Розділ 96 — Розділ 96. Право на почуття (1)

Роберт дивився на силует Анабель, яка миттєво зникла з очей, і безпорадно всміхався. Справжнім винуватцем сьогоднішнього свята був він сам, адже святкував свій день народження, проте головною зіркою вечора здавалася саме вона.

Від самого початку її поява затамувала всім подих — Анабель вражала не лише своєю неймовірною красою, але й бездоганною грацією в танці. Ба більше, коли вона відірвала поділ спідниці й оголила свій меч, принцу довелося зусиллям волі стримати вигук захоплення.

Напевне, Анабель виглядала найбільш разюче саме тоді, коли тримала в руках зброю. Спостерігаючи, як вона спритно ухилилася від кремезного, наче гора, м’язистого чужоземця й приставила клинка до його горла, Роберт не стримався й зааплодував.

«Шлюб за розрахунком заради престолу».

Роберт навіть не думав шукати собі іншої партнерки замість Анабель, бурмочучи:

«Шлюб за розрахунком заради престолу».

Попри все, музика знову залунала, і бенкет продовжувався у звичному вирі подій. Стоячи серед гостей, які обережно поверталися до танців, Роберт слухняно повторив про себе ту саму фразу тричі, як і веліла Анабель:

— Шлюб за розрахунком заради престолу…

Опісля він важко зітхнув.

«…Навіть якщо повторити це тричі, серце все одно не знаходить спокою».

Він усе життя змагався лише заради імператорського престолу.

Це прагнення було частиною його суті від самого дитинства.

Попри те, що він народився сином простої танцівниці й не мав за собою жодної опори, він прагнув будь-що зійти на трон.

Роберт був твердо переконаний, що стане куди кращим правителем, ніж кронпринц Каллон. Особливо тепер, коли протистояння загострилося, і він збагнув, наскільки підступною та лихою була натура його суперника. Заради порятунку імперії він просто зобов'язаний був стати імператором.

Зближення з Анабель спершу теж підпорядковувалося цій меті. Коли вона попередила його про загрозу теракту, він вхопився за цю можливість і вирішив зблизитися з нею, сподіваючись вивідати бодай якісь корисні відомості через маркіза Абедеса. Для нього тоді мав вагу будь-який, навіть найменший слід, що міг би викрити Каллона.

Проте в якийсь момент усі його початкові мотиви розвіялися як дим. І це при тому, що сама Анабель миттєво все збагнула й чітко дала йому відпір, застерігши від будь-яких почуттів до неї.

— Ваша Високосте, — у цей момент до нього несміливо підійшла одна з молодих аристократок і запитала: — Сподіваюся, між Вами та панною Анабель немає жодних серйозних стосунків?

Роберт суто механічно продемонстрував їй свою найяскравішу, бездоганну усмішку. Він помітив, що до них прикута увага багатьох присутніх. Очевидно, гості довго вагалися, чи варто вивідувати правду, і врешті відправили дівчину як свою представницю.

— Зрештою, панна Анабель — простолюдинка… Тож Ви, напевне, запросили її в партнерки з якихось особливих міркувань, без жодного романтичного підтексту, чи не так?

Власне, це була щира правда.

Усе це було лише частиною його політичного плану. Проте, попри все, така відповідь не злітала з його вуст. Коли принц уже збирався люб’язно щось відказати, у розмову втрутився сам імператор.

— Охо-хо, Роберте.

Зелені очі імператора гостро зблиснули. Зважаючи на купу несподіваних подій, що відбулися за вечір, правитель перебував у помітному напруженні.

— Здається, я ще не готовий відпускати тебе.

— Перепрошую?

— Здається, тобі варто трохи почекати з романтичними справами й подумати про них згодом.

— Якщо Ваша Величність так вважає, то нехай буде так, — м’яко підіграв Роберт, підлаштовуючись під тон батька.

Аристократка, яка з великими труднощами наважилася поставити своє запитання, розчаровано відступила. Слова імператора прозвучали як прямий наказ усім присутнім більше не зачіпати цієї теми.

— Тобі зовсім не обов’язково відповідати на подібні розпитування.

— …Ваша правда, — Роберт повільно кивнув.

Якби він оголосив, що вони не пара, то після всіх поширених чуток про їхній роман аристократія та простолюд знову підняли б ґвалт, звинувачуючи принца в тому, що він просто бавиться з дівчиною нижчого стану.

