Розділ 97 — Розділ 97. Право на почуття (2)

Коли шалений, наче буря, поцілунок трохи вщух, я, важко дихаючи, запитала:

— Ти… ти чому так добре це робиш?

— Я взагалі з усім чудово даю собі раду. Особливо, коли доводиться діяти тілом.

На жаль, мені навіть нічого було відказати. Я щосили намагалася схопити за хвіст залишки здорового глузду, що розвіявся десь далеко, і пробурмотіла:

— Поцілуватися, коли ми навіть не пара…

Така поведінка личила радше комусь на кшталт мене, а не йому. Іан запитав у відповідь, ледь не торкаючись своїми губами моїх:

— Тебе це непокоїть?

— Мене — ні, — чесно зізналася я. — Якщо обом приємно, то чому б і ні. Проте я гадала, що це непокоїтиме тебе.

У мене було таке відчуття, ніби я вчинила щось украй непристойне. Чи то через те, що я першою заговорила про поцілунок, чи то тому, що першою притислася до його губ… Хоча піддалася пориву саме я, здавалося, ніби це я, таке погане дівчисько, спокусила невинного відмінника.

— Мене непокоїть зовсім інше. — пальці Іана зарилися в моє волосся. Його дотик біля самого вуха знову змусив моє тіло спалахнути лихоманкою. — Те, що ти зараз п’яна…

Щиро кажучи, я ледь не ляпнула у відповідь якусь банальну й жахливу підкатну фразу: мовляв, я сп’яніла не так від вина, як від тебе самого. Проте мені вдалося вчасно поховати ці недолугі слова й відповісти цілком пристойно:

— Усе гаразд. Свідомість у мене цілком ясна.

— ……

Іан на мить завагався, а тоді тихо пирхнув:

— Що ж, тепер я точно не зможу ніде сказати, що поводжуся як джентльмен.

Одразу після цього він знову накинувся на мої губи, наче прагнув повністю поглинути їх. Я міцно вхопилася за комір його сорочки й знову прийняла його пестощі.

«Забираю свої слова про відмінника назад…»

В моїх уявленнях Іан завжди поставав витонченим, стриманим чоловіком, який веде виключно праведне життя. Тому я гадала, що навіть якщо ми на мить зіткнемося губами, усе швидко закінчиться, але аж ніяк не очікувала, що він наступатиме з таким шаленим натиском.

— Заплющ очі, — лагідно, наче заколисуючи, прошепотів Іан. — Бо так занадто ніяково.

Його тон звучав невимушено, ніби він повністю контролював усе, що відбувається, проте голос був геть хрипким.

Я й сама ледве трималася на ногах від цього небаченого раніше палу. Порада заплющити очі здалася мені цілком слушною. Якби я продовжувала дивитися на його розпашіле, повне пристрасті обличчя, коли він так несамовито пригортав мене до себе, я могла б натворити значно гірших справ.

«Я хоч і дію під впливом хмелю та імпульсу… але розум мій досі тверезий».

Довірившись собі, я повільно заплющила очі. Іан був людиною, якій можна було беззастережно довіряти, тож найбільшою загрозою в ці хвилини була я сама.

«Я ж не перейду якусь зовсім недозволену межу. Навіть якщо я трохи випила, свідомість мене не покинула».

Та варто було мені на якусь мить повністю вимкнути думки, а потім знову розплющити очі, як я мало не підскочила на місці. Прямо перед собою я побачила обличчя Іана й завмерла від подиву.

Його обличчя палало, а подих був настільки важким, що він ніяк не міг його вгамувати. На його спотвореному обличчі застиг такий вираз, ніби його душу вщент зруйнувала й поглинула палка пристрасть.

— Іане? — розгублено запитала я. — А чому ти тут?

Іан мовчки подивився на мене, а тоді притис долоню до свого чола.

— Я й забув, що варто тобі лише раз заплющити очі, як ти геть усе забуваєш. Ти так довго й так притомно розмовляла, що це ввело мене в оману.

— Га?

У мене було безліч запитань, але одне цікавило понад усе:

— Невже ти теж спроможний щось забувати?

— Отож-бо й воно. Я й сам тепер дуже розгублений.

З моменту нашої першої зустрічі в чотирнадцятирічному віці я ще ніколи не бачила його таким розгубленим. Місячне світло лягало на його обличчя глибокими тінями.

— Навіть якщо я був сам не свій, як я міг припуститися такої помилки… — тихо зітхнувши, повільно вимовив Іан. — ……Я справді божевільний.

— Ну, якщо людина все забуває, то вона радше дурна, ніж божевільна.

— Ні, — він гірко всміхнувся й обережно поправив моє чомусь розпатлане волосся. — Саме божевільний.

