Розділ 1004 — Релікварій вічної слави

Кард и гант, та , хто померла і в смерті досяг нула справжнього безсмертя. Її існування, а точніше її відсутність , було чимось дивовижним для Безсмертних, чимось цінним.

Лірой виріши ла , що це те, що не можна дозволити втратити.

Вона та її сестри були так близькі до втрати надії! Вони підійшли на ширину вусика , щоб відпустити свою мрію. Відмова Колон ії від їхнього віросповідання, гнів і засудження Найстаршого, нищівний провал їхньої еволюції шостого рангу — усе це нагромадилос ь , щоб стати тягарем, який було майже надто складно нести.

Тоді Кардигант вчинила так само, як вони, вона пішла в бій. Але потім вона зробила чудо. Вона успішно пожертвувала своїм життям!

Це було одкровення ! Підтвердження! Реанімація! Усе, про що мрія ла Лірой, усе, про що мріяли Безсмертні, все ще було в межах їхньої досяжності! Треба було лише простягнути щелепи , схопити меч ворога та втягнути його собі в обличчя.

Вони не заблука ють знову. Вона відмовилася їм дозволити! І тому потрібно було щось робити.

«Почекайте секунду» . Ковалянт опустила свої інструменти та подивилас ь на натовп стривожених мурах у важкій броні, що скупчилися навколо її ковадла. «Що ви хоче те від мене?»

« Це дуже просто » , — нетерпляче сказа ла Лірой. Вони не могли дозволити собі гаяти час! «Ми хочемо, щоб ти створил а постійний металевий контейнер для вічного зберігання тіла нашої улюбленої загиблої сестри. Це не складно зрозуміти!»

Ковалянт уважно витріщи лась на члена ради, спостерігаючи маніакальний, фанатичний блиск її очей.

«Ч-чому?» — категорично запитала вона. «Звичайно, я можу зробити щось подібне, але навіщо? Це марна трата матеріалів і мого часу. Я знаходжусь тут, щоб допомогти ремонтувати та підтримувати ваші обладунки, а не виготовляти складні ящики для зберігання мертвих членів сім'ї. Мені дуже шкода вашої втрати, я оплакую цю загиблу сестру разом з вами, але нехай вона повернеться в Підземелля, і давайте продовжимо працювати .

Лірой бу ла роздратована . Вона зазвичай не була багатослівною і не уявляла, як вона може передати те, що хоче, лише те, що вони відчувають.

« Ковалянт , у це може бути складно повірити, — почала вона, — але ми не сумуємо, що наша сестра померла , ми щасливі. Вона хотіла цього, ми всі хочемо цього, і їй це вдалося. Ми хочемо нести її з собо ю , щоб ми ніколи не забували, що ми теж можемо досягти успіху».

Вона пильно под ивилас ь на коваля, намагаючись допомогти собі зрозуміти, наскільки це важливо для них.

З точки зору Ковалянт , вони виглядали просто божевільними. У них були складні очі, вони завжди дивилися на всі боки, не те щоб вони могли дивитися на щось одне. Все, що Лірой робила, це незручно нахилялас ь настільки близько, що незабаром вона могла отримати в око гарячими щипцями.

«Гаразд, гаразд! Відступи трохи, придур ку ! То що, ти хочеш, щоб я захова ла Кардігант у … у що? Металеву коробку?»

Безсмертні довго думали про це.

« В гарну коробк у ?» — запропонува ла ззаду одна з них.

Ковалянт зиркну ла на них.

«Гарн у коробк у ?» — запитала вона. « Гарну в якому сенсі ?»

Ще хвилина мовчання.

« Її потрібно прикрасити…», — запропонува ла од на з велетенських мура х , одягнених у сталь.

«Можливо… вона має виглядати як Кардигант?» додала інша .

«Можливо, варто додати кілька слів підбадьорення? Це може бути непогано ».

«О! Ми могли б зробити її портативн ою ! Зрештою, нас відправляють у багато різних місць… Я б не хоті ла залишати її».

Пролунав хор згоди .