Хоча всі навколо твердили, що представники імператорського роду ніколи не пов’язували долю з простолюдинами, офіційна заява від першої особи мала б зовсім інший, куди руйнівніший розголос.

З іншого боку, якби він назвав їхні стосунки особливими, це викликало б шалений гнів самої Анабель, яка понад усе прагнула уникнути подібних пліток.

— Історія нашої імперії налічує тисячі років, і вона має тривати ще стільки ж, — розважливо мовив імператор. — Якщо на цьому шляху виникає потреба в змінах, ми мусимо діяти відповідно. Скільки держав загинуло лише через те, що вони не змогли пристосуватися до нових часів і залишилися пасти задніх?

Рівень освіти зростав, капітал дедалі більше перетікав до рук простолюдинів, і через це імперія невідворотно змінювалася. Вплив та сила Ради простолюдинів відтепер лише зростатимуть. До того ж Роберт був саме тим представником імператорської родини, якого громада підтримувала найбільше.

— Але чи варто нам аж настільки зважати на думку Ради простолюдинів… — почав був Роберт, поринувши в роздуми, проте імператор повільно перебив його.

— Роберте. — обличчя імператора стало похмурим і пригніченим. — Фінансове становище імператорського дому зараз не в найкращому стані. Лише тиждень тому я дізнався, що розробка копалень, у яку інвестував ще попередній імператор, зазнала повного краху.

— Що?!

Ця новина приголомшила навіть Роберта. Оскільки йшлося про колосальні за своїми масштабами інвестиції, невдача в цій справі могла вщент підірвати фінансову стабільність імператорського двору.

— Рада простолюдинів зажадала розширення своїх політичних прав, виставивши можливість фінансової підтримки як головний козир на переговорах.

Роберт замислився на мить. Найімовірніше, вони досягнуть свого. Багато аристократичних родин уже й так ледве трималися на плаву, а кількість збіднілих дворян зростала з кожним днем.

І перш ніж прорахувати всі інші наслідки, у його голові промайнула зовсім інша думка.

«Шлюб за розрахунком заради престолу…»

Сьогодні імператор навіть особисто підніс Анабель келих вина. Можливо, союз із простолюдинкою — не така вже й недосяжна річ для того, хто змагається за корону. Особливо якщо йдеться про таку символічну для народу постать, як Анабель.

***

Поцілунок… Поцілунок?! Як таке слово взагалі могло з’явитися між нами?

Хоча, якщо бути чесною, це ж я сама першою згадала про це.

Раптом я усвідомила, наскільки близько ми стояли одне до одного. Поки я розглядала його ордени, ми непомітно підійшли так близько, що наші тіла майже торкались, і в його очах повністю віддзеркалювався мій силует. Лише зараз я збагнула, що так і не відступила назад.

Намагаючись приховати своє прискорене дихання, я поспіхом випалила:

— Але ж це зовсім інша справа! Будьмо відвертими, у всіх наших колишніх негараздах винна виключно я!

— Досить повторювати, ніби я тебе ненавидів. Краще скажи, що ти сама відчуваєш до мене, — Іан, як справжній зразковий учень, знову влучив у саму суть проблеми.

Справді, останнім часом я підсвідомо припускала, що Іан, можливо, має до мене певні почуття. Проте я намагалася не заглиблюватися в ці думки.

Слідуючи словам дядька, я вважала, що він просто збитий з пантелику: мовляв, дівчина, яка раніше була нестерпною, раптом почала поводитися нормально, от він і розгубився.

Я вважала, що взагалі не маю права судити, подобається мені Іан чи ні.

Десь глибоко в душі я, мабуть, вірила, що навіть якщо Іана зараз трохи й тягне до мене, зрештою він усе одно знайде свій справжній ідеал.

Точно так само, як і Роберт: скільки б я йому не подобалася, було очевидно, що між мною та престолом він без вагань обере престол.

Саме тому я ніколи по-справжньому не заглядала у власне серце. Я просто вирішила для себе, що мої запити не такі вже й високі, тому моїм обранцем може стати будь-який звичайний чоловік.

