Розділ 99 — Розділ 99. Право на почуття (4)

Я навмисне перевела тему на більш офіційний тон, аби не виказати своїх нечистих намірів.

— Тоді тепер ми можемо скласти наступний план. Адже я все ще перебуваю на тому етапі, коли моєму життю загрожує небезпека.

Лагіан усе ще був живий і здоровий. Якщо говорити точніше, то це я залишила його в живих.

Результат нашого особистого поєдинку показав: якби це була колишня я, то зрештою зазнала б поразки.

Навіть зараз я не була впевнена, що зможу повністю його здолати. Хіба що після того, як знищу третє джерело чорної магії.

— Ось.

Насилу ігноруючи букети квітів, що скупчилися перед передпокоєм і на яких було написано щось на кшталт «Уболіваю за кохання панни Анабель», я промовила максимально діловим тоном:

— По-перше, кронпринц Каллон тепер точно почне поспішати. Він неодмінно спробує знайти третє джерело чорної магії.

Третє джерело чорної магії.

Це була остання чужорідна речовина, про яку ніхто у світі не знав і яку можна було виявити лише уклавши контракт із демоном та пожертвувавши величезною божественною силою.

За звичайних обставин воно не мало б викликати жодних проблем у цьому поколінні й призвело б до катастрофи лише через тридцять років, але тепер усе змінилося.

— Ми обов'язково маємо створити ситуацію, за якої зможемо розкрити все перед усіма саме в той момент.

В оригінальному романі звірства Каллона також припинилися лише після того, як їх до найдрібніших подробиць викрили перед людьми.

Варто вважати, що якби це не було витягнуто на світло перед очима тисяч, іншого способу миттєво повалити його, кронпринца, просто не існувало б.

Адже його суспільне становище давало надто велику перевагу.

— Згідно з інформацією, яку я отримала від своєї майбутньої невістки, за брак власної божественної сили її можна забрати в іншої людини. І в цей момент думки та почуття обох сторін стають спільними.

— У такому разі, забравши всю божественну силу, її потім уб'ють, — гостро промовив Іан Вейдрос. — Хіба це не найлогічніший хід?

— Саме так. Тому ми можемо використати це на свою користь. Ми врятуємо її до того, як той бік уб'є її, і таким чином з'ясуємо їхнє місце розташування.

Я пояснила задум, який ми обговорили із Сесіанною перед бенкетом.

Отже, наш план полягав у тому, щоб використати Сесіанну як приманку, дозволити їй передати божественну силу й у такий спосіб дізнатися про джерело чорної магії.

Оскільки вона розділить їхні думки та почуття, ми теж зможемо дізнатися, чим воно є насправді.

Звісно, те, що ми в будь-якому разі врятуємо Сесіанну до того, як її позбавлять життя, було само собою зрозумілим.

Та й сама Сесіанна погодилася стати приманкою.

«Якщо це Анабель та Аарон, я можу вам довіряти. Не турбуйтеся про мене».

«Сесіанно, ти справді в порядку?»

«Адже боротися пліч-о-пліч із дорогими серцю людьми заради винищення зла — це так благородно. Я від природи свята, яка переповнена почуттям обов'язку».

«Я... я чудово це знаю. Тоді так і вчинимо».

Сесіанна була людиною, яка настільки добре розуміла саму себе, що її навіть не довелося переконувати.

Роберт, зсунувши брови, зауважив:

— Хм, але ж ми не можемо стежити за абсолютно всіма жрецями та святими. Як нам дізнатися, у кого саме заберуть божественну силу?

— Якщо вони не дурні, то не стануть залучати абикого до такого серйозного злочину.

На ці слова Іан відповів з усією обачністю.

Схоже, щойно злетіли мої слова, він одразу здогадався про можливих кандидатів.

— По-перше, божественну силу неможливо виміряти об'єктивними показниками. Відповідно, це має бути той, чиє володіння великою божественною силою вже гарантоване.

