губи, проте, збагнувши, що ситуацію вже не врятувати, різко розвернулася й стрімко рушила до виходу.

«Бажаючи задобрити обурене суспільство, імператор тепер стане до неї ще суворішим. І перше, що він зробить — це, звісно ж, уріже їй фінансування».

Враховуючи, що у неї й так зараз були величезні проблеми з грошима, ця новина стала для мене справжнім бальзамом на душу.

Коли її зграя починала це цькування, вони, напевно, й подумати не могли, що звичайна світська інтрига розростеться до такої міри. Вони звикли безкарно прокручувати подібні речі з такими людьми, як Леслі, і тому повністю втратили пильність. Проте аристократи забули одну просту істину.

«Кажуть, що перо сильніше за меч... — ліниво посміхнулася я. — Але мій меч точно сильніший за ваші паскудні язики».

Мало хто здатний зберігати тверезий розум і спокій, коли перед його носом виблискує гостра сталь. Саме тому той переляканий юнак так швидко зламався, потягнувши за собою на дно і всю іншу компанію.

— О що ж, — щойно двері за імператрицею зачинилися, Роберт знову весело заплескав у долоні, привертаючи увагу гостей. — Попри цей маленький прикрий інцидент, свято триває, і наш настрій ніщо не зможе зіпсувати, чи не так?

Атмосфера в залі була, м'яко кажучи, паршивою, проте оскільки сам винуватець урочистості випромінював абсолютний спокій, ніхто не наважився йому суперечити.

— Давайте повернемо цьому вечору колишні веселощі!

Усі мої плани на сьогодні були виконані на сто відсотків. Я не просто втерла носа гордовитій імператриці, а й змусила Каллона діяти поспіхом. Ріхарт успішно виведений з гри, а Лагіан тепер свято вірить, що програв мені через дурну випадковість.

Усе йшло за планом.

Тепер можна було розслабитися, продемонструвати цьому вищому світу свої блискучі навички у танцях і зі спокійною душею повертатися додому. Якраз у цей момент Роберт із чарівною посмішкою простягнув мені руку.

— Дозволь запросити тебе на ще один танець, Анабель?

Я вже збиралася погодитися, аби відсвяткувати наш тріумф гарним тандемом на паркеті, як раптом нас перервали.

— Зачекайте хвилинку, — до нас, доброзичливо посміхаючись, підійшов сам імператор. — Перш ніж ви продовжите, я хочу особисто налити келих вина панні Анабель, яка так відважно захистила мою честь.

Попри моє слабке знання палацового етикету, я чудово розуміла, що коли сам правитель імперії особисто пригощає тебе алкоголем — це ще та подія.

Зала знову вибухнула враженим шепотом.

Для простолюдина отримати келих із рук імператора було честю, яка траплялася заледве раз на століття. Наскільки я пам'ятала з історій, такої почесті удостоювалися хіба що видатні герої війни за якісь неймовірні подвиги.

— Ба більше, панна Анабель не покладаючи рук допомагає нам вилікувати імперію від пошесті чорної магії, — додав імператор.

Слуга поспіхом підніс розкішну пляшку колекційного вина та кришталевий келих. Схоже, Його Величність вирішив використати цей жест, аби остаточно продемонструвати Палаті простолюдинів свою прихильність і повністю відмежуватися від скандалу з імператрицею.

Я навіть не очікувала, що він настільки сильно зважає на думку народу.

— Д-дякую... Для мене це велика честь, Ваша Величносте, — прошепотіла я, злегка розгублено приймаючи келих вина.

З усіх боків доносився схвальний і здивований шепіт гостей:

— Скільки років минуло з останнього такого випадку?

— Здається, з часів завершення війни при Пержині нічого подібного не було...

— Цей день та ім'я родини Рейнфілд назавжди увійдуть в історію та підручники.

Було очевидно, що відмовитися від напою в такій ситуації було б вищим проявом неповаги. Імператор повільно наповнив мій келих, а я, на мить замислившись, просто перехилила його й осушила одним махом.

Проте в ту ж секунду в моїй голові промайнула одна дуже тривожна думка...

«Стривай... А хіба я... хіба я не маю нульової стійкості до алкоголю?»

Щойно я спорожнила келих, зала вибухнула гучними аплодисментами та вигуками захоплення. Музиканти знову заграли жваву, веселу мелодію, а Роберт із сяючою посмішкою знову зробив крок назустріч.

— Ну що ж, панно Анабель, тепер ми нарешті можемо станцювати...

Я тримала його за руку, але в моїй голові вже увімкнувся сигнал тривоги. Цей вечір був надто ідеальним, аби наприкінці все зіпсувати якоюсь безглуздою та ганебною п'яною витівкою.

