Розділ 98 — Розділ 98. Право на почуття (3)

Наступного дня після бенкету я прокинулася, коли вже минав полудень.

— …Ох.

На превеликий жаль, учорашні спогади поставали перед очима в усіх деталях.

Якщо вже я примудрилася напідпитку вчинити таку неймовірно імпульсивну дурницю, то мої мізки могли б якось і підлаштуватися та викреслити це з пам’яті.

Чому мої нейрони замість того, щоб вчасно піти на відпочинок, вирішили влаштувати собі понаднормову зміну?

«Зазвичай у людей подібні речі просто зникають із голови».

Я притисла долоню до чола й важко зітхнула.

«Чому мій психологічний захист не спрацював у такий момент? Хіба він не мав би миттєво ввімкнутися?»

Якщо вже накоїла лиха по п'яні, то мозок мав би сам усе затерти.

— Це якесь божевілля. Справжнє божевілля.

Поцілуватися вперше в житті, та ще й не з ким-небудь, а з Іаном Вейдросом!

До того ж, ми навіть не пара, ніхто нікому не освідчувався, усе сталося просто під впливом миттєвого імпульсу.

— Я ж збиралася якнайшвидше дати йому гарбуза, ще до того, як він освідчиться… — розпачливо пробурмотіла я. — І як усе врешті дійшло до поцілунку?

Це виглядало так, ніби я пообіцяла собі стати прихильницею раціональності, а наступного ж дня повернулася додому з купою пакунків після шаленого шопінгу.

Навіть гірше — це ж я першою притислася до його губ. Звісно, вже потім Іан накинувся на мене й почав палко поглинати мої губи… Ой, матінко, ні-ні-ні.

— Не треба згадувати. Не треба про це думати.

Я застогнала й почала рвати на собі волосся.

— Та як тут, у біса, не думати?!

Я розмірковувала над цим іще вночі, проте й зараз абсолютно не уявляла, як тепер дивитися Іану в очі.

«Зачекайте-но».

Зрештою, не я одна творила всілякі дурниці під дією хмелю.

«Може, Іан тоді теж почувався так само, тому й удавав, ніби нічого не пам’ятає про ту ніч?»

Якщо так, то це був надзвичайно розумний вибір з його боку.

«Чудова стратегія. Треба взяти її собі на озброєння».

Я миттєво вирішила слідувати цьому прикладу й обдурити Іана.

— Учорашня сп'яніла я — це не я. Це була зовсім інша особистість. Зараз її немає, вона безслідно зникла, — бурмотіла я, намагаючись бути максимально безсоромною навіть перед самою собою.

Досі мене не полишала думка: «Ми з Іаном не можемо бути разом, у жодному разі» . І це попри те, що він, здається, дійсно мав до мене почуття.

Я не хотіла вплутуватися в такі складні й заплутані романтичні стосунки.

Мій життєвий план із самого початку був зовсім іншим: позустрічатися досхочу з різними чоловіками, нагулятися, а потім вийти заміж за якогось простого, спокійного й доброго чоловіка та жити собі втішно.

Оскільки попередні вісім років я провела в суцільній одержимості Іаном Вейдросом, тепер мені хотілося спробувати геть іншого життя.

«Але ж поцілунок був таким солодким».

Попри всі розважливі думки, я прикусила губу.

«Це ж означає, що Іан мені принаймні не байдужий…»

І мова йшла не просто про якусь симпатію. Іан був моїм ідеалом, про що я сама неодноразово згадувала раніше.

Цікаво, чи знайдеться в цьому світі хоч одна жінка, якій би не припав до душі Іан Вейдрос?

Смаки у людей, звісно, різні, проте мої вподобання виявилися цілком класичними.

«Тільки-но переконувала себе, що не хочу складного кохання, а тепер шукаю якісь жалюгідні виправдання. Невже Іан мені справді подобається?»

Один лише поцілунок перевернув усе догори дриґом і викликав купу сумнівів. Саме в цей момент долинув голос мами.

— Анабель, ти вже прокинулася?

Перш ніж я встигла заглибитися в роздуми, мама стривожено покликала мене.

— Так, я вже встала! Заходьте!

Я швидко підхопилася з ліжка й відчинила двері спальні. Мати виглядала вкрай збентеженою та розгубленою.

— Я бачила, як ти втомилася, тому не хотіла тебе будити… Проте тобі треба якнайшвидше збиратися. Сюди їде принц Роберт.

— Що? Навіщо? Ні, зачекайте… А Іан зранку нічого такого не казав?

Я поспіхом випитувала це, злякавшись, що він міг ляпнути якусь абсолютно недоречну й безглузду фразу на кшталт: «Я зобов'язаний одружитися з вашою донькою» .

— Ти пам’ятаєш, як пан Іан приніс тебе вчора на руках?

На щастя, мої найгірші побоювання не справдилися.

Коли мати згадувала ім’я Іана, вираз її обличчя залишався цілком звичайним. Вона взяла моє обличчя в долоні, прискіпливо оглянула його з усіх боків і запитала:

— Кажуть, ти перекинула один келих і одразу знепритомніла. Ох, ну чому ти в усьому так схожа на мене?!

— Мамо, невже ви теж погано переносите алкоголь?

Переконавшись, що я виглядаю цілком здоровою, мати підійшла до шафи й відчинила її:

— Так. Мені достатньо зробити бодай ковток, як серце починає шалено калатати, а перед очима все пливе.

— Щойно згадала, що під час наших обідів на столі ні разу не було вина чи чогось подібного. Я вже подумала, що вся наша родина не дружить з алкоголем.

— Та ні, це не так. Оскар та Аарон цілком непогано вміють пити. Просто я свого часу влаштувала такий скандал, заявивши, що не потерплю, коли хтось п’є без мене, от вони й відмовилися від цього.

— А...

Така причина виглядала цілком переконливо, тож я просто кивнула.

— У будь-якому разі, зараз тут коїться щось неймовірне. Пан Іан прийшов сюди із самого ранку, довкола ширяться якісь дикі чутки, а тепер іще й принц ось-ось прибуде…

— Прошу?

Почувши, що Іан уже тут, моє серце пішло в п’яти. Намагаючись приховати від матері своє хвилювання, я обурено, наче висуваючи претензії, запитала:

— Що це ще таке? Якого біса він припхався сюди із самого ранку?

— Взагалі-то, це дім пана Іана.

— Ах, і справді.

— Коли він дізнався, що ти ще спиш, то наполіг, аби тебе в жодному разі не будили й дали відпочити. Сказав, що чекатиме, поки ти сама прокинешся.

— Яке зухвальство. Змушувати всю родину почуватися ніяково із самого ранку. Ким він себе взагалі уявив…

— Він наш роботодавець.

— ……І справді.

— Як тобі ця сукня? Вона хоч і виглядає як домашнє вбрання, проте надзвичайно гарна.

Мати вирішила не вдаватися в деталі всього цього «неймовірного хаосу», натомість із цілком серйозним виглядом дістала сукню, ніби це була найважливіша справа у світі.

— Оскільки через хміль ти почуваєшся не найкращим чином, надто чепуритися не варто, проте це вбрання ідеально підійде для того, щоб створити витончений та чарівний образ.

Мати ще раз критично оглянула сукню й тихо додала:

— Мені вже час повертатися до роботи… Не розумію, чому із самого ранку мені надходить така купа листів.

— Яких листів?

— Черга вишикувалася з охочих забронювати сукню.

На її обличчі з’явився гордовитий вираз, і вона навіть не намагалася приховати свого задоволення:

— Моя донечка, схоже, вчора була просто неймовірною красунею. Ну, звісно, я ж уклала в цей образ усю свою душу.

Бачачи матір такою щасливою, я вкотре подумала, що мої вчорашні відвідини бенкету були цілком виправданими.

— До того ж, столицею ширяться чутки про якийсь поєдинок. Зранку я страшенно хвилювалася, але пан Іан заспокоїв мене й сказав, що ти не отримала жодної травми.

Виходить, попри все, Іан пам’ятав про мої переживання за рідних і встиг про все подбати.

«Я зараз просто збожеволію. Варто лише почути його ім’я, як серце починає калатати».

Почуваючись абсолютно розгубленою через такі дивні симптоми, я поспішила змінити тему розмови:

— До речі, мамо, ви ж щойно казали про якийсь хаос?

— Ах, так.

Мати важко зітхнула.

— Я вже змирилася з думкою, що моїй доньці не судилося прожити звичайне, спокійне життя.

— …Що?

— Я маю на увазі, що якого б чоловіка ти не обрала, я не стану заперечувати, а просто підтримаю твій вибір. Навіть якщо ти станеш першою в історії імперії простолюдинкою, яка вийде заміж за представника імператорського роду…

— Що ви взагалі кажете?

— Зараз до нашого будинку… точніше, до флігеля маєтку Вейдрос, стікаються цілі ріки різноманітних подарунків.

— Яких ще подарунків? Від кого?

— Люди кажуть, що хочуть підтримати твоє кохання… Вони палко сподіваються, що низьке походження не стане на заваді й не призведе до сумного фіналу, де закоханим доведеться відмовитися від своїх почуттів.

— О Боже.

Я забрала з рук матері сукню й поцокала язиком.

— Яка безглузда підтримка. Куди більше шансів на успіх було б, якби вони вболівали за звичайного горобця в сутичці з орлом.

— Ну навіщо ж так категорично все заперечувати? Сюди особисто прибув принц Роберт, уся столиця стоїть на вухах…

— Усе це лише тому, що бенкет відбувся тільки вчора. Скоро всі ці теревені вщухнуть.

Зрештою, я ніколи не переймалася тим, що про мене думають сторонні люди. Я з самого дитинства звикла борсатися на самому дні суспільної репутації.

Турбуватися про плітки та громадську думку личило хіба що таким поважним постатям, як вельможний Іан Вейдрос. Для мене ж у цьому житті все вже було вирішено наперед.

Втім, навіть у тому, що моє ім’я зараз було в усіх на вустах, знайшовся бодай маленький зиск. Любителі попліткувати принаймні прислали мені за це купу подарунків.

— І все ж, цей бенкет натворив чимало галасу. Чутки про ваші романтичні стосунки ходили й раніше, проте зараз вони спалахнули з небаченою силою…

Мати невдоволено похитала головою:

— Сама я жодного разу там не була, проте, судячи з такої кількості пліток після кожного бенкету, це місце справді є осередком, де між чоловіками та жінками спалахують справжні іскри пристрасті.

— Іскри там і справді спалахують, проте я дуже сумніваюся, що ці плітки мають бодай якесь відношення до правди.

Кумедно, адже поцілувалася я з Іаном, а чутки мене сватають з Робертом.

— У будь-якому разі, всі ці розмови — цілковита нісенітниця, тож не беріть дурного в голову.

Я вирішила ще раз наголосити на цьому матері:

— Приїзд Його Високості — теж не така вже й велика подія. Він прибув лише для того, щоб обговорити наші подальші плани стосовно чорної магії.

Щиро кажучи, я не очікувала, що він з’явиться особисто. Мабуть, такий крок був викликаний саме бажанням підігріти чутки, що заполонили столицю.

— Менше з тим, збирайся швидше. Пан Іан і так уже чекає на тебе досить довго.

Коли я вмилася й одягла підготовану матір’ю сукню, слуги доповіли, що принц Роберт уже прибув. Схоже, він їхав сюди на шаленій швидкості.

«Варто мені лише глянути на Іана, як перед очима одразу постане та мить нашого поцілунку…»

Я легенько ляснула себе по щоці й глибоко вдихнула. Зараз були куди важливіші справи, ніж ці переживання.

«Спершу потрібно повністю розібратися зі справами Каллона, а вже потім думати про все інше. Моя родина не може безкінечно залишатися у флігелі маєтку Вейдрос, та й мама, судячи з усього, вже прагне якнайшвидше повернутися до своєї майстерні…»

Я знову із зусиллям зібралася й спустилася до вітальні флігеля.

***

У вітальні на диванах уже сиділи Іан та Роберт. Принц із притаманною йому м’якою усмішкою першим порушив тишу:

— Панно Анабель, мені переказали, що вчора ви сп’яніли й тому поїхали раніше. Як ваше самопочуття?

— Як бачите, все чудово. Проте до мене дійшли чутки, ніби зараз містом ширяться якісь абсурдні чутки.

Щойно мої очі зустрілися з поглядом Іана, серце знову заходилося в шаленому ритмі, тому я поспіхом перевела погляд на Роберта й вела далі:

— Столиця завжди любила перемивати мені кісточки, до цього мені не звикати… Проте було б добре, якби імператорський дім виступив із суворим спростуванням. Мені-то байдуже, ці розмови скоро самі вщухнуть, але це дуже непокоїть моїх рідних.

Роберт злегка прикусив губу й промовчав, не знаходячи слів. Схоже, він і сам був зовсім не проти перетворити ці вигадки на реальність.

— Я зрозумів ваше бажання, панно Анабель, тож ми обов'язково вирішимо це питання з часом. Головне, що всі наші плани на вчорашній бенкет завершилися цілковитим успіхом, і це не може не радувати.

Тут він мав повну рацію.

Я вже збиралася переможно всміхнутися, проте випадково кинула погляд на обличчя Іана й знову заціпеніла. Попри всі намагання взяти себе в руки, мої зрадницькі очі вперто зупинялися виключно на його губах.

«Це якесь божевілля, серйозно. Хміль уже давно вивітрився, то чому ж я ніяк не можу витверезіти від самого Іана?»

Примітка: я щаслива, що вона все ж таки пам’ятає про поцілунок!!!