— Що ж, мені байдуже, якщо ти раптом вирішив зайнятися самоприниженням, але давай ти принаймні не говоритимеш цього привселюдно.

Я не розуміла, що з ним коїться, проте вирішила дати йому щиру пораду:

— Задля спокою жителів імперії, які покладають на тебе надії, та задля репутації герцогського дому Вейдрос.

Якби люди дізналися, що Іан насправді божевільний, чимало з них просто впали б у ступор від такої новини. Почувши мою серйозну пораду, він тихо пирхнув, а тоді перевів розмову в зовсім інше русло:

— Може, прихилишся на мить?

— Що?

— Ти ж геть п’яна, тож заплющ очі й трохи відпочинь.

Слова про те, що я геть п’яна, були певним перебільшенням, проте мене й справді трохи хилило на сон.

— Ну, хіба що на хвильку.

Спершись на поруччя, я легенько опустила голову на його плече. Його широкі й міцні плечі дарували відчуття надійності, а тепло, яким він мене обережно огорнув, було таким приємним.

— З самого початку треба було зробити саме так… — зітхнув і пробурмотів Іан.

Я й не помітила, як остаточно втратила лік думкам і поринула в глибокий сон.

Примітка: СЕРЙОЗНО?! В ТАКИЙ МОМЕНТ І ВТРАТА ПАМ’ЯТІ?! ЯКЩО ВИ ЧУЄТЕ ЗАРАЗ КРИК, ТО ЦЕ МІЙ!!!

***

Іан обережно вивів Анабель, яка так і заснула із заплющеними очима, з балкона. Перед цим він покликав слугу, що проходив повз, і наказав коротко переказати Роберту ситуацію.

Він також додав, що з дівчиною все гаразд, тож хвилюватися не варто.

Звісно, зробив він це зовсім не з поваги до Роберта. Він просто хотів позбавити принца будь-якого приводу шукати зустрічі чи зв’язуватися з Анабель наступного дня.

Дивлячись на Анабель, яка спала в екіпажі, Іан важко зітхнув.

Під час їхньої другої ночі в Каронді він сам був добряче напідпитку. Наступного ранку він чітко згадав, як наговорив їй про те, що закохався з першого погляду.

Він очікував, що Анабель дражнитиме його й підсміюватиметься, згадуючи ті слова, проте вона мовчала. Вона поводилася так, ніби прагнула назавжди поховати ту розмову й взагалі не бажала торкатися цієї теми.

Саме тому він вирішив, що час для освідчення ще не настав, і намагався підходити до неї якомога повільніше й обережніше. Він твердо пообіцяв собі, що в жодному разі не стане на заваді планам Анабель.

Оскільки він не міг не хвилюватися за неї, його рішенням було зробити крок назад і просто допомагати їй з тіні.

Проте бачити, як вона танцює з іншим чоловіком і схрещує мечі з іншим супротивником, було для нього вище будь-яких сил — вона здавалася такою далекою. Всередині все клекотіло від люті, і навіть просто дивитися на неї було суцільною мукою.

Та попри це, він не міг відвести від неї погляду. Хіба це не було справжнім виявом його почуттів до неї?

Нехай Нік і вважав його дурнем, йому було байдуже.

Кілька кинутих нею слів, її раптове й несамовите чіпляння за нього, те, як вона без вагань розмахувала мечем заради досягнення своєї мети — усе це змусило його знову закохатися в неї, наче він був усе тим же наївним чотирнадцятирічним хлопчиськом. І байдуже, що саме стояло між ними в минулому.

Він упродовж усього вечора придушував у собі шалене бажання міцно схопити її й благати, щоб вона подивилася на нього та відповіла взаємністю. Щоб бодай трохи утримати її погляд на собі, він навіть одягнув свої ордени переможця турнірів з фехтування.

Це був його своєрідний натяк на те, що найголовнішим чоловіком у її житті завжди залишався саме він. І це був єдиний, найбільш виважений та зразковий спосіб, до якого він збирався вдатися на цьому бенкеті.

— …Але зрештою все закінчилося цим… — пробурмотів Іан, не зводячи очей з ледь розтулених губ Анабель.

Здається, він остаточно втратив голову в ту саму мить, коли з її вуст злетіло слово «поцілунок». Або, можливо, ще тоді, коли вона заявила, що збирається пов’язати своє життя з якимось пересічним чоловіком, зустрічатися й вийти заміж за іншого. У його грудях спалахнули ревнощі, які й породили цю нестримну бурю пристрасті.

Він запропонував цей поцілунок лише з упертості, проте це виявилося настільки солодко, що він просто не зміг зупинитися.

І він ні на мить не пошкодував, що поцілував її — таку безпорадну під дією хмелю, — навіть не спромігшись спершу освідчитися у своїх почуттях. Зрештою, це все одно було так, ніби вона дала йому відпір іще до самого освідчення.

— Значить, романтичні стосунки зі мною неможливі, а от поцілунок — цілком, — пробурмотів Іан, відкидаючи пасмо волосся з її обличчя.

Тепер, коли все вже сталося, вороття назад не було. Він гадав, що зможе терпіти й стримувати себе скільки завгодно, проте, коли справа стосувалася її, увесь його запас терпіння миттєво вичерпувався.

— Стосовно того, чому я тобі не підходжу, ми детально поговоримо вже завтра.

Анабель лише тихо посапувала уві сні.

— Як же добре жити під одним дахом — навіть не потрібно домовлятися про окрему зустріч.

Невдовзі екіпаж герцогського дому Вейдрос повернувся до маєтку значно раніше, ніж очікувалося.

***

Наступного дня після бенкету на честь дня народження Роберта столиця знову загула, наче розбурханий вулик.

Причиною тому став терміновий газетний випуск, який Рада простолюдинів поспіхом видрукувала й розповсюдила по всіх усюдах.

У випуску йшлося про три головні події.

По-перше, про те, як аристократи з фракції імператриці змовилися, аби привселюдно принизити Анабель Рейнфілд.

— Яке безглуздя. Нехай Анабель Рейнфілд раніше й поводилася як остання негідниця, останнім часом вона лише тим і займалася, що допомагала пану Іану винищувати чорну магію.

— Вона має такі заслуги перед державою, а ці нікчеми вдалися до таких підлих методів лише через те, що вона простолюдинка.

— Будемо відвертими: простолюдинка Анабель Рейнфілд принесла імперії куди більше користі, ніж уся ця вельможна імператриця.

Другою новиною стало те, що попри таке упереджене ставлення Анабель Рейнфілд зуміла блискуче здолати в поєдинку чужоземного фехтувальника й тим самим захистити честь імперії.

Насправді її перемога не була аж такою беззаперечною й легкою, проте результат говорив сам за себе, тож журналісти подали все в найкращому світлі.

Хоча раніше на неї й тицяли пальцями, називаючи нікчемою, насправді Анабель нікому не вчинила реальної шкоди, окрім хіба що самого Іана. Тож тепер її репутація стрімко злетіла до небес.

— Якщо вже сам пан Іан вибачив їй усе й визнав своєю соратницею, то нам і поготів не варто згадувати старі гріхи.

Третьою неймовірною новиною стало те, що за всі ці заслуги сам імператор особисто підніс їй келих вина. Це був справді безпрецедентний випадок, адже її ім’я віднині мало увійти в історію як ім’я простолюдинки, що зуміла залишити слід у своїй епосі.

— Здається, Його Величність зовсім не поділяє поглядів імператриці.

— Хіба всі представники імператорського роду однакові? Принц Роберт, наприклад, сам особисто запросив її як свою партнерку.

— Зрештою, цей бенкет став бенефісом Анабель Рейнфілд! Там, напевне, відбулося ще чимало цікавого.

Людиною, яка прорахувала подібну реакцію громади й блискавично організувала цей газетний випуск, була не хто інша, як голова Ради простолюдинів — жінка середніх років на ім’я Маєна Флімон.

— Наступний крок, — промовила вона, відчуваючи, як сильно піднявся бойовий дух простолюдинів завдяки успіху Анабелі Рейнфілд, і негайно віддала новий наказ: — Знову пустіть чутки про палкий роман між принцом Робертом та Анабель Рейнфілд.

— Що? Але ж представники імператорської родини та простолюд…

— Саме тому їх і треба поширити. Зараз ідеальний момент для ведення інформаційної війни, громадська думка повністю на нашому боці.

Маєна схрестила руки на грудях і вела далі:

— До того же, я не змушую вас вигадувати те, чого немає. Поширюйте лише голі факти. Тільки повний бовдур не помітить, що вони мають почуття одне до одного.

На відміну від Каллона, Роберт був відомий своєю бездоганною репутацією й ніколи не був помічений у сумнівних зв’язках із жінками, і Анабель стала єдиною дівчиною, яку він тримав біля себе, абсолютно не зважаючи на осудливі погляди сторонніх.

Спільна вечеря в ресторані, супровід на оперу, а тепер і запрошення на особисте свято з нагоди дня народження.

Вона хижо всміхнулася й задоволено підсумувала:

— Панна Анабель подарувала всім простолюдинам надію та віру в диво, тож я хочу зробити їй ось такий невеличкий подарунок. А також підтримати її, аби вона ні за що не відмовлялася від свого кохання лише через низьке походження.

Примітка: мінвіл Анабель: цілується на цьому самом святі, де вона партнерка Роберта, з Іаном пхапха