« Тоді може зроби ти так, щоб ми могли нести її на спин і ? »

Більше згоди.

«Може, якісь гарні різьблені виноградні лози? Вони гарно виглядають. Знає те, ті, що в’ються навколо себе?»

« Хороша ідея» .

«Я люблю лози…»

«Дуже приваблив і ».

«Будь-що інше?» — скреготі ла коваль.

Ще одна довга пауза.

«Можливо, отвори з ароматами, щоб ми могли поширювати повідомлення, коли несемо її».

« Квіти? »

« Вирізьбити її обличчя по переду?»

« Потрібно о бов’язково якось додати броню!»

«О, це точно, о бладунки важливі».

Після всього цього часу Безсмертні прив’язалися до своїх металевих оболонок. Звичайно, це були стосунки любові/ненависті.

«Вогники? Можливо? Щось тонке…»

« Ми повинно включ и ти її ядро, очевидно».

«Очевидно!»

«Ми не можемо переробити її ядро!»

Молот ударив по ковадлу, зупинивши всім своїм гуком.

« Ви хочете , щоб я його зачару вала ?!» Ковалянт зареві ла , а її феромони миттєво знищили слова всіх інших. «Як ви думає те , скільки часу я маю на все це ?»

Вона різко цокнула щелепою.

«Навіть одна лише необхідна сировина була б величезною. Жодного шансу !»

Лірой стрибнула вперед і вдарилас ь обличчям об кам’яну підлогу, а за нею всі інші. Так прохали люди , як їм казали .

« Будь ласка! » — блага ла Лірой. «Ми допоможемо! Ми самі роздобудемо всі матеріали. Якщо ти зроби ш це для нас, ми ніколи більше не будемо скаржитися, що нам довед и ться носити твою броню. Клянемос ь !»

« Клянемос ь ! » — хором заговорили решта.

Ковалянт диви лась на згорблені постаті Безсмертних, роздратован а настільки , що це було неможливо описати словами. Ці ідіоти забирали у неї стільки часу і були таким болем у панцирі, що вона ледь не з дикою радістю робила їхні обладунки якомога міцнішими, щоб вони вижи ва ли.

Що... якщо подумати... дало їй ідею.

«Гаразд, добре, — сказала вона, — я зроблю вашу чудову коробку з виноградною лозою, вогниками і всією іншою нісенітницею. Я навіть зроблю її з найкращих матеріалів, найякіснішого металу, і я додам ядра щоб переконатис ь , що зачарування працює бездоганно, і зроблю це особисто ».

Безсмертні підняли очі з переповненою радістю.

«Справді?!» – сказа ла Лірой.

Ковалянт кивну ла .

« Справд і» .

І вона зробила те, що сказала. Коробка, яку вона побудувала, вимагала абсурдних зусиль. Її учні працювали (майже) цілодобово, поки весь батальйон Безсмертних намагався принести все, що їм було потрібно, а Ковалянт працюва ла над ковадлом.

Найкраща шарувата сталь, сформована та прикрашена її власними експертними щелепами . Те, що вона побудувала, було дивом інженерії, величним подвигом вміння та майстерності, який, за іронією долі, був, мабуть, найкращим виробом з металу в її кар’єрі.

Коли нарешті тіло Кардігант було покладено на спочинок і було запечатано всередині, усі Безсмертні вийшли подивитися на церемонію. Кришка закрилас ь та зафіксувалас ь на місці, щоб її більше ніколи не відкривати, тоді Лірой ступи ла в перед і помісти ла ядро мурахи в складне кріплення, яке було підготовлено для нього.

Щойно ядро клацнуло, чари ожили. Безсмертні шалено святкували, відчувши заспокоєння своєї дорогої покійної сестри.

Ковалянт хихикну ла .

Вона просто знала, що ці ідіоти збираються нести цю штуку в бій. З безліччю захисних аур, які вона запакувала в цю штуку , вона, можливо, щойно гарантувала, що жоден з них ніколи більше не отримає власну велику шикарну коробку.