Я не знала, наскільки міцним було це вино, але ризикувати своєю репутацією й залишатися в натовпі точно не хотілося. З іншого боку, втікати додому просто через один келих, навіть не пересвідчившись, чи дійсно я п'яна, теж було б нерозумно.

Хто знає, коли мені ще випаде нагода побувати на такому розкішному балу.

«Краще вийду на свіже повітря, побуду трохи наодинці й подивлюся на свій стан. Якщо все буде добре, просто повернуся до зали».

Прийнявши це раціональне рішення, я обережно вивільнила свої пальці з долоні принца.

— Пробачте мені, Ваша Високосте.

— Щось не так?

Я поспіхом вигадала першу ліпшу відмовку, яка спала на думку:

— Кров усе ще вирує після поєдинку, гарячка бою не відпустила. Боюся, якщо ми зараз закружимося в танку, я під впливом азарту переплутаю вас зі своїм суперником і випадково травмую.

— О, ось воно що...

— Якщо дозволите, я б хотіла на кілька хвилин вийти на балкон і подихати свіжим повітрям.

Заперечувати ніхто не став. Щойно Роберт розуміюче кивнув, я стрімко попрямувала до найвіддаленішого й найзатишнішого балкона в кутку зали. Рухаючись крізь натовп, я краєм ока помітила, як Іан, намагаючись не привертати зайвої уваги, тихо й непомітно рушив слідом за мною.

***

Я вийшла на балкон, де панувала абсолютна тиша.

— Анабель.

За мить Іан, який наздогнав мене, майстерно приховуючи свою присутність, акуратно зачинив за собою двері.

Пролунав тихий клац замка, і велична, гучна музика бенкету вмить віддалилася, наче за помахом чарівної палички. Здавалося, ми за секунду перенеслися в зовсім інший світ.

Іан пильно подивився на мене й тихо запитав:

— Ти як? Нормально почуваєшся?

Він був єдиною людиною в усій цій величезній залі, хто знав про мою катастрофічну низьку толерантність до спиртного.

— Ой, подивіться на нього... Наш правильний хлопчик так розхвилювався, що аж прибіг за мною? — я хіхікнула, розслаблено спираючись на кам'яні перила балкона. — Боїшся, що я знову вирублюся посеред дороги, як минулого разу?

Нічний вітерець приємно пестив обличчя своєю прохолодою. Проте варто було мені вдихнути це свіже повітря, як уся дія алкоголю миттєво вдарила в голову.

«О ні... Я точно п'яна...»

Серце калатало як шалене, а щоки почали палати вогнем. Схоже, цей організм узагалі не вміє переносити спирт.

До речі, я зловила себе на думці, що за весь час жодного разу не бачила, аби мої батьки чи брат пили алкоголь.

«Вони теж не п'ють, бо миттєво п'яніють? Ми ж зовсім нещодавно стали справжньою родиною, тому я ще так мало про них знаю».

На моє свято дня народження, коли ми сиділи з Робертом, я просто без роздумів осушила цілу пляшку за лічені хвилини й одразу ж втратила свідомість. Але зараз, на щастя, це був лише один келих, тож попри дивну легкість у тілі, мій розум усе ще намагався чіплятися за реальність.

«Хоча, якщо подумати, усе не так уже й погано».

Я злегка прикрила повіки, намагаючись зупинити кімнату, що починала повільно обертатися навколо мене.

«Думки працюють чітко й швидко. Фізичні реакції трохи уповільнені й дивні, але свідомість повністю під контролем».

Я стояла біля перил, глибоко дихаючи й намагаючись прийти до тями, як раптом відчула рух зовсім поруч і здригнулася, різко розплющивши очі.

— Ой? — я здивовано кліпнула, дивлячись на Іана, який раптово опинився прямо переді мною. — ...Ти коли встиг підійти?

— ...

Іан лише тихо й важко зітхнув, не зводячи з мене свого пильного, вивчаючого погляду.

Я махнула на нього рукою, намагаючись відігнати, мов настирливу муху:

— Навіщо ти прийшов? Кажу ж тобі, я повністю твереза... Іди собі назад на бенкет.

Серце все ще шалено стукало в грудях, але мені здавалося, що якщо я просто закрию очі й полежу так одну хвилинку, усе минеться. Я знову заплющила повіки, намагаючись зібрати думки докупи, але раптом здивовано їх розплющила.

— Гей, — я з жахом дивилася на Іана, який уже стояв впритул до мене. — Ти коли взагалі встиг сюди підійти?!