Я кивнула.

Сесіанна завдяки перевірці на батьківство на площі Айлас фактично вже довела свою велику божественну силу перед очима громадськості.

— По-друге, ця людина має бути фізично слабкою.

На слова Іана я квапливо додала на знак згоди:

— Іан має рацію. Тільки так її буде легко не лише підкорити, а й викрасти, а також силою вибити згоду.

Очевидно, Каллон не стане залучати велику кількість людей.

Тому він навряд чи обере того, з ким буде складно впоратися.

Ба більше, кожен, хто хоч раз бачив Сесіанну, природно, міг здогадатися, що її фізичні дані не становили жодної загрози.

Адже вона мала маленьку статуру й дуже тендітний вигляд.

— По-третє, вона повинна мати незначний соціальний вплив, щоб потім не виникло небажаних наслідків.

Слухаючи останню умову, яку назвав Іан, я дійшла висновку, що людські думки все-таки схожі.

Іан хоч і був слабким у підступних підводних течіях, проте його здатність до міркування виявилася доволі гострою.

— Так, усе правильно. Це справа, яку потрібно провернути таємно, і якщо зачепити надто поважну особу, невідомо, якими наслідками це обернеться.

Я серйозно кивнула й повела далі:

— Зрештою, людина, яка відповідає цим трьом умовам, це...

— Хто ж це?

На запитання напруженого Роберта ми з Іаном відповіли одночасно:

— Свята Сесіанна.

— Колишній верховний жрець Оріанс.

На мить за столом запала тиша.

Іан і я, які досі так злагоджено підхоплювали думки одне одного й вели плавну розмову на знак цілковитої згоди, перезирнулися з дещо спантеличеними виразами облич.

Проте, якщо замислитися, думки Іана також були вірними.

Гарантована висока божественна сила, слабкі фізичні дані. І до того ж — літня людина у відставці, яка безтурботно живе собі на віддаленому й тихому узбережжі...

— Хто ж із них двох? Верховний жрець Оріанс навіть не перебуває у столиці. Хіба він не поїхав на узбережжя Банафарім, заявивши, що житиме риболовлею?

Узбережжя Банафарім було окраїною столиці, тож це не був крайній південь чи якесь аж надто далеке місце.

Роберт збентежено схрестив руки на грудях.

— Оскільки обоє відповідають умовам, доведеться стежити за кожним із них. Мої таємні війська, які я можу задіяти, обмежені, тому...

І він прийняв цілком розумне рішення:

— Я б хотів, щоб кожен із вас узяв на себе по одній особі.

Тобто це означало, що Іан і я мали розділитися й діяти самостійно.

Ми мали не запобігти викраденню, а врятувати викрадену людину у відповідний момент.

Очевидно, складність була високою, і було правильно доручити це нам — тим, хто мав неперевершені навички.

Власне, які б війська Роберт не ввів, кращої бойової сили, ніж ми, не знайшлося б. Напевно, навіть якщо зібрати разом усіх людей, яких він міг залучити, вони не перемогли б одного лише Іана.

— Нехай один залишиться у столиці й візьме на себе сторону Сесіанни, а інший вирушить на узбережжя Банафарім і захистить колишнього верховного жерця Оріанса.

Щиро кажучи, я вважала, що варіант із Сесіанною більш імовірний. Просто таке було передчуття.

Проте я не могла ігнорувати думки Іана без жодних вагомих доказів.

Оскільки це була справа, де вимагалася стовідсоткова готовність, розділитися, безперечно, було виграшною стратегією.

І якщо нам доводилося розділитися, то цей розподіл, звісно, мав бути таким...

— Ти візьми на себе колишнього верховного жерця Оріанса. А оскільки свята Сесіанна — це людина, яка стане моєю невісткою, я хочу взяти її на себе.