— Менше з тим, навіть якщо я в усьому цьому не тямлю, тобі точно не варто цього робити, — перед очима уже все паморочилося, а серце калатало так шалено, що аж груди боліли. — Я стільки років творила казна-що, і якщо ти після всього цього відчуваєш пристрасть саме до мене, а не до когось іншого, то ти справжній божевільний.

— Це вже мої клопоти. До того ж, хіба ти сама не казала, що я твій ідеал? — запитав Іан, помітивши моє замішання й розгубленість. — То невже ти не зможеш бодай просто поцілувати мене?

Я міцно закусила губу й нарешті вимовила:

— Ну… я не знаю… Я ніколи про таке не думала, мені треба поміркувати…

— Хіба ти не казала, що роздуми — це не твоя справа?

Іан не торкався до мене навіть кінчиками пальців, але мене не залишало відчуття, ніби я невпинно втрачаю позиції під його натиском. У його червоних очах виразно палахкотіло таке палке бажання, що мені ставало млосно від одного лише погляду на нього.

— Сама ж казала, що твій стиль — швидко вирішувати все силою.

Наш зразковий учень мав чудову короткочасну пам’ять. Він миттєво процитував мої ж власні слова, сказані хвилину тому, і мені просто не було чого заперечити.

— Якщо не знаєш — просто спробуй. І побачиш, чи зможеш.

— Гей, — я зробила останню спробу заперечити тремтячим голосом. — Ти ж у нас такий правильний і старомодний відмінник, який до настання повноліття навіть про одруження думати собі забороняв. — я навмисно нагадала йому про випадок у Каронді. — Ми навіть не пара, тож як у твоїй голові взагалі вкладається думка про те, щоб просто взяти й поцілуватися?

— Що ж, для зразкового Іана Вейдроса це й справді немислимо, — Іан невимушено всміхнувся, хоча його голос уже помітно здав і став хрипким. — Але, як ти правильно помітила, якщо я божевільний, то для мене це цілком можливо.

Я судомно ковтнула слину. Перед моїм розмитим поглядом опинилися червоні губи Іана. Серце гупало в грудях, голова йшла обертом, а всі думки просто вимкнулися.

«А, та хай воно все…».

На вулиці було зовсім не холодно, але моє тіло мимовільно здригнулося. Між нашими поглядами натягнулася струна напруження. Я з силою вперлася ногами в підлогу балкону, хоча ще мить тому збиралася потроху відступити. Наші тіні, відкинуті світлом на підлогу балкона, вже давно сплелися воєдино.

— …Хочеш спробувати?

Це було неймовірно дивне відчуття. З одного боку, не було жодної вагомої причини робити це, але мені зовсім не хотілося шукати якихось виправдань.

Я, наче під дією чарів, підняла голову й притиснулася своїми губами до його губ.

У мить, коли наші губи зустрілися, з легким звуком дотику наші тіла остаточно притиснулися одне до одного. Я торкнулась його губ й збиралася вже обережно відсторонитися, як раптом він миттєво обхопив руками мою потилицю.

Поцілунок, що розпочався так несміливо й легко, ставав дедалі палкішим, глибшим і солодшим. Невдовзі його велика долоня ніжно лягла на мою щоку, міцно й надійно утримуючи мене.

Музика з бенкетної зали лунала десь геть далеко, а вітер доносив свіжий, прохолодний аромат навколишніх кущів.

У животі все стискалося від солодкого щему, а дихання ставало дедалі важчим і переривчастим. Коли з моїх вуст злетів тихий, ледь чутний стогін, Іан вдихнув моє повітря ще глибше й міцно обвив рукою мою талію.

Його тепло, що повільно огортало мене, дарувало неймовірне блаженство. Я була вкрай розгублена від думки, що можу бути настільки безпорадною перед миттєвим поривом пристрасті.

Як я взагалі дивитимуся Іану в очі, коли цей поцілунок закінчиться? Як ми взагалі дійшли до такого?

Та попри всі ці тривоги, я не могла зупинитися і, щиро кажучи, зовсім не бажала цього.

Його обличчя, яке я бачила так близько, було неймовірно прекрасним. Його груди, до яких я була притиснута, вражали своєю міццю та пружністю. Я стояла наче прикута, судомно ковтаючи ротом повітря, і не могла відвести від нього очей.

Я й уявити не могла, що поцілунок з Іаном здатен настільки позбавити мене залишків здорового глузду.