Приводів заперечувати мої слова не було. Роберт також одразу підтримав:

— І справді. Іан же чимало разів супроводжував колишнього верховного жерця Оріанса як охоронець. Мабуть, і з того боку почуватимуться затишніше.

Я кивнула, висловлюючи бурхливу згоду, а Роберт серйозно продовжив:

— Я прискорю аудит міністерства фінансів, тож той бік також почне рухатися швидше. Тому Іану краще вирушати просто зараз.

Це було так. У подібних випадках що швидшими були дії, то краще.

— А що, як вони не поворухнуться? — перепитала я про всяк випадок, щоб підстрахуватися, а Роберт лише знизав плечима, наче це нічого не значило:

— Тоді хіба ми не зможемо використати ще одну карту? У нас же є злочинці, яких зараз конвоюють.

Він мав на увазі саме Ланеллу та Рейберна.

Їхнє переміщення з півдня до столиці відбувалося так, що про це гудів увесь світ.

Коли вони прибудуть до столиці, Каллону, звісно, доведеться дуже скрутно.

— Схоже, наразі він відкладає це питання, вважаючи, що до їхнього прибуття ще є чимало часу, але ми зможемо створити для нього куди більш критичну ситуацію. Про це не турбуйся.

Роберт ніжно посміхнувся, подивившись на Іана.

— Адже до змагань із фехтування залишилося справді зовсім трохи. Ми ж не можемо тримати фаворита на узбережжі Банафарім, змусивши його відмовитися від участі.

Під «фаворитом», якого він згадав, звісно ж, мався на увазі Іан. Те, що він не назвав його безпосередньо «переможцем», було свого роду виявом тактовності щодо мене.

— Зрозуміло, — Іан повільно кивнув. — Оскільки я хочу викластися на повну бодай на цих змаганнях із фехтування, то за будь-яких обставин обов'язково повернуся до їхнього початку.

Він пильно подивився на мене.

Наче давав зрозуміти, що, попри все інше, у фіналі останніх у нашому житті змагань із фехтування ми точно будемо пов'язані разом.

«Якщо подумати, змагання з фехтування й справді вже на носі».

Коли розмова зайшла про змагання з фехтування, мені раптом дещо згадалося.

В оригінальному романі був короткий епізод, щоб показати спроможність Роберта.

Це було саме затримання Робертом незаконних зілля та препаратів, які заполонили все якраз напередодні цих змагань із фехтування.

«Оскільки люди, які дійсно мітять на перемогу, бояться побічних ефектів або того, що їх викриють під час перевірки на допінг, вони їх не вживають, але... О, чекайте».

Якщо залишити все як є, здається, можна буде цілком природно розставити ще одну пастку. Я усміхнулася, дивлячись на Роберта.

— Ви будете зайняті, принце. Адже навіть окрім цього інциденту, у вас є чимало справ, які потребують вашої уваги.

— Це так, — зітхнув Роберт і промовив: — Як-не-як, я ж вистежую майже всі незаконні справи, що відбуваються у столиці.

Незаконні препарати, які були однією зі справ, що їх вистежував Роберт, здавалося, стануть для нас ще однією пасткою. Навіть без розробки якогось особливого плану, у поточній ситуації це виходило цілком природно.

Завершивши свої прикидки, я невимушено кивнула.

Роберт один раз ляснув у долоні, підбиваючи підсумок, ніби розмову було закінчено:

— Тоді, Іане, спершу ходімо разом до імператорського палацу. Я дам тобі магічний предмет, який, як і тоді, може посилати сигнал навіть на велику відстань, тож поділимо його між собою, і тобі краще одразу вирушати.

На ці слова Іан подивився на мене поглядом, який, здавалося, прошивав наскрізь.

— Домовилися, Ваша Високосте. Проте перед тим як вирушити, я б хотів ненадовго поговорити з Анабель.

Він точно звертався до Роберта, але його погляд при цьому залишався прикутим до мене.

— Віч-